Чому мені не подобаються паузи на матчі збірних
Костянтин Варварик вважає, що там нема що дивитися.
Нарешті у 2023-му відбудеться остання пауза на матчі збірних.
Нарешті, бо вважаю ці паузи найнуднішим, що взагалі існує у футболі.
Не подумайте неправильно – концепція збірних сама по собі має право на життя й у «моєму» світі. Кожна нація має футбольну команду, довкола якої може обʼєднатися безвідносно своїх клубних уподобань (окей, більшість націй). Чорт забирай, саме з турніру збірних я й почав свого часу дивитися футбол.
Але є й кілька очевидних мінусів, через які я особисто знуджуюся у цей період.
1. У цей період набагато менше різноманіття футболу.
Так, клубний футбол трохи перенасичений кількістю матчів у сезоні – але не кількістю турнірів у глобальному масштабі. Кожен вікенд є вибір з того, що і коли дивитися. Хочеш – УПЛ, хочеш – будь-яку з топ-5 ліг, чемпіонат Польщі чи що там на «Повєрхності» показують.
У вікна збірних майже увесь дорослий футбол (крім геть слабких турнірів, де виклики у збірну «не відчуваються») зводиться до шести турнірів – відповідних відбіркових турнірів у Європі, Азії, Африці, Північній та Південній Америках і Океанії. Плюс товариські матчі, з яких цікаві хіба що ті, де грає Німеччина. Плюс ще якісь епізодичні товариські турніри, типу того в Малайзії, де мала грати Палестина.
2. Абсолютна більшість матчів не викликає жодного інтересу.
Зрозуміло, що в кожній країні точно максимально будуть дивитися матч своєї збірної. Зазвичай їх два за вікно.
А що поза межами цього? Протистоянь між найкращими збірними майже немає – формат жеребкування і кваліфікації такий, що мають зійтися зорі, щоб прям-таки обидва гранди потрапили в одну групу (тут нам пощастило). А навіть якщо зорі й зійшлися – треба, щоб ще й «андердоги» якось так постаралися, щоб у тих двох збірних була серйозна мотивація грати між собою на максимумі. Бо навіщо пересилювати себе, якщо і так майже зрозуміло, що разом вийдете на турнір?
Не в Європі реально цікаві топові матчі трохи регулярніші – у трійці Бразилія/Аргентина/Уругвай через особливості південноамериканського футболу. Але тут у гру вступає час початку цих ігор – зазвичай геть незручний для глядача в Україні.
Матчі менш топових збірних – просто сумнівне задоволення. Не знаю, як у вас, але в мене матчі типу Фінляндія – Боснія і Герцеговина викликають інтерес лише в одному випадку – я очолюю якусь з цих збірних у FM. Хіба Сан-Марино дивитися – чисто «по приколу».
Матчі між топовими збірними та нетоповими, особливо карликами, зазвичай взагалі перетворюються у больове побиття. Не без сенсацій, звісно (Італія підтвердить), але навіть у таких випадках матч стає цікавим в кращому випадку десь усередині, якщо не після його завершення.
3. Як наслідок – відсутність вагомої турнірної інтриги.
Через це все доволі часто під кінець відбору вмирає багато хоч якоїсь значущої інтриги – за винятком 1-2 топових збірних, які провалили відбір. Це не означає, що у відборі немає взагалі жодних інтриг під останній тур – просто щиро нецікаво, чи потрапить умовний Азербайджан у плей-оф кваліфікації.
Якщо ж якісь феноменальні сценарії й стаються – то про них, знов-таки, стає відомо зазвичай вже постфактум.
4. Якість футболу банально нижча.
Це комплексна проблема футболу збірних, яка містить у собі одразу кілька чинників. У тренерів, якими б тактичними геніями вони не були, дуже мало часу на підготовку команди – зазвичай між початком збору та першим матчем проходить лише декілька днів. Це заважає і футболістам повноцінно налагодити нормальну взаємодію між собою – якщо вони не «притерлися» одне до одного одразу ще на клубному рівні, то за два дні помахом чарівної палички це не станеться.
Але якщо навіть це все і вдасться, то особливо топзбірним матчі часто не дають простору для чогось цікавого. Якщо умовне Сан-Марино стане автобусом – що не роби, а свої три голи доведеться забивати на такому ж примітивному рівні.
Це, а також дизбаланс рівня деяких команд всередині, призводить до того, що одні з найкращих футболістів у світі можуть взагалі «розчинитися» у футболі збірних. Умовно кажучи, Голанд та Левандовський можуть забивати скільки завгодно, але якщо захист грає на рівні аутсайдерів Серії А, то це їм ніяк не допоможе.
***
Наостанок наголошу, що це лише моя особиста думка і бачення – ви маєте повне право з нею не погоджуватися.
А як ви ставитеся до матчів збірних?
Фото: Vegard GrØTt/Global Look Press, Emmi Korhonen/Global Look Press
