«Є 11-річні, які за розумінням гри можуть бути в дорослій команді». Розмова з тренером молодіжки «Дніпра-1»
Наш блогер зробив інтерв'ю з Імадом Ашуром.
Від редакції: цей пост написаний нашим користувачем та автором блогу Днепрянин. Підтримайте його плюсами та коментарями. Ви теж можете створити свій пост на Tribuna.com ось тут.
***
Кирилу Небатову (ТГ-канал «Дніпрянин») вдалось поспілкуватись з Імадом Ашуром, який очодює молодіжку «Дніпра-1». Розмова вийшла досить розлогою та цікавою, тому заврюйте чайок та готуйстесь до гарної розповіді.
Імад не лише тренує в Дніпрі, але й є асистентом головного тренера збірної України U-17.
«У Дніпрі використовуємо методику із Більбао»
– Розкажіть про ваш досвід роботи та життя в Катарі. Як наважились переїхати з рідної Одеси в таку далеку країну?
– Тоді я працював в Одесі в академії «Чорноморця» – і зі мною зв'язався Гліб Платов, який вже працював у Катарі, запропонував приїхати на стажування. Я взяв на тиждень відпустку й полетів до Катару. У перший вечір дзвоню дружині й кажу: «Вони тут якусь маячню роблять». Для мене там все було незрозуміло, враховуючи ті наративи, які є у нас в країні щодо тренерства й ставлення до розвитку гравців. Але вже наприкінці тижня я в захваті казав: «Я б хотів повернутися сюди працювати». Під час стажування познайомився з керівництвом футбольного департаменту – басками, які вже почали запроваджувати свою багаторічну методологію в Катарі, навіть брав участь в тренуваннях.
Десь через місяць після стажування, коли я вже був в Одесі, раптово отримав дзвінок з невідомого номеру, мені запропонували працювати в Катарі. Це був дуже цікавий виклик для мене, але саме методика – це те, заради чого я туди хотів поїхати. У ній йшла мова виключно про розвиток гравців, що я завжди вважав справжнім покликанням тренера. Мені якраз бракувало структурування тих ідей, які мав. Тому розумів, що це буде середовище, де не буду відчувати себе одним проти всіх. У Катарі отримав неймовірний досвід за ці два роки, без нього мене точно не було б у «Дніпрі-1».
– У Дніпрі ви використовуєте баскський приклад?
– Так, керуємось цією методологією. Вона була запроваджена близько 30 років тому в Більбао. Там є принцип, що вони залучають лише басків, що суттєво обмежує вибір. На той момент вони зрозуміли, що з таким підбором гравців за використання лише традиційних та банальних методів буде дуже важко нівелювати різницю в якості футболістів проти таких команд, як «Реал» чи «Барселона». Це спровокувало пошук комплексного й довготривалого рішення на рівні розуміння особистості, на рівні розуміння як компенсувати певні природні недоліки шляхом поглибленого розуміння гри.
Коли з’явилась можливість втілювати це в Україні хоча б на рівні одного клубу – не міг від цього відмовитися. Завжди хотів набратися досвіду, щоб потім доводити свою профпридатність у своїй країні, я вважаю це найважливішим.
– У 2021-му ви приєдналися до «Дніпра-1», це була ініціатива Платова запросити вас асистентом головного тренера чи рекомендація нового головного тренера Щекотиліна, з якими ви працювали в Одесі?
– Гліб Платов зарекомендував себе в Дніпрі як компетентний фахівець, коли очолив відділ скаутингу. За ініціативи Андрія Русола, дійсно ідейної людини, Глібу запропонували очолити молодіжний сектор «Дніпра-1». Я мав попередній досвід роботи з Щекотиліним, знав його особисті якості як фахівця та людини. На той момент я вже був в Україні та займався плануванням проекту «Дніпра-1».
По поверненню в Україну я займався справами академії. У мене була можливість одразу очолити U-19, проте я обрав більш раціональний варіант. Треба було побудувати фундамент, тому зайнявся організаційними процесами як технічний директор. Почати треба було з освіти персоналу та структурування процесу. У нас були щоденні наради, з самого ранку вже починалась теорія. Для багатьох це було достатньо важко, хтось витримав, хтось ні.
– Чому все ж таки наважились стати головним тренером U-19, а не продовжили займатися справами всієї академії?
– Флагманом усього нашого процесу є U-19, але головною метою було побудувати стійкий фундамент для майбутнього, й вже коли структура була більш-менш збудованою, піднялося питання пошуку кандидатів на тренерську посаду. Я завжди відчував себе саме тренером, на посаді керівника мені бракувало поля. Тому це не було важким рішенням для мене. Коли очолив U-19, у нас остаточно пропала будь-яка відокремленість U-19 від академії, все було спільне: наради, розмови, домовленості.
