Авіакатастрофа, в якій загинув друг тен Гаґа, а дядько Ленса дивом вижив – усе через некваліфікованих пілотів
На тому літаку могли опинитися й Гулліт з Райкардом.
На щастя, зараз авіакатастрофи у світовому спорті – рідкість. Це один із багатьох плюсів розвитку технологій – чим швидше вони прогресують, тим безпечнішими стають у тому числі й авіаперельоти. З великих відомих трагедій в останні роки можна виділити хіба загибель гравців бразильського футбольного клубу «Шапекоенсе».
У другій половині минулого століття футбольні команди тільки починали добиратися на матчі літаками. Тоді такий спосіб пересування ще не був настільки безпечним, як сьогодні – тому, наприклад, «МЮ», «Торіно» та збірна Данії досі щорічно вшановують пам'ять своїх загиблих екс-футболістів.
Однак в історії футболу була ще одна трагедія, яка згадується набагато рідше за перелічені вище випадки. Можливо, через те, що це не був спеціально виділений рейс для певної команди. Можливо, через те, що в списку загиблих не було всесвітньо відомих імен (хоча могли бути). Так, усі, напевно, чули, що легендарний нідерландець Денніс Бергкамп почав страждати на аерофобію саме після тієї авіакатастрофи. Але ця трагедія торкнулася й інших людей зі світу футболу, чиї імена ви знаєте.
Це сталося у червні 1989 року. На борту були футболісти різних клубів Ередивізі та просто звичайні люди. Літак летів із Амстердама до столиці Суринаму Парамарібо.
З цього матеріалу ви дізнаєтесь:
🔸 навіщо гравці нідерландського чемпіонату полетіли до країни на північно-східному узбережжі Південної Америки;
🔸 чому розслідування поклало провину на пілотів літака;
🔸 як нинішній головний тренер «МЮ» Ерік тен Гаґ дізнався про смерть свого друга;
🔸 про що думав дядько екс-гравця «Динамо» Джеремейна Ленса, коли опритомнів;
🔸 як матчі плей-оф за право грати у Ередивізі врятували життя одному з гравців і чому він відчував за це провину.
Футболісти летіли на виставковий матч у Суринамі – на літаку могли опинитися Гулліт із Райкардом
Давно відомий факт – низка знаменитих нідерландських футболістів мають суринамське коріння. На початку XVII століття англійці приїхали північ Південної Америки, щоб колонізувати нові землі, заснували там міста, а середині століття обміняли території нинішні землі Нью-Йорка, якими тоді володіли Нідерланди. Це якщо дуже коротко пояснювати, як так вийшло, що через три століття у складі «Ораньє» ми побачили таких гравців, як Руд Гууліт, Франк Райкард, Кларенс Зеедорф, Едгар Давідс, Патрік Клюйверт, Найджел де Йонг, Вірджіл ван Дейк, Джорджіньо Вейналдум, Дензел Думфріс.
Близько п'ятдесяти років тому нідерландський соцпрацівник Сонні Хасное, який працював зі знедоленими дітьми в неблагополучних кварталах Амстердама і мав суринамське коріння, вирішив, що футбол – гарний спосіб допомогти проблемним підліткам і тим, у кого були складності із соціальною інтеграцією через колір шкіри.
У 1986-му йому на думку прийшла ідея – організувати матч між професійними футболістами із суринамським корінням, які грають в Нідерландах, проти команд із Суринаму. Перший подібний поєдинок відбувся проти чемпіона південно-американської країни – команди під назвою «Робінгуд». Така ініціатива була добре сприйнята, на матчах панувала атмосфера шоу, Хасное хотів цим підкреслити внесок суринамців у Нідерланди і згуртувати діаспору. Тож згодом було організовано ще кілька ігор, а команді дали назву «Кольорові 11».
Сонні Хасное
Влітку 1989-го Сонні вирішив провести такий матч на території Суринаму. Там вже мріяли, що до них тепер приїдуть переможці чемпіонату Європи – Руд Гулліт, Франк Райкард, Арон Вінтер. Але «Мілан» та «Аякс» не дозволили своїм гравцям брати участь у матчі на їхній історичній батьківщині. Але були й такі, хто проігнорував заборону – наприклад, гравці збірної Нідерландів Стенлі Мензо, який зіграв 249 матчів за амстердамців, та Хенні Меєр, який тоді виступав за «Гронінген» і якому клуб теж заборонив летіти до Суринаму. Вони досі живі – але лише тому, що полетіли більш раннім рейсом.
А ось список тих представників команди, хто сів на той літак за кілька днів.
