9 років тому «Дніпро» вийшов у фінал ЛЄ. Наш блогер ділиться спогадами із того матчу

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

14 травня 2024 року виповнилось рівно 9 років з матчу «Дніпро» - «Наполі» на НСК «Олімпійський». Автор відновить ваші спогади та розповість про одну з найбільш божевільних футбольних поїздок у його житті.

Початок сезону - катастрофа. Все вирішила помилка судді на нашу користь

Наприкінці сезону 2013-2014 «Дніпро» покинув головний тренер Хуанде Рамос, не бажаючи через розпочату в Україні війну продовжувати контракт з клубом. Команда займає історичне друге місце та потрапляє до кваліфікації Ліги Чемпіонів. Новим тренером став Мирон Маркевич - фахівець зі стану одвічного противника із Харкова. Влітку команду штормило: пішов Джуліано, збори проводились у Виниках, Ротань збирався на болота в «рубін», УЄФА заборонила проводити матчі єврокубків у Дніпрі через близькість до бойових дій у Донецькій та Луганській області. Виліт з Ліги Чемпіонів від не найгрізнішого данського «Копенгагена» виглядав логічно, команда банально не готова до сезону. 

З часом все більш-менш стабілізувалося, Ротань перепідписав новий контракт, «Дніпро» впевнено почав сезон з перемог у чемпіонаті та проходить «Хайдук» у кваліфікації Ліги Європи. Група виглядає такою, з якої можна виходити: «Інтер», «Сент-Етьєн», та «Карабах». Але і тут виникають проблеми. Команда набирала лише один заліковий бал за перші три матчі, у тому числі сенсаційно поступаючись вдома «Карабаху» 0-1.

Ситуація виглядала катастрофічно, але перемоги у четвертому турі над азербайджанцями та у шостому над французами дали надію. Співучасником подвигу «Дніпра» став арбітр матчу «Інтер»-«Карабах», який не зарахував чистий гол гостей наприкінці матчу - і далі пройшли українці. Про це ще згадає власник «Дніпра» Ігор Коломойський на святкуванні після фіналу.

Взимку “Дніпро” точково підсилив глибину складу (Чигринський, Ксьонз, Ежідіо) та провів повноцінні збори за межами країни. Сітка турніру виявилась доволі доброзичливою для дніпрян. В суперниках - міцні європейські середняки, без команд з топ-5: «Олімпіакос», «Аякс»,«“Брюгге». Завдяки саме командному духу та максимальній віддачі кожного гравця вдалося пройти далі.

Перед фіналом залишається остання барикада - італійський «Наполі». З Гамшиком, Альбіолем, Мертенсом, Ігуаїном та іншими зірками, а також не менш відомим тренером - Рафою Бенітесом. І навіть нічия 1:1”в Неаполі не особливо втішала. Дуже сильно давив суперник, ще й знову допомогла помилка арбітра на користь дніпрян (цього разу зарахували гол Селезньова з офсайда).

Але цей скепсис в основному був в експертному колі. Вболівальники та сама команда була впевнена у своїх силах. Маркевич після першого матчу з «Аяксом» пояснив, що ніхто опускати руки у цій єврокомпанії не буде: «Я дивлюся так на вас, ви сидите тут усі пригнічені й на мене смуток навиваєте. Та ми виграли 1:0 і в нас ще є друга гра, ми будемо битися до кінця!»

Тепер переносимося у Дніпро, де автор статті дивився більшість матчів тієї єврокомпанії у районному барі «7 сектор» (хто знає, той знає). Дивитися футбол там було незабутньо, особливого колориту додавав місцевий глухонімий дідусь, який постійно приходив подивитись матчі команди, а також лояльність власниці, яка одного разу у випадку голу «Дніпра» всім запропонувала по безкоштовному шоту «Дніпро - чемпіон!» та дотрималась своєї обіцянки. Також, я кожного разу, коли «Дніпро» проходив у наступний раунд змагань обіцяв друзям, що наступного матчу поїду до Києва (ну точно!).

«Пити ми почали з першої ж АЗС»

А коли «Дніпро» вийшов у півфінал, вже не було відмазок, бо фінал вже у Варшаві. Тому вирішив їхати, тим паче збиралась непогана компанія. Усі деталі того дня я вже не згадаю, бо і було давно, і пити ми почали з першої ж АЗС, але максимально опишу всі свої найяскравіші спогади.

Логічно, що матч проходив у робочий день, тому треба було якось відпроситися з коледжу, у якому тоді навчався, на четвер та п’ятницю. Досі не розумію правову природу такого поняття, як «відпустка студента», але вона була і надавалася на декілька днів на рік. Щоб її отримати треба було пройти дев'ять кіл пекла і зібрати підписи, починаючи від куратора і закінчуючи заступником директора з виховної роботи. З куратором та завідувачкою відділення проблем не було, а ось заступник директора почала вставляти «палки в колеса». Тоді я їй прямо сказав: «Мені без різниці, оформите ви мені цю «відпустку» або ні, але у коледжі мене у ці дні не буде». Дивно, але ці слова спрацювали й мої пропуски були законно оформлені. 

Далі була неприємна історія пов’язана з квитками на матч, яка мені досі незрозуміла. На цей поєдинок від фанатів була організована масштабна групова поїздка з Дніпра до Києва на автобусах. Можу помилятися в цифрах, але мені здається, що у суму 200 гривень входила поїздка автобусом туди й назад, а також квиток на матч.

