Гра їх життя. Три історії з Кубку Франції

В Кубку Франції таки існує певна магія. Це неодноразово було доведено, коли клуби з четвертого і третього дивізіону діставалися до фіналу розіграшу. Скептики пояснюють це невеликою класовою різницею між нижчими лігами Франції та зручним регламентом, за яким андердог обов'язково гратиме свій матч вдома. І справді, для деяких учасників турніру це може бути дуже вагомим аргументом, бо іноді різниця між домашнім та виїзним поєдинком сягає пари тисяч кілометрів.

Герої сьогоднішньої історії саме з таких реалій. Це клуби заморських територій та колишніх африканських колоній, які з 50-60 років минулого століття Франція запрошує до змагань у національному кубку. Переможцям домашньої кваліфікації відкриваються двері до сьомого раунду (звідти стартують клуби Ліги-2). Зазвичай все закінчується дуже швидко - рівень представників Таїті, Нової Каледонії чи Гваделупи занадто низький, щоб протистояти навіть французьким любителям. Виключення з правил бувають, гримлять гучно і вкотре доводять, що в футболі таки є місце диву.

Сьогодні про три випадки, коли заморські клуби прилітали до Франції на "совсем другой турнир" і не хотіли ставати простими статистами.

Бенкет під час чуми. Ель-Біяр. Алжир. 1956-1957

Алжир переживав скрутні часи. Розпочата в 1954 році боротьба за незалежність від Франції досягла свого піку і головна рушійна сила країни - Фронт Національного Визволення, задля привернення уваги світу до цих подій, проводив серію терактів. Франція ж діяла кардинально протилежно, намагаючись не бити на сполох, та буденно запросила на черговий розіграш свого Кубку - команди з Тунісу, Марокко та Алжиру.

Останніх отримав право представляти переможець кваліфікаційного раунду - Ель-Біяр. Результат можна було назвати сенсаційним по двом причинам. 1 - Відбірковий турнір вдалося дограти попри артобстріли та неспокійну політичну ситуацію. 2. Ель-Біяр грав у другому дивізіоні і його перемога у відборі, розцінювалася як щось божевільне. Представникам Алжиру, одначе, прогнозували безвольний виліт вже в стартовому для них етапі (як і всім "не французьким" колективам тих часів), бо ж в суперники дісталася команда Ліги-2 Екс-ан-Прованс, з однойменного міста.

13 січня 1957 року французи прибули до Алжиру, на фоні чергового загострення політичної ситуації - в столиці проводили ряд зачисток європейські десантники. Чи прифронтова зона так вплинула на Прованс, чи якість ігрового поля, але на виході глядачі отримали сенсацію - Ель-Біяр не програв - 1-1 і призначене перегравання на 16 січня. Три додаткових дні на лінії фронту, не принесли французам жодного плюсу в плані моральної та фізичної підготовки, то ж гру-відповідь вони програли. На радість алжирській публіці, яка святкувала безпрецедентний прохід в 1/16 фіналу. Французи ж святкували збереження своїх життів.

Подальший жереб ховав сподівання на продовження боротьби, адже в суперники арабські любителі дістали золоте покоління Реймсу. Діючі фіналісти Кубку Європейських чемпіонів, отримали статус гостей і повинні були летіти до Алжиру, але ФФФ вдалася до відвертого лицемірства та подвійних стандартів. Там вирішили, що це самі Фонтен і компанія, а не якийсь там Прованс, тому гостей з Африки треба запросити на нейтральне поле в Тулузі.

Гай Буффар - граючий тренер Ель-Біяру - перед грою видав вогняну прес-конференцію. Він зізнався, що є учасником Алжирського фан-клубу Реймсу "Go Reims" і вкотре зауважив - це для нього матч всього життя. Також видав ряд щирих компліментів тренеру Реймса Альберу Батте, та побідкався на ряд неприємностей - не всіх гравців алжирського колективу відпустили з роботи. Ще однією проблемою, за словами Буффара, була... занадто хороша якість газону. Алжирці просто не звикли до такої якісної трави, бо грають свій чемпіонат ледь не на пустирі.