⚫️ Нік Стінстра, тренер «Гемстеде» (33 роки)
⚫️ Ллойд Дусбург, «Аякс» (29 років)
⚫️ Флоріан Вейент, «Телстар» (27 років)
⚫️ Рууд Дегенар, «Гераклес» (25 років)
⚫️ Джері Хатрехт, «Нерляндія» (25 років)
⚫️ Фрітс Годінгс, «Вагенінген» (25 років)
⚫️ Фредерік Патрік, «ПЕК Зволле» (23 роки)
⚫️ Елфрід Вельдман, «Де Графсхап» (23 роки)
⚫️ Стівен ван Дорпель, «Волендам» (23 роки)
⚫️ Рюбен Когелданс, «Віллем II» (22 роки)
⚫️ Вендел Фрезер, «Росендал» (22 роки)
⚫️ Ортвін Лінгер, «Гарлем» (21 рік)
⚫️ Енді Схармін, «Твенте» (21 рік)
⚫️ Андро Кнел, «Бреда» (21 рік)
⚫️ Вірджелл Юманкхан, «Серкль Брюгге» (20 років)
«Кольорові 11»
Окремо відзначимо Сіґі Ленса («Фортуна»), Еду Нандлала («Вітесс») і Раджина де Хаана («Телстар»). Вони теж зайшли у літак, але, на відміну від перерахованих вище, вижили.
Пілоти обрали не ту систему навігації та проігнорували сигнали. Командир був старший за допустимий вік на 6 років, другий пілот – підробив документи
«У мене було не дуже добре передчуття, тому я сказав деяким гравцям: «Давайте повернемося». Але врешті-решт ми все-таки сіли в літак», – згадував Сіґі Ленс.
Піднявшись у салон літака, форвард «Фортуни» навряд чи заспокоївся. Літак Douglas DC-8 авіакомпанії Surinam Airways був старим і перебував у поганому стані. Наприклад, деякі речі в салоні були примотані скотчем, а оббивка потерта. Набагато більше пасажирів міг напружувати той факт, що за десять років до того цей літак потрапив у аварію, а згодом був перепроданий суринамським авіалініям. Але все ж таки не подряпини на сидіннях або старий інцидент стали причиною трагедії.
Рейс вилетів з Амстердама 6 липня о 23:25 з затримкою на 12 годин, а попереду на пасажирів та екіпаж чекав довгий шлях у повітрі над Атлантичним океаном. Через десять годин польоту пілоти отримали дані щодо погоди у Парамарібо та дозвіл на посадку. Знижуючись, літак зачепив дерево одним із двигунів на висоті 25 метрів. Після цього праве крило вдарилося в інше дерево, а потім Douglas DC-8 перекинувся і вдарився об землю.
176 людей загинуло, 11 вижило.
Місце авіакатастрофи літака Douglas DC-8
За розслідування причин авіакатастрофи взялося NTSB (знайома абревіатура тим, хто дивиться «Розслідування авіакатастроф» від National Geographic) – Національна рада США з безпеки на транспорті. Навіть незважаючи на те, що авіалінії не належали Штатам, але сам літак був зарзареєстрований у їхній країні. Ще одна деталь – пілоти були громадянами США. І саме вони були визнані винуватцями авіакатастрофи – Вілл Роджерс (командир авіасудна) та Глін Тобіас (другий пілот). А компанія Air Crew International, офіс якої був розташований у Маямі, здавала в оренду некваліфікованих пілотів іноземним перевізникам. Так Роджерс та Тобіас й опинилися біля керма того літака.
Причиною був названий той факт, що екіпаж літака використовував невідповідний навігаційний сигнал і проігнорував сигнали тривоги, що попереджали про аварію, яка наближалась. Справа в тому, що на той момент пілоти мали два варіанти навігації для посадки літака. Перший – VOR/DME, другий – ILS. Навігаційне обладнання другого зазвичай було більш точнішим, але не було придатне для оперативного використання у цьому районі. Проте екіпаж вирішив орієнтуватися саме на дані цієї навігаційної системи, хоча чорна скринька показала, що вони здогадувалися про те, що ILS може показувати неправильну інформацію. «Я не довіряю цьому ILS», – сказав командир за кілька хвилин до катастрофи. Варто зазначити, що в цей момент був туман, а Роджерс, за спогадами тих, що вижив, навіть виходив у салон, щоб подивитися у вікно та зорієнтуватися, де знаходиться літак.
Літак Douglas DC-8 після авіакатастрофи
Коли увімкнулися системи оповіщення про можливу катастрофу, екіпаж продовжив зниження нижче мінімальної висоти, незважаючи на те, що злітно-посадкової смуги більше не було видно. Вони орієнтувалися на ILS – це стало фатальною помилкою.
