Реформував виконком, проспав створення Суперліги та зберігає лояльність до РФ. Якими були 6 років президентства Чеферіна в УЄФА
Переобрали на третій (і останній) строк.
Вперше цей текст було опубліковано у лютому 2023-го.
Корупційний скандал 2015-го вдарив не лише по ФІФА та Зеппу Блаттеру. Мішель Платіні, який очолював європейську конфедерацію, мав піти на підвищення, а натомість теж опинився на задвірках футболу через давній платіж.
Наступником француза європейські чиновники у 2016-му обрали очільника Федерації футболу Словенії Александра Чеферіна. У 2019-му його переобрали на другий термін. У лютому на вибори він йде без суперників – фактично, вже забезпечивши собі посаду до 2027-го.
5 квітня під час конгресу УЄФА в Ліссабоні Александера Чеферіна переобрали президентом організації ще на чотири роки.
Це не буде текст про його біографію, родинні звʼязки, історію приходу на посаду чи друзів – лише розбір за основними викликами, що поставали перед ним у перші два терміни.
Реформував чиновництво в УЄФА – обмежив собі строки, але не вичистив «вічних» функціонерів минулої епохи
Звісно, першим і головним викликом було перезавантаження чиновницького апарату. Чеферін йшов на хвилі корупційних скандалів як людина фактично з-поза системи – в УЄФА він був лише віцепрезидентом юридичного комітету.
Його ключовим пунктом у програмі була реформа належного врядування, зрештою прийнята УЄФА у 2017-му. Вона закріпила, здається, очевидні для будь-якої ГО-шки (а УЄФА – все ще просто обʼєднання за інтересами, не забувайте) речі, яких не було раніше:
• обмеження строків президента УЄФА та членів виконкому – не більше трьох по 4 роки (раніше обмежень не було – Леннарт Юганссон, при всій його демократичності, очолював організацію майже 17 років);
• вимога, щоб кандидати на керівні посади в УЄФА мали посаду в національній федерації (для недопущення «вічних» чиновників у виконкомі, які вже не мають довіри навіть удома);
• надання двох місць у виконкомі представникам Асоціації європейських клубів (ЕСА) та одного місця обʼєднанню Європейських ліг (раніше клуби та ліги не були представлені у керівництві УЄФА, лише федерації);
• виділення ще двох додаткових місць у незалежний Комітет з управління та дотримання вимог (було троє незалежних експертів, стало пʼятеро);
• включення окремого положення про прозорий відбір господарів турнірів УЄФА;
• включення окремого положення про належне врядування як одну зі статутних цілей УЄФА;
• надання права національним експертам очолювати комітети УЄФА.
Окрім того, УЄФА за Чеферіна запровадила вимоги до ефективного управління для національних асоціацій – чітка стратегія, реформа статутів (щодо обмеження за строками і гендерної репрезентації), долучення клубів, ліг та медіа, прозорість і відповідальність. Від їхнього впровадження, у тому числі, залежать і виплати від УЄФА.
Це принесло свою користь – щонайменше у перезавантаженні Виконкому. До 2015 року він виглядав так (у дужках рік, у якому ці чиновники уперше й безперервно увійшли до нього):
• президент Мішель Платіні (2002);
• віцепрезиденти Шенес Ерзік (1990), Анхель Марія Вільяр (1992), Маріос Лефкарітіс (1996), Джанкарло Абете (2009), Григорій Суркіс (2007);
• члени Мірча Санду (2007), Аллан Хансен, Франтішек Лаурінец, Авраам Лузон, Міхаель ван Праг (усі – 2009), Карен Еспелунд, Сергій Фурсенко, Петер Гільєрон, Боріслав Міхайлов (усі – 2011), Девід Гілл, Вольфганг Нірсбах (обидва – 2013).