– Тобто ваш тандем з Глібом Платовим керував усією академією на той час?
– Так, ми удвох та Антон Дяченко. У кожного була своя роль: Гліб – наш духовний лідер, він займався більш глобальними речами, намагався донести, що в футболі мають працювати, перш за все, компетентні люди, що в наших реаліях дуже важко доводити. Ми з Антоном більше займались справами на полі. Все було і є достатньо гармонійно, навіть попри війну. Цей проєкт зараз існує в такому вигляді, саме завдяки зусиллям кожної людини, яка до нас приєдналась.
– Декілька тижнів тому Гліб Платов покинув клуб. Хто зараз займається глобальними питаннями академії?
– Уся структура, яку ми будуємо, має бути самодостатньою, ми маємо залишити спадщину після себе. Коли процес структурується і залишаються люди, які розуміють його – процес буде працювати й надалі. В Aspire баски казали, що процес має бути живим, він має жити і дихати з кожним, хто його проживає: з нами, а потім і без нас.
Останнім часом Гліб керував адміністративними та «політичними» процесами. «На полях» нічого не змінилось, наразі ми маємо такий розподіл: з U-19 в Дніпрі й другим складом U-19 (2007 року) працюю я з асистентами. Антон Дяченко знаходиться з молодшими хлопцями в Івано-Франківську.
Формальна роль Гліба змінилась, але ми все одно завжди на зв'язку й він завжди матиме особистий зв’язок як людина, що зацікавлена у розвитку «Дніпра-1». Тому ми працюємо, є підтримка від керівництва, є той результат на поверхні, який всі хочуть бачити.
– Зараз проєкт академії «Дніпра-1» вже у тому вигляді, яким ви хотіли бачити, коли приходили сюди?
– Ні. Звісно не хотіли так, як воно сталося під час війни. Ми якраз закінчили ремонт, зробили окремі приміщення для зберігання їжі та харчування, для взуття, для особистого навчання гравців, не було питань щодо інвентарю та екіпірування. Коли ми прийшли до клубу, одразу сказали керівництву: якщо ми хочемо виховувати елітних гравців, то повинні створити для цього відповідні умови. Нещодавно переглядав записи тренувального процесу, тренерських нарад за 23 лютого. Пам’ятаю як відчував, що ми вже близькі до мети, що фундамент готовий. Але наступного дня все змінилось, нас покинуло дуже багато гравців.
Зараз заради безпеки у нас величезна частина процесу знаходиться в Івано-Франківську. Дуже прикро, що не можу бачити процес безпосередньо своїми очима. Тому зараз все не так, як ми уявляли, бо через певних ідіотів з північного сходу у нас немає нормального життя. Ми намагаємося робити все, щоб процес рухався, щоб коли все закінчиться нашою перемогою, ми всі знову зібрались тут і все було так, як на моїх довоєнних записах.
«Як дитина може бути здоровою особистістю, якщо вона зациклена на тому, щоб не помилитись?»
– Як зараз відбувається перехід гравців на наступний рівень? Якщо якийсь молодший гравець вже буде готовий до рівня U-19, як буде відбуватись цей перехід та переїзд?
– Якщо буде такий гравець, про це буде прийняте колегіальне рішення, ми купимо йому квиток до Дніпра. У нас зараз в команді два гравці 2008 року, один з них навіть отримує свої хвилини за U-19. У грудні ми будемо робити аналіз усіх наших складів, починаючи з U-19 і закінчуючи наймолодшими віковими категоріями академії. Тоді будемо приймати рішення щодо переходу гравців між командами.
– Артему Коржу всього 15 років, у флешінтерв'ю ви зазначали, що питання віку це не більше ніж формальності. Проте існує багато випадків, коли гравці, які грали одразу на рівень вище, ламались психологічно чи фізично. Чи немає у вас якихось переживань, що таке може статися з 15-16-річними хлопцями, які вже грають за U-19?
– Донести ідею, що таке гра та виховати розуміння гри можна і наймолодшим віковим категоріям. Є гравці 11-12 років, які за розумінням вже теоретично можуть бути в дорослій команді. Вони не можуть бути там через фізичний та віковий контексти, але ментальний контекст – це найважливіше у футболісті. Діти цього віку, попри певні стереотипи, сприймають інформацію набагато відкритіше і більш цілісно.
Що стосується Артема, то мене постійно захоплює, що йому все одно з ким та проти кого грати. Він виходить і повністю занурюється в гру, у потреби моменту, звісно, з правом на помилки. Але реакція на ці помилки, відданість моменту, безперервність дій – цим він заслуговує своє місце у складі. Він дуже часто домінує над суперниками не через якісь фантастичні речі з м'ячем чи фізичну потужність, а завдяки ментальній стабільності.
