Грай як Верпаковскіс

Нещодавно я намагався вбити трохи нудного часу і знайшов на одному дивакуватому форумі якийсь специфічний тест. Там радо перевіряли всіх охочих на знання футбольної історії і жорстоко підпалили мене на одному з перших запитань – “Яка з національних збірних з колишнього СРСР другою зіграла на великому турнірі (ЧС,ЧЄ)?. Без всяких сумнівів я клацнув на команду Альтмана Блохіна, що поїхала до Німеччини в 2006-му, однак хитродупий тест засвітив мій варіант в ліверпульські кольори, а ось зеленим покрилась латвійська історія з 2004-го року. Про те футбольне диво я геть забув, точніше навіть ніколи багато не знав. Вирішив виправити.

Хотілося розпочати з пафосного “Перед відбірковим циклом до Євро-2004 Латвія була на футбольному дні… тд і тп”, однак порівняно з нинішнім рівнем - тоді вони ще непогано трималися. Зараз все гірше, в ті часи було просто погано.

Якийсь маловідомий британський менеджер з оригінальним ім’ям Гаррі Джонсон (їх там певно більше ніж Іванових в Росії) вів Латвію по відбірковому циклу до азіатського мундіалю-2002. Наявність в групі Хорватії, Бельгії, Шотландії і Сан-Марино значно спрощувала турнірне завдання для підопічних Джонсона - 6 балів з останніми з вищеперерахованих опонентів, ставали б для Латвії одночасно і завданням мінімум і завданням максимум. Однак і його виконати не вдалося, 25 квітня Сан-Марино зіграв у Ризі 1-1 і написав одну з найяскравіших сторінок для себе і найганебніших для господарів поля. Незрозумілий коуч з англійської трясини як наслідок був звільнений, а в останніх 3 матчах зі збірною програвав вже свій, латвійський тренер – Олександр Старков.

Він певно найбільш латвійський тренер серед всіх латвійських. Старков грав за тамтешню Даугаву ще в чемпіонаті радянського союзу, тренував гегемона Сконто з котрим виграв абсолютно всі чемпіонства в період з 1993 по 2004 рік і навіть був за крок від виходу в груповий етап ЛЧ(1999), тренував молодіжну збірну, працював врешті-решт вже роки помічником в тренерському штабі національної команди. Однак такого спеціаліста на посаду ”головного” місцева федерація не помічала впритул, зате радо довірялася всілякому некваліфікованому персоналу з англійських нижчих дивізіонів. Щоб отримати право почистити латвійські футбольні конюшні, Старкову довелося почекати втрати очок з карликовою державою і перебування на 46 щаблі рейтингу УЄФА (з 52-х).

Спочатку нічого не виходило і відбір до японо-корейської світової першості було завершено трьома поразками від Бельгії, Хорватії, Шотландії і підсумковими 4 балами в таблиці. Сам Старков в одному з нещодавніх інтерв’ю згадував той період як період шаленого тиску. Латвія хотіла іноземного спеціаліста, а не менеджера з гегемона Сконто, котрий проводить два з половиною серйозні матчі за сезон. Рішення призначити Старкова називали помилковим, а національний ногометний спорт – таким, що не може вийти з кризи, адже кризовий стан вже отримав приставку “стабільно”.

В лізі не було конкуренції – Сконто розривав всіх і були періоди коли вони не програвали по два сезони. Відсутність конкуренції не дозволяла нормально шуміти тамтешнім фк в Єврокубках, де Сконто лише в сезоні 98-99 виступило непогано, діставшись третього відбіркового раунду ЛЧ і зігравши там 0-0 з Челсі. Всі інші Вентспілси і Металурги з Лієпаї відкидалися в Кубках УЄФА та Інтертото ще швидше донецького Шахтаря. Сконто ж був не тільки провідним транзитом кадрів до більш вагових європейських клубів, а також поставляв гравців безпосередньо в збірну.

Беззаперечним і майже топовим номером 1 в рамці воріт був представник Крістал Пелас – Олександр Колінько. Іноді той чудив в Чемпіоншипі, але на латвійському рівні навіть подібний запис резюме вважався блискучим.

В обоймі Арсеналу з 2000 по 2004 перебував оборонець Ігор Степанов, грав мало і навіть славної медалі в якості “invincibles-2004” немає, провів той сезон в оренді. Він був цементом захисних редутів Старкова, а поруч – три гегемона з Сконто – Ісаков, Благонадеждин і Землінський – вони ж компенсовували певну відсутність класу за рахунок регулярної ігрової практики і співпраці з тренером і в збірній і в клубі. Арсенал і Сконто – це був певно хороший захисний симбіоз.