Помітили віцепрезидентів-динозаврів? Вже у 2017-му з цього переліку у виконкомі лишалися лише Суркіс, Гілл, Міхайлов та ван Праг. Нині виконком виглядає так – лише одна людина лишилася в ньому з тих часів:
• президент Александер Чеферін (2016);
• віцепрезиденти Карл-Ерік Нільссон, Збігнєв Бонєк (обидва – 2017), Шандор Чані, Фернандо Гомеш (обидва – 2015), Луїс Рубіалес (2019), Девід Гілл (2013);
• члени Давор Шукер (2015), Флоренс Ардуан (2016), Сервет Ярдимчи (2017), Арманд Дука, Єспер Меллер, Андрій Павелко (усі – з 2019), Райнер Кох (2020), Олександр Дюков, Габріеле Гравіна, Жуст Шпеє (усі – з 2021);
• члени-представники ЕСА Нассер Аль-Хелаїфі (2019) та Карл-Хайнц Румменігге (2021);
• член-представник Європейських ліг Хавʼєр Тебас (2021).
Таке оновлення стало можливим саме завдяки обмеженню строків (що фактично одразу відсікло більшість віцепрезидентів) та недопущенню у виконком людей, які не мають посади у національних асоціаціях (окремий привіт Григорію Суркісу, до речі). Але не варто спішити хвалити Чеферіна за оновлення виконкому.
Фактично, замість перетворення його на такий, що буде фільтрувати забаганки президента, президент УЄФА замінив «людей Платіні» на «людей Чеферіна», залишивши статус виконкому як суто формальної прокладки. Коли треба – вони візьмуть на себе відповідальність, залишивши президента нейтральною фігурою (наприклад, із санкціями проти РФ чи комунікації по провальній організації останнього фіналу ЛЧ), коли треба – відійдуть вбік, щоб увесь позитив був спрямований на Чеферіна (наприклад, із впровадженням Ліги конференцій).
У нинішньому виконкомі майже немає людей, які могли б опонувати. З тих, хто відзначався якимись опозиційними настроями, є лише данець Єспер Меллер (той самий, що хотів вийти з ФІФА), якому доволі комфортно на нинішній посаді, щоб її втрачати, і Хавʼєр Тебас, який став вимушеним союзником Чеферіна через Суперлігу.
Оцінка: загалом тут зрушення радше позитивні, аніж негативні. Окрім замкнутості на собі, зауважень по реформах немає – зрештою, мало який керівник на посаді, де легко замахнутися на диктатороподібне правління, сам собі обмежить строки. Головне, щоб ручним виконкомом Чеферін тепер це рішення не скасував.
Не зміг налагодити діалог із клубами, однак правильно відреагував на появу Суперліги – фактично зруйнував її
Вже на момент приходу Чеферіна до влади ходили певні розмови про створення якогось проєкту штибу Суперліги. Першим її передвісником була ще давня організація G-14 – 14 найбільших клубів, які створили її собі як альтернативу УЄФА. У середині 2000-х Платіні домовився із ними й організував більш масову організацію, що представляла б клуби – ЕСА. Важливо зазначити, що вона була незалежною від УЄФА.
Чеферін формально дав ЕСА ще більше повноважень – у тому числі допустив до головного органу УЄФА, виконкому, двох членів і зробив це на рівні статуту УЄФА. Однак проблема у тому, що словенець ніколи серйозно не намагався йти на діалог з клубами, незадоволеними станом справ. У виконком від ЕСА потрапляли виключно лояльні йому люди – спочатку Андреа Аньєллі (кум Чеферіна) та Іван Газідіс, далі Газідіса замінив ще більш прихильний Нассер Аль-Хелаїфі, а Аньєллі – Карл-Хайнц Румменігге. Усіх розмов про Суперлігу Чеферін просто не чув – у підсумку навіть родич Аньєллі, вмотивований фінансовими проблемами від підписання Роналду, пристав до заколотників.
При цьому Чеферін чудово впорався з проблемою, якої не зміг передбачити. По-перше, він, попри внутрішні настрої в асоціації нещадно карати клуби Суперліги (а саме через такі побажання були й відповідні інсайди про відсторонення топів від ЛЧ й так далі), просто вийшов і заявив: хлопці, ви помилилися, ще не пізно усе виправити. Це разом з протестами вболівальників подіяло – для усіх, крім «Реала», «Барси» та «Юве», ті дні квітня 2021-го вже забулися як страшний сон.
А для цих вже був готовий «план Б» – достатньо відчутне фінансове покарання, яке змусило тих звернутися до суду. Розгляд справи ще триває, з мадридського суду він перейшов у Суд ЄС, де своє слово вже сказав генеральний адвокат (юрист-радник, який окремо від суддів заслуховує справу – і на основі його думки потім нерідко базуються рішення). Власне, він фактично підтвердив версію УЄФА, що «закрита ліга», яку створює Суперліга, суперечить прописаному у законах ЄС принципу масовості спорту та фінансової солідарності футболу. Якщо його думка ляже в основу фінального рішення суду – про Суперлігу можна забути.
