Чому не треба вважати Хорватію взірцем для України
Дмитро Литвинов перестерігає від зайвих захоплень.
Вже другий чемпіонат світу поспіль доводиться бачити чимало розмов протягом турніру зі стандартним заходом: «Ну от чому Хорватія може бути серед найкращих у світі, а Україна – ні». Після цього зазвичай згадується, що от і «Динамо» Загреб у них непогано виступає в Європі, і про те, що місцеві клуби вміють продавати своїх вихованців за багато мільйонів у топ-клуби.
Іноді можна почути, що і керівником Хорватського футбольного союзу (далі ХФС) є не якийсь там чинуша, на кшталт Павелка, а сам Давор Шукер. І байдуже, що Шукера нема на цій посаді з 2021 року, її обійняв Мар’ян Кустич. Головне, що люди щиро ставлять організацію футбольних справ у Хорватії як приклад того, яким чином все має бути і в українському футболі.
Проблема у тому, що насправді у хорватському футболі все не так добре, як це може здатися через успіхи збірної. І чимало проблем, з котрими стикаються українські клуби, збірна та УАФ є актуальними і для хорватів.
За останні роки (я взяв вибірку у 15 років, з появи Луки Модрича у якості фронтмена цього покоління) в Хорватії:
- ХФС штрафували за расистські вигуки та банери фанів (Євро-2008 і відбір на ЧС-2010);
- хорватська поліція заарештовувала кількох людей за підозрою у організації договірних матчів (2010);
- тодішній чільник ХФК Маркович видав низку гомофобних висловлювань у дусі, що при ньому «п****ів» у збірній не буде (2010);
- УЄФА та ФІФА не визнавали результати виборів нового голови ХФС (2011);
- віце-президент ХФС та голова суддівського корпусу були заарештовані за звинуваченням у організації договірних ігор (2011);
- УЄФА оштрафував ХФС за расистські вигуки та фаєри під час Євро (2012);
- УЄФА оштрафував ХФС за расистські вигуки та фаєри під час відбору на Євро, а стадіон на одну з наступних ігор був частково закритий (2014);
- УЄФА оштрафував ХФС та зняв одне очко у відборі на Євро-2016 за появу свастики на полі під час гри (2015);
- Давор Шукер зустрічався з тодішнім головою РФС Віталієм Мутком у Москві, вихваляв того та підписував договір про співпрацю (2015-16);
- УЄФА оштрафував ХФС за расистські вигуки фанів та піротехніку (2016);
- Шукер не витримав і назвав хорватських фанів терористами (2016);
- тренер збірної Чачич був відправлений у відставку напередодні вирішального матчу відбору на ЧС-2018 з Україною – за неофіційними даними через невдоволення лідерів команди занадто захисною тактикою (2017);
- Вукоєвича виключали з делегації збірної на ЧС-2018 за слова «Слава Україні», самого Огнєна да Домагоя Віду, з котрим вони записали відео, змусили вибачатися (2018);
- Лука Модрич та Деян Ловрен були втягнуті у суд над екс-спортивним директором загребського «Динамо» Здравко Мамичем, який казав, що гравці отримували незаконні виплати за свої трансфери із «Динамо» (історія з перервами тривала з 2015 по 2021 роки);
- загребське «Динамо» виступило з публічною заявою про те, що судді вбивають головний клуб країни задля створення штучної конкуренції в чемпіонаті (2021);
- ХФС почав вимагати від газетярів з головного місцевого видання Jutranji List вибачень за критичну статтю на адресу гравця «Зеніта» Ловрена (2022);
- ФІФА оштрафувала ХФС за знущальні вигуки фанів на адресу воротаря збірної Канада Боряна, котрий є сербом за походженням (2022).
Ще кілька штрихів до ситуації.
