Важкий тріумф «Сан-Франциско», ейфорія «Детройта» та трагедія «Баффало». Огляд дивізіонного раунду плей-офф НФЛ
«Балтимор» – «Х’юстон»
Дивізіонний раунд ніколи не був ласкавим до цих двох команд. «Балтимор», після своєї перемоги в Супербоулі в сезоні-2012, тричі виходив в дивізіонний раунд і жодного разу його не подолав. В тому числі, маючи перший номер посіву в сезоні-2019. «Х’юстон» взагалі ніколи не проходив дивізіонний раунд, програвши 4 матчі. Хтось мав нарешті перервати негативну серію. Очевидним фаворитом були «Рейвенс», але вражаюча перемога «Тексанс» у вайлдкард змушувала багатьох повірити, що техасці так просто не здадуться. І вони дійсно нав’язали «крукам» бій. Але лише в першій половині.
Гра була чітко розділена на дві половини. В першій все було на тоненького і явної переваги не було в жодної з команд. А в другій стався виніс тіла. Цю різницю обумовило різке покращення гри «Балтимора» в нападі і банальний брак сил в захисту «Х’юстона». Саме захист «Тексанс» був причиною, чому ця гра одразу не перетворилась на погром. Вони знаходили варіанти стримати виноси Ламара Джексона і не давали багато простору ресиверам «Рейвенс». З шести драйвів господарів в першій половині, чотири закінчились пантом після трьох даунів. Це могло б стати запорукою успіху для «Тексанс», але на жаль для них, їхній напад був помножений на нуль.
Якщо з «Клівлендом» техасці регулярно робили вибухові розіграші та заносили тачдауни за кілька хвилин, з «Рейвенс» в них не виходило нічого. Захист «круків» перетворив матч на страждання для Сі Джей Страуда. В новачка зовсім не було часу на підготовку пасів, і йому щоразу доводилось тікати з карману від пас-рашу. Він отримав рівно нуль допомоги від своєї лінії та виносної гри. Перші ще й шкодили своїми постійними фальстартами, вбиваючи і так поодинокі нормальні розіграші. До честі Страуда, він завершив гру без жодної втрати м’яча і набрав 175 ярдів. Але це слабка втіха, адже «Х’юстон» навіть близько не був до того, щоб занести тачдаун з гри і створити хоч якийсь тиск на «Балтимор».
Захист «Рейвенс» був на висоті протягом всього матчу. Складалось враження, що вони здатні виграти цей матч самотужки. І після першої половини, такий сценарій був цілком реальний. Але Ламар Джексон вирішив ще разочок нагадати, чому його вважають фаворитом на отримання MVP цього сезону. Квотербек, як справжній лідер, майже самотужки змінив хід гри. Коли Джексон бачив відкритого ресивера – він безпомилково відправляв йому пас. Коли Ламару залишали шпарину для виносу – він врубав спринт і набирав ярди своїми ногами. Джексон ідеально показав, що таке квотербек подвійної загрози, майже порівну розділивши свою пасову та виносну статистику: 152 ярди пасом, 100 ярдів виносом, 2 тачдауни пасом і 2 тачдауни виносом. Треба також додати, що в другій половині Джексона ідеально підтримали і його раннінбеки. Хілл та Едвардс набрали на двох 106 ярдів, а новоприбулий Дальвін Кук додав ще 23 ярди, коли гра вже була вирішена. «Рейвенс» знову тяжіють до виносної гри в нападі, і це знову приносить результат.
«Балтимор» вперше в своїй історії прийматиме вдома фінал конференції. І зараз в них найкращі шанси повторити свій успіх сезону-2012. Їхній захист виглядає непробивним, Ламар Джексон нарешті навчився грати не лише в регулярці, а в корпусі ресиверів є прекрасне поєднання молодості та досвіду в особах Зея Флауерса та Оделла Бекхема. «Рейвенс» навряд чи будуть задоволені сезоном, якщо він закінчиться цими вихідними. А щодо «Х’юстона», то їм не варто сильно засмучуватись підсумком цього сезону. Вони і так показали набагато кращий результат, ніж будь-хто очікував. Тепер їм варто розвивати успіх і свій вихід до фіналу конференції вони навряд чи чекатимуть надто довго.
РАХУНОК: 34:10 на користь «Балтимора»
«Сан-Франциско» – «Грін-Бей»
Як і «Балтимор», «Сан-Франциско» був очевидним фаворитом в своїй парі дивізіонного раунду. І як і «Балтимор», «Сан-Франциско» теж страждали в першій половині гри. Але якщо «Рейвенс» після перерви знесли свого суперника зі шляху та здобули домінантну перемогу, «Найнерс» і далі страждали. І якби не фатальний промах кікера «Грін-Бей», ще невідомо, чим би все закінчилось.
