В 1930-х шотландець побудував потужну збірну Єгипту, але не досяг успіху на ЧС через шторм, суддівство і Рамадан
Цікава історія Джеймс Маккрея.
Від редакції: ви знаходитесь у блозі Жосткий Блог. Його автор став переможцем блогерського конкурсу «Кубок світла», призовий фонд якого складає 25 тисяч гривень. Підтримайте його плюсами та коментарями.
***
Що таке Африка на чемпіонатах світу? Новоспечений фанат відзначить білу сорочку Ерве Ренара, що щільно обтягує його бездоганний грудак. Відзначить добродушний погляд екстравагантного Алью Сіссе, танець пінгвіна від брутального Ашрафа Хакімі.
Хтось згадає про гандбол Суареса, танці Сенегалу після голу французам, цвях Баджо у нігерійську труну 1994-го, Камерун, що не дотиснув Англію. Хтось піде далі і пошкодує Алжир 1982-го чи зніяковілий Заїр на турнірі у ФРН.
Однак справжніми «unsung heroes» в історії африканського футболу досі залишається покоління збірної Єгипту 1920/30 років. Їхні спроби підкорити перші чемпіонати світу варті серіалу «Величне десятиліття». А їхні невдачі стали «родоначальником» всіх футбольних нещасть континенту.
В 1920-х FA непокоїв відтік футболістів у кримінал і їм почали допомагати з працевлаштуванням. Так шотландець Джеймс Маккрей очолив збірну Єгипту
Після Першої світової війни англійці були переконані, що по закінченню кар’єри для футболіста можливі лише дві життєві стежки: відкрити торгівельну палатку або ж відібрати її у когось слабшого. В певний момент шальки терезів так часто схилялися до другого варіанту, що FA взялася прорідити гангстерські настрої.
У нагоді стали тодішні розміри Британської Імперії і бажання футбольного підйому в кожній колонії, протектораті чи просто залежній державі. Екс-футболістів відправляли обшивати м’ячі в Австралію, Уганду і Занзібар, а більш талановиті отримували призначення у структури збірних.
Так весною 1928 року у морському порту Єгипту зустрічали 34-річного шотландця Джеймса Маккрея, який став першим європейським тренером на цій землі. В Африку коуч плив з твердим переконанням, що прямує до дикунів: «Я нічого не знав про Єгипет. Думав, доведеться пояснювати їм елементарні правила футболу».
Така думка була помилковою. Єгиптяни успішно розвивали футбол, любов до якого підхопили ще у британських військових з кінця XIX століття. Відтоді вони побудували потужний чемпіонат, що вилилося в успіхи збірної – на ОІ-1924 Єгипет розтрощив надпотужну Угорщину з зірками італійської ліги.
Маккрей хоч і був людиною цілком футбольною (кар’єру гравця відбігав за «Рейнджерс» і «МЮ»), але в Африці зіткнувся з браком тренерського досвіду: «Єгипетські футболісти були більш технічні, ніж типовий представник англійської «вишки». Спочатку я вчився у них, а не вони у мене».
Шотландця врятувала комунікація з Хусейном Хеджазі. Той 40 річний мужик був першою «рок-зіркою» єгипетського футболу і справжнім авторитетом. В 1910-х він виступав за «Фулгем» у англійській лізі, а зараз став граючим тренером та взяв на себе технічний і тактичний напрямок підготовки, поки Маккрей більше займався біганиною і мускулами.
Тандем вправно готував команду до Олімпіади в Амстердамі. Делегати єгипетського короля Фуада I передали, що очікують від збірної виходу у чвертьфінал. І порадили обійтися без ганебних провалів.
Маккрей привів Єгипет до 4 місця на ОІ-1928. Команда вважалася одним з фаворитів першого ЧС, але не доплила туди через загадковий шторм
14 травня 1928 року у Єгипті відбувся фінал національного Кубка, який закінчився епічним скандалом. Хеджазі та його «Замалек» поступилися «Аль-Ахлі» – і в пориві гніву футболіст вмовив своїх партнерів не приймати срібні нагороди з рук делегата короля.