- з сезону 2005/06 у місцевій першості лише одного разу чемпіоном стало не загребське «Динамо» – пощастило «Осієку», який був першим у сезоні 2016/17;
- з моменту оголошення незалежності у Хорватії так і не було прийнято єдиний закон про спорт, котрий встановлював би спільні правила у взаємодії всіх видів спорту та держави. Фактично у кожній федерації окремо взятого виду все регулюється без зайвих поглядів з боку держави;
- Давора Шукера ще у 2009 році, тобто до приходу у футбольну владу, нібито допитувала німецька прокуратура, яка звинувачувала його у зв’язках з організатором злочинного синдикату Анте Сапіною. Нібито – бо сам Шукер все спростовував;
- чинний голова ХФС Мар’ян Кустич під час святкувань у роздягальні після гри з Бразилією у чвертьфіналі отримав дзвінок з привітаннями від мера Загреба Томашевича – і відповів, що найкращим привітання для нього та гравців буде побудова нового сучасного стадіону у столиці. До побажання приєдналися і гравці на чолі з Модричем;
- за підсумками 2021 року найкращим футболістом Хорватії вдев’яте поспіль визнано Луку Модрича.
І, можливо, для сьогодення, так би мовити для фасаду хорватського футболу, останній факт є більш важливим, ніж усі інші. Бо означає, що легендарний гравець «Реала» все ще тримає рівень, що зробив його володарем «Золотого м’яча». І, судячи з успіхів «Реала» та збірної у 2022-му, Луку буде визнано гравцем року і вдесяте поспіль.
От тільки зворотній бік цього «золотого перев’язку Портоса» виглядає не так красиво – і новини, пов’язані з Модричем, для майбутнього хорватського футболу є не менш важливими. Адже, по-перше, вони і про важливість стосунків агентів та клубів у місцевому футболі, де історії з українського футболу можуть здатися дитячими іграшками (нагадаю, одна людина могла ще нещодавно обслуговувати майже всю УПЛ).
А, по-друге, про те, що якогось нормального зв’язку між хорватськими успіхами та необхідною для них інфраструктурою немає. Все базується на групі унікальних футболістів, котрим просто, так вже випало, байдуже, де обігрувати умовних росіян, як вони це зробили у відборі до катарського мундіалю. Краще б на нормальному стадіоні та готуючись на сучасній базі, але як їх нема – то, добре, не відмовлятися ж від гри. Це логічно, так, але не можна не замислюватися: а що буде, коли піде це покоління?
У хорватів є молодий суперталант Гвардіол, у збірній Іспанії є Дані Ольмо, котрий зробив ривок саме у Загребі, куди вирушив з академії «Барселони». Але молодих гравців такого рівня насправді з кожним роком у «Динамо» все менше. Ті, у кому бачили наступників Модрича, Ракітича, Манджукича та інших героїв 2018-го, здебільшого, не виправдали сподівань. Халілович, Рог, П’яца, Чорич, Моро, залишивши Загреб, просто загубилися і за подіями в Катарі спостерігають як телеглядачі. Команда намагається повертати на батьківщину тих, хто не зміг проявити себе за кордоном – так було з Оршичем, може ще з кимось вгадають.
Але казати про якусь систему, що здатна гарантувати постійну участь хоча б з групи на чемпіонаті світу, важко. Зрештою навіть за Модрича, котрий грав ще на ЧС у Німеччині в 2006-му, потрапляли до плей-оф лише на двох останніх турнірах. Зараз піде він, можливо, Перішич, Ловрен, Віда, 30 або трохи більше також Брозовичу, Крамаричу, тому ж Оршичу виповниться за 12 днів. Перспективи без них, звісно, не зникнуть зовсім – все ж треба дуже постаратися, аби не потрапити і на чемпіонат Європи з 24 учасниками, і на чемпіонат світу з 48-ма. Проте є певні сумніви у тому, чи варто брати хорватів за взірець. Хіба що у вмінні прищеплювати з самого дитинства і любов до футболу, і розуміння, що футболісти грають не лише за себе, а й за батьківщину.
… Джонатан Вілсон наводить слова Мирослава Блажевича, котрий був тренером на ЧС-1998, де команда, як і зараз, виграла бронзові медалі: «У мене були чудові гравці, сповнені патріотизму. Гравці, які були готові зробити великі справи за свою країну. Одна з найбільших переваг Хорватії у спорті – це почуття патріотизму». Патріотизм – та підтримка тодішнього президента країни Туджмана, котрий був особистим другом Блажевича. Зараз у представників команди, як бачимо, і з підтримкою влади вдома справи так собі.
Ми точно не можемо знайти собі кращий приклад для наслідування?
Фото: Naoki Morita/Global Look Press, Elmar Kremser/SVEN SIMON/Global Look Press
