Футбольні вихідні Дніпрянина 2.0.

Tribuna/Футбол/Блоги/Днепрянин/Футбольні вихідні Дніпрянина 2.0.

Автор — Дніпрянин (той самий з Телеграму)

9 березня, 21:29

Як виявилося, тревел-блоги для користувачів Трибуни іноді виявляються цікавішими, ніж український футбол (і я їх розумію). З моменту останньої футбольної поїздки пройшов деякий час. Раджу ознайомитися з хронікою тієї поїздки, вона багатьом сподобалась. Особисто я вважаю такі вихідні боротьбою з “днем бабака”, вони потрібні для емоційного розвантаження та відпочинку. Поїздка на матч проти “Оболоні” сталася максимально рандомно. Автор цієї статті хворів (до речі, досі хворіє і тому лише зараз доліз писати дану статтю) і планував провести вихідні у ліжку та й вивіска недільного матчу між “пивоварами” та “дніпрянами” не збуджувала на належному рівні.

Головним ініціатором та рушійною силою поїздки став мій друг та ще один адмін “Дніпрянина” - Ярослав, який пропустив виїзд на “Динамо” восени й тепер шукав іншої нагоди поїхати у столицю. Мій звичний пул друзів був повідомлений про мою можливість приїзду до Києва та були побудовані попередні плани. Але все мало вирішитися фактично в останній момент. Основними факторами “бути чи не бути” стали моє самопочуття та наявність квитків назад за напрямком Київ-Дніпро. У п’ятницю сталося диво та обидва фактори виявилися позитивними, тому було прийнято рішення - треба їхати! Тим паче акредитація на матч вже була підтверджена, бо я хвилювався, що після пронесеної банки пива у минулий раз мене забанять. Плани були наступні:

01.03.2024 р. - приїзд, прогулянка з другом (музей, поїсти)

02.03.2024 р. - матч “Оболонь” - “Дніпро-1”, вечеря, поїзд у Дніпро.

Як і минулого разу дисклеймер - якщо ви тут заради футболу, то одразу стрибайте до розділу від 02.03.2024 р.

01.03.2024 р.

Їхати вирішили на ранковому Інтерсіті о 06:50, тому будильник увімкнув о 05:45, але про всяк випадок попросив Яріка набрати мене о 06:00 і це стало найкращим рішенням. Як ви зрозуміли, будильник не спрацював і після рятівного дзвінка я в експрес-режимі зібрався і вже в 06:15 вибігав з квартири, паралельно викликаючи таксі. Місцеві таксисти вирішили, що везти мене 7 хвилин за 100 гривень це не рентабельно та проігнорували моє замовлення, тому я поспішив на зупинку. В таке рання громадський транспорт ходив слабо, тому я повторив спробу з таксі. І, о диво, знайшовся доброволець. Проблемою стало, що йому по часу доїхати до мене було довше, ніж потім везти мене до вокзалу. Я вже не знав, що робити й вже жартував, щоб Ярік тримав поїзд руками, але він легко міг переплутати перший та останній вагон і тоді б в Київ не поїхав ніхто… Яскраве світло, фанфари надії й ось вона - рятівна маршрутка потрібного напрямку! Замовлення таксиста, який досі крутився по балці скасовується, і я застрибую в маршрутку (як у велику собачу будку). Їхали ми, як ніколи швидко, можливо водій хотів до туалету, можливо у той день вдача була на моєму боці, не знаю. Але вже приблизно о 06:35 я вже був біля вокзалу. Хто з Дніпра знає - що через центральний вхід треба проходити разом з багажем через перевірку металошукача і в той день чомусь черга до перевірки була аж за межі головних дверей на вулицю. Я недовго думаючи просто пішов ліворуч, на міст, який веде безпосередньо до колій. Номінально він звісно має працювати в одну сторону, лише для тих, хто приїхав, але камон, тоді про дотримання правил ніхто не думав.