Третього лютого, 15-00. На одній половині поля вишикувалися зірки французького футболу, неймовірний Реймс - Робер Жан-Жаке, Мішель Ідальго, Робер Жонке, Мішель Леблон, Ловен Гловацкі, Рене Бліяр та Робер Сятка. Сім гравців, які ще півроку тому грали фінал КЄЧ проти мадридського Реалу. З селебрітіс не було тільки Жюст Фонтена - він пропускав гру через дискваліфікацію. На іншій половині поля - ніхто. Ніхто для французького та навіть алжирського футболу - редактор радіо новин Бенуа, продавець косметики Флорі, поліцейський Шакруа, військовий Альмодовар та електрик Тебернер. Ну і граючий тренер Буффар - перед грою він підходить до Альбера Батте, щоб познайомитися. Просить пару порад на майбутнє. Також просить уповільнити темп, коли Реймс заб'є швидкий гол.

Боротьба, боротьба і ще раз боротьба

Швидкий гол таки було забито, але самим Буффаром. На четвертій хвилині він блискуче пробиває штрафний. Поки гравці Реймсу не розуміли, що відбувається, алжирська команда відзначилася вдруге - це військовий Альмодовар, геніально втікає від опіки кращого центрбека Франції Робера Жонке. Французи були настільки шоковані, що до кінця тайму так і не потурбували голкіпера Поля Бенуа, котрому цілком знадобилося поберегти сили на другий тайм. Після перерви мало місце справжнє пекло: Венсан, Гловацкі та П'янтоні - завдали три десятки ударів по воротам Ель-Біяру, але кожен з них був наче зачарований на невдачу. В той похмурий день, пару сотень вболівальників на тулузькому стадіоні, стали свідками чи не найбільшої сенсації в Історії Кубку Франції - клуб з другого дивізіону Алжиру перемагає зірковий Реймс.

Сенсасьон!Сенсасьон! Шпальти спортивних видань розривалися

В 1/8 фіналу похід закінчився - алжирці програли Ліллю 0-4, провівши найгіршу гру на турнірі. Виліт був болючий, як і повернення від французьких софітів до звуків стрільби на фоні матчів другого дивізіону чемпіонату Алжиру. Але гравці Ель-Біяру повернулися як герої і запам'яталися як герої. Можна б було назвати їх першим Давидом в історії літописів Кубку Франції, але чи годиться називати арабів іменем єврейського юнака?

Під час кубкового виступу Ель-Біяру, в Алжирі декілька разів відбулися масові святкування. Більші гуляння ця країна бачила хіба в 1962 році, коли було здобуто право на незалежність.

Першопрохідці. Ле Жельдар. Гвіана. 1988-89

Після подвигу Ель-Біяру, до Кубку Франції потягнулися всі без виключення заморські представники. Вони хотіли повторити цей успіх, але на виході, здебільшого, отримували велике розчарування. Якщо командам Мартиніки чи Реюньону іноді і вдавалося пройти хоча б одного раунду, то в подальшому їх чекав розгром - 8-0 від Ніцци, або ж 6-0 від Туру. Одних з найгірших іноземних учасників в Кубок Франції постачала Гвіана і коли Ле Жельдар виграв кваліфікацію в 1988 році, то геть не було видно, за рахунок чого можна зламати цю негативну тенденцію.

Так, вони були діючими чемпіонами і в їх складі рахувалася справжня зірка за мірками місцевої ліги - Жан-Жиль Ассар, який мав в своєму активі виступи за Паризькі Парі та Ред Стар, та навіть один матч в Лізі-1. Однак, загальний рівень футболу в Гвіані значно поступався навіть представникам Гваделупи чи Мартиніки, не говорячи вже про Францію.