У нас в країні таке середовище: ми не хочемо виховувати, ми хочемо результат. Як дитина може бути здоровою особистістю, яка буде виходити та просто робити те, що потребує від неї гра, якщо вона буде зациклена на тому, щоб не помилитись?
Вік вже не гратиме ролі, якщо гравці відчуватимуть довіру, а не тиск, що вони не здобули цей пластиковий молодіжний кубок. Наприклад, «Барселона» дає можливість грати хлопцям по 16-17 років, бо вони не керуються стереотипами, які є у нас. Гравцю потрібна довіра, показати, що якщо він дійсно розуміє гру і відданий їй, то він отримує свою можливість. Тоді у нас буде набагато більше гравців, які ментально готові до цих досягнень в елітному спорті. Навіщо маринувати футболіста, поки він перестане бути актуальним, переймаючись за результат? Це не тільки футбольна тема, а загальна – як наше суспільство ставиться до виховання особистості.
– Є вже ментально готовий гравець 16-17 років. Ви будете йому давати грати навіть ціною індивідуальних помилок, які можуть вплинути на підсумковий результат?
– Безумовно! Якщо він доводить на тренуваннях, що готовий до цього рівня – він буде грати, щоб отримати цей досвід і прийняти цей виклик. Ми маємо підкидати їм такі виклики, щоб далі вони так само виходили й казали: «Я граю в першій команді? Окей, я вийду й зроблю свою справу». Дуже б хотілось, щоб у нашій країні це було нормою, коли як не зараз? В нас набагато менше легіонерів, тому є всі умови, щоб давати розвиватися нашим вихованцям.
– А як же результат?
– Якщо ми беремо формативний підхід, то немає жодного сенсу говорити про результат. Але зауваження, на мою думку, немає жодної людини в футболі, яка не хоче вигравати, але питання – якою ціною. Ми не будемо вигравати за рахунок розвитку гравця, бо його особистий процес – це найважливіше. Ми не будемо досягати результат грою на відбій. Якщо ми отримуємо насолоду виключно від перемог – це не дасть ніякого розвитку, маємо отримувати насолоду від самовдосконалення в контексті важкого та вимогливого процесу. Кажуть, що футбол – це тільки насолода. Ні, футбол – це про життя, а воно несправедливе і дуже важке.
Якщо ти долаєш важкі перешкоди щоденно в футбольному середовищі, то коли кар'єра закінчиться, ти в житті так само будеш їх долати. Тому коли гравцям потрібно буде зробити крок у дорослий футбол, вони так само будуть готові долати ці перешкоди. Ми маємо створювати цей контекст, тоді у нас будуть гравці, які досягають результат, демонструючи свої якості та свою особистість. Це не проблема якихось методик, це більше про суспільство, про нашу ментальність та звички.
– Гравець з 10 років знаходиться в системі, де його розвиток найголовніше. Як вдається зберегти дух переможця, щоб він не сприймав поразку як щось нормальне, щоб завжди залишалось прагнення перемогти?
– Є гравець, якому щоденний процес допомагає покращити себе, а потім – гра, де він виходить і навколо нього ще 10 гравців з такою самою метою. Вони роблять все заради того, щоб бути найкращими сьогодні, так само і в інший день. Вони дають собі право на помилку, але розуміють, що робити після цієї помилки.
Ми ніколи не зможемо проконтролювати результат. Ми лише можемо створити середовище, яке наблизить нас до мети – мати елітних гравців. Якщо у тебе буде бажання аналізувати свої дії та стати краще до наступного матчу, то ймовірність позитивного результату буде набагато вище.
Якщо в академічному контексті є гравці, у яких мета виграти в найближчу суботу і є тренер з такою самою метою – це хворе академічне середовище. У тренера має бути мета дати можливість більшості гравцям стати професіоналами, а якщо ні, то адекватними компетентними людьми. Якщо думати тільки про результат – то ми губимо наших гравців, наших особистостей. Якщо для нас більш цінний результат, тоді закриваймо футбол взагалі.
«Радий, що бразильці професійно реагують на тренувальний процес і на все, що коїться навколо»
– Як співпрацювати з молодими бразильцями в плані розуміння гри, розуміння ваших вимог? Як відбувалася селекція?
– До того, як ми почали займатися молодіжним сектором в Дніпрі, Платов зробив дуже велику роботу стосовно скаутингу. Зараз у нас скаутингом займається Гліб Корнієнко, який має великий досвід, занурений в цей процес і дуже добре знає бразильський ринок серед інших. Ми дивились, які є можливості у клубу, які гравці захочуть їхати сюди, як ми зможемо їх розвивати.