Ображений делегат ледь не розніс VIP-ложу, а поруч Маккрей сидів як перелякана курочка та вже розумів всі наслідки. Хеджазі миттєво був відрахований з ростеру збірної на Олімпіаду, а шотландський тренер відправився туди без правої руки. Наче Джеймі Ланністер.
Що геть не позначилося на результаті. Єгипет розтрощив Туреччину в 1/8 фіналу, а у чвертьфінальному матчі дотиснув Португалію. Після цього команда, яка перебувала в Амстердамі наодинці, втомилася зустрічати хтивих чинушів.
Автор хет-трику у ворота турків Саїд Худа згадував: «Прибув вельможний Мустафа Наххас-паша. Прибули чиновники, голова федерації. Всі дарували нам дешеві подарунки – і кожен вважав за необхідне провести екскурсію Амстердамом. Зрештою, перед півфіналом ми цілісінький день гуляли містом та навіть не тренувалися».
Маккрей тим часом взагалі не розумів, що відбувається. Декілька місяців тому він спокійно пиячив у Шотландії, а зараз прорвався до півфіналу Олімпіади у компанії з Італією, Уругваєм та Аргентиною – найкращими збірними того періоду.
Ясна річ, єгиптянам нічого окрім 4 місця там не світило. Вони без шансів згоріли Аргентині (з дуже, дуже жорстким Луїсом Монті у складі) і у яскравому стилі програли бронзу Італії – 3:11. Однак досягнення розчулило навіть суворих арабів і Маккрея вмовили залишитися, насипавши більше золота.
Вразив виступ і ФІФА. То ж коли Жуль Ріме почав планувати проведення ЧС-1930, єгиптяни одними з перших отримали запрошення на турнір. Маккрей і компанія були обома руками «за», а ось федерація тактично спитала: «А що там по капусті?»
Позаяк країною-господарем обрали Уругвай, представники інших континентів атакували ФІФА з потребою компенсувати витрати на океанський лайнер і зарплату футболістів. Дискусія велася довго і напружено, уругвайська федерація погодилася покрити всі витрати, а ФІФА – зменшити відсоток власного доходу.
Почалася гонка до Південної Америки. Прудкі європейці надибали собі здоровенний пароплав Conte Verde, який 4 липня доставив їх до бухти Монтевідео. Вже за 3 дні багатотисячний уругвайський натовп зустрічав судно Florida, на якому повинна була знаходитися пара останніх учасників турніру – Югославія та Єгипет.
Однак підопічних Маккрея на борту не виявилося, що досі породжує теорії змови. Найбільш популярною є африканська легенда про шторм у Середземному морі. На шляху з Єгипту до Генуї корабель збірної начебто потрапив у негоду і зменшив швидкість, через що єгиптяни прибули до Італії з запізненням та не встигли пересісти на Florida.
Містичності історії додає і факт повної відсутності коментарів з цього приводу. Один з фаворитів ЧС-1930 просто кудись зник на період його проведення.
Пригоди перекочували на кампанію ЧС-1934. У відборі єгиптяни розбили єврейську Палестину, а на самому турнірі стали жертвою «фашистського» суддівства
Коли стало відомо про відсутність футболу у програмі ОІ-1932 – над його розвитком у Єгипті навис кремезний знак питання. В Африці незалежних держав не назбиралося б навіть на Winter Cup і єгиптяни банально не мали проти кого грати.
Але Маккрей залишився. І не без його зусиль у збірній підросло доволі цікаве покоління, що розписувало мирові з потужними Угорщиною та Австрією у товариських поєдинках, і у них же громило Естонію і Литву. Деяких гравців тренер вже проштовхував на Альбіон.
«Воротар Мустафа Мансур і форвард Мохамед Латіф. Це були дуже толкові хлопці, які не загубилися б навіть в Англії. Однак туди я не міг прорватися через брак зв’язків. Міг тільки у Шотландію, і то потрібна була якась реклама».
