Легенди «Мілана» 00-х масово пішли тренувати. Але як же погано у них це виходить
Шева, Індзагі, Гаттузо, Зеєдорф, Пірло та інші.
10-й тур Серії А розпочався поєдинком «Дженоа» та «Салернітани». Для нашої аудиторії цей матч якщо й викликав інтерес, лише через участь у ньому Руслана Маліновського. Українець оформив першу результативну дію за «грифонів», віддавши гольову передачу на Альберта Ґудмундссона.
А для давніх шанувальників «Мілана» ця зустріч стала новим підтвердженням, що час біжить швидко. Справа в тому, що команди очолювали два форварди «россонері» нульових – Альберто Джилардіно («Дженоа») та Філіппо Індзагі («Салернітана»). Цього разу Джила переміг (1:0), хоча коли вони були партнерами по команді, Піппо частіше виходив на перший план.
Згадати хоча б фінал ЛЧ 2006/07. У керівництві схиляли Анчелотті до того, щоб на вирішальний матч проти «Ліверпуля» випустити в старті Джилардіно, але Карло довірився інтуїції – і дав місце Індзагі. Філіппо оформив переможний дубль, а Альберто вийшов лише на останніх хвилинах.
Якщо подивитися на ті команди Анчелотті в «Мілані», який він очолював з 2001-го по 2009-й, то можна помітити, наскільки багато його гравців вирішили стати тренерами після завершення кар'єри. Але що цікаво – майже нікого з них не можна назвати успішним спеціалістом.
Примітка від редакції: у цю добірку потрапили ті, хто грав за «Мілан» не менше двох сезонів, був основним хоча б в одному з них і виграв з клубом ЛЧ (2003 чи 2007).
Альберто Джилардіно
Тренував: «Редзатто», «Про Верчеллі», «Сієну», «Дженоа»
У середньому очок за матч: 1,67
Відсоток перемог: 44,8%
Трофєїв: 0
Один із найкращих бомбардирів в історії Серії А (188 голів, ділить 10-те місце з Джузеппе Сіньйорі та Алессандро Дель П'єро) закінчив у 2018-му, але не став брати паузу, а відразу ж поринув з головою у нову справу. Отримавши тренерську ліцензію, Джила пішов працювати асистентом тренера в «Редзатто» із Серії Д. Вже за кілька місяців він став головним, але результати були не дуже – 6 перемог та 4 поразки. Наступного літа він залишив клуб, але майже відразу ж отримав пропозицію від «Про Верчеллі» із Серії С. За 30 матчів відсоток перемог, нічиїх та поразок був приблизно однаковим, а сама команда бовталася в середині таблиці, тому з Альберто все ж таки попрощалися. Потім був період у «Сієні», але й там вийшло посередньо.
Тому з жовтня 2021-го по липень 2022-го Джила взяв невелику паузу, а потім вирішив почати з молодіжної команди більш солідного «Дженоа». Клуб хоч і опустився в Серію Б, але був шанс на швидке повернення, а Альберто якраз знаходився десь поруч, нехай і не з першою командою. Керівництво довірило йому посаду головного тренера у грудні минулого року (хоча спочатку – у ролі виконувача обов'язків), коли «грифони» йшли на третьому місці – і Джила скористався шансом сповна. Клуб із Генуї у підсумку став другим і отримав підвищення у класі.
Зараз «Дженоа» під керівництвом Альберто йде в середині таблиці Серії А. Почали сезон не дуже вдало, але згодом ситуацію вдалося стабілізувати – 3 перемоги, 2 нічиїх, 5 поразок. Поки що більшого від скромної команди ніхто й не вимагає.