Жеребкування восьмого раунду (звідки й починав Ле Жельдар) було лояльне. Гвіанці отримали право домашнього матчу і представника третього дивізіону Шомон в суперники. Останні, звісно, прилетіли в статусі фаворитів, але лише для того, щоб назавжди зганьбитися. На переповненому стадіоні в місті Куру, команди обмінялися результативними діями, але в серії пенальті переможний квиток витягнули господарі, які додали вогню в патріотичні настрої Гвіани до автономії.

Фарт продовжувався і серед вбивчих варіантів 1/32 фіналу (тут вже були і клуби Ліги-1), гвіанці витягнули таких самих аутсайдерів як і вони самі - Санс із однойменної комуни. Клуб, якому було всього два роки, та який представляв регіональні дивізіони, шокував би своїм проходом не менше ніж Ле Жельдар. Гравці Сансу добре підготувалися до двобою та вивчили сильні сторони гвіанців - та вже на старті поєдинку зламали бомбардира Ассара. Зі сльозами на очах той йде до роздягальні, та дає там короткий спіч журналістам (яких було чимало на арені в французькому Фонтенбло) - <<Я вірю - команда здолає труднощі і без мене, бо вони грають не тільки за емблему, а за прапор Гвіани>>. Слова були пророчими - Ле Жельдар справді бився наче за всю країну і здобув вольову перемогу 2-1.

Перший в історії випадок такого успіху від заморської команди романтично висвітлювався у ЗМІ. Ле Жельдар чекала 1/16 фіналу, а наступним суперником став Нант. Нант з Марселем Десаї, Бурручагою, Антуаном Комбуаре та Дідьє Дешамом. Міцний середняк Ліги-1 під керівництвом Мирослава Блажевича. У Франції навіть почали побоюватися, що подальші успіхи Ле Жельдару, можуть сколихнути нову хвилю сепаратистських протестів у Гвіані, але обійшлося.

22 березня 1989 року у Гвіані вітали гравців топ-рівня, майбутніх і теперішніх футбольних селебрітіс. Аеропорт імені Фелікса Ебуе пищав би від захоплення, якби був живою істотою, бо стільки таланту на квадратний метр тут ще не бачили. Гості ж були не особливо захоплені перельотом в тропічні краї. Через проблеми з акліматизацією, Нант заштовхав Жельдару лише три голи, чим вбив одразу двох зайців - майже гарантував собі прохід далі, та трохи потішив самолюбство публіки в місті Куру. Попри формальний статус другої гри, у складі “канарок” знову виходить основа і поки гвіанці насолоджувалися своїм першим матчем на такому красивому стадіоні - Бурручага, Крістоф Робер, Веркауетерен куражилися як слід, забивши вісім м'ячів.

Жан-Жиль Ассар дає флеш-інтерв'ю після поразки 0-8

Було боляче. Однією з причин вильоту з загальним рахунком 11-0, назвали не стільки здоровецьку різницю у класі, скільки певну самовпевненість яка перед грою линула з уст гравців з Гвіани. Хоча, я швидше вважаю, що вони просто не вміли як слід спілкуватися з пресою і були не готові до такої уваги. Попри кінцевий розгром, Ле Жельдар став справжнім першопрохідцем і першим серед заморських клубів досяг високої стадії.

Аромат рома на Божуарі. Клуб Франсіскен. Мартиніка. 2014-2015

Попри те, що Клуб Франсіскен є грандом на Мартиніці та однією з найтитулованіших команд, у них ніколи не складалися відносини з Кубком Франції. Франсіскен приймав участь у дванадцяти розіграшах і лише в сезоні 1992-1993 пройшов один раунд. Черговий "провальний похід" розпочинався для них у вересні 2014 року, з 1/16 фіналу кваліфікації. Претендентів на політ до Франції було багато, але перепусток лише дві. Якраз перед цим сезоном ФФФ збільшила для заморських департаментів квоту учасників, то ж тепер потрібно було не виграти кваліфікаційний турнір, а просто потрапити до його фіналу.

