«Рефері не зарахував 4 голи в наші ворота, а інакше його б поховали живцем». Шлях Гаїті на ЧС-1974 – дуже страшна історія
Футбол на фоні звірств диктатора та його сина.
Від редакції: ви знаходитесь у блозі Жосткий Блог. Його автор написав цей матеріал в рамках блогерського конкурсу «Кубок світла», призовий фонд якого складає 25 тисяч гривень. Підтримайте автора плюсами та коментарями.
***
В 60-х роках минулого століття Республіка Гаїті була чи не найкрасивішим пеклом на землі. Серед вражаючих карибських пейзажів там притаїлися мерзенні істоти.
Найбільш кровожерливою з істот був президент Франсуа Дювальє – названий в народі «Папа Док». Колишній лікар прорвався до влади в 1957 році і виділявся від «військових кадрів» вмінням витонченіше плести політичні інтриги, що швидко призвело до становлення його диктатури.
Папа Док знищував опозицію в концентраційний таборах, де кати живцем здирали з людей шкіру або засовували в «витискач крові» – труну з десятком ножів усередині. Обіграв диктатор і неграмотність та забобони гаїтян: для простих смертних він став найвеличнішою іпостассю культу вуду, а сформовану ним бандитську армію тонтон-макутів охрестили безсмертними зомбі.
Терор Папи Дока й тонтон-макутів закопав десятки тисяч гаїтян у циновки з бананового листя – і дуже швидко політичні конкуренти Дювальє закінчилися. Тоді він розширив список до спортсменів.
Папа Док закатував американського героя Джо Гатьєнса – автора голу у ворота Англії на ЧС-50. Його історія зацікавила диктатора і він запалився мрією про Чемпіонат світу
Дювальє керував країною вже 7 років. Тонтон-макути більше не виглядали схожими на ландскнехтів пізнього середньовіччя, а обзавелися гламурною синьою формою. Вона вселяла жах у ворогів, однак не вбивала їх революційні настрої.
З сусідньої Домінікани регулярно вирушали ешелони радикалів, що прагнули вбити диктатора. Всі були знищені тонтон-макутами, але остаточно зірвали дах Дювальє. Той взявся репресувати вже цілі родини політичних опонентів і вніс до «зошиту смерті» Джо Гатьєнса – футбольну зірку США.
В 1947 році цей чоловік з Гаїті вирушив навчатися в Нью-Йорк, щоб написати божевільну спортивну історію. За 3 роки Джо пройшов шлях від посудомийника до провідного гравця американської ліги соккеру – і отримав виклик до збірної США на ЧС-1950.
Гатьєнс забив в переможній грі з Англією, яка перед турніром погрожувала розтрощити янкі з двозначним рахунком. Зараз та звитяга оспівується в фільмах, а тоді Гаррі Трумен запропонував Джо громадянство.
«Я обіцяв мамі, що залишуся гаїтянином», – пояснював відмову футболіст. Він почимчикував у Європу за жирним контрактом, однак не заграв навіть у французькій трясовині і згодом повернувся до Гаїті в статусі легенди. Там бігав у відборі ЧС-1954, будував успішний бізнес і часто роздавав інтерв’ю американцям.
Папа Док був явно не в захваті від того, що на батьківщині хтось може порівнятися з ним за популярністю. Тож коли виплили зв’язки родини Гатьєнс з гаїтянською опозицією, диктатор видав наказ порішити футболіста.
За Гатьєнсом прийшли кремезні тонтон-макути, які відправили його в гаїтянський Освенцим – в’язницю «Форт Діманш». Вибратися звідти можна було тільки в труні, та й смерть ставала довгоочікуваною. За однією версією – Джо задихнувся в камері 3 на 4, куди розмістили 40 чоловік і тримали декілька днів без води, їжі та походу в туалет. За іншою – він таки дожив до розстрілу.
Дювальє з цього приводу геть не хвилювався, однак історією зацікавився. Якщо звичайний хлопчина з Гаїті став героєм завдяки футболу, то що буде, коли за справу візьметься Папа Док?
Папа Док не зміг вивести збірну на мексиканський ЧС-1970. Тоді за справу взявся його син: запросив тренера з Італії та переніс фінальний раунд відбору ЧС-1974 до Гаїті
Наприкінці 60-х років футбол у Гаїті переживав чудові часи. Клуби часом вигравали Лігу Чемпіонів КОНКАКАФ, а молодіжка розривала карибські турніри і манила увагу французьких скаутів. Та ненадовго.
Новоспечений фанат футболу Папа Док першим же рішенням заборонив всі вихідні трансфери з країни, а взамін провів соціальну реформу. Тепер статус «футболіст збірної» був елітним і прирівнювався до офіцерського звання.