Наприклад, коли приїхав Варжау, він сказав: «Нам нічого не кажуть про розуміння гри, ми просто граємо, а далі виживає сильніший». Він нічого не розумів про структуру, орієнтири. Варжау зробив неймовірні кроки в плані розуміння гри, а зараз, відштовхуючись від цієї новообраної дисципліни, показує якості, за які ми його взяли. Скоро це буде дуже цілісний та готовий гравець.
Наприклад, Міндіньйо – це гравець, який обігрує один-в-один чи не найкраще у всьому молодіжному чемпіонаті. Тому йде відбір, враховуючи дуже багато факторів: потреби клубу, можливість розвинути профайли, які можуть бути перспективними. Наша основна мета, щоб вони відчували здорову конкуренцію, вчилися й самі навчали – це живий та якісний процес. Я радий, що попри такі проблеми, бразильські хлопці професійно реагують на тренувальний процес і на все, що коїться навколо.
– А чи нема в них банальних проблем з комунікацією? Часто бразильці приїжджають з мінімальним рівнем англійської. Як вдається донести бачення гри?
– Варжау та Міндіньйо були з нами ще в Моршині, а там усі гравці проходили очні заняття з англійської. Має бути мова, якою всі можуть спілкуватися, саме тому ми запровадили англійську. Скільки разів ми вже чули про наших хлопців, які їдуть за кордон і страждають без знання мови. Тому питання англійської було принциповим для нас.
Також деякі наші хлопці знають іспанську, з бразильцями спілкуються нею. Міндіньйо, наприклад, вже українською дещо може казати. Звісно, є певні моменти, коли треба спілкуватися з хлопцями іспанською, доносити суть. Зараз вони частина колективу.
– А скільки ви знаєте мов?
– Якщо не враховувати мову середовища, де я ріс, то 4: українська, англійська, арабська й іспанська. У Катарі я намагався вивчити іспанську, щоб ще більш зануритися у той процес. Мені взагалі дуже подобається вивчати різні мови, хотілось би, щоб було більше часу на це. Я вважаю, це дуже важливо для людини.
– Наскільки тісний взаємозв'язок з дорослими командами? Це як і академія – один організм? Планування трансферних вікон відбувається з врахуванням академії?
– За час роботи тут вже неодноразово відбувалися зміни в першій команді і змінювались стосунки з U-19. Неодноразово кликались хлопці на тренування з першою командою, але більш конкретні розмови будуть ближче до відпустки, коли буде проводиться поглиблений аналіз потреб першої команди.
Дуже допомагає, що ми поруч з першою командою. У хлопців є можливість тренуватись та проявляти себе поряд зі старшими партнерами. Також ми часто на зв’язку з Андрієм Русолом, який занурений в усі справи в клубі, йому цікавий процес молодіжного сектору.
– Якова Кінарейкіна можна назвати першим продуктом оновленої академії?
– Якова одразу визначали як гравця першої команди, але певний час він провів з нами. Коли бачиш гравців з такими даними, працьовитістю, людськими якостями, шкодуєш, що такі люди не проходять процес з нами з самого дитинства.
Коли він був з нами – це безперечно був той проєкт, якому ми хотіли допомогти зробити наступний крок. Він мав грати так само як зараз Крапівцов, який вже провів з першою командою певну кількість часу. Вже неодноразово грав Макаренко (2007 рік), він продовжує отримувати можливості. У нас все йде послідовно: за Макаренком у нас є й інші проєктні гравці, на яких ми розраховуємо.
Так, у Якова були складнощі, але він людина. Ми не керуємо гравцями джойстиком. На мою думку, він вже встиг довести свою профпридатність в першій команді.
– А що можете сказати про Даніеля Ківінду?
– Особисто для мене це болюче питання, можливо через мої очікування. Добре пам'ятаю, коли на самому початку робили оцінку складу U-19, вже тоді багато чули, що це гравець на якого «не варто звертати увагу». Але ми побачили його профайл, потенціал і робили все, щоб його розвинути. Процес був дуже цікавий, було багато суперечок, емоційних моментів. Ми розуміли, що маємо переконати його, що він може дати набагато більше. Нам це вдалось, враховуючи його гру та результативність в незавершеному чемпіонаті 2021/22.
Дуже легко працювати зі слухняними хлопцями, але маємо зрозуміти, що коли нам зустрічається особистість специфічна – вона потребує набагато більше присутності й допомоги. Це як в школах, коли вчителі ставлять в приклад виключно покладливих дітей. А ті, хто намагаються проявити свою особистість – це сприймається, як якась погана риса.
