70 конфліктів, лист Ксантакі, випади у бік українців. Розбиваємо аргументи МОК щодо допуску росіян
Маніпуляції головної спортивної організації світу.
28 березня МОК прийняв доленосне рішення – повернув (з певними обмеженнями) спортсменів із Росії та Білорусі.
У своєму рішенні МОК навів одразу низку аргументів, чому став на бік росіян та проігнорував заклики продовжити відсторонення. Більшість із них не витримують критики.
МОК: «Олімпійські ігри можуть встановити приклад світу, де кожен поважає однакові правила та одне одного».
Реальність: Росія – держава, яка частіше за інших виявляла своїми діями повну неповагу до загальновстановлених правил у спорті. Наприклад, Росія щонайменше (!) тричі порушила Олімпійське перемирʼя – у 2008-му, 2014-му та 2022-му роках.
Також Росія – держава, яка на момент відсторонення усіх спортсменів у 2022-му щонайменше три Олімпіади провела під санкціями різної жорсткості через державну систему допінгу. Дивовижно, але навіть попри це Росія не припинила діяльність цієї системи – Каміла Валієві підтвердить.
МОК: «Ця чітка та сильна реакція на політичне втручання вважалася необхідною, оскільки якщо уряди беруть на себе рішення щодо того, які спортсмени можуть брати участь у яких змаганнях, це буде кінцем такого спорту, який ми зараз знаємо».
Реальність: МОК не був настільки категоричним у випадках, коли втручання урядів у спорт було у РФ та Білорусі. Напевно, хрестоматійний приклад – це події довкола легкоатлетки Христини Тімановської на ОІ-2020 у Токіо. Тоді, нагадаємо, спортсменку заявили на естафету 4х400, дистанції, де вона ніколи не змагалася раніше, без її згоди. Після відмови її намагалися насильно депортувати з Японії.
Єдина публічна комунікація МОК у справі – заява, де вони говорять, що ведуть «діалог із Тімановською та владою, щоб визначити наступні кроки», фактично підтвердивши дотичність уряду до ситуації. Єдине покарання від МОК саме у цій ситуації – відсторонення двох представників НОК Білорусі. Жодної «чіткої та сильної реакції».
Також Томас Бах у відповідь на питання Tribuna.com буквально заявив, що тиск урядів став причиною торішнього рішення щодо відсторонення росіян:
«Рекомендації від 28 лютого 2022 року не були відстороненням, не були санкціями, це був запобіжний захід. Ми його ввели через дві основні причини. Була низка країн, які вирішили, які спортсмени можуть брати участь у певних змаганнях, відмовляючи у видачі візи росіянам та білорусам, погрожуючи своїм спортсменам виходом з міжнародних федерацій, навіть з НОК, забравши в них фінансування, якщо вони змагатимуться з росіянами та білорусами.
Другою причиною було - ми не могли гарантувати, що господарі змагань зможуть гарантувати безпеку для росіян та білорусів через дуже напружену атмосферу у низці країн».
МОК: «У всіх обговореннях, особлива увага була звернута на погляди з української спортивної спільноти. 70 інших збройних конфліктів та воєн по світу (джерело: Crisis Group, CrisisWatch Database) теж були розглянуті, включно з ситуацією на Близькому Сході, Сомалійському півострові та Південному Кавказі.
Реальність: МОК точно не читав джерело, на яке посилається – або ж читав, але спеціально зманіпулював (тому і не залишив на нього посилання).
Серед цих 70 конфліктів:
• 1 активне вторгнення однієї міжнародно визнаної держави в іншу – РФ в Україну;
• 1 збройний конфлікт між двома частково визнаними державами – Ізраїлем та Палестиною;
• 4 тривалих «заморожених» конфлікти двох міжнародно визнаних держав з нечисленними провокаціями: між Індією та Пакистаном, між Кіпром та Туреччиною, між Вірменією та Азербайджаном, між Грузією та Росією;
• 21 випадок громадянських конфліктів за участі зброї (іноді з залученням сторонніх держав): Камерун, ЦАР, Чад, ДР Конго, Еритрея, Ефіопія, Руанда, Малі, Нігер, Сомалі, Судан, Афганістан, Мʼянма, Філіппіни, Туреччина, Колумбія, Венесуела, Іран, Лівія, Сирія, Ємен;
• 20 випадків політичної напруги в країні, частково із внутрішніми силовими конфліктами, що тривають, та впливом третіх країн: Кот-дʼІвуар, Гвінея, Кенія, Нігерія, Південний Судан, Танзанія, Уганда, Зімбабве, Бангладеш, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка, Таїланд, Грузія, Киргизстан, Молдова, Алжир, Єгипет, Ліван, Туніс, Індія;
• 7 випадків утисків опозиції: Буркіна-Фасо, Бурунді, Білорусь, Росія, Таджикистан, Узбекистан;
• 5 випадків боротьби різної інтенсивності із озброєними бандами: Сальвадор, Гаїті, Гондурас, Мексика, Нікарагуа;
• 3 випадки чистої боротьби з тероризмом: Бенін, Мозамбік, Ірак;
• 5 випадків дипломатичних конфліктів та/або гонитви озброєнь: між КНР та Японією, між КНДР та Республікою Корея, між США та КНР, між КНР та Республікою Китай (Тайванем), між РФ та США;
• 2 випадки руху до розвʼязання конфлікту: між Косово та Сербією, між Саудівською Аравією та Іраном.