Оцінка: постфактум Чеферін спрацював добре для УЄФА, однак міг і мав не допустити створення Суперліги через діалог з незадоволеними розвитком організації клубами замість їхнього показового ігнорування.
Удосконалив ФФП – він став ефективнішим. Але не вирішив проблему вибірковості покарання
Нассер Аль-Хелаїфі не просто так сприймається очевидно лояльною до Чеферіна людиною. Власники «ПСЖ» фактично безконтрольно, попри фінансовий фейр-плей, вливають кошти у свій проєкт – як напряму, так і через власні ж компанії-спонсори (Qatar Airways чи катарського ж телекомоператора Ooredoo, наприклад). Проносило й «Сіті» – орган контролю за клубними фінансами (CFCB) мав тенденцію просто штрафувати великі клуби (часто відкладаючи частину штрафу на виконання певних умов). При цьому меншим клубам типу «Трабзонспору» щастило менше – їх могли і просто відсторонити від єврокубків.
Коли Чеферіна вчергове спитали про «ПСЖ» та його безкарність, відповідь була доволі нервовою: «Назвіть мені хоча б один аргумент, чому власники «ПСЖ» не мають права керувати клубом. Якщо ви вважаєте, що команда належить вболівальникам, то подивіться на англійські клуби. Там також є акціонери зі США, Сходу, а є з Англії. Це ідентична ситуація, я вже втомився від цих звинувачень без будь-яких конкретних доказів. Я завжди хочу знати, хто порушує правила. Якщо це трапляється, то одразу буде покарання».
У 2022-му ФФП вкотре реформувався у бік лояльності. Тепер, згідно з новими правилами, клуби повинні забезпечити гарантії закриття боргів та виходити на кінець звітного періоду в «нуль» (максимально допустимий відʼємний баланс – мінус 5 млн євро). А також – і це ключове – УЄФА Чеферіна впровадила залежність видатків від доходів. Відтепер витрати на гравців та персонал не повинні перевищувати 70% від суми операційного доходу та доходу від трансферів, а якщо перевищують – то доведеться сплатити відповідний штраф, фактично «податок на розкіш».
Оцінка: Чеферін витримав баланс – і впровадив систему, яка залишає гроші у футболі, при цьому запрошуючи додаткові інвестиції, й «інституціоналізував» мʼякі покарання для всіх (тепер від єврокубків відсторонять лише за борги перед УЄФА), моментами легалізувавши те, що грошові мішки робили й так. На тлі пандемії, яка значно вдарила по фінансовому стану футболу, таке послаблення в обмін на грошове зростання футболу – однозначний позитив. Однак щодо «фінансової солідарності» та «футбольної піраміди», які УЄФА так любить згадувати, говорячи про Суперлігу, навряд справедливо – розрив між клубами стане ще більшим.
Не впорався з впливом коронавірусу – у першу чергу, в плані спортивної справедливості
До речі, про коронавірус. Спочатку події спантеличили усіх, навіть УЄФА – памʼятаєте, як в березні 2020-го деякі матчі ЛЧ вже переносили, тоді як інші ще проводилися? Цей хаос УЄФА могла б проконтролювати лише в один спосіб – скасуванням усіх матчів.
Непогано було організоване й повернення – країни змогли вирішити це питання самотужки (адже розповсюдження вірусу тоді дуже й дуже різнилося, як і вимоги місцевих органів охорони здоровʼя), а фінальна частина єврокубків перетворилася на «міні-турніри», які були оптимальним рішенням.
УЄФА також затвердила програму з фінансової підтримки клубів загальним бюджетом у 2 млрд євро – щоб врятувати їх через «діру» в доходах, що виникла через коронавірус. Також організація відносно добре впоралася з призовими єврокубків – за погодженням із клубами, розподілила збиток від сезону 2019/20 (де були чималі недоотримання через закриті трибуни та меншу кількість матчів) на кілька сезонів – у підсумку зменшивши їх мінімально та забезпечивши клуби грошима у найбільш кризовий період.