Філіппо Індзагі
Тренував: «Мілан», «Венецію», «Болонью», «Беневенто», «Брешію», «Реджину», «Салернітану»
У середньому очок за матч: 1,3
Відсоток перемог: 41,5%
Трофеї: переможець Серії С, Кубок Серії С («Венеція»), переможець Серії Б («Беневенто»)
У Піппо тренерська кар'єра майже одразу розпочалася з топ-клубу. Спочатку йому довірили команду «Мілана» до 17 років, потім до 19, а в червні 2014-го Індзагі був призначений тренером першої команди. На цій посаді екс-форвард змінив колишнього одноклубника – Кларенса Зеєдорфа. Піппо очолював міланців цілий сезон, але «россонері» закінчили аж на 10-му місці, тому ніхто не здивувався, коли Індзагі відправили у відставку.
Філіппо вирішив трохи знизити планку, тому очолив «Венецію» із Серії С. З нею йому вдалося не лише домогтися підвищення у класі з першого місця, а й взяти Кубок Італії – щоправда, не той самий, а для команд третього дивізіону. Наступного року він мало не вивів «Венецію» до Серії А, але команда поступилася «Палермо» у плей-оф. Але Індзагі все ж таки розпочав новий сезон в еліті італійського футболу – роботу йому запропонувала «Болонья». Там вийшов провал – лише 2 перемоги у 21 матчі, програв і в дербі своєму братові Сімоне, який тоді очолював «Лаціо».
Індзагі знову пішов на пониження – тепер у «Беневенто». На такому рівні у Піппо непогано виходить – він вивів команду в Серію А, але за підсумками сезону в еліті «Беневенто» все ж таки вилетів, а з тренером просто вирішили не продовжувати контракт. Потім було кілька сезонів у «Брешії» та «Реджині», але цього літа він залишився без роботи.
У жовтні «Салернітана» запропонувала Індзагі посаду головного тренера. Поки що на його рахунку бойова нічия з «Кальярі» (2:2) та свіжа поразка від «Дженоа» (0:1). До рівня свого брата Піппо зараз не дотягує, хоча досвіду вже набрався.
Андреа Пірло
Тренував: «Ювентус», «Фатіх Карагюмрюк», «Сампдорія»
У середньому очок за матч: 1,5
Відсоток перемог: 49,5%
Трофеї: Кубок та Суперкубок Італії («Ювентус»)
Коли легендарний півзахисник розпочинав тренерську кар'єру, то заявив, що його надихають «Барселона» Кройфа, «Аякс» ван Гала, «Мілан» Анчелотті, «Ювентус» Конте та команди Пепа. Однак поки що вони лише надихають Андреа, повторити їхній успіх не виходить і близько.
Як і у випадку з Індзагі, Пірло майже одразу отримав у розпорядження топ-клуб – «Ювентус». Його було призначено головним тренером туринців перед сезоном 2020/21, але, як і Піппо, протримався на такому рівні лише один сезон. Встиг виграти Кубок і Суперкубок Італії, але для такого великого клубу значно важливішим є успіх у Серії А та Лізі чемпіонів. А там похвалитися Пірло особливо не було чим – 4-е місце в чемпіонаті та виліт у 1/8-й ЛЧ від «Порту».
Вибір наступного місця роботи здивував – Андреа очолив турецький «Фатіх Карагюмрюк». Здавалося, тут буде легше, адже немає такого тиску з усіх боків, як це було у «Юві». Та й склад у команди був непоганий – до чемпіонату Туреччини приїхали знайомі із Серії А Давіде Біраскі, Еміліано Вівіано, Фабіо Боріні, Маттео Річчі. Команда зрештою фінішувала сьомою, але чергувала перемоги з нічиїми та поразками, а це не влаштувало керівництво. Можливо, ще й через те, що сезон «Фатих Карагюмрюк» закінчив трьома поспіль поразками. У травні цього року Пірло звільнили.
Зараз Андреа намагається повернути до Серії А «Сампдорію», але виходить дуже погано – лише 2 перемоги за 10 турів та 16-е місце у таблиці.