Кремезний голкіпер Анрі Франсійон згадував: «Під час міжнародних виїздів ми жили в 5-зіркових готелях, були забезпечені бюджетом на походи в супермаркети чи ринок. Але неодмінно в супроводі тонтон-макутів».
Дювальє покладав грандіозні сподівання на кваліфікацію до ЧС-1970. Великий турнір приймала Мексика і отримала пряму перепустку, а решта збірних КОНКАКАФ були абсолютно рівними і відрізнялися хіба графіті на автобусі.
Молода команда під керівництвом Антуана Тассі стала яскравим відкриттям, але програла стикові матчі Сальвадору. Тому самому Сальвадору, що через перипетії відбору воював з Гондурасом.
Гаїтянських футболістів тепер чекали речі страшніші за війну, адже Папа Док зазвичай не пробачав провалених завдань. Однак цього разу пробачив, бо стан здоров’я змусив відійти від радикальних рішень і готувати до правління свого сина – Жан-Клода.
20-річний «Малюк Док» трохи менше любив катівні і трохи більше футбол. Він зробив висновки з невдачі і погодився продати лідера збірної Вільнера Назера у французький «Валансьєнн». Загалом послабив диктаторський режим, за що отримав додаткові транші гуманітарної допомоги від США.
Витрачалися ці кошти доволі нестандартно. Дювальє-молодший вручив мільйон доларів КОНКАКАФ і «вмовив» їх організувати фінал відбору до ЧС-1974 в Республіці Гаїті. Останні вже встигли туди потрапити, розтрощивши в попередньому раунді Пуерто-Ріко.
Під кваліфікацію гаїтяни запросили італійського тренера Етторе Тревізана, який вештався між Серією С та D, однак був відомий по роботі в «Олімпіакосі». Перед ним поставили завдання будь-що кваліфікуватися на чемпіонат світу, вшанувати пам’ять померлого Папи Дока і ще бажано б сподобатися тонтон-макутам.
Гаїтяни таки прорвалися на ЧС. Допомогло катеначо, судді і ритуали вуду
Італієць прилетів до Гаїті на початку 1973 року та одразу пережив ряд екзистенційних потрясінь: «Мене поселили в здоровенний будинок: надали двох слуг, кухаря і садівника. Будь-яка забаганка виконувалася. В той же час я зустрічав гаїтянських дітей, які не їли декілька днів і помирали просто на вулиці».
Ще більше Тревізана шокувала перша аудієнція в Дювальє-молодшого: «Він сказав, що як хтось не слухатиметься, то я можу погрожувати розправою від його імені».
Порадою, на щастя, користуватися не довелося. Всі гравці збірної Гаїті були любителями і поєднували футбол з роботою вантажника чи офіціанта, тож уроки Тревізана слухали з захопленням.
Це підтверджує і сам італієць: «Гаїтяни були дуже технічними. Іноді справді діяли як бразильці, але в тактичному плані все було жахливо. В обороні довелося пояснювати елементарне, бо вони навіть не розуміли відмінностей між роллю ліберо і класичного центрбека».
Достеменно невідомо, що там витворяв Тревізан, але до старту кваліфікації команда підійшла з еталонним захистом, а її лідерами затвердилися ліберо Ворбе і голкіпер Франсійон. Ставка на італійське катеначо зіграла.
Тим часом Малюк Док вже зустрічав на острові гостей. Із 6 учасників фінальної пульки КОНКАКАФ (грали 5 турів в 1 коло і лише переможець групи отримував перепустку в Західну Німеччину), явними фаворитами були Тринідад і Тобаго та Мексика. Проте на кожного суперника у диктатора знайшовся план.
Чвертьфіналістів останнього ЧС підкосили потойбічні сили. На старті відбору в мексиканців зламалося 5 основних гравців, що спричинило фатальні втрати очок проти Гондурасу і Гватемали. Президент федерації одразу звинуватив у цьому… ритуали гаїтянських вудуїстів.
З Тринідадом і Тобаго було складніше – у них приїхало золоте покоління з гренадерами американської ліги, то ж Дювальє довелося подружитися з сальвадорським арбітром. Той не зарахував чотири голи у ворота Гаїті і дозволив їм виграти очну битву 2:1.
Тринідадці подали купу протестів у ФІФА, однак нічого не досягли. Вже по закінченню гаїтянського відрядження Етторе Тревізан припустив: «Сальвадорський суддя був змушений скасувати ті голи, інакше його б просто поховали живцем».
Вихід на ЧС остаточно зірвав дах Дювальє – і зробив його схожим на божевільного батька. Так диктатору примарилося, що Етторе Тревізан роздає забагато переможних інтерв’ ю італійській пресі і взагалі присвоїв собі всі лаври.