«Сан-Франциско» вже на першому драйві втратили Дібо Семуела і це безсумнівно внесло корективи в їх план на гру. Проте навряд чи проблеми «Найнерс» можна пояснити лише втратою ключового ресивера. Весь матч «49ті» не могли віднайти стабільність в нападі. І перш за все, це стосувалось Брока Парді, який не міг потрапити в ігровий ритм. Квотербек не припустився фатальної помилки, але в нього були реальні проблеми зі знаходженням відкритих ресиверів. Інколи Брок видавав блискучі паси, якими Джордж Кіттл заносив тачдаун або Джуан Дженнінгз набирав перший даун. Проте більшість роботи в нападі знову довелось робити МакКефрі. Крістіан впрягався по повній і зробив ключовий внесок в успіх «Найнерс». Він зробив 17 виносів, прийняв 7 пасів з 12-ти і заніс два тачдауни, включно з переможним. Універсальний раннінбек весь сезон був ключовим гравцем «Сан-Франциско» і залишається таким в плей-офф. Але «Найнерс» не варто розраховувати, що МакКефрі самотужки затягне їх до Супербоулу. «Сан-Франциско» потребують більшої стабільності від Парді. І квотербеку треба вмикатись з перших секунд, а не брати половину гри на розкачку.
Як і напад, захист «Сан-Франциско» теж не був взірцем стабільності. «Найнерс» не могли знайти ефективну протидію маленьким, але постійним просуванням «Пекерс». Тут Аарон Джонс зробить винос на 2-3 ярди, там Джордан Лав кине пас на 4-5 ярдів, потім хтось завтиче і порушить правила і в «Грін-Бей» знову перший даун. Попри це, «Сан-Франциско» могли встояти в червоній зоні, до перерви змусивши «пакувальників» двічі пробивати філдгол і ще раз зупинивши їх на четвертому дауні. Після перерви американські гірки продовжились. «Сан-Франциско» пропустили тачдаун на двох драйвах поспіль, зробивши при цьому критичну перешкоду пасу на третьому дауні, яка подарувала «Пекерс» 41 ярд. Потім вони зробили важливе перехоплення, а вже через драйв дозволили «Грін-Бей» пробити філдгол, яким ті могли гарантувати собі принаймні овертайм. І хоч для «Найнерс» все закінчилось хеппі-ендом (за який вони мають розцілувати Дре Грінлоу з його двома перехопленнями), але такі гойдалки не можуть не насторожувати перед фіналом конференції. «Сан-Франциско» не виглядали безапеляційним фаворитом на потрапляння до Супербоулу. Їхня нестабільність може дорого їм коштувати цими вихідними.
«Грін-Бей» не став щось кардинально змінювати після перемоги над «Далласом» у вайлдкард. «Пекерс» так само робили ставку на методичні довгі драйви. І це знову приносило успіх, хоч і не такий значний. «Пакувальники» вміло використовували свої сильні сторони і залюбки користувались всіма помилками суперника. Але за іронією долі, вироком для «Пекерс» стали їх власні провтики. Кікер-новачок «пакувальників» Андерс Карлсон весь сезон був ненадійним і аж ніяк не давав відчуття впевненості своїм партнерам. Тренер «Грін-Бей» Метт ЛаФлер у приватній бесіді із журналістами не добирав слів щодо Карлсона, сказавши, що він молиться щоразу, як Андерс виходить на поле. В першій половині молитви ЛаФлера працювали і Карлсон поклав два філдголи. А у фінальній чверті Андерс запустив м’яч з 41 ярду далеко вліво від воріт. Цей промах заклав фундамент для наступної помилки. На фінальному драйві, коли «Пекерс» відставали на 3 очки, Джордан Лав вирішив бути героєм. Квотербек кинув складний пас в русі на протилежний фланг від напрямку бігу. І м’яч приземлився точнісінько в руки лайнбекера «Найнерс» Грінлоу. «Грін-Бей» не потребував цього геройства від Лава. Це був перший даун, попереду була майже хвилина часу і тачдаун був не обов’язковим підсумком драйву, бо для овертайму вистачило б філдголу. Але така реальність гри з молодим квотербеком – іноді їм важко зрозуміти, коли краще просто викинути м’яч за межі поля. Ці помилки завершили сезон «Грін-Бей», але не мають завершити їх віру в світле майбутнє. В них наймолодший ростер з усіх учасників плей-офф, вони явно перевиконали план на сезон, і вони отримали підтвердження, що Джордан Лав може бути франчайзом. «Пекерс» мають з чим працювати і навряд чи довго сидітимуть без плей-офф після цього сезону.