В центрі поля збірна Латвії могла дозволити собі посадити на лаву запасних гравця Фулхема. Андрій Штолцерс вважався резервістом в АПЛ і збірній, і можливо однією з причин було небажання Старкова будувати тактику з типовим АПЦ-треквартистою. В центрі ж було кому грати і без Штолцерса. Зокрема капітану. А капітаном був Віталій Астафьєв з Брістоль Роверс (на початку відбору) і австрійської Адміри Ваккер (вже ближче до його закінчення), Астафьєв в підсумку став і рекордсменом Латвії по матчах за збірну – їх 167. Поруч з ним хвилі різав Юріс Лайзанс з ЦСКА, хоча мав там теж небагато ігрового часу і Валентин Лобанєв, з нашої вищої ліги і складу Запорізького Металурга. На флангах зліва і справа діяли Імант Блейделіс (з данського Віборга, колишній запасний Саутгемптона) і Андрій Рубін (резервіст Крістал Пелас в 2003 і дуже-дуже глибокий резервіст Спартака Москви в 2004-му).

Серед нападників мав місце великий вибір, і головним вбивцею в перспективі виглядав український латвієць Мар’ян Пахарь, що в сезоні перед відбором на Євро наколотив за Саутгемптон в АПЛ 14 голів. Однак травми в найближчі два роки завадили проявити себе і у тріумфальному відборі і безпосередньо на великому турнірі. У зв’язку з траблами у Пахаря - лідерські голи на себе взяв Маріс Верпаковскіс з Сконто, той відбір повністю розкрив форварда, дозволив вибратися з латвійської ліги. За місце поруч з Верпаковскісом боролися троє людей, але виграв цю боротьбу Андрій Прохоренков, котрий в ті роки регулярно катався між московським Динамо і Маккабі з Тель-Авіва.

Поки Старков з труднощами намагався зібрати вищезгаданих спортсменів в якусь ударну силу, відбулося жеребкування відбору до Євро-2004. Латвія завітала в 4 групу де збиралася щось протиставити Швеції, Польщі, Угорщині та старим знайомим з Сан-Марино. Шведи та поляки мали особливі відносини ще з кваліфікації на Євро-2000 (коли в останньому турі перемога людей в “українських кольорах” вивела в стики “найгіршу Англію в історії”), плюс обоє нещодавно повернулися з Японії та Кореї. Угорщина повинна була поборотися з Латвією за 3 місце, а Сан-Марино спробувати повторити подвиг попереднього відбору і набрати хоча б одне очко. Які ще варіанти і які ще розмови про кваліфікацію на великий турнір для Латвії? Безпосередньо перед офіційними матчами вони програли Білорусам, Фінам і зіграли в нічию з Азербайджаном. Це було фіаско і песимізм латвійської футбольної спільноти роздувся до розмірів плечей Де Лігта.

Та старт кваліфікації по доброму шокував. Оборона з гравців Сконто і Арсеналу встояла під натиском ще юного Ібрагімовіча, і Латвія втримала 0-0 в домашньому матчі з Швецією. Через місяць – більше, шалена сенсація у Варшаві, де було не тільки зупинено натиск поляків з тим чорнявим парубком, але й в середині першого тайму спіймано їх на контратаці – Лайзанс пальнув метрів з 20-ти переможного голу. Однак холодним вечором пізнього листопаду всі попередні старання ледь не перекреслила чергова ганьба з Сан-Марино. Вдалося дожати останніх лише на 89 хвилині виїзного поєдинку, і лише завдяки автоголу.

Після піврічної перерви, змагання для Старкова і ко. поновилися розгромом Сан-Марино 3-0 вдома і просто фантастичними 10 балами після 4 турів. Здавалося, команда-зірка (ну не команда зірок же ж) всерйоз претендує на велику путівку, однак 5 і 6 тур опустили їх назад в реалії латвійського футболу. 0-3 від Угорщини, 0-2 від Польщі. І ось така ситуація перед заключними двома турами. І жодних Сан-Марино на горизонті.

Польща – 14

Угорщина – 11

Польща – 10

Латвія - 10

Йшов 7 тур. Поки у Хожуві шведи знищували мотивованих поляків і виводили самі себе на черговий Чемпіонат Європи, у стики могли спокійно виходити угорці. Латвія так не хотіла бачити як святкує Кірай, що заповнила ризький 10-тисячник Сконто лише на половину. А дарма. То був один з найбільш яскравих матчів біло-червоних в історії взагалі. Дубль Верпаковскіса і 3-0 до 51 хвилини, з майбутнім некритичним голом престижу від угорців і сенсаційним виходом в зону плей-офф перед останнім туром.

