«Ньюкасл» – не грошовий мішок. Але успіх цього сезону допоможе стати ним
Вихід у ЛЧ розширює можливості використання багатств.
У матчі проти «Лестера» нарешті офіційно сталося те, про що говорили ще восени – «Ньюкасл» наступного сезону гратиме у Лізі чемпіонів. Вперше з сезону 2002/03 уболівальники клубу братимуть вихідні на роботі на вівторки та середи щонайменше протягом осені.
Незвично писати про таке, адже рік тому в цьому ж блозі виходив матеріал про те, наскільки класний «Ньюкасл», присвячений тому, що команда піднялася в середину таблиці АПЛ. Приголомшливий прогрес лише за один сезон.
І найлегше, що може зробити нейтральний вболівальник (а також Юрген Клопп), коментуючи успіх «сорок», це назвати гроші саудівських власників головною причиною такого стрімкого злету. Таке твердження – сильне спрощення і небажання заглиблюватись у деталі.
Клуб справді почав більше витрачати – як майже кожна команда АПЛ. Але це не дуже схоже на прорив «Челсі» та «Сіті»
Багатий власник обирає далеко не топову команду англійської Прем'єр-ліги – і це порівняно швидко допомагає клубу здобути приставку «топ» за рахунок необмеженого потоку грошей. Пару таких історій трапилися у позаминулому десятилітті, але вони все ще свіжі в пам'яті футбольної спільноти. Не в останню чергу через те, що один із цих клубів прямо зараз розриває всіх на своєму шляху до треблу, а інший узяв уже пару ЛЧ і став ще багатшим. Ось тільки шлях до успіху «Манчестер Сіті» та «Челсі» може відрізнятись від шляху, який має пройти «Ньюкасл», якщо хоче в майбутньому стати топовим клубом.
2003, 2008, 2011. Перше – рік, коли «Челсі» був куплений Абрамовичем. Друге – рік, коли «Сіті» був куплений багатими шейхами із ОАЕ. Третє – рік, коли було запроваджено фінансовий фейр-плей. І манкуніанці, і лондонці встигли скористатися вікном безконтрольності витрат. Щоправда, «сині» зробили це у набагато агресивнішій формі, ніж клуб із Манчестера.
З моменту поглинання «Ньюкасла» саудівськими власниками пройшло три трансферних вікна – два зимові та одне літнє. Сума, на яку закупилися сороки, становить 256 млн фунтів. За підрахунками The Athletic, якщо враховувати інфляцію, то «Челсі» за перші три свої трансферні вікна з новим власником витратив 657 млн фунтів, а «Сіті» – 254. Здавалося б, ну ось, тут руйнується теорія – «сороки» витратили навіть на 2 млн більше, ніж «Сіті». Але тут є усім відомий нюанс: АПЛ у сезоні 2009/10 та АПЛ у сезоні 2022/23 – дві різні ліги.
Приклад – літнє трансферне вікно 2009 року. Тоді «Манчестер Сіті» витратив 139,3 млн євро. «Ньюкасл» влітку 2022-го закупився на 136 млн євро. Але якщо 14 років тому така сума дозволила «міщанам» бути першими за витратами, то «сороки» рік тому були лише восьмими.
Ну і зауважте, який відрив «Сіті» від другого місця – різниця майже у сто мільйонів. У 2009-му 19 клубів АПЛ (крім «Сіті») в середньому витратили 21,7 млн євро. У 2022-му 19 клубів АПЛ (крім «Ньюкасла») в середньому витратили 111 млн євро. І навіть з урахуванням інфляції картина не дуже змінює ситуацію. Сума з 21,7 млн зростає всього до 37,5 млн, що все ще здається смішним на тлі нинішніх витрат англійських клубів, коли коли вони сумарно віддають понад 2 млрд євро за одне літо.
Так, сьогоднішній «Ньюкасл» справді солідно витратив на новачків, але ця сума виділяється лише на тлі своїх же витрат останніх сезонів під керівництвом Майка Ешлі, який не розумів, навіщо придбав клуб і точно не дивився в майбутнє. Початок нової історії «сорок» зовсім не схожий на той бадьорий старт «Челсі» за Абрамовича, а ситуацію з покупкою «Сіті» нагадує лише частково (хоча, безумовно, виглядає схоже).