Зараз у нього такий період, коли треба зрозуміти, чому він знаходиться з нами, та визначитись, що зараз допоможе себе проявити. Це дуже відверта та цікава особистість, на мою думку, він величезний актив для клубу.
– На даний час, можна сказати, що Даніель повернув собі впевненість?
– Не впевнений, що він втрачав її. Він знає собі ціну, знає яка у нього мета. Тут мова йде не про впевненість, а що він буде робити, щоб повернутись в першу команду. Якщо дають можливість в першій команді – це не означає, що людина там назавжди. Він не один такий, Рамік Гаджиєв також провів певний час з першою командою. Тому це не якась перешкода, це нормальний процес. У нас гравці – це наш продукт, вони – найголовніше, що у нас є, ми готові допомагати, але багато що залежить й від них.
На Даніеля, можливо, негативно вплинув той матч, де він вийшов й там у нього був момент, щоб вийти сам на сам з воротарем, але це більше суспільна думка, а не твереза оцінка. Я все ж таки вважаю, що це гравець високого рівня і що у нього велике майбутнє. Головне, щоб ті дії, які він робить, спрямовували його до мети.
«У нас в академічному контексті слово «тактика» – це табу, ми замінюємо його на «розуміння гри»
– Це ваш перший старт сезону головним тренером команди. Чи все вдається реалізувати в тактичному плані, чи всі задуми виходять?
– У нас в академічному контексті слово «тактика» – це табу, ми замінюємо його на «розуміння гри». «Тактика» звужує ідею футболу до механічних налаштувань та речей, які ми намагаємось передбачити. Сутність гри в тому, що вона непередбачувана, її треба проживати. Гра – це простір, гравці шукають розуміння себе в просторі. Футбол – це колективний вид спорту, який формується з особистостей.
Ми в моменті, де рівень гри відповідає тому, який може приносити результат. Ми не хочемо говорити про результат, але хочемо вигравати. Маємо дійти до того рівня, коли будемо домінувати в кожному матчі щодо прийняття правильних рішень. Ми ніколи не дізнаємось, що буде пропонувати суперник, поки не вийдемо на поле, тому має бути адаптивний колектив, адаптивна команда й адаптивні особистості, які будуть розуміти як найкраще вчинити. І не лише як протидіяти супернику, а переважно як діяти з м'ячем – це невід’ємні моменти гри. Ми маємо розуміти, що хочемо довести м'яч, створити момент, за ним ще один, а також мінімізувати можливості для створення моменту суперником.
Якщо це тактика, то зараз ми в такому моменті, де можемо досягати результатів, які хочемо, результатів розвитку гравців, результатів покращення колективної динаміки й результатів в матчах. Це цілісний щоденний процес, я сподіваюсь, що всі хто бере участь в цьому процесі, отримують насолоду. Не поза контекстом результату, але розуміючи, що зараз можемо досягати його за рахунок цілісної гри та домінації над суперником. Не результат нам підказав слабкі моменти, а сама гра, тому маємо донести хлопцям, що було непогано, але має бути краще. Добре ніколи не буде – завжди буде наступний крок.
Наприклад, матч з «Оболонню», перемога 2:0, гра і близько не на тому рівні, до якого ми прагнемо. Чи можемо ми бути задоволені грою, якщо вона, умовно, призведе лише до деградації? Гравці вже знають, що я ніколи не буду задоволений: жодним тренуванням чи жодною грою. Не через те, що я суворий. Людина має безперервно прагнути покращуватись та думати, що ми маємо робити колективно та індивідуально в кожному наступному моменті, тренуванні чи грі.
– Чи є метою потрапляння до юнацької Ліги чемпіонів цього або наступного сезону?
– Моя мета – виховувати футболістів для першої команди «Дніпра-1» і, бажано, для збірної України. Не можу говорити про те, на що не можна вплинути. Ми можемо відповідально підходити до кожного тренування та до кожного матчу, і якщо в кінці сезону зачепимось за щось верхнє і приємне – супер. Думки про це відволікають від процесу, а він – це головне, що в нас є.
Якщо юнацька Ліга чемпіонів станеться, то виключно за рахунок щоденної роботи та зануреності в процес. Я казав хлопцям, що ми можемо виграти чемпіонат, але лише тому, що я відчуваю спроможність, що ми можемо це зробити. Але якщо хвилюватися тільки про кінцевий результат, то ти живеш чимось уявним, а не сьогоденням.
– Уявіть, кінець сезону, один тур і за певних результатів ви чемпіони, кваліфікуєтесь до юнацької Ліги чемпіонів. Чи могли б ви на такий короткий термін відмовитись від цієї «неважливості результатів» задля цієї цілі?
– Ні. Ми все одно будемо грати у свій футбол. Якщо заради результату ви готові відмовитись від свого бачення – ваше бачення не варте нічого. Я не буду відмовлятися від ідеї, особливо коли розумію, що ми можемо досягати результату завдяки їй.