Дженнаро Гаттузо
Тренував: «Сьон», «Палермо», «ОФІ», «Піза», «Мілан», «Наполі», «Валенсія», «Марсель»
У середньому очок за матч: 1,3
Відсоток перемог: 42,6%
Трофеї: Кубок Італії («Наполі»)
У Дженнаро, мабуть, найвеселіша кар'єра з легенд «Мілана» 00-х. Щоб описати всі смішні та не дуже історії, які за десять років тренерства трапилися з Гаттузо, треба робити окремий текст. Але якщо коротко – той факт, що екс-півзахисник вже встиг помотатися по 5 країнах та 8 клубах (хоча можна вважати, що 9, пояснимо трохи нижче), говорить багато про що.
Початок тренерської кар'єри не задався. У «Палермо» Гаттузо був звільнений вже через 8 матчів, у грецькому «ОФІ» він стукав по столу і кричав на журналістів під час прес-конференцій, а в результаті покинув клуб через п'ять місяців через фінансові питання. З «Пізою» йому вдалося піднятися із Серії С, але звідти він пішов за власним бажанням по ходу сезону – знову через фінанси. Через місяць повернувся, але команда все одно вилетіла (хоча мала другий найкращий захист у лізі!), а потім Дженнаро знову вирішив піти.
Незважаючи на все це, у листопаді 2017-го керівництво «Мілана» довірило Гаттузо посаду головного тренера. Це були не найжахливіші часи в історії «россонері» – у першому сезоні 6-е місце, а у другому 5-те (забракло всього одного очка до четвірки). Влітку 2019 року Дженнаро благородно пішов у відставку. Щоб прийняти «Наполі», з яким виборов єдиний на даний момент трофей у тренерській кар'єрі – Кубок Італії. У травні 2021-го стався найбільш дивніший випадок: Гаттузо був призначений головним тренером «Фіорентини» на наступний сезон, але за два тижні до офіційного початку роботи на новому місці оголосив, що не працюватиме у клубі з Флоренції. Все через розбіжність із керівництвом у поглядах на трансферну політику.
Минулий сезон Гаттузо розпочинав у «Валенсії», але покинув клуб за взаємною згодою вже у січні. На момент відставки «кажани» йшли на 14-му місці всього з п'ятьма перемогами в активі. Ось вже більше місяця Дженнаро стоїть біля керма «Марселя». Поки що лише одна перемога в Лізі 1 (над «Гавром») та дві поразки – але від міцних «Монако» та «Ніцци».
Кларенс Зеєдорф
Тренував: «Мілан», «Шеньчжень», «Депортіво», збірна Камеруну
У середньому очок за матч: 1,2
Відсоток перемог: 32,8%
Трофеї: 0
Саме час почати жартувати про «міланські серця». Так, нідерландець також свого часу очолював першу команду «россонері». Але це було так погано, що з тренером розлучилися одразу після останнього туру сезону 2013/14. «Мілан» фінішував на 8-му місці, хоча вішати всіх собак виключно на Зеєдорфа не варто – він прийшов у команду по ходу невдалого сезону. Хоча саме під його керівництвом «россонері» вилетіли в першому раунді плей-оф ЛЧ, безславно поступившись «Атлетіко» за сумою двох матчів 1:5.
У Зеєдорфа не пішло навіть у чемпіонаті Китаю (програвав у половині матчів і був звільнений через півроку після призначення). Саме з ним «Депортіво» вилетів із Ла Ліги у сезоні 2017/18. А у збірній Камеруну протримався менше року – команда невдало виступила на Кубку Африки, поступившись нігерійцям вже у 1/8-й.
З 2019-го Кларенс, схоже, закинув ідею розвивати тренерську кар'єру, тому навіть не намагається знайти нове місце роботи у цьому напрямку. Наразі працює у Федерації футболу Нідерландів.
Алессандро Неста
Тренував: «Маямі», «Перуджу», «Фрозіноне», «Реджану»
У середньому очок за матч: 1,44
Відсоток перемог: 39,5%
Трофеї: 0
Справедливо можна стверджувати, що Неста їздив працювати у Маямі ще до того, як це стало мейнстрімом. Щоправда, Алессандро був у однойменному клубі, а не в «Інтері». Та й рівень змагань зовсім не йде в жодне порівняння з МЛС.
