Чому у США більше шансів скласти конкуренцію європейському футболу, аніж у Саудівської Аравії
Нова колонка Філіппа Лама.
Чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
***
Саудівська Аравія багата на гроші та амбіції. Спадковий принц Мухаммед ібн Салман каже, що через десять років його країна стане новою культурною Європою. Футбол – важлива частина його стратегії. Принц хоче конкурувати з Лігою чемпіонів і тому інвестує значні кошти в гравців, які свого часу стали зірками в Європі. Роналду, Неймар і Бензема зараз грають за шалені зарплати в Саудівській Аравії. І вони не останні, кому виповнилося 30 і хто поїде туди.
Здається, проведення чемпіонату світу-2034 у Саудівській Аравії – це вже вирішене питання. Хоча процес ще триває, Джанні Інфантіно практично вже оголосив про рішення у своєму інстаграмі. Новий головний спонсор ФІФА походить із Саудівської Аравії, що, ймовірно, є ще одним свідченням, що організація, схоже, приділяє особливу увагу грошам при нагородженні турнірів. Але потрібно і бути в змозі дозволити собі такий проєкт. Подейкують, що Катар витратив понад 200 мільярдів доларів на ЧС-2022. Через 11 років турнір навряд чи коштуватиме дешевше, тим паче, що в ньому братимуть участь не 32, а 48 країн.
Ми вже наче бачили усе це. Добрих 10 років тому інша країна намагалася забезпечити свої геополітичні інтереси футболом. Тоді Китай купував футболістів з Європи за величезні гроші. Сі Цзіньпін хотів провести чемпіонат світу з футболу, а генеральний секретар Комуністичної партії поставив за мету стати чемпіоном світу.
З політичної точки зору Китай стає все більш важливою фігурою, але про футбол більше нічого не чути. Він працює лише там, де участь можлива для всіх, де зобов’язання виходить із центру суспільства, де воно створює спільноту та організоване демократичними методами. Важко побудувати щось подібне за одну ніч. Щоб наздогнати європейський футбол, потрібні не тільки гроші та зірки з-за кордону. Тому я також скептично ставлюся і до Саудівської Аравії.
З іншого боку, в Європі футбол уже півтора століття є культурним надбанням. Його коріння лежать у Ґлазґо, Шеффілді, Женеві, Лондоні, Будапешті, Барселоні, Мілані, Нюрнберзі чи Відні, з відгалуженнями в Буенос-Айресі та Монтевідео. Він історично переплетений з робітничим рухом. Його походження – асоціація. У ньому люди разом організовують своє життя. І дотепер це не змінилося.
Ще в якості футболіста я зрозумів, що саме суспільство проклало мені шлях у спорті. Ось чому для мене, як для турнірного директора Євро-2024, важливо підтримувати клуби на базовому рівні через мій фонд – в ідеалі, структурно, а іноді й фінансово. Кожен, хто починає займатися футболом у віці чотирьох, п’яти чи шести років, залежить від чоловіків і жінок, які виховують дітей і молодь за власним бажанням. Потрібні президенти, тренери, секретарі, багато людей, щоб уможливити грати обидві статі, від перших кроків у спорті до дорослої команди. Футбол – національний вид спорту.
Є ще один приклад нації, яка намагається наздогнати європейський футбол, інвестуючи значні кошти – США. Але у випадку із ними я даю набагато більше шансів. У сімдесятих роках «Нью-Йорк Космос» придбав Пеле, Франца Беккенбауера та Йохана Ніскенса. Постійний розвиток тамтешнього футболу йде ще з тих часів. Кількість уболівальників, гравців і тренерів зростає з кожним роком, частково за рахунок іммігрантів з Латинської Америки. США приймали чемпіонат світу у 1994-му і зроблять це знову за 3 роки. Вони співпрацюють з Мексикою та Канадою. Футбол витісняє традиційні американські види спорту.
Американці знаються на спорті. Стадіони – це храми. Ніхто краще не святкує події. Керівники мюнхенської «Баварії» завжди їздять до Америки, щоб зрозуміти, як працюють мерчандайзинг і маркетинг.
Музика все ще продовжує грати на вулицях європейського футболу, адже саме європейські клуби постійно виграють Клубні чемпіонати світу. Американські бізнесмени це знають, тому вони інвестують у прем’єр-лігу, Серію А чи Ла Лігу, щоб вчитися. Але невдовзі може настати переломний момент, коли утворяться гіганти, які зможуть конкурувати з «Реалом», «Ман Сіті» та «Баварією».
Американський спорт має свою ідентичність. Це частина державної освіти і, як багато іншого в Америці, великий бізнес. Вищі ліги були засновані з розважальною метою, у той час як у Європі вони виросли органічно – спорт є результатом приватного дозвілля. Але ці дві моделі культурно пов’язані. У них немає нічого штучного. Мотивація мільйонів тих, хто бере участь, походить зсередини. В Європі футбол глибоко вкорінився в суспільстві, і це стає все більш помітним в США. Трансатлантичний підхід не буде проблемою. Нещодавно на заповненому стадіоні Бундесліги в гостях у франкфуртського «Айнтрахта» відбулися дві гри НФЛ.
Європі доведеться щось придумати, щоб у майбутньому протистояти США. Тим паче, що поруч Південна Америка – другий за успіхом футбольний континент після Європи. Футболісту з Аргентини чи Бразилії більше не потрібно буде їхати до Іспанії чи Португалії, а можна буде поїхати до Сан-Франциско, Атланти чи Маямі. Багатьом легше ідентифікувати цей челлендж, ніж челлендж в Ер-Ріяді.
Саудівська Аравія шість разів кваліфікувалася на чемпіонат світу з футболу, є найбільшою країною у своєму регіоні з 36 мільйонами жителів. У країни – молоде населення, є інтерес до футболу, а тисячі вболівальників святкували перемогу своєї команди над Аргентиною на чемпіонаті світу в Катарі. Саудівська Аравія заслуговувала б на шанс. Але за інших політичних умов, бо футбольна культура – це форма людської гідності.
Фото: Adam Davy/PA Images, AFP