Коли в мене не було структурованого процесу, але було прагнення розвитися і розвивати, то ми все одно завжди доходили до певного етапу, коли починали отримувати результати. Це було з моєю першої командою «КРОК» в Одесі, яку я заснував, потім з «Чорноморцем», коли на них казали, що вони неспроможні до чогось. Потім ми приїжджали до «Шахтаря» грали як ми хотіли: агресивно, з пресингом – і вигравали. Можливо, багато чого я робив некоректно, але тоді я так відчував, так розумів. Дивлячись на себе з минулого, завжди бачу дурня. Якщо ти тренер, то в тебе має бути більш глибокий намір, аніж просто досягти результату.
Футбол – це гра не про результат, це гра про суспільство. Усі ті принципи, які ми використовуємо щоденно в нашій методології, у щоденному спілкуванні з гравцями – вони так само відносяться і до життя. Структура – без неї ти не можеш існувати. Безперервність – після твоєї першої дії має бути наступна. Намір прогресувати на полі до воріт – так само в житті прогресувати, йти до мети. Перехід – як ти реагуєш, коли сталося щось не так.
Це все відноситься до життя. Якщо ми будемо відмовлятися від нашої ідеї, то відмовимось і від наших життєвих принципів.
«У нас вже було багато прикладів, коли гравці, які були з нами до війни, а потім опинялися за кордоном, свідомо поверталися в Україну»
– Оренда в клуби Першої, Другої ліги – це хороший досвід для молодого гравця?
– Для гравця найважливіше – це тренувальний контекст, а не суботня гра. Якщо він буде допомагати розвиватись гравцю – це крок вперед. Ми кажемо хлопцям, що працюємо з вами, щоб не хвилюватися за вас, коли нас не буде поруч. Навіть якщо вони потрапляють в команду, де не найкращий тренувальний процес – вони будуть знати, що робити на тренуванні та в грі, щоб бути найкращими.
Наприклад, ментально нестабільному гравцю оренда може нашкодити. Він йде з певними очікуваннями, а там все не так, як він собі намалював, це може підбити впевненість, зруйнувати його уявлення про професійний футбол.
Ми хочемо, щоб гравець був готовим до будь-якого середовища, готовий розуміти футбол і потреби цієї гри, де б він не був, які б не були вимоги. Він може потрапити до тренера, який йому скаже: ми граємо за такою схемою, ти мій правий захисник – маєш мені виграти матч. І рішення, яке має бути ефективним, він буде приймати сам. Воно буде під тиском, тому що буде тренер, доросліші партнери. Якщо гравець ментально готовий, то цей досвід має піти йому на користь, тому що це буде лише черговий виклик для нього.
– А оренди в нижчі ліги іноземних чемпіонатів? Наприклад, в другу іспанську лігу?
– Так само. Може бути, що гравець потрапить в якісний тренувальний процес або можливо туди, де буде виділятися за рахунок своєї готовності і йому буде відкрита дорога на підвищення. Все це індивідуально.
У нас вже було багато прикладів, коли гравці, які були з нами до війни, а потім опинялися за кордоном, свідомо поверталися в Україну. Були гравці, які казали відверто: ми відчували, що деградуємо там, бо там немає цього процесу.
Наша головна мета – щоб гравець, який потрапляє в майбутньому до іншого контексту, не хотів повернутись в «кращі часи». Він має приймати реальність, адаптуватися, бути найкращою версією себе та показувати, що краще за інших. Цього потребує життя в будь-якому середовищі.
– Гравці нижчих ліг можуть грати жорстоко та брудно. Що зараз з Олександром Кіликом, який декілька років тому зазнав важкої травми внаслідок грубого підкату суперника?
– Коли ми прийшли, він був тільки в процесі початку свого відновлення. Багато часу було інвестовано, щоб його відновити. Він був близький до загальної групи ще до війни. Багато роботи з ним провів Антон Дяченко, який відповідав за реабілітацію. Після повернення в Моршин Олександр став нашим постійним гравцем складу до грудня 2022 року, потім він перейшов у вінницьку «Ниву».
За останньою інформацією – він був там. Треба віддати йому належне, він зробив дуже велику роботу над собою, щоб відновитися та знайти впевненість у собі та довести свою якість. Саме тому його і забажав інший клуб. Наша робота – відновити його, довести до роботи в загальній групі та надати можливість покращуватися поруч з партнерами по команді. Як далі складеться його футбольний шлях – це вже його вибір.
«Моя роль – допомагати доносити ідею, яку пропонує Сергій Ребров через Унаї Мельгосу»
– Коли ви отримали запрошення увійти до тренерського штабу збірної U-17, одразу погодились?