Тому приблизно о 06:40 я вже приєднався до Ярослава, який схоже, що сидів у вагоні ще з вчорашнього вечора. Ми сиділи на місцях зі столом, де було по 3 сидіння з кожного боку. На нашій стороні сидів я, Ярослав та ще один молодий хлопець. Навпроти лише один армянин трохи за 30, але вже лисуватий. А до цього я пожартував, чи встиг Ярік познайомитися з половиною вагона, поки мене не було? І яке ж було моє здивування, коли я надягаю навушники, а цей армянин садиться навпроти Яріка, тисне йому руку, як давній знайомий та вони починають щось жваво обговорювати та сміятися.

Як виявилося, вони дійсно були давні знайомі. Так я познайомився ще з одним учасником поїздки - Саргісом і ми розмовляли майже весь шлях до його зупинки (він вийшов раніше). Він виявився фанатом “Шахтаря”, у минулому журналіст та блогер на музикальну тематику (брав інтерв’ю у Стрикало та Нойза МС). Коротше це виявилась максимальна комфортна поїздка з обговоренням спільних інтересів. Ще з потішного було, що Саргіс віз своєму другу гирю у пакеті (я думав таке тільки у комедійних фільмах буває).

О 12:46 без запізнень приїхали до Києва. Ми одразу з Яріком домовились, що у нас з ним автономна програма у суботу, а у неділю вже спільна. Тому кожний поїхав по своїм справам.

З моїм другом Максимом ми зустрілися біля Київ Фуд Маркет, щоб не морочити собі голову де поїсти. Там завжди є їжа на будь-який смак, а ще там давав інтерв’ю Зеленський, але чомусь серед моїх знайомих лише я знаю про цей факт. Поїли дуже смачно, а ще коли мова зайшла за мій день народження, який був 20 лютого, Максим зробив мені неочікуваний і максимально приємний подарунок - підписану футболку Олександра Зінченка з “Арсеналу”. Оце поповнення моєї колекції футболок!

Далі за планом у нас був музей становлення української нації. Зазвичай, ми ходили у кіно, але цього разу гідних фільмів у прокаті не було. Тому на пропозицію сходити до музею на історичну тематику я відповів згодою. Обожнюю історію України, а особливо періоди: Київської Русі, козацтва, 1917-1921 і другу світову. Слухайте, там були майже всі періоди в історії України й ми з Максом буквально за 3 години пройшли повний курс історії 5-11 класів. Музей раджу усім, він інтерактивний і дуже цікавий. Фігури історичних постатей дуже реалістичні, а князь Володимир, який кожну хвилину запитує “а ти хрещений?” викликав у нас істерику від сміху. Єдине, що втомилися дуже сильно, ніби відсиділи 5 пар в університеті. Після музею, Максиму треба було їхати, а я не знав, що робити далі, бо не було програми опісля. Але як виявилося - одного сторіз, що я в Києві достатньо, щоб знайомі написали й запропонували провести час разом. Тому вечір у мене завершився МакДональдзом, кальяном та переглядом мого улюбленого фільму “Зелена Миля”.

02.03.2024 р. Наступний день розпочався тим, що мені було потрібно доїхати через пів міста до станції “Героїв Дніпра” (Збіг? Не думаю). Я вже на досвіді добрався до стадіону, знову отримав акредитацію без шнурка (це вже стає якоюсь традицією), причому акредитація з моїм номером взагалі кудись пропала. Приємно було нарешті побачити на стадіоні вболівальників, цього в Дніпрі дуже не вистачає. Крім них було дуже багато знайомих облич, як особисто мені, так і всеукраїнському загалу. Про сам матч багато писати не буду, той випадок, коли перемогли й на тому дякую, бо сама гра була нічийна. Але атмосфера самого стадіону дійсно неймовірна, не втомлююсь про це казати.