Це все позитивні речі, але була й негативна – на рівні УЄФА було затверджено принцип «захворів, отже винен». Мова про технічні поразки командам, які з тих чи інших причин не могли вийти на матч через коронавірус. Часто це було через рішення органів охорони здоровʼя медичної влади. УЄФА просто пішла простішим для себе шляхом: у нас немає резервних дат у календарі, не проведете матч вчасно – не треба було хворіти.
Це вдарило і по збірній України (хоча УАФ там точно могла зробити більше), і по кількох командах у кваліфікації єврокубків – косовських «Дріті» та «Приштині» та словацькому «Словану». І навіть це було б не так несправедливо, якби потім УЄФА саме для обходу жорстких вимог в деяких країнах не переносила матчі ЛЧ на нейтральні арени – зокрема, у Будапешт, Бухарест та Севілью. У підсумку вийшло, що усі команди нібито й рівні, але є й трохи рівніші.
Оцінка: порушення спортивного принципу задля полегшення роботи – навряд чи те, як мала б діяти серйозна організація у такому випадку. Що не скасовує легкого у фінансовому плані сценарію проходження головної кризи періоду Чеферіна.
Значно покращив ситуацію у жіночому футболі, не забував про любительський
У жіночому футболі УЄФА крокує максимально швидко – певно, жодна інша організація у світі не доклалася до його розвитку так, як Чеферін. Він завів туди гроші через популяризацію цього підвиду спорту та перетворення його на максимально доступний.
У першу чергу, мова про загальноєвропейський контракт на трансляцію із міжнародною стрімінговою платформою DAZN на показ жіночої ЛЧ. Якщо для України це мало що говорить (тому що на цій платформі крім ЖЛЧ нічого з футболу не транслюють), то в Європі це потужний гравець на ринку. Завдяки такому співробітництву показники переглядів зростають щороку – у 2022 році фінал подивилося удвічі більше людей, ніж за рік до того. Це вже принесло свої результати і в реальному житті – матч тієї ж ЖЛЧ між «Барсою» та «Вольфсбургом» у півфіналі на «Камп Ноу» зібрав рекордні 91 648 людей, а жіночий Євро-2022 став найвідвідуванішим в історії.
Це вже допомогло жіночому футболу залучити спонсорів топового рівня (штибу Barclays). Однак у своєму звіті УЄФА зазначає: зараз жіночий футбол або залишиться на цьому рівні й стагнуватиме, або ж розвиватиметься далі.
Щодо аматорського футболу – УЄФА продовжує програми підтримки. Найвідоміша – HatTrick – за Чеферіна завдяки комерційному успіху чемпіонатів Європи зросла вдвічі. Якщо у циклі 2012–2016 років сумарно гарантована виплата кожній асоціації складала 6,5 млн євро, то у циклі 2020–2024 років – 9,6 млн, а в циклі 2024–2028 років вже затверджено 17 млн євро.
Оцінка: розвиток триває, зауважень у цій сфері мінімум.
Відреагував на вторгнення РФ краще, ніж Інфантіно. Але все одно – дно
У питанні реакції на повномасштабне вторгнення РФ Чеферін відрізняється від Інфантіно – приніс більше користі, аніж просто бан російських команд та фоточка з Павелком.
Йдемо за фактами:
• 1 березня благодійний фонд УЄФА (його теж очолює Чеферін) виділив 1 млн євро для допомоги дітям, постраждалим від війни в Україні та сусідніх країнах;
• УЄФА негайно розірвала спонсорський контракт з «Газпромом» попри потенційні економічні наслідки (угода мала приносити до 40 млн євро на рік);
• особисто Чеферін (з його слів) поселив у себе вдома одного з гравців, яким довелося тікати від війни;
• зі слів Павелка, саме Чеферін запропонував провести табір збірної України напередодні матчів відбору ЧС у Словенії, з ініціативи президента УЄФА було покрито і витрати;
• головна відмінність від Інфантіно – не боїться Зеленського. Чеферін у вересні провів телефонну розмову із президентом України, під час якого обговорювались питання звільнення полонених українських спортсменів.