– Коли починав тренувати, головною ідеєю було, що хочу щось змінити. Я не знав, що конкретно, бо не мав відповідного досвіду. Наприклад, не подобається, що ми граємо лонгболами, хочу грати коротко. Але потім я спростував цю ідею, тому що інколи в гри інші потреби.
Коли поїхав Катар, хотілось повернутися і робити щось глобальне тут. Я собі уявляв, що працюватиму за кордоном 15-20 років, матиму якесь ім'я, повернусь і буду робити щось в Україні. Зараз, коли запропонували вплинути в якості асистента головного тренера на процес збірної, я не зміг відмовитись.
Допомагати розвивати футбол в Україні – це те, до чого я завжди прагнув. Так, поки це певна роль, але для мене це велика честь брати участь в процесі. Розумію, чому мене покликали: я можу допомогти донести ідею цієї методології, ідею розуміння гри завдяки досвіду, який маю у цьому контексті. Якщо зможемо разом впливати на розвиток молодих футболістів в більш глобальному контексті – це те, про що я міг тільки мріяти.
– Тобто ви не помітили особливих відмінностей клубного футболу від футболу збірних?
– Основна відмінність те, що збірна збирається на короткий час. Зараз все ще йде перехідний період. Коли я йшов до «Дніпра-1», в мене були певні умови: щоб нам дали час і можливість робити речі, які будуть нетривіальними. Тут те саме, цей процес потребує часу.
Звісно, є відмінності, але моя роль – допомагати доносити ідею, яку пропонує Сергій Ребров через Унаї Мельгосу, який керує процесом молодіжного сектору. Ми намагаємось відповідати вимогам гри й покращувати її розуміння, а не зациклюватися на ригідних тактичних механізмах. Якщо ми зараз зможемо робити це в контексті збірних, це буде неймовірно. Але якщо зможемо розповсюджувати це на інші клуби та на систему виховання молодих футболістів в Україні, це буде майже ідеально. Хоча ми всі знаємо, що нічого ідеального не існує.
Наша мета – це виховання футболістів для першої команди національної збірної України. Ми хочемо, щоб наша національна команда була потужною, якісною і дійсно демонструвала той потенціал гравців, які в нас є. Ми вже бачимо потребу в наших гравцях у європейських клубів.
– У чому полягає вертикаль збірної? Чи помітно це на рівні U-17? Які прояви вертикалі збірної, про яку так багато кажуть?
– Є національна збірна, яка має бути флагманом та приводом для гордості нації. Будуть періоди, коли треба буде вводити нових гравців. Якщо можна буде підвищити конкуренцію та кількість гравців, готових одразу, без жодних концептуальних непорозумінь увійти в першу національну команду – це зробить процес інтеграції більш цілісним, простішим та якіснішим. Тому заради цього має бути ця вертикаль, в ідеалі, за межами збірної. Чую багато думок: а чому не дати тому гравцю можливість? Для цього він має бути готовим, а для цього треба створити йому відповідний контекст.
У мене був дуже цікавий досвід з певними групами в Aspire, де треба було з нуля будувати середовище. Гравці не розуміли навіщо вони там, не могли збагнути всю структуру та ціль. Крок за крок ми побороли це й вже коли приходили нові «хаотичні» гравці, вже середовище керувало тим, як буде адаптуватись гравець.
Для створення цього середовища треба багато часу та щоденної роботи. У збірній так само. Щоб це стало ідеєю, яка буде проходити через вертикаль, потрібен час на адаптацію фахівців та гравців. Мені здається, це головна мета Сергія Станіславовича сьогодні в контексті створення цієї вертикалі.
Глобально це має піти на користь нашому суспільству. Навіть після того, як будуть нові зміни в майбутньому. Все одно все циклічно: будь-яка історія починається та закінчується.
– Ви зазначили, що ваша ціль це змінювати футбол на краще. А які саме ваші кар’єрні амбіції: тренер дорослої команди, тренер збірної чи якась технічна посада?
– Мені сподобався попередній досвід керівника, маю бажання щось покращувати та структурувати, але тренерська робота – це те чого прагну і завжди хотів. Я не відхрещуюсь від інших досвідів, можливостей, але все одно за рахунок тренерства я відчуваю себе «живим».
Зараз процес у «Дніпрі-1» з U-19 мене турбує, хвилює, відчуваю, що живу повним життям в цьому середовищі, на створення якого ми інвестували стільки часу та енергії. Це середовище можна створювати всюди та у різних ролях. Яка саме вона буде, мені важко сказати.