До матчу встигли поспілкуватися з СММщиком “Дніпра-1” - Давідом (до речі, він робить топовий контент у Тік Тоці), помахати Яші Кінарейкіну та зайняти місця зверху ложі для преси. Там же привіталися з комерційним директором “Дніпра-1” В’ячеславом Фрідманом, який дивився футбол з Ігорем Цигаником. З останнім ми навіть познайомилися та записали післяматчеве інтерв’ю, яке доступне на каналі.

З кумедних моментів ще було, що гравця “Дніпра-1”, який грає в оренді в “ЮКСІ” Микиту Кононова не пускали на трибуну, прийшлось спуститися вниз і його “забрати”, щоб подивитися другий тайм разом.

З цікавого ще була наявність віп-гостей Євгена Селезньова (ну це база на матчах Дніпра-1”) та Артема Мілевського. Перший дуже жваво реагував на події на полі та бігав з одного краю ряду (де знаходились ми, Циганик та Фрідман) до іншого - де знаходився Мілевський, щоб поділитися своїми враженнями від матчу.

Трохи більше “селебріті” вдалося роздивитися Їксперґу (зацініть його статтю, вона тим паче актуальніше на тиждень за мою), з яким ми привіталися під час перерви. Олексій проходить період реабілітації від хейтерства “Дніпра-1”, і по моїм розрахункам він вже на останній стадії (вже відвідує матчі команди).

По закінченню матчу побігли в підтрибунку записувати інтерв’ю. Там з журналістів були лише я з Яріком та Володя Звєров. Це до питання: “А ЧОМУ ДНІПРЯНИНУ ДАЮТЬ АКРЕДИТАЦІЮ???”, тому що “Дніпрянин” ледь не єдині, хто там дійсно робить свою справу, а не прийшов подивитися футбол з пивом.

Матч з “Оболонню” був дебютом нашої петлички, на неї ми записали Дениса Мірошніченка та Раміка Гаджієва (на інтерв’ю якого залетів Яша Кінарейкін з питанням, коли той проставить шашлик, вийшло досить кумедно). Також спільною бригадою: Дніпрянин, Звєров та пресслужба поспілкувались з героєм матчу - Філіпповим. На післяматчеве інтерв’ю Максимова я не встиг, але залетів до Іващенка. Класний тренер та чудовий мужик, завжди цікаво розповідає. Поставив йому питання, що після нічиї з “Чорноморцем” та поразки від “Дніпра-1” може треба скористатися порадою Михайла Кополовця та сходити до церкви? Посміявся, але відповів серйозно. Крінж у тому, що ця пресконференція навіть нікуди не потрапила, бо в інтернет опублікували його мікс з УПЛ ТБ.

Віддали акредитації та побачили наступну картину - десь 5 хлопаків зупинили автівку Селезньова, щоб з ним сфотографуватися, а потім один з них біг на повній швидкості й кричав у телефон, що у нього є фото з “Царем”.

Після цього відправились до класичної зупинки у Києві - “Домінос”, де завантажили відзнятий матеріал на канал та поїли смачної піци. На цьому адреналін від поїздки закінчився і до мене знову повернувся мій хворобливий стан. Тому подальший підйом на фунікулері, що на Поштовій та прогулянка не принесли мені особливих приємних емоцій.

Але вечір було врятовано походом до Реберні, де ми замовили фірмові ребра (сорі за тавтологію) та випили напої, я пив щось типу глінтвейну, але назвав це “пойло”, паралельно в той самий час подивилися другий тайм матч “Кривбас” - “Шахтар”. З цікавого - компанію з Ярославом нам склав наш спільний знайомий - Деніс, той самий, з яким ми познайомилися в той день, коли Єзерський привозив кубок УЄФА у тодішній Дніпропетровск (про це я також писав). Тому це була приємна зустріч, де ми обговорили все на світі: футбол, журналістику, право (обидва за освітою юристи) і звісно, що війну. А закінчилось все - подорожжю на вокзал, комфортним купе, сном та робочим понеділком…