РАХУНОК: 24:21 на користь «Сан-Франциско»
«Детройт» – «Тампа-Бей»
Цього сезону «Детройт» святкував першу за 31 рік перемогу в плей-офф. Тоді, в далекому сезоні 1991 року, «Лайонс» встановили і своє найкраще досягнення в постсізон – вихід до фіналу конференції. Саме ця планка вважалась мінімумом для «левів» і цього сезону. «Лайонс» приймали вдома не найсильнішу «Тампа-Бей» і були зобов’язані перемагати. Не все йшло гладко, але зі своєю місією підопічні Дена Кемпбелла все ж впорались.
У вайлдкард проти «Лос-Анджелес Ремс» «Детройт» видав потужний стартовий спринт, після чого тримався за результат в другій половині. З «Бакканірс» вийшла інша історія. «Лайонс» не вдалось шокувати опонента. «Тампа» міцно трималась і на перерву команди йшли за рівного рахунку 10:10. І навіть коли «Детройт» почав підвищувати оберти у фіналі третьої чверті, «Бакс» теж на це відповіли. Команди обмінялись тачдаунами. Але різниця була в тому, що «леви» змогли тримати високі оберти значно довше.
По-перше, у всій красі себе показав Джаред Гофф. Після повільного старту і майже перехоплення в заліковій зоні, яке дропнув корнер «буканьєрів» Дін, квотербек «Лайонс» розкидався і почав безпомилково проводити результативні драйви. У фінальній чверті Джаред кинув 11 точних пасів поспіль, якими набрав 131 ярд і один тачдаун.
По-друге, координатор нападу «Лайонс» Бен Джонсон ідеально перебудував виносну гру. В першій половині її не існувало. Монтгомері бився головою об міцну захисну лінію «Тампи» і набирав 1-2 ярди. В другій половині більшість виносів став робити Джамір Гіббс і машина завелась. Джамір в середньому набирав по 8 ярдів за виніс і пробіг 31 ярд для тачдауну, яким «Лайонс» захопили лідерство на початку фінальної чверті.
По-третє, в «Детройта» був Амон-Ра Сент-Браун. Ресивер був головною ціллю для пасів Гоффа, і прийняв надважливий пас в середині фінальної чверті, яким конвертував третій даун з 15 ярдів. Через три хвилини він закінчив цей драйв тачдауном. І всі ці атакувальні зусилля шліфонув зверху захист, який зробив перехоплення на останньому драйві «Тампа-Бей». Це не була легка перемога для «Детройта». Але вона була цілком заслужена, і тим приємніша. «Лайонс» повторили свій найкращий результат в плей-офф. А з огляду на те, як виглядали «Сан-Франциско» в матчі з «Грін-Бей», то чому б «Детройту» не замахнутись на новий рекорд?
«Тампа-Бей» хоч і програла, але за цю поразку їм не має бути соромно. Так, в Бейкера Мейфілда було два перехоплення (хоч одне і не на його совісті), але це не перекреслює того, що квотербек тримав «Бакканірс» на відстані одного удару від суперника майже весь матч. Так, в захисту «буканьєрів» закінчилось пальне у фінальній чверті, але більшу частину гри вони тримали «Лайонс» на відстані від власної залікової зони і не давали їм багато шансів. Та й невдачі захисту «Бакс» у фінальній чверті пояснювались не стільки втомою чи ігровими провалами, скільки втратою двох основних корнербеків через травми. «Бакканірс» все одно можуть занести цей сезон собі в актив. В міжсезоння їм треба зберегти Бейкера Мейфілда (це навряд чи буде складно, бо квотербек сам хоче лишитись), і продовжувати побудову нової команди. В новому сезоні в них є всі шанси знову пробитись до плей-офф.
РАХУНОК: 31:23 на користь «Детройта»
«Баффало» – «Канзас-Сіті»
Дуелі «Чіфс» та «Біллз» в плей-офф вже стали сучасною класикою. А протистояння Патріка Махоумса та Джоша Аллена вже порівнюють з легендарною зарубою між Томом Бреді та Пейтоном Меннінгом. В історії протистояння цих команд було достатньо яскравих матчів та драматичних моментів. І цей сезон додав до історії ще одну сторінку. Знову трагічну для «Біллз».