Легендарний захисник взагалі поки що жодного разу не тренував клуб елітного дивізіону – ні в США, ні в Італії. У Серії Б він намагався прорватися в еліту, тренуючи «Перуджу» та «Фрозіноне». З першими у 2019-му потрапив до плей-оф за право вийти до Серії А, але там вони поступилися «Вероні». Схожа ситуація була і з «Фрозіноне», але їм завадила «Спеція».
З березня 2021-го був без роботи, але влітку цього року отримав пропозицію від «Реджани». Команда йде на 15 місці в Серії Б. У грудні, можливо, ми побачимо його протистояння з Андреа Пірло, але не факт, що обидві легенди «Мілана» будуть на своїх місцях до того моменту.
Массімо Оддо
Тренував: «Пескару», «Удінезе», «Кротоне», «Перуджу», «Падову», СПАЛ
У середньому очок за матч: 1,2
Відсоток перемог: 35,6%
Трофеї: Кубок Серії С («Падова»)
Массімо був далеко не на перших ролях у «Мілані» Анчелотті, але завоював із командою головні трофеї у нульових і навіть один сезон був основним. Тож підходить під критерії.
Оддо вдалося вивести скромну «Пескару» у Серію А у 2016-му, після чого у клубі йому навіть запропонували трирічний контракт. Однак у еліті справи пішли погано. До лютого сезону 2016/17 у них була лише одна перемога, зате аж 17 поразок та 55 (!) пропущених голів. Програвали 0:4, 3:5, 2:6. Звичайно ж, це була відставка.
В «Удінезе» через рік справи теж пішли погано. Оддо був звільнений після серії з 11 поспіль поразок, а потім було 0 перемог з «Кротоне» у Серії Б. З «Перуджею» та «Падовою» теж вийшло так собі, хоча з останніми Оддо завзято намагався прорватися у другий дивізіон, але безуспішно. У лютому цього року СПАЛ, який боровся за виживання, покликав Массімо рятувати ситуацію (на що вони розраховували?), але команда все ж таки передбачувано вилетіла. З того моменту Оддо безробітний.
Йон-Даль Томассон
Тренував: «Ексельсіор», «Роду», «Вітесс», «Мальме», «Блекберн»
У середньому очок за матч: 1,42
Відсоток перемог: 48%
Трофеї: 2-разовий переможець чемпіонату Швеції («Мальме»)
У тренерській справі данець виглядає, мабуть, найуспішнішим із екс-гравців «Мілана» нульових. Хоча тут все ж таки варто враховувати, що два чемпіонства і звання найкращого тренера ліги він отримав, тренуючи «Мальме» у не найсильнішому чемпіонаті Швеції. Зі шведським грандом він навіть пробирався до групового етапу Ліги чемпіонів, але зумів набрати там лише одне очко у групі з «Ювентусом», «Челсі» та «Зенітом». Після чемпіонства у 2021-му Томассон залишив «Мальме» за власним бажанням.
Йон-Даль вирішив бути ближче до топ-футболу, тож поїхав до Англії, нехай і до Чемпіоншипу. Влітку минулого року він підписав трирічний контракт із «Блекберном». І з данцем біля керма клуб ледь не заскочив у плей-оф за право грати в АПЛ, але команда закінчила сезон на 7-му місці, пропустивши вперед «Сандерленд» лише за різницею забитих та пропущених.
У поточному сезоні «Блекберн» йде нестабільно – можуть обіграти «Вотфорд», «Вест Бромвіч» та розгромити «КПР» на виїзді, а можуть пропустити 4 від «Лестера» та «Іпсвіча» або 3 від «Сандерленда» та «Плімута». Незважаючи на триматчеву переможну серію, зараз команда йде у середині таблиці. Але це ж Чемпіоншип, тут аж 46 турів, тож ситуація все ще може змінитися на користь Томассона.