Для здобуття бажаної 2 позиції тепер треба було або не програти в Швеції в останньому турі, або сподіватися ні нічию в матчі Угорщина-Польща. Поляки виграли, але виграла і Латвія. Верпаковскіс затвердив переможні 1-0 і сам затвердився в ролі героя відбіркового циклу, чи як мінімум його закінчення.

Латвія вже виконала на відбірковий цикл все що планувала в найоптимістичніших фантазіях. Друге місце в такій групі – це міракл, а стикові матчі – мало що не окремий турнір. Тим паче тоді була мода на сліпий жереб раунду плей-офф, і в суперники біло-червоним могли дістатися як вбивчі варіанти з Нідерландами та Іспанією, так і прохідні Словенія чи Росія. Дісталося щось посередині - не риба, не м’ясо, а бронзовий призер останнього чемпіонату світу – збірна Туреччини, котра кількома днями раніше не змогла дотиснути в Стамбулі Англію і відправилась в стики з кардинально протилежними від Латвії емоціями.

Турки вважалися беззаперечними фаворитами і потрапили майже в схожу ситуацію як і Україна у стиках до Євро-2000. Іншого варіанту окрім виходу на ЧЄ вдома б не зрозуміли, але зламати доводилось не відвертого андердога, а компанію де бійцівські якості і бажання не втратити все раніше здобуте нівелювали відсутність класу. Тим паче у Латвії вміють грати в хокей, його там люблять, і приблизно на нього прийшла дивитися повна 10-тисячна арена Сконто 15 листопада 2003-го року, в першому матчі.

Перед грою випав сніг і вдарив 10-градусний мороз, рефері довго вагався чи грати на замерзлому полі у швидше хокей ніж футбол. Гра відбулася, Верпаковскіс забив свій традиційний переможний гол в середині першого тайму і дозволив в подальшому вибудувати вкрай грамотні, не прохідні на такому полі оборонні редути. Турки падали разом з своїми шансами на прохід, але нічого більш круглого за свою пляшку води голкіпер Клінько в цьому матчі з воріт не витягнув.

Шенол Гюнеш був в розпачі від цих танців на льоду і готував своїх до реваншу через 4 дні в Стамбулі. Він став куди ближчим, коли на 20 хвилині представник Бешикташу Ільхан Мансиз красиво зловив м’яча на ногу і одразу ж вгатив по недосяжній для Колінько траєкторії. 1-0, а згодом і 2-0, 3-0, 4-0… певно подумав би якби дивився ту гру онлайн. Однак зовсім ні, вже знаменитий захист з гравців Арсеналу і Сконто витримав натиск після голу і такий не потрібний другий м’яч їх заштовхали аж по перерві – це 64 хвилина і це Хакан Шюкюр добиває м’яча в порожні ворота після провалу на лівому фланзі латвійської оборони.

За словами Верпаковскіса, якщо б їм не вдалося відігратися вже під час наступного потрібного моменту (через 2 хвилини), то черпати сил на камбек було б вкрай важко, майже неймовірно. Однак вдача посміхнулася Латвії і на 66 хвилині було зароблено штрафний приблизно в тій точці, звідки колись Шева закинув Філімонову. Біля м’яча Юріс Лайзанс (той самий резервіст з ЦСКА) і по шаленій траєкторії низом сфера котиться в дальній кут. 2-1. Під традиційним натиском трибун перелякані турки кинулися виходити на Євро, однак план Гюнеша був непридатний навіть для поля нормальної якості. А ось підопічні Старкова продовжили грати в простий, але вкрай ефективний футбол. Так на 78 хвилині Колінько вибив м’яча на 60 метрів і таким чином зробив гольову передачу на Верпаковскіса, котрий прорвався з персональної опіки (популярної тоді дуже сильно) чи не вперше за гру і перекинув турецького кіпера. 2-2. Латвія на Євро-2004!

Шалена сенсація, котру, враховуючи доволі чисельну кількість представників збірної Латвії в англійських лігах, почали форсити і британські таблоїди. Вже через півроку головні телевізійні експерти всіляких там топ-каналів будуть в прямому ефірі розбирати на молекули не дії золотого Порту Моуріньо, не дії Зідана, а тактику сьогоднішніх гравців Вентспілса, Сконто і Металурга з Лієпаї. Поколінню тієї кваліфікації вдалося зробити неможливе, вдалося змусити вживати Європу словосполучення “Латвійський футбол” як одне ціле, як такий що справді існує, а не просто вписується в статистику нікому непотрібної ліги з одним гігантом-гегемоном.

Це був подвиг.