Один з фанів в інеті написав, що «Біллз» – це «Ковбойс» у АФК. І це найбільш точне порівняння, яке можна придумати. Здається, що «Баффало» просто нездатні зробити вирішальний крок у плей-офф. Це був найкращий шанс «буйволів» нарешті обіграти «вождів», з огляду на перевагу домашнього поля та ігрові проблеми останніх. Проти «Баффало» грала велика кількість травм у захисті, але все одно вони мали шанси побити свого архиворога. І всі шанси були злиті самим ж «Біллз».
Перш за все, «Баффало» занадто багато дозволяли «Канзас-Сіті» у нападі. Тут можна і треба згадувати про всі травми, яких зазнали ключові захисники «буйволів». Попри те, що «Біллз» зібрались у фінальній чверті, вони дозволили «Чіфс» набрати очки на кожному з п’яти драйвів в перших трьох чвертях. «Баффало» не могли спинити агресивні виноси Пачеко, результативні кидки на Келсі та вибухові розіграші від Едвардс-Елейра та Вальдес-Скентлінга. Захист «Біллз» не міг зняти тиск зі свого нападу, якому щоразу доводилось геройствувати, щоб зберегти шанси на перемогу. І тут як раз переходимо до нападу.
Фактично, геройствувати доводилось Джошу Аллену та його раннінбекам. «Чіфс» ідеально закрили ресиверів «Біллз». В Аллена майже не було варіантів для пасової гри. Всі його паси були на короткі відстані, а з чотирьох спроб пасів на 20+ ярдів жодна не виявилась успішною. Стефон Діггз завершив гру всього з трьома прийомами на 21 ярд. Взяти лідерство на себе намагались Халіл Шакір та Далтон Кінкейд. Але перший після кількох вдалих розіграшів та тачдауну залищив поле через травму, а другий не міг відкритися під пас на вирішальних даунах. Тож майже вся атака «буйволів» трималась на виносах Аллена та його раннінбеків – Джеймса Кука і Тая Джонсона. Цього вистачало, щоб не відпускати «Чіфс» далеко, але не вистачило, щоб зламати їх опір.
І найголовніше, що спричинило чергову трагедію «Баффало» – помилки. «Біллз» самі позбавили себе шансів на перемогу. Господарі мали програвати матч ще на початку фінальної чверті, коли вирішили розігрувати фейковий пант на власних 30 ярдах. Рішення МакДермотта дати м’яч Дамару Хемліну могло бути продиктовано бажанням зробити голлівудську історію, але точно не здоровим глуздом. Якщо ти збираєшся набрати вирішальні 5 ярдів на власній половині поля, то навряд чи варто давати м’яч резервному сейфті, який ніколи не робив виносів. Розіграш прогнозовано провалився. Але «Канзас-Сіті» зробили фамбл і не змогли добити «Біллз». Добив їх власний кікер на фінальному драйві. Тайлер Басс промазав 44-ярдовий філдгол, який міг відправити гру до овертайму. «Баффало» ніяк не можуть подолати бар’єр в плей-офф у вигляді «Канзас-Сіті». І схоже, вони не знають, що їм з цим робити.
Якими б слабкими не були «Чіфс» в регулярному сезоні, в плей-офф це зовсім інша команда. Якщо виніс «Маямі» хтось міг вважати обумовленим складними погодними умовами, то з «Біллз» це вже був чистий клас. Ресивери «вождів» остаточно вставили руки в плечі і не припускались критичних дропів. Вальдес-Скентлінг навіть зробив два важливих прийоми на 30+ ярдів кожен. Айзая Пачеко не збавив обертів і продовжував продавлювати оборону суперника, як він вміє. Агресивний раннінбек не добіг всього 3 ярди до сотні, але заніс свій тачдаун. Тревіс Келсі згадав, що він взагалі-то тайт-енд найвищого гатунку і вперше за 7 матчів заніс тачдаун. І не один, а одразу два. А захист «Чіфс» все це успішно закріпив, викресливши пасову гру «Біллз». «Чіфс» вшосте поспіль виходять до фіналу конференції.
РАХУНОК: 27:24 на користь «Канзас-Сіті»
Сезон-2023 добігає кінця і попереду вирішальні матчі. Чи буде в нас прогнозований фінал з двома першими номерами від кожної конференції? Чи може «Канзас-Сіті» знову увірветься в головний матч сезону і спробує захистити титул? Або ж станеться гучна сенсація і ми вперше побачимо у Супербоулі «Детройт»? Всі відповіді отримаємо вже цими вихідними.
28 січня, неділя
22:00, «Балтимор» – «Канзас-Сіті»
29 січня, понеділок
01:30, «Сан-Франциско» – «Детройт»