Я не знаю, хто слідкує за нашою роботою, хто слідкує за моєю діяльністю, за результатами U-19. Наприклад, я не знав, що за моєю діяльністю в дитячому футболі хтось слідкував, завдяки чому мені запропонували перейти в «Чорноморець», що було чимось неймовірним на той момент.
– Але все ж таки – клуб чи збірна?
– Футбол. Футбол, який дає можливість розвиватися особисто і розвивати інших. Мені буде важко йти працювати в контексті, в якому не буду вірити в процес. Якщо на це можна буде вплинути якимось чином – це інше питання. Зараз немає жодного сенсу розмірковувати – клуб це чи збірна. Зараз я знаходжусь в неймовірному для себе моменті з U-19 і від цього процесу отримую величезне задоволення. Мене викликають в збірну, де я отримую інший досвід – тому треба насолоджуватися тим, що є зараз. Якщо хвилюватися про майбутнє, то зараз буде дуже важко фокусуватися на потребах сьогодення.
«На тренуванні ми навіть фоли не свистимо, якщо вони в межах поваги один до одного»
– Якщо мова йде про якісну підготовку футбольних фахівців, то це проєкт PASS?
– Проєкт PASS довів свою користь, він дуже важливий для футбольного суспільства. Багато людей намагається принизити вагомість цього проєкту, але він цілісний, структурований, було витрачено багато часу, щоб його зробити. Нам потрібні нові фахівці, а PASS – це середовище, де структурується розуміння аналітичної сторони футболу, скаутингу, розуміння гри, проектності гравців тощо. Проєкт PASS – здоровий гібрид між еволюцією та революцією, а найголовніше – він випускає фахівців, у яких є потреба.
– Про проектність гравців, тренувальний процес та День вчителя в команді.
– Будь-який гравець як людина та особистість має бути максимально відвертим та відкритим і не намагатися приховувати очевидні речі. Всі різні, але кожен має знати свої сильні сторони та свої межі, тому що є гравці за мірками футбольних фахівців талановиті, але вони не знають своїх обмежень та намагаються бути тими, ким вони не є. Як результат – на полі вони не є ефективними та вже не мають попиту, попри свою проєктність та природні дані.
У нас є більш обдаровані хлопці, а є менш обдаровані, але ментальність других неймовірна, вони ніколи не зупиняються. Вони падають і одразу без скарг встають. На тренуванні ми навіть фоли не свистимо, якщо вони в межах поваги один до одного. Тому що ми хочемо виховувати людину, яка буде продовжувати боротьбу, і не важливо, зіграли проти нього за правилами або ні. Ось такі гравці – особистості, що ніколи не зупиняються, завжди знайдуть собі місце. Можливо, і не елітне, але стануть професіоналами, це точно.
У нас тут не конвеєр, є різні люди та особистості, розуміємо роль кожного. Якщо він працює на тренуванні – то він отримає свою можливість. Ми досягли моменту, коли всі гравці тренуються на високому рівні, тоді вже його проектність буде мати більший вплив під час вибору. Це «нормальне» середовище жорсткого та не завжди справедливого елітного спорту. Цей процес допомагає їм бути кращими людьми. Процес зростання ніколи не дасть тобі миттєвого зворотного зв’язку. Маєш зрозуміти, для чого ти це робиш, інколи терпіти біль. Ми спілкуємось на важкі та відверті теми спільно, бо ти не маєш чогось боятися, маєш бути відкритим і розмовляти.
Якщо чесно, отримую задоволення, коли приходжу на настанову до тренування та кажу: «Бачили вправи? Розповідайте, як вони мають проходити». Гравці завжди в СRM-системі знають, якого напрямку буде тренування. Вони свідомо розповідають про складнощі, які у них були в попередніх тренуваннях, що можна покращити цього разу особисто та колективно.
Футболісти в нас не хочуть говорити, висловлювати думку, бо їх не хочуть слухати, виробляється бар’єр на все життя – це проблема. А для мене це також важливо, тому працюємо над різними сторонами розвитку особистості. Було, що кожен гравець готував дві глави книги, потім вони робили презентацію, виходили, розбирали прочитане та починалась дискусія серед команди. Бувало, що моделювали флеш-інтерв'ю та пресконференції, дивилися, як вони будуть поводитись, аналізували це разом. Проводимо різноманітні ментальні ігри, намагаємось відкривати очі гравцям на речі за межами того, що бачить око. Такі моменти, на мою думку, дають їм дуже багато.
Вірю в такий процес, бо він має бути не тільки у футболі, а взагалі в суспільстві. Ми повинні виховувати особистість та готувати її до складнощів, які для них вже, відповідно, буде готувати реальне життя.
***
Підписуйтесь на телеграм-канал автора блогу «Дніпрянин», щоб отримувати ще більше контенту про дніпровський футбол.