Хоча по суті, вони одночасно виконували три різних способи посадки літака: отримали дозвіл від диспетчера на захід по даним VOR/DME, самі ж спочатку виконували захід по ILS, а потім почали просто візуально орієнтуватися. Всі ці заходи суперечили правилам, оскільки видимість була занадто низькою, а ILS не працював. Правильною дією було б протриматися до покращення погоди чи відхилитися до іншого аеропорту.
У ході розслідування стало відомо, що командир судна Роджерс був на шість років старший за допустиму планку максимального віку (йому було 66). Більше того – він не мав ліцензії на керування літаком DC-8, а також раніше був офіційно відсторонений від польотів (за посадку не на ту смугу в США). Але це ще не все – другий пілот взагалі летів під чужим ім'ям, з підробленими документами, а за однією з версій – не мав ліцензії на керування пасажирським літаком. За це авіалінії звинуватили у недостатній перевірці кваліфікації екіпажу.
За декілька годин після трагедії розгнівані родичі прийшли до офісу Surinam Airways в Амстердамі. Вони вимагали негайно вилетіти до Парамарібо. Одному із менеджерів компанії навіть погрожували. «Мене виштовхнули на кухню двоє чоловіків. Вони притулили до мого тіла ніж і почали вимагати два квитки, погрожували вбити. Я віддав їм ці квитки, а що ще мені залишалося робити?», – згадував він.
Родичі пасажирів читають список загиблих
Хтось навіть побачив містичний слід – прихильники цієї теорії розшифрували номер рейсу PY 764 як: PY – Pilot Yankee (нагадаємо, що капітан та другий пілот були американцями), 76 – 7 червня (день, коли сталася катастрофа), 4 – 4 години ранку (час катастрофи).
Авіакатастрофа торкнулася багатьох доль – Бергкампа, тен Гаґа, Кастелена. Один із загиблих замінив брата через матчі плей-оф
Так уже збіглося, що ця трагедія сталася у рік сторічного ювілею Королівської футбольної асоціації Нідерландів. Звичайно ж, після катастрофи усі заплановані святкові заходи були скасовані.
***
Часто цю історію називають причиною, через яку легенда нідерландського футболу Денніс Бергкамп мав аерофобію. На борту того рейсу справді був 20-річний Вірджелл Юманкхан, з яким Денніс потоваришував ще в академії «Аякса», проте це був лише перший крок на шляху формування страху Бергкампа.
Вірджелл Юманкхан та Денніс Бергкамп
Пік уразливості від фобії він відчув у 1994-му, коли збірна Нідерландів летіла на матч ЧС, а один із журналістів вирішив пожартувати, сказавши, що проніс із собою у салон бомбу. Літак посадили, а жартівника віддали поліції, але це лише посилило страх Денніса перед перельотами.
***
У житті Еріка тен Гаґа авіакатастрофа 1989 року теж залишила слід, адже в ній загинув один із його друзів по «Твенте» – Енді Шармін. Перед 21-річним лівим захисником стояв вибір – адже в той же момент він отримав виклик до молодіжної збірної Нідерландів на турнір у Тулоні. Однак Шармін надав перевагу пропозиції зіграти у виставковому матчі на батьківщині своєї мами, яка не була в Суринамі 40 років. Мати сіла на літак разом з Енді, з ними була також й тітка футболіста. Ніхто з них не вижив.
Шармін дбав про тен Гаґа, як про молодшого брата. Ерік жив на іншому кінці міста, але з часом він став частиною родини Енді, регулярно був у гостях, а також потоваришував із батьками партнера по команді. Вони разом їздили на матчі та тренування.
Енді Шармін та Ерік тен Гаґ
«Я ніколи не забуду, як Едвін (Хільгерінк – партнер тен Гаґа та Шарміна у «Твенте» – прим. Tribuna.com) з'явився на порозі моєї кімнати і повідомив, що розбився літак, на борту якого знаходилися Енді і його мати.
Величезний удар для мене. Це сталося 7 червня 1989-го – і щороку у цей день у мене день жалоби», – згадує тен Гаґ.
***
Можливо, ви пам'ятаєте, як у нульових за збірну Нідерландів, а також «Феєноорд» та «Гамбург» бігав Ромео Кастелен. Він виходив у фіналі молодіжного Євро-2006 проти збірної України. 7 червня 1989-го змінило і його життя – серед загиблих була мати і сестра Ромео.
Ромео Кастелен у фіналі молодіжного чемпіонату Європи
«Це була велика трагедія для моєї родини, а також для всієї країни – такого ще не було.