«Спочатку кудись зник посередник між моїм штабом і Дювальє. Потім мій помічник раптово втратив зір. Але останньою краплею стало те, що мені заборонили летіти на жеребкування і відправили туди гаїтянина Антуана Тассі з тренерського штабу», – згадує італієць.
Вже в лютому він розірвав контракт зі збірною і покинув острів. Малюк Док тоді заявив, що «туземець» злякався майбутньої боротьби на груповому етапі, де суперниками Гаїті стали Польща, Аргентина та Італія.
Збірна Гаїті програла всі матчі ЧС, але добряче повеселилася. Їхній форвард перервав рекордну суху серію Діно Дзоффа, а тонтон-макути ламали футболісту руки за вживання допінгу
За декілька тижнів до старту Чемпіонату світу британська газета Miror взялася за прогнози. Гаїті вони описали доволі красномовно: «20 гравців з місцевої любительської ліги і лише 1 легіонер з Франції. Їх шанси на вихід з групи приблизно рівні шансам гаїтянської армії виграти війну проти США».
Такий песимізм був виправданим, адже командою фактично керував не Антуан Тассі, а Малюк Док. За його наказу було скасовано розіграш національного чемпіонату, а збірники вирушили в піврічний тренувальний збір.
В якийсь момент диктатор став настільки близьким до команди, що перед вильотом в ФРН декілька лідерів збірної наважилися поговорити про преміальні. За таке нахабство Дювальє пригрозив їм в’язницею, а наглядачем збірної призначив жорсткого офіцера з власної ПВК.
Гаїтяни прилетіли до Західної Німеччині в сексуальних смокінгах і одразу стали популярними у журналістів. Так у форварда Емманюеля Санона іронічно запитували про майбутню дуель проти Діно Дзоффа. Італійський голкіпер знаходився у центрі уваги, адже не пропускав на рівні збірних 1096 хвилин, що було абсолютним рекордом.
«Всі гадали перед турніром, хто ж першим засмутить Дзоффа. Називалися імена Кройфа чи Герда Мюллера, когось з аргентинців. Однак ніхто не згадував мене. А я відчував сили втікати від старезного італійського захисту», – згадував Санон. І відчуття його не підвели.
Понад 50 тисяч фанатів зібралося на «Олімпіаштадіоні», щоб побачити те, що прийнято називати «епічними моменти чемпіонатів світу». На старті другого тайму Санон отримав передачу через пів поля, миттєво наблизився до Діно Дзоффа і перервав його суху серію на 1142 хвилині.
Джанні Рівера забив вже в наступній атаці, а Італія виграла 3:1. Однак після матчу левову частку компліментів зібрав карибський бомбардир.
«Я ж казав, що можу це зробити», – кричав журналістам Санон. Він не грав у офіційних матчах майже півроку і працював різноробочим за 5 доларів в день, а зараз забив Діно Дзоффу. Тому самому Діно Дзоффу, що посів друге місце в голосуванні за «Золотий м’яч» 1973 року.
Здавалося, на куражі карибські аферисти можуть покарати і Польщу, однак їхню ідилію перервав нещасний випадок. Захисник Ернст Жан-Жозеф провалив допінг-пробу перед матчем з «кадрою», за що по вказівці Дювальє був жорстоко побитий і відправлений на батьківщину.
Тонтон-макути особливою винахідливістю не вирізнялися, тож зламали футболісту руки прямо в готелі. Це побачив офіційний спостерігач від ФІФА і подав до організації відповідну скаргу. ФІФА скаргу розглянула – і звільнила спостерігача за зайві клопоти.
Картина зламаного товариша призвела до катастрофічного морального ефекту і саме на нього списали 0:7 від Польщі. Гжегож Лято так жорстко топтав гаїтян, що Дювальє навіть довелося визнати свою помилку. Він послав листа капітану Назеру та повідомив, що з Жан-Жозефом поки що все добре.
А в останньому турі про себе знову нагадав Емманюель Санон. Він забив Аргентині, навіть попри поразку 1:4, знову отримав багацько компліментів за гольове чуття. Ба більше – в 1990 році «France Football» поставив його на 54 місце в рейтингу «100 героїв чемпіонатів світу 1930 – 1990».
Крутий перформанс у Німеччині дозволив йому перейти у «Беерсхот», де Санон вигравав кубок Бельгії і грав у єврокубках. Загалом 11 футболістів збірної Гаїті згодом змінили домашні плантації та фабрики на кар’єру в Штатах і європейській трясовині.
Гаїті ж завершили турнір з 0 балів і різницею 2:14, однак стали кращими за Заїр, що покинув ФРН з багажем 0:14. За це Малюк Док проявив милосердя і навіть нікого не порішив.
Та що там казати, навіть тонтон-макути були щасливі. Багато з них прикупили собі в Німеччині декілька гострих мачете і гламурні шкіряні штанці.