Новачки справді допомогли на полі, але заграли й ті, хто був у команді до приходу саудівців
Однією з найбільш вірусних картинок після поглинання «Ньюкасла» стала та, на якій показувалося, що нові власники «сорок» в 10-15 разів багатші за власника «Сіті». Статки Суверенного фонду Саудівської Аравії на той момент оцінювалися в 364 млрд євро, а капітал Шейха Мансура – в 26,5. Звичайно ж, у голові відразу вишикувалася наступна логіка: якщо «міщани» з такими багатствами дозволяють собі підписувати крутих гравців за 80-100 млн, то «Ньюкасл» зараз взагалі скупить усіх, зробить Кріштіану Роналду та Лео Мессі одноклубниками, переманить до себе найкращих гравців конкурентів з АПЛ. Цим і скористалися деякі ЗМІ (і користуються досі), запустивши чутки про Неймара, Коутінью та інших іменитих футболістів, які, за їхньою інформацією, вже скоро гратимуть на «Сент-Джеймс Парк».
Але зараз зрозуміло, що такі придбання не є стратегією клубу на трансферному ринку. Більше того, за три вікна «Ньюкасл» лише двічі скористався своїм новим становищем, заплативши за гравця суму, яку не захотіли б платити їхні конкуренти. Йдеться про переходи Ісака з «Реала Сосьєдада» за 70 млн євро та Ентоні Гордона з «Евертона» за 45,6 млн євро.
Решта – цілком звичайні трансфери.
Хіба не міг би умовний «Тоттенгем» викласти 37 млн євро за Ботмана? «Барселона», «Арсенал», «Ювентус» хотіли Бруно Гімараеса, але не знайшли 42 млн євро? Смішно. Швидше за все, просто недооцінили гравця, якого тепер, за чутками, хоче «Ліверпуль», «Реал» і «ПСЖ». 14 млн за 31-річного Трип'єра легко заплатив би навіть «Саутгемптон», але гравець зацікавив тільки «Ньюкасл». Не було великого попиту і на захисника «Брайтона» Дена Берна. Ну а про смішні 11,5 млн за воротаря збірної Англії Ніка Поупа і не варто казати.
І зарплатним фондом «сороки» не виділяються. У них він менший, ніж у «Астон Вілли» та «Вест Гема».
Клуб ретельно підходить до кожного трансферу, заздалегідь продумуючи, як гравець адаптується до команди, навіщо він потрібен і як довго зможе приносити користь. Платити за Коутінью 30-40 млн, щоб продати побільше футболок – не їхній шлях. Чи схоже це на грошовий мішок?
Успіх сезону 2022/23 – заслуга розумної роботи на трансферному ринку. Але лише частково. Александер Ісак уже встиг показати, що в майбутньому цілком може відпрацювати заплачену за нього рекордну для клубу суму, але пропустив аж 3 місяці. Ентоні Гордон поки що зіграв лише 400 хвилин за «Ньюкасл», без результативних дій. Ці двоє коштували клубу 115 млн. Бруно, Ботман, Поуп, Берн, Тріпп'єр – п'ятірка гравців, які були куплені вже за нових власників і які відіграли дуже важливу роль у тому, що команда вийшла у фінал Кубка ліги та пробилася до ЛЧ. Але вони сумарно коштували 119 млн, трохи більше, ніж один Антоні.
Так, гроші дуже допомогли «сорокам», але вони витрачали не екстра-багато за мірками АПЛ, щоб говорити про вплив багатств саудівських власників як про головну причину успіху.
«Під час пошуку гравців ми намагаємося бути дуже обережними, аналізувати кожен крок. Ми маємо обмеження, пов'язані з фінансовим фейр-плей, ми дотримуємося його, це багато в чому визначає нашу трансферну політику. Не можемо дозволити собі промахнутися з трансфером», – говорила навесні Аманда Стейвлі, керуючий директор інвестиційного фонду, який купив клуб, та член ради директорів «сорок».
Ну і щоб закріпити твердження, що «Ньюкасл» виборов місця у четвірці не через те, що він раптом став грошовим мішком, тримайте такий факт: 9 із 15 гравців, які зіграли 20+ матчів за «сорок» у нинішньому сезоні АПЛ, були у клубі до приходу нових власників, коли команда йшла у зоні вильоту.
Це Гау придумав, як використовувати центрфорварда Жоелінтона, перевівши його у півзахист. Це Гау знайшов місце на полі Альмірону, якого Стів Брюс де тільки не пробував. Це Гау побачив у Шері прекрасного центрального захисника з класним пасом, якого той же Брюс присадив на лавку незадовго до відходу. Це Гау вивів на абсолютно новий рівень вихованця клубу Шона Лонгстаффа, який пару років тому плакав перед родичами через те, що кар'єра, здавалося, йде коту під хвіст, а тепер про нього говорять як про потенційного кандидата на виклик до збірної Англії. Це Гау допоміг Вілсону стати найкращим бомбардиром «Ньюкасла» з часів Алана Ширера.