Першу партію квитків розкупили майже одразу, і я був у тому числі. А вже у моїх друзів та знайомих, з якими домовились їхати разом виникли проблеми. Наступна партія квитків вже коштувала 500 гривень! Вже після матчу, коли люди обурилися таким підвищенням, можна було підійти та отримати свої 300 гривень назад, але звісно, що не всі вже про це знали.

Збір на поїздку відбувався зранку біля «Дніпро-Арени». Ми планували зустрітися з другом на своїй вулиці й поїхати разом. Але він запізнився, як я тоді був на нього злий. У вас точно також є серед знайомих людина, яка і на своє весілля запізниться. Оце про мого друга. Привіт Максу, якщо він читає цю статтю.

Я поїхав до стадіону самостійно, бо дуже хвилювався, що поїдуть без нас. Все виявилося добре, виїзд затримався і всі встигли. Тим паче я не міг згадати як прізвище людини, на яке ми забронювали місце в автобусі. Потім коли вже вся наша компанія приїхала, ми згадали прізвище, через яке половина автобуса почала реготати. Далі наступний діалог:

- На яке прізвище ви записані?

- Шпуй.

- Це виходить ви Шпуї?

- Так, нас 8 Шпуїв.

Поїздка виявилася досить веселою, як вже писав вище, з першого АЗС ми почали пити. Логічно, що через це ми потім ледь не кожні пів години зупинялись, щоб зробити свої справи у кущах. Розмовляли, спали, пили і якось так добрались. До Києва прибули удень і встигли ще погуляти містом, зробити пам’ятні фото у центрі. Погода у той день була дощова, але на це ніхто не зважав.

«Я носив у себе в гаманці ще декілька років невеличкий клаптик газону, який лежав поруч з полем»

За офіційним протоколом на матчі були присутні 62334 глядачів, але по відчуттю це був справжній аншлаг. Організація матчу бажала кращого, бо система пропусків зламалась і треба було вручну демонструвати стюардам свій квиток, який вони сканували. Давка людей була така велика, що у турнікет, або як я її називаю «крутилку» ми пролазили по 3 людини й ризикували там застрягнути. Ми нарешті дісталися своїх місць, коли матч вже тривав хвилин 5-7. Враховуючи, що виїзд організовували ультрас, ми звісно потрапили до них на сектор. Але це виключно позитив, бо сидіти у той вечір або мовчки дивитись футбол було неможливо. Тому весь перший та другий тайм ми заряджали максимально, сам футбол було ледь видно через прапори та «рози» команди. Ще і незручний «Олімпійський», де до самого газону достатня відстань. 

Після першого тайму пішли за пивом, відстояли кілометрову чергу,  пропустили 5 хвилин другого тайму та отримали…безалкогольне пиво гривень за 100. Якби «Дніпро» в той вечір програв, це напевно було розчарування приблизно одного рівня. Атмосферу другого тайму передати словами майже неможливо, особливо гол Селезньова та кінцівку матчу, такі моменти треба прожити самостійно. Пам’ятаю лише ейфорію, емоції та хвилювання.

Останні хвилин 5 матчу кожен з вболівальників кожного разу, коли матч був у «Дніпра», а «Наполі» починало пресинг - кричав лише одну фразу: «Винось його н***й!». Ну а далі - фінальний свисток, ми вибігли на поле і я навіть носив у себе в гаманці ще декілька років невеличкий клаптик газону, який лежав поруч з полем. Відкритим хуліганством, як вирізати сітку - я не займався. Ми просто фотографувались та обіймались з незнайомими людьми. Такого до цього ніколи не було і можливо і не буде. Хоча рік тому, коли «Дніпро» зайняв друге місце в чемпіонаті, вболівальники також вибігали на поле після матчу.

Але це не була лайт-версія у порівнянні з тим, що відбувалось ввечері на «Олімпійському» 14 травня 2015 року.

Під час поїздки до Києва нас просили одразу після матчу йти до автобуса, щоб одразу прямувати додому . Якщо ви думаєте, що ми так зробили, то ви певно неуважно читаєте цю статтю, бо 90% нашого автобуса була зустріта у найближчому ТРЦ у супермаркеті. Там творився хаос, полиці з пивом були майже всі пусті, візки завантажені повністю, половина людей йшла на касу, половина просто виходила повз. До автобуса ми добрались десь лише через годину, а то і більше. Ніхто не спав, всі продовжували співати, були й  «Воїни світла» і різноманітні заряди на підтримку  «Дніпра». Зупинялись ми майже постійно, тому приїхали у Дніпро лише під ранок і поїхали додому відсипатися. 

Поїздка до Києва на цей матч - це найбільш божевільна і незабутня поїздка мого життя. Та що там казати, це - найкращий день мого життя, бо ніколи до цього або після я таких емоцій не відчував. Мені здається зараз такого рівня ейфорія може бути лише, коли Україна переможе у війні.

Хочу завершити цю статтю цитатою, яка в одному реченні поєднує емоції всіх людей, що дивились цей матч та вболівали за наш улюблений  «Дніпро»:  «Не плач, що це минуло, посміхнись, бо це було!».

У телеграм-каналі “Дніпрянин” сьогодні весь день виходили матеріали про цей матч, зокрема: інтерв’ю з В’ячеславом Фрідманом, Русланом Ротанем, відеоперегляд матчу з Євгеном Селезньовим, а також пам’ятні відео з тієї поїздки. Обов’язково заходьте та підписуйтесь на канал!