30 років правилу зворотнього пасу. Колонка Філіппа Лама

Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.

Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.

Днями я дивився старі футбольні матчі на YouTube – в одному з них нападник стояв навпроти голкіпера суперників, розмахуючи руками. Воротар, в свою чергу, спокійно отримав пас від партнера і секунд 20 возився із ним. Звичайно ж, я знаю, що так можна було робити в минулому, але спочатку я був добряче роздратований. Видовище виглядало таким незвичним.

Після цього голкіпер вибив м'яч далеко вперед і загалом виграв для команди десь хвилину ігрового часу. Мабуть, не треба пояснювати, хто перемагав. А форвард досі стояв і розмахував руками – виглядало так, ніби це був прояв його безпорадності.

Цього року футбол святкує ювілей: 30 років правилу зворотнього пасу. На ЧС-1990 і Євро-92 голкіперам все ще можна було отримати передачу від партнера і володіти м'ячем стільки, скільки вони забажають. У команди-суперника не було шансів відібрати м'яч.

Однак, у 1992-му все змінилося. Правило зворотнього пасу – приклад того, як правила, що приймають у спільноті, мають позитивний вплив на усі сторони.

Нове правило зробило гру швидшою, цікавішою, більш атакуючою. А його ефективність проявляється і сьогодні. На жодному чемпіонаті світу не забили менше голів, ніж у 1990-му, і відтоді цей показник лише зростав – в середньому на 0,5 гола за матч на кожному з останніх двох чемпіонатів світу. Правило також дещо змінило позицію голкіпера і більше задіяло його у гру.

Правило зворотнього пасу стало також надзвичайно важливим, оскільки воно підкреслює головний футбольний аспект – талант гравців. Ті, хто раніше перемагав 1:0, могли легко знизити темп гри передачами воротарю. Але з тих пір команди виграють для себе час іншими способами – контролем м'яча, виходу з-під пресингу за рахунок комбінацій і розвитку нових атак.

Іспанки, наприклад, чудово впоралися із цим на цьогорічному чемпіонаті Європи – це було водночас чесно і красиво.

Зараз кожен повинен боротися за м'яч – навіть голкіпер. Саме тому впровадження нового правила вплинуло на більш масштабне проявлення спортивної поведінки, адже важливо, як ми ставимося один до одного, як граємо один з одним.

Професіоналізація і комерціалізація впливають на гру і менталітет футболістів. Чим більше залучили грошей, тим більша увага і важливість події, тим вірогідніше, що результат, перемога, бере гору над засобами, за допомогою яких вона досягається. У цьому людська сутність. Коли ставки високі, вони іноді використовують свободу дій у правилах.

Хороші ж правила протидіють цьому – змінюють поведінку в бажаному напрямку, формують людей, виставляють добро на перший план. Це можна назвати освітою, яка постійно відбувається як у футболі, так і у суспільстві. Ті, хто на неї відповідають, завжди мають завдання адаптувати правила до сучасності, перевірити їх, щоб професійна та соціальна поведінка не надто суперечили одна одній.

Жіночий футбол може опинитися у ситуації, подібній до 1992 року. У фіналі Євро на «Вемблі» англійки вибороли свою перемогу над Німеччиною з рахунком 2:1 біля кутового прапорця, де вони сумарно затягували час протягом 10 хвилин. Вони, очевидно, стали заслуженими чемпіонками Європи, забивши 22 голи в 6 матчах. Але це було марною тратою часу і відразу роздратувало багатьох вболівальників.

Але фанати повинні знати: для англійок на домашньому Євро багато чого вирішувалося – Англія, яка чимало інвестувала у розвиток спорту минулого десятиліття, мала шанс виграти великий футбольний титул вперше за більш ніж 50 років. Інвестиції в жіночий футбол потрібні, інвестиції в жіночий футбол – це правильно, а перемоги виправдовують інвестиції.

У цьому контексті затягування часу біля кутового прапорця можна назвати проявом професіоналізму. Я з власного досвіду фіналу ЧС-2014 в Ріо знаю, що час до фінального свистка може затягнутися. Хвилини між переможним голом і кінцем матчу були найдовшими в моєму житті.

Але зараз гра починається спочатку. Ті, хто працюють з правилами, завжди повинні бути уважними. Їм варто запитати у себе, чи будуть вони в майбутньому вживати заходів, якщо затягування часу біля кутового прапорця продовжиться. Їм варто вирішити, коли це все ще вживають як тактичний інструмент і в який момент глядачі відвертаються, коли мета знову виправдовує засоби.

Це також залежить від того, як гравці поводять себе на полі. На лондонському фіналі я помітив, що німкені скаржилися на англійок поглядами і жестами. Подібно до тих форвардів, які колись розмахували руками і кричали голкіперам «Та вибий ти вже той м'яч!».

Вони зовсім не були безпорадними. Вони вимагали нових правил і були частково відповідальними за правило зворотного пасу. Їхній протест увінчався успіхом.

Фото: Breaking the Lines, Shaun Botterill/Getty Images, Julian Finney - The FA