Новачки значно підняли якість складу, але хто знає, чи заграли б вони, якби біля керма команди залишився Стів Брюс або прийшов би умовний Френк Лемпард, чутки про якого ходили одразу після придбання клубу.
Гау майстерно скористався наявними гравцями та ідеально впровадив до складу новачків.
У майбутньому клуб може стати грошовим мішком, потрапляння до ЛЧ прискорить цей процес
З приходом нових власників відбулися зміни не лише на тренерській лаві, а й усередині клубу. Ден Ешворт прийшов на посаду спортивного директора, Даррен Ілз – генерального директора, а Пітер Сільверстоун – комерційного директора. Вам навряд чи знайомі імена цієї трійки, але саме на їхні плечі лягло завдання зробити з «Ньюкасла» здоровий клуб.
У розумінні власників – це дохід, пов'язаний з успіхами команди на полі та поза ним. Але з важливим уточненням – все має бути у рамках фінансового фейр-плей. Звичайно, одразу так і не віриться: прийшли багатії з Близького Сходу та хочуть грати за правилами. Після історій «ПСЖ» та «Манчестер Сіті» таке твердження не викликає довіри. Однак поки що все говорить про те, що «Ньюкасл» дійсно має намір залишатися «чистим».
У клубі визнають, що під час попередніх трансферних вікон витратили трохи більше, ніж розраховували, тому готувалися до того, що ці суми частково будуть урізані при плануванні наступних кампаній. Але тепер можна почуватися трохи вільніше – кваліфікація до Ліги чемпіонів дає більше свободи.
Найочевидніше – за рахунок різноманітних виплати від УЄФА. Мова не лише про гроші за трансляції, а й просто за участь у турнірі. Кожен із 32 клубів групового етапу ЛЧ гарантовано отримує по 15,64 млн євро. Кожна перемога на груповому етапі коштує приблизно 2,8 млн євро, а нічия – 900 000 євро. Вихід із групи – 9,6 млн євро. Ну і так далі. Хоча все одно дохід від трансляцій АПЛ залишиться більш значною допомогою, ніж грошові дивіденди від єврокубків. Але цікаво, що й він зросте у зв'язку з успіхами команди на полі.
Ще з минулого року клуб працює над комерційною привабливістю. Відділ, у якому до приходу саудівців було лише дві людини, тепер енергійно працює щодня. А участь у Лізі чемпіонів наступного сезону – величезний козир під час переговорів.
Аманда Стейвлі
Минулого сезону за рахунок спонсорських угод та партнерських відносин було отримано лише 29 млн фунтів стерлінгів. Це десь на рівні «Вулвергемптона» та «Саутгемптона».
Вже більше року ведуться роботи над тим, щоб розірвати контракти зі спонсорами, підписаними ще за правління Майка Ешлі. З виробником екіпірування Castore, схоже, не вдалося домовитися (за рік «Ньюкасл» отримує лише близько 7 млн фунтів – дуже скромна для клубу АПЛ сума). Але вдалося знайти розуміння з нинішнім титульним спонсором Fun88, угода з яким давала ті ж смішні 7 млн на рік (для порівняння: «Ліверпуль» отримує близько 50 млн за напис «Standard Chartered» на футболках). І робота у цьому напрямку триватиме й надалі.
Ще один плюс, який дає потрапляння до ЛЧ, полягає у банальній перевазі під час переговорах із футболістами. Кого вибере умовний Микола Матвієнко, отримавши пропозиції від «Ньюкасла» та «Брайтона»? Крім того, факт участі у найсильнішому клубному турнірі Європи допоможе зберегти лідерів команди. Як мінімум ще один сезон той же Бруно навіть не дивитиметься у бік «Ліверпуля».
Кваліфікація у ЛЧ дозволить «Ньюкаслу» сильніше відкрити кран безмежних багатств своїх власників, якщо вони дійсно мають намір дотримуватися правил ФФП й надалі. Звісно, насправді їм зовсім не потрібні ці гроші від УЄФА, їм потрібна лише звітність, яка допоможе витрачати більше. Якби команді не вдалося прорватися в четвірку чи у зону єврокубків, то це сповільнило б їхнє перетворення на топ-клуб. Але тепер є всі передумови говорити про те, що зовсім скоро в АПЛ буде «велика сімка», а не «шістка».
Але успіх саме цього сезону – усе ще прекрасна казка імені Едді Гау та гравців, у яких він розгледів талант. Заслуга потоку грошей, можливо, буде, але пізніше.
Фото: Ian Hodgson/Global Look Press, James Heaton/Global Look Press, «Ньюкасл»
