Тренерства в Моурінью менше, аніж медійності. А ідеальне прощання він пропустив
Сумуємо за колись Особливим.
«Піт, кров, сльози, радість, смуток, кохання, брати, історія, серце, вічність», – таким перерахунком слів Жозе Моурінью попрощався з «Ромою», яка його звільнила.
Соцмережі одразу ж після цієї новини вибухнули: хтось підрахував, що це його пʼяте звільнення в карʼєрі – все, дебати «Пеп чи Моур» можна закривати (тут я і дізнався, що вони ще досі когось бентежили). Хтось нагадував про те, що саме португалець навіть у «Ромі» зміг увійти в історію, вигравши єврокубок. А мені особисто було сумно – бо таке звільнення, яке б не було (не)справедливе, ідеально підсумувало його період в «Ромі».
Моурінью не був поганим тренером для римлян – вищезгадана Ліга конференцій (нехай і це була всього лише Ліга конференцій) та фінал Ліги Європи, програний лише по пенальті, говорять самі за себе. Але і хорошим тренером він не був – задач у Серії А клуб раз по раз не виконував, двічі фінішувавши шостим. А це була чи не головна причина, через яку клуб і Фонсека вирішили не продовжувати контракт. Погодьтеся, від одного з найкращих тренерів в історії футболу на тлі вічних проблем у конкурентів в чемпіонаті (особливо – у «Юве») очікувалося більшого.
Залишив Моур «Рому» узагалі девʼятою – так, в умовах максимальної щільності, але з втратами очок як майже з усіма конкурентами, так і з аутсайдерами типу «Верони» з «Салернітаною». Навряд чи це ті результати, яких очікували американські власники «вовків» – хоч і момент рішення не відчувається максимально справедливим стосовно тренера.
Все ж варто зважати, що умови роботи в «Ромі» були обмежені – як мінімум відносно попередніх роботодавців Моурінью. Він буквально визнавав, що клуб змушений підписувати гравців, щодо яких в конкурентів були сумніви, наводячи приклади Пауло Дібали та Ренату Саншеша – інакше той «не перейшов би в «Рому». Хоча і зарплатний фонд у клубу, справедливості заради, – третій у лізі.
При цьому, попри результати, Моурінью емоційно вкладався у роботу на повну. Так, з часом шоу в технічній зоні з постійними вилученнями стало набридати, але й без нього португалець показував, що йому не байдуже на роботу саме в «Ромі». Момент, коли Жозе узяв із собою 19-річного Франческо ДʼАллесіо і розповів зворушливу історію про те, як той дитиною мріяв просто потрапити на тренувальну базу, а тепер грає на «Олімпіко» у Лізі Європи, – квінтесенція Моурінью версії «Роми».
Здавалося, що після періодів у «МЮ» та «Тоттенгемі» португалець нарешті зміг привʼязатися до команди і на емоційному рівні – до того, що при масовій скупці усіх і всього Саудівською Аравією послав під три чорти 30 млн євро на рік від «Аль-Хілаля».
Ще у грудні він публічно говорив, що хоче залишитися у «Ромі» – і добровільно точно не піде: «Наші фани особливі, тяжко з ними розстатися. Якби мені довелося попрощатися з ними – це ніколи б не було моїм особистим вибором. Ніколи».
Але й проблема у тому, що цей суперпозитивний, супервідданий образ дядька, який бачив життя, ще може вистраждати кубкові трофеї та вірний своєму клубові трохи затьмарив те, що клуб під його керівництвом глобально не спрогресував. І це вже схоже на тенденцію – він може скільки завгодно згадувати про своє звільнення з «Тоттенгема» перед фіналом Кубка Англії (чогось є відчуття, що Моур справді його б виграв), але в останніх трьох місцях роботи він не давав нічого сильно більшого за часткове переродження команди в певних аспектах на початку і стагнації з часом. Це той паттерн, який було помітно ще до його призначення у Римі – і через який, власне, у медіа й сумнівалися у спортивній ефективності рішення керівництва «вовків».
Що далі? Питання хороше, оскільки не так багато клубів зі статусом та історією захочуть бачити Моура як щось довгострокове. Саудівська Аравія? Можливо, але звідти люди вже потроху тікають, та й моє ставлення до неї ви знаєте.
Казковим сценарієм було б, звісно, запалити як востаннє разом з Кріштіану Роналду в збірній Португалії на Євро – але вищезгадана вірність «Ромі» улітку означала відмову від цієї роботи. Хоча сам Жозе зізнавався, що він був не просто першим кандидатом, а «єдиним вибором» на цю посаду.
У будь-якому разі – стежити за Жозе ніколи не перестане бути цікаво. Нехай це буде навіть якийсь середняк Ліги 1. Або «Полісся».
Фото: Fotografo01/Global Look Press