З цим проблем спочатку не виникало, бо ж в стартовому етапі Франсіскен розбив Бельмуа з рахунком 8-0. Однак вже в 1/8 натрапив на свого одвічного ворога і головного конкурента по лізі - Клуб Колоніаль. В Мартиніці були впевнені - якби не очна зустріч, то саме обидва ці колективи і виграли б відбір. Але жереб звів їх раніше і в драматичній дуелі далі пройшов Франсіскен - 2-1. В чвертьфіналі та півфіналі, сил та емоцій було витрачено ще менше. Спочатку розбили Ексельсіор 3-1, а у вирішальному матчі пафосних хлопців і минулорічних учасників кубку з Голден Стар - 2-0.

Разом з Франсіскеном, велику путівку до кубка виборов і інший фіналіст з Мартиніки - Ламентін. Обоє, до того ж, отримали суперників з п'ятого французького дивізіону. Наші герої - Сент-Женевьев, а Ламентіну дістався Олімпік Шоле. Була лише одна значна різниця, яка в підсумку й визначила турнірний шлях. Ламентін грав на виїзді і згорів без шансів 0-2, а ось Клуб Франсіскен приймав французів вдома та святкував несподівану вікторію 2-0, завдяки м'ячам Тімона (забив дуже красиво, з гострого кута) та Першіна. До речі, попри статусний турнір, трибуни арени Стад Пьєр-Алікер були майже порожні.

Шоу має тривати!

У восьмому раунді Франсіскен вже чекав виїзний матч, але тут дуже пощастило з жеребом. Хлопцям з Мартиніки могли дістатися Валеньсьєн чи Айячо з Ліги-2, Сошо, Нансі або Труа, одначе випав представник шостого дивізіону Лормон. Навіть, незважаючи на статус "представник чемпіонату Мартиніки", саме Франсіскен був фаворитом того матчу і зняв скальп з Лормону своїми вже фірмовими 2-0. Голи забивали Маїн та Стефан Абауль. Стефан, до слова, далеко не остання людина на Мартиніці - він наколотив 9 голів за збірну.

Про цю історію заговорили. Друкували пафосні статті в Екіпі та знімали репортажі на ютуб, а ще наполегливіше почали це робити після жеребкування 1/32 фіналу Кубка, волею якого, скромні роботяги з Мартиніки отримали шанс пограти з Нантом на їх полі…

Якісні картинки з футбольного матчу - дивина для Мартініки

Ажіотажу перед грою Нант - Франсіскен не було. Стад Божуар очікувався заповнений лише на половину. Громадські організації та спонсори з Мартиніки зібрали кошти на переліт 180 фанатів на підтримку “своїх”. Їх тренер Жан-Марк Сіво видав серію рядових фраз про історичний шанс, та вкотре наголосив на любительському статусі клубу. А ось капітан Джорді Делема був веселішим - він назвав свою команду аматорами, що думають як професіонали. Нажаль, тільки й думають, а не грають. Попри те, що той Нант був командою цілком посередньої (на топ рівні грав лише Жордан Верету), вони все-одно не залишили заморським гостям жодних шансів. 4-0.

Так, Франсіскен пройшов лише дві любительські команди з Франції і не залишиться в історії так яскраво як вищезгадані клуби. Але звичайний середній клас з Мартиніки грав на стадіоні клубу Ліги-1 проти Верету і Бангура. Хіба ж не в цьому та сама, тисячу разів оспівана, магія кубкових турнірів?

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Жосткий Блог
+3
Популярные комментарии
Oleh Napadiy
+3
Цікаво було прочитати)
Сергій Барановський
+2
Цікава історія, тут однозначно плюс. Можливо, варто було б менше описувати події матчів, а зосередитись на цікавих акцентах, але загалом дуже добротна робота. Оцінка - 8
Олександр Сажко
+2
Моя оцінка - 7

Текст потребує допрацювання по редактурі. Але самі історії знайшли оригінальні. Респект.
Написать комментарий 5 комментариев
Loading...