Утім, проукраїнським Чеферіна усе одно назвати важко. Ідемо знову за фактами:
• контракт на трансляції єврокубків у РФ досі не розірваний попри те, що тамтешній державний мовник, «Матч ТВ», втручається у картинку, надану УЄФА. Пояснення Чеферіна: «Думаємо, наразі немає причин це робити»;
• неодноразово висловлювався на підтримку російських спортсменів: «Моє серце розривається через накладені на спортсменів санкції, тому що це не їхня війна. Те, що вони страждають – не добре»; «Я вже казав, що мені шкода всіх спортсменів. І українських, і російських. Вони, особливо російські футболісти, стали жертвами конфлікту. Постраждали через абсурдні та божевільні рішення декількох людей»;
• не наклав жодних санкцій на Білорусь та її клуби – попри, зокрема, звернення німецького «Кельна». Пояснення Чеферіна: «Нині ми не бачимо причин для цього»;
• залишив росіянина Дюкова на посаді члена Виконкому УЄФА;
• не виключив РФС з УЄФА;
• за словами очільника РФС, усе того ж Дюкова, дозволив провести на території РФ санкціонований УЄФА молодіжний турнір розвитку (запит Tribuna.com в УЄФА щодо цього поки лишився без відповіді).
Не хочеться цитувати зайвий раз росіян, але політику лояльності Чеферіна до країни-агресора описав почесний президент РФС Вʼячеслав Колосков: «Александер займає дуже виважену та прагматичну позицію. Він жодного разу не виступив і, гадаю, не виступить із критикою у бік Росії та РФС. Чеферін дотримується здорового глузду, тому не вигадує жодних нових санкцій. Вони з ФІФА усунули нас від міжнародних змагань, не назвавши термінів. І на цьому все скінчилося. Якби на місці Чеферіна був хтось інший, то для нас це було б гірше. З 55 європейських країн 53 нам недружні».
Звідки ж усі ці приклади підтримки України? Все просто – у цьому випадку на нашу користь зіграла тісна дружба Чеферіна із президентом УАФ Андрієм Павелком.
Оцінка: якщо для росіян було б гірше з кимось, хто не Чеферін, отже, він робить недостатньо для ізоляції РФ та підтримки України.
***
Окрім усього вищезгаданого, Чеферін:
• впровадив третій єврокубок, Лігу Конференцій, який допоміг меншим клубам отримати доступ до грошей від телебачення, більших призових, а більшим – не менш корисний змагальний досвід для гравців (а Моурінью – перемогу);
• відкрито пішов проти ФІФА у питанні «реформи ЧС» щодо проведення його кожні два роки;
• скасував правило виїзного голу (хоча тут роль президента УЄФА була суто технічною, але його колеги з Африки на це, наприклад, не спромоглися);
• впровадив ВАР у Європі, але терміново і запізно – коли ЧС-2018 вже був проведений з технологією, у ЛЧ УЄФА планувала застосовувати систему лише з сезону 2019/20, однак через суддівські скандали у сезоні 2018/19 була вимушена терміново впроваджувати її вже у плей-оф ЛЧ того сезону. Критику в цьому питанні також отримало незастосування ВАР у європейському відборі ЧС (памʼятаєте той незарахований гол Роналду?) та вищезгаданій Лізі конференцій;
• підтримав участь України у спільній заявці з Іспанією та Португалією на проведення ЧС-2030.
Загальна оцінка
Якщо говорити виключно про управління УЄФА, то Чеферін радше впорався з поставленими задачами, аніж не впорався. Зауваження до нього стосуються лише певних епізодів роботи і, глобально кажучи, не зіпсували ситуацію у футболі кардинально. Навіть коли точково викликали скандали.
Однак фактор відверто слабкої реакції на агресію РФ, яка була б ще слабшою, якби не тісні звʼязки Павелка, для мене особисто перекреслює усі успіхи. Лишається лише сподіватися (!), що у свій третій строк він не розблокує російські команди – бо те, як РФС різко вирішила не переходити в АФК, змушує трішки замислитися щодо цього. Адже альтернативи не буде – Чеферін єдиний кандидат на те, щоб стати наступним президентом УЄФА.
Утім, усе ж хочеться за 4 роки оновити цей текст позитивом, а не негативом.
Фото: Matthias Koch, Arne Dedert, Maksim Konstantinov, Siu Wu, Anke Waelischmiller, Mike Kireev, imago sportfotodienst/Global Look Press; фейсбук Андрія Павелка