Такою повинна була стати кампанія ЧС-1934, де присутністю на пізніх стадіях єгиптяни могли зіпсувати свято Беніто Муссоліні. Залишалося лише здолати відбірковий турнір і пережити матчі проти Підмандатної Палестини, основу якої складали євреї.
Поєдинки відбувалися за шаленої напруги і величезного поліцейського супроводу у Тель-Авіві та Каїрі. Єгиптяни перемогли 11:2, але арабські сучасники досі критикують збірну за згоду грати проти єврейської команди. Вони вважають, що її формування стало плацдармом для «сіоністських настроїв» у інших сферах і... призвело до розгрому єгипетської армії у Шестиденній війні.
Однак Маккрей був доволі далеким від цього. Він просто, по-мужицькі, радів прориву на чемпіонат світу, а згодом і відсутністю форс-мажорів на шляху до Італії. Цього разу єгипетський корабель оминув бурхливі хвилі та спокійно сів у порту Генуї за 2 дні до поєдинку 1/8 фіналу проти Угорщини.
Дуче заборонив шлюби з арабами лише у 1937-му, то ж у єгиптян ще була можливість розкрутити на гроші довірливу сеньйору. Однак африканські футболісти отримали стільки образ від італійського глядацтва вже під час першої прогулянки, що потім зайвий раз взагалі не виходили з номеру.
Схожа поведінка перекочувала і на зелену галявину стадіону у Неаполі, бо італійський суддя влаштував огидний перформанс. Він скасував чистий гол Єгипту і невірно зарахував м’яч угорців. Рефері жодним чином не реагував і на перелом носу у єгипетського кіпера чи перелом руки у захисника.
Угорщина зрештою виграла 4:2 і змусила єгипетських журналістів палити заголовками: «8 днів у дорозі, 2 дні в Італії, 90 хвилин ганебного суддівства». Маккрей теж пережив поразку болюче, але чудово усвідомлював – кращі миттєвості цієї молодої команди будуть вже на наступному форумі.
Чи не будуть?
ЧС-1938 повинен був стати піком тієї збірної, але Єгипет відмовився від участі через відбірковий матч у Рамадан
Авторитет Маккрея після чемпіонату світу вже не дозволяв йому лишень керувати збірною. Джеймс обійняв високу посаду у федерації і взявся продавати єгиптян до Британії.
В Італії він зустрівся з шотландськими аферистами, через яких проштовхнув форвард Латіфа у «Рейнджерс», а голкіпера Мансура до «Квінз Парк». Якщо Латіф трішки переоцінив свої можливості і за «джерс» більше запам’ятався кольором шкіри та пияцтвом, то Мансур грав у основі. До того ж, любительський статус клубу дозволяв йому відлучатися до збірної.
А там все було доволі сумно. Єгипетська федерація пішла перевіреним шляхом і запросила нового тренера у FA. Ті прислали зовсім вже нікудишнього англійського мужика по прізвищу Бут. Він запам’ятався хіба повністю проваленим циклом ОІ-1936, де Єгипет вже на першому етапі відкинувся від Австрії.
Маккрей зрозумів, що пахне смаженим – і знову почимчикував на тренерську лавку під кампанію ЧС-1938. Латіф та Мансур потроху адаптувалися у Європі, а «Аль-Ахлі» та «Замалек» надали збірникам досвід жорстких дербі. Тому потрапляння на французький форум навіть не ставилося під сумнів, тим паче у відборі довелося б протистояти геть слабенькій Румунії.
Кваліфікацію запланували на грудень 1937 року, що співпало з датою Рамадану. Попри вмовляння Маккрея, єгипетські чиновники категорично заборонили участь збірної у відборі під час посту. ФІФА переносити гру теж відмовилася – і віддало путівку румунам.
Вже за декілька місяців Маккрей покинув Єгипет у пошуках більш стабільного місця роботи. Після його відставки Африка не відвідувала чемпіонати світу 32 роки, а Єгипет наступного разу кваліфікувався аж в 1990-му.