Крістіан Броккі
Тренував: «Мілан», «Брешіа», «Монца», «Віченца»
У середньому очок за матч: 1,2
Відсоток перемог: 41,4%
Трофеї: переможець Серії С («Монца»)
Крістіан, як і багато хто в цьому матеріалі, спочатку пішов тренувати молодь «россонері», але у 2016-му з квітня по червень підхопив «Мілан» після Сініші Михайловича. Заскочити у четвірку за підсумками сезону не вдалося, стали лише сьомими. Але у кар'єрі Броккі є фінал Кубка Італії, в якому, щоправда, програли «Ювентусу» 0:1.
У сезоні 2016/17 прийняв «Брешію» у Серії Б, але був звільнений через незадовільні результати. А найбільш успішним проектом у тренерській кар'єрі Крістіана стала «Монца». З нею він виграв Серію С, вже налаштувався на вихід до еліти, але під його керівництвом команда програла плей-оф «Чіттаделлі». Після цього сторони вирішили розійтися за взаємною згодою.
Останнім на даний момент місцем роботи Броккі є «Віченца», з якої його звільнили у квітні 2022-го.
Андрій Шевченко
Тренував: збірну України, «Дженоа»
У середньому очок за матч: 1,12
Відсоток перемог: 41,3%
Трофеїв: 0
Історія тренерської кар'єри Андрія Шевченка і так усім добре відома, тож сильно розписувати її не будемо. Найвищим досягненням став чвертьфінал Євро-2020 зі збірною України, але після турніру легендарний форвард залишив національну команду, а восени 2021-го вирішив спробувати себе у клубному футболі, підписавши контракт з «Дженоа». 1 перемога, 3 нічиїх, 7 поразок та звільнення майже через два місяці.
З того часу Шевченко, схоже, змінив орієнтири. Незважаючи на чутки, що йому пропонували тренерську роботу в Європі, з більшою ймовірністю ми побачимо його в ролі президента УАФ.
Алессандро Костакурта
Тренував: «Мантову»
У середньому очок за матч: 1,23
Відсоток перемог: 30%
Трофеїв: 0
Але найкоротшу історію матиме інша легенда «Мілана». Алессандро виступав за «россонері» аж із 1986-го, а закінчив у 2007-му. У листопаді 2008-го він вирішив спробувати себе у ролі тренера – очолив «Мантову» із Серії Б. Але вже в лютому зрозумів, що це не його – після серії з двох поразок (від «Ліворно» та «Віченци») залишив клуб і більше нікого не тренував.
***
З тих гравців, хто не підійшов за критеріями, можна відзначити:
Ернан Креспо – тренував «Модену», «Банфілд», «Дефенсу та Хустісію», «Сан Паулу» та катарський «Аль-Духаїль», який покинув на початку жовтня цього року. Виграв аж 5 трофеїв у цих клубах.
Яп Стам – залітав до Чемпіоншипу, але був звільнений з «Редінга» через незадовільні результати. Змінював Джованні ван Бронкхорста на посаді головного у «Феєнорді», але через кілька місяців пішов після поразки 0:4 від «Аякса» у 2019-му.
Желько Калац – більше працював тренером воротарів, але у кількох клубах був і головним тренером. Наразі його «Макартур» йде на восьмому місці в чемпіонаті Австралії.
Козмін Контра – тренує в оточенні зірок у чемпіонаті Саудівської Аравії. Але його команда далека від заголовків, оскільки Контра очолює скромний «Дамак», який йде в середині таблиці.
Джузеппе Панкаро – працював у Серії С із «Монополі» до березня цього року, але був звільнений. Раніше очолював «Юве Стабію», «Катанію», «Катанзаро» та «Пістоезе».
«Моя італійська на рівні української». 18-річний українець, який вже тренувався з основою «Ювентуса»
Фото: Sky Sport, Fabio Ferrari/Global Look Press, Massimo Pica/Global Look Press, Tano Pecoraro/Global Look Press, Jonathan Moscrop/Global Look Press, Alessandro Garofalo/Global Look Press, Nigel Keene/Global Look Press, Marco Bucco/Global Look Press, Tano Pecoraro/Global Look Press