Інколи у мене виникає відчуття, ніби мама з сестрою спостерігають за мною – і засмутяться, якщо я зроблю щось неправильне. Незважаючи на те, що це була велика трагедія, вона сформувала мене як особистість. Я дуже щаслива людина, я не сумую. Такі речі трапляються, але це життя», – говорив пізніше Кастелен.
***
Ще одна історія – про рідних братів. Вінні Гатрехт також прийняв запрошення на матч у Суринамі, але ближче до дати стало відомо, що він не зможе взяти участь у ньому. Все через те, що його «Геренвену» за підсумками сезону потрібно було брати участь у матчах плей-оф за право грати в Ередивізі.
Тому організатори запропонували місце у команді його старшому брату – Джеррі, який на той момент грав вже у аматорському футболі. Той погодився.
Джеррі Гатрехт та Вінні Гатрехт
Через три дні після смерті брата Вінні все ж таки вийшов на матч плей-оф. «Геренвен» не вийшов у вищий дивізіон, а сам гравець, відчуваючи свою провину, вирішив уникнути уваги громадськості, підписавши контракт із клубом другого дивізіону Швейцарії.
***
У списку тих, хто вижив, було таке ім'я – Сіґі Ленс. Прізвище знайоме – так, це родич Джеремейна Ленса, який з 2013-го по 2015-й грав у складі київського «Динамо». Сіґі – рідний дядько Джермейна.
На момент катастрофи йому було 25 років, за плечима чотири сезони у складі АЗ та «Фортуни» на позиції вінгера та форварда. За підсумками сезону 1988/89 він став другим бомбардиром команди, але навіть не підозрював, що фінальний поєдинок того розіграшу стане останнім для нього у ролі футболіста. У тій авіакатастрофі він вижив, але отримав важку травму, через яку більше не міг продовжувати кар'єру.
«Я опритомнів, коли був на ношах поруч із дорогою біля аеропорту. Мені здалося, що на стадіоні. Лежав і думав – мені треба повернутися на поле, тому, що я побачив навколо себе багато людей. Лише у лікарні я дізнався, що саме сталося.
Сіґі Ленс після авіакатастрофи
У мене було зламано праве стегно – і це було головне. Багато людей радили мені «Поговори з психологом, розкажи про пережите». Я цього не робив. Я міг би поговорити з кимось, але усе одно цієї людини не було б у літаку.
Це не має жодного відношення до везіння чи невдачі. Везіння – це коли ти йдеш у казино і ставиш гроші на червоне чи чорне. Але в цій ситуації... Це просто був не мій час, щоб помирати. Тоді я ще не сказав свого останнього слова», – розповідав Ленс.
Але Сіґі все ж таки залишився у футболі – заснував своє агентство, клієнтами якого були Оєр, Ландзаат, Джордж Боатенг, Мельхіот, Дренте, Ель-Хамдауї та інші.
***
А як щодо двох інших гравців, які вижили?
Еду Нандлал отримав часткове пошкодження спинного мозку, був частково паралізований і перебував в інвалідному візку протягом декількох місяців. Сумна іронія долі – Сіґі Ленс згадував, що чекаючи на рейс в Амстердамі, гравці дуркували: «Пам'ятаю, як ми катали Еду аеропортом в інвалідному візку. Просто гумор. Не знали, що скоро він отримає серйозну травму – і справді опиниться в інвалідному візку».
Еду Нандлал
«Я не міг заснути під час польоту. Мені було так неспокійно. Коли я почув вибух, літак перекинувся, все сталося дуже швидко. Моїм вухам різко стало боляче, а потім я відключився.
Я не був пристебнутий ременем безпеки, і мене викинуло з літака. Мені пощастило, інакше я опинився б в полум'ї», – згадував Нандлал. Цікаво, що один із рятувальників впізнав Еду – він був його однокласником у школі.
В результаті все ж таки зміг стати на ноги, хоч і ходив накульгуючи. У 2001 році відкрив власну клінінгову компанію.
Раджин де Хаан був єдиним із трьох футболістів, що вижили, кому вдалося повернутися у футбол. Але не вдалося повернути колишню форму. Він тимчасово залишив рівень профі, але у 1993-му повернувся – «Ейндховен», а потім «Ден Босх» запропонували йому контракт.
Раджин де Хаан
Однак це були муки, а не кар'єра, оскільки травма хребця, отримана в тій авіакатастрофі, все ж таки не дозволила йому нормально грати. Згодом він почав тренувати.
Фото: NOS, The Guardian, Rijnmond, Sports360, Welt, Haarlemsdagblad, Anderetijden
