Добро має бути з кулаками. Чому Підручний програв вибори президента ФБУ
Володимир Гарець резюмує зміни в українському біатлоні.
Майже за два тижні до сьогоднішніх виборів я написав невеличкий тред в твітері, де припустив, що листопад та грудень 2022 року можуть бути досить визначними в українському спорті. Чиновники, які сиділи у федераціях роками та десятиліттями, йдуть, а на їх місце можуть потрапити спортсмени нової формації, які б могли створити новий шлях для розвитку спорту.
Біатлон та НОК – це дві ключових позиції. І от сьогодні один з цих молодих спортсменів свої вибори розгромно програв досвідченому апаратнику. 58 на 31 – Крулько отримав вдвічі більше голосів, ніж Підручний.
І, знаєте, все до цього йшло.
Бо яким не був би симпатичним Підручний як людина та особистість, за такі посади в Україні треба боротися зубами. Раніше все вирішувалося виключно у підкилимній боротьбі, але ж зараз існують альтернативні та адекватні методи.
І публічність та розголос – це надважливі складові у таких ситуаціях. В умовах, коли конкурент як явний фаворит взяв повну тишу, не треба самому собі ставити палки в колеса.
Публікувати свою програму за 12 годин до виборів – це дурість.
Дати всього одне інтерв’ю майже за місяць – це безглуздя.
Не залучати підтримку медіа та суспільства розголосом, як це робить той же Беленюк – це прямий крок до поразки ще до початку.
Тому і вийшло, що на виборах майже не було медіа, а які були – тих не пустили до конференц-зали. Тому і вийшло, що вже колишній президент Бринзак на самій конференції відкрито підтримував іншого кандидата, а промову самого Дмитра більшість відверто та демонстративно не слухала. Деякі делегати вилітали надвір з вигуками: «Який же фарс там відбувається», але вже в той момент нічого вдіяти не можна було.
Тому, якщо Підручний захоче повторити незабутній досвід виборів через чотири роки – є декілька (звісно, непроханих) порад.
Не боятися преси та намагатися з нею співпрацювати, бо суспільство, хоч і не голосує на цих виборах, але кожен з делегатів має своє оточення, яке може на нього вплинути і внаслідок суспільного тиску. Бо якщо все відбувається пошепки, то ігнорувати можливий тиск легко та приємно.
Але друге, і, мабуть, найголовніше – треба абсолютна прозорість та відкритість. Щоб отримати справжню підтримку, а не декларативну. Бо кожна помилка використовуватиметься проти кандидата. Підручний, хоч і з чистою репутацією, але в команду обрав собі Сергія Сєднєва – колишнього допінгіста. На це слабке місце вже майже прямо натякав знову ж таки Бринзак після виборів – і майже напевне це когось відвернуло.
А якби було треба, то згадали б, що й перший віце-президент у команді Підручного Руслан Голуб – це колишній регіонал. А потім ще й додати ненароком і бездоказово, що суперникам Підручного йшли начебто погрози. І кришталева репутація перетворюється на гарбуз в очах багатьох, хто не буде далі розбиратися в деталях.
Так а чому ці всі запитання не ставляться Крульку?
Бо він обрав легший і всім знайомий нам шлях. Так виграють вибори в Україні за часів незалежності майже завжди. Адміністративна допомога, блокування роботи медіа, відсутність прозорості – як би красиво Іван Іванович Крулько не говорив, але розпочав він з того, чого в Україні майбутнього після війни не хочеться бачити взагалі.
Але щоб таких випадків навіть у спорті (а загалом – і в суспільному житті також) було все менше, ми маємо виховати добро з кулаками. Яке буде боротися всіма законними та системними методами, а не ставити процес вище за результат.