Тобто, лише одне пряме й активне вторгнення однієї держави в іншу серед 6 конфліктів, де відбувається окупація територій. Але для МОК війна з ознаками геноциду та конфлікт на виборах десь в Африці – це одне й те ж саме. Зрозуміли.
МОК: «Було відзначено, що НОК в регіонах, які постраждали від цих збройних конфліктів і війн, дотримуються принципів Олімпійської хартії. Вони не вимагають виключення спортсменів з іншої сторони у збройному конфлікті чи війні, і вони дозволяють своїм спортсменам брати участь у міжнародних спортивних змаганнях без обмежень».
Реальність: Можна довго згадувати різні історії з бойкотами й закликами відсторонення. Але буквально у той час, коли МОК формулювали ці речення, уряд Індонезії (мусульманської країни), яка мала приймати Чемпіонат світу з футболу U20, заборонив збірній Ізраїлю приїжджати до країни й вимагав її виключення. Це прямий наслідок тривалого арабо-ізраїльського конфлікту, який має своє збройне вираження у протистоянні Ізраїлю та Палестини. ФІФА позбавила Індонезію права проведення турніру наступного дня після того, як МОК опублікував ці речення.
Точно ніхто не вимагає відсторонень?
МОК: «Зацікавлені сторони олімпійського руху також побачили необхідність розглянути заходи захисту для спортсменів і офіційних осіб з російським або білоруським паспортом, які зараз діють, зокрема в контексті ухвалення резолюції «Спорт як фактор сталого розвитку» (A /77L.28) Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 1 грудня 2022 року. У цій резолюції визнається, що «великі міжнародні спортивні заходи повинні організовуватися в дусі миру, взаєморозуміння та міжнародного співробітництва, дружби та толерантності та без будь-якої дискримінації, і що слід поважати об’єднавчий і примирливий характер таких заходів». У ньому також чітко визнає: «Олімпійську хартію та те, що будь-яка форма дискримінації є несумісною з приналежністю до Олімпійського руху». Він був ухвалений консенсусом усіх держав-членів ООН, включаючи уряди України, Росії та Білорусі».
Реальність: Це правда, резолюцію справді прийняли на ГА ООН без голосування – тобто консенсусом.
Важливо відзначити, що України не було ані серед початкових співавторів проєкту резолюції (зате там була РФ), ані серед низки країн, які доєдналися до співавторства після обговорення (зате там була Білорусь).
МОК: «Крім того, було враховано настійне прохання, висловлене Спеціальним доповідачем у сфері культурних прав і Спеціальним доповідачем з питань сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості Ради ООН з прав людини.
1 лютого 2023 року вони заявили: «Сьогодні експерти ООН відзначили Міжнародний олімпійський комітет за розгляд дозволу окремим спортсменам з Росії та Білорусі брати участь у міжнародних спортивних змаганнях як нейтральних спортсменів. Ми закликаємо МОК ухвалити рішення в цьому напрямку та йти далі, забезпечуючи недискримінацію будь-якого спортсмена за ознакою національності».
Спеціальний доповідач у сфері культурних прав також приєдналася до засідання Консультативного комітету МОК з прав людини 16 і 17 березня 2023 року та поспілкувалася з представниками спортсменів під час їхнього дзвінка 24 березня 2023 року. Вона також звернулася до членів МОК, НОКів і міжнародних федерацій під час консультаційних дзвінків».
Реальність: Мова йде в першу чергу про спеціальну доповідачку у сфері культурних прав пані Александру Ксантакі, яка незадовго до рішення МОК заявила, що російських військових теж варто допустити до змагань.
Також варто відзначити, що Ксантакі разом зі своєю колегою у вересні 2022-го направляли лист до Томаса Баха, у якому вимагали обґрунтування заборони російським та білоруським спортсменам змагатися. Також вони вимагали пояснення щодо того, чому аналогічної реакції не було на інші збройні конфлікти. У відповідь МОК розповів про тиск урядів, які погрожували не видавати візи спортсменам, порушення РФ та Білоруссю олімпійського перемирʼя, а також відзначив, що намагання російських спортсменів оскаржити рішення у Спортивному арбітражному суді в Лозанні були марними.
Щодо суті наративу про дискримінацію, то професорка з міжнародного права університету Ерлангена-Нюрнберга Патрісія Віатер-Хельгарт, яка готувала юридичне обґрунтування позиції НОК Німеччини щодо необхідності збереження бану, стверджує, що у такого типу дискримінації можуть бути законні підстави:
«Всі комітети з прав людини та суди трактують нерівне ставлення на основі національності як неприпустиму дискримінацію. Але тільки якщо це не може бути виправданим законним способом. Справді, заборона расової дискримінації є частиною того, що ми називаємо вищими правилами міжнародного права. Однак, це ще не означає, що ось це право не бути трактованим по-різному через свою національність є абсолютним. В генеральній рекомендації 30 комітету ООН з ліквідації расової дискримінації вказано, що за обʼєктивного та належного обґрунтування різне трактування все ж допускається».
Як приклад, Патрісія навела справу за 2017 рік, коли в Європейському суді з прав людини російська держава намагалась захистити положення свого закону про усиновлення - він виключав американських громадян через їхню національність. І Росія в суді посилалась якраз на ось це обʼєктивне та належне обґрунтування різного трактування на основі національності.
Цей же підхід, на думку Віатер, є релевантним і в нинішній ситуації з поверненням росіян та білорусів у міжнародний спорт.
Фото: МОК, The Times of Israel,
