Break a leg. Чому Ліга конференцій має бути важливою для «Динамо»
Аргументи Дмитра Литвинова.
На початку сезону 2023-24 «Динамо» здобуло 2 перемоги із загальним рахунком 8:3. Для будь-якої амбітної команди з топ-ліг Європи з тих, хто умовно провалив минулий сезон – скажімо, «Челсі», «Тоттенгема» чи «Ювентуса» – подібні результати точно вважалися б обнадійливим початком і доказом того, що процес оновлення йде у правильному напрямку.
Ситуація з «Динамо» інакша.
По-перше, самі перемоги були здобуті над «Минаєм» та «Оболонню» – командами, чий річний бюджет не так вже й перевищує сумарну річну зарплату Ярмоленка, Сидорчука та, скажімо, Бущана. Так, минулого року й перемоги над такими суперниками давалися з трудом, але це було ознакою проблем «Динамо», а не підвищення рівня УПЛ.
По-друге, в кожному з матчів був момент, коли те чи інше рішення судді могло розвернути перебіг подій на 180 градусів. За рахунку 2:1 з «Минаєм» та в чисельній меншості особливої впевненості щодо перспектив «Динамо» до вилучення Бандури не було. Про лінії офсайду в матчі з «Оболонню» годі й казати.
Мова не про те, що «Динамо» якось допомагають судді – скажімо, червона Бандурі точно не піддається сумніву, якесь божевілля від досвідченого кіпера – але подивитися на матч у, так би мовити, «лабораторних» умовах, хотілося б.
І тому матчі з «Арісом» викликають особливу увагу.
Мабуть, вперше з середини 90-х перед іграми кваліфікації «Динамо» проти суперника такого рівня хочеш-не хочеш, а думаєш: «Чи до снаги «Динамо» перемогти?» Одна справа подібні сумніви, коли йдеться про матчі з «Фенербахче», «Аяксом», гладбахською «Боруссією» чи от минулорічною «Бенфікою», й зовсім інша – коли мова про нинішній «Аріс».
Команду, котра відстала минулого року на 16 очок від 4-ї сходинки у чемпіонаті Греції, команду, про яку самому довелося вже зараз чути «А що там, Кокорін за них зіграє, чи все ж повернеться до «Фіорентини»? І, певен, що плутає грецький «Аріс» з кіпрським, де грав минулий сезон росіянин, не один і не два фани «Динамо».
І все одно зустрічі з такими арісами – хочеться вірити, що це не останній суперник «Динамо» в Європі цього сезону – дають більше для розуміння поточного рівня команди, ніж ігри команди в УПЛ. Бо навіть за різниці в бюджетах на користь «Динамо» із «Арісом» чи, скажімо, кіпрським АЕК, з котрим команда набрала аж 1 очко у 2 матчах минулорічної Ліги Європи, на киян у Європі ніхто не буде дивитися з зайвим пієтетом. Ані суперники, ані судді.
І такі матчі даватимуть змогу зрозуміти, чи здатний ще Мірча Луческу дивувати вірними тренерськими рішеннями хоча б на рівні Ліги конференцій, як витримуватиме навантаження графіку «2 гри за тиждень» Ярмоленко або чи здатний менеджмент «Динамо» забезпечити нормальну логістику для команди в умовах, коли вже набиті всі можливі гулі.
Це тест «Динамо»-команди та тест «Динамо»-клубу. І на питання «А чи потрібні «Динамо» такі єврокубки?”, котре вже довелося чути, відповідь – звісно, «Так». І не лише тому, що інших єврокубків для «Динамо» цього року немає. Два роки тому Чеферін казав: «Ми хочемо зробити наші турніри більш інклюзивними – дати клубам та вболівальникам можливість мріяти та боротися за європейські трофеї».
Теперішнє «Динамо» – це саме інклюзивний клуб. Не у значенні «інвалідний», як часто вживається це слово, а у сенсі – проблемний, той, що знаходиться у несприятливих умовах. Не варто вкотре розписувати причини цього – одні назвуть діяльність керівництва, другі нарікатимуть на тренера, треті – на футболістів. Ймовірно, всі матимуть рацію, але навіть без розборок про ступінь провини кожної зі сторін «трикутнику» є простий факт: гра та результати «Динамо» останнього сезону не відповідали бажаним стандартам. Хтось може додати «і не лише останнього» - і, ймовірно, теж матиме рацію.
Перебування у такому становищі не повинно тривати занадто довго, якщо у клубі дійсно не лише на словах ставлять амбіційні завдання. Матчі з «Арісом» – це експрес-тест, наскільки здорове зараз «Динамо». І зі звичною для нашого футболу параноєю, коли не віриш результатам в лізі, бо там же є «всім відомі клуби», навіть за помітного відставання від суперників (чи помітної переваги, нема значення) завжди буде спокуса списати поразку чи перемогу на чинники, що лежать за межами поля.
У Європі так не буде. Цитуючи класику – це зовсім інший турнір. Навіть якщо мова при матчі з арісами (тим більше, завжди можна дійти до вирішальних стадій і грати з фіорентинами чи астон віллами). Зрештою, на що розраховувати у Лізі чемпіонів чи хоча б Лізі Європи, якщо команда не здатна впоратися з командами рівня Ліги конференцій? На преміальні, що отримаєш за «автоматичний» вихід в груповий етап тієї ж ЛЧ? З такими виступами українських клубів ще за сезон-два цього автоматизму не буде, а долати шлях кваліфікації якось треба буде.
«Динамо» – не «Ювентус», котрий де-факто сам відмовився від участі в Лізі конференцій, аби позбутися й фінансових претензій УЄФА, й зайвого болю у непотрібному турнірі, перемога в якому мало що дала б туринцям, а поразку їм би довго згадували. Для киян Ліга конференцій – це не зайвий клопіт, а можливість проявити себе.
У англійському театрі є приказка-побажання успіху «Break a leg», яку промовляють до учасників вистави перед її прем’єрою, звісно, не бажаючи насправді проблем зі здоров’ям. «Динамо» в фігуральному сенсі минулого року справді зламало ногу майже на рівному місці, зумівши у турнірі, де їх вважали фаворитами та де за загальними прогнозами було важко впасти нижче другого місця, посісти четверте.
Обійдуся без побажань. Просто зазначу – хочеться вірити, що ці кроки справді будуть впевненими.
Фото: «Динамо»
