Каррагейт. Чому навіть Гвардіолі було б краще іноді стулити писок
Дмитро Литвинов відповідає тренеру «Сіті».
На тижні потужну фехтувальну дуель видали Хосеп Гвардіола та Джеймі Каррагер. Тренеру не сподобалися закиди головних телеекспертів Sky Sports у тому, що його команда занадто заспокоїлася після того, як зробила требл минулого сезону. Тому напередодні матчу з «Астон Віллою» він видав емоційну промову.
1. Зазначив, що й Гарі Невіллу було б краще помовчати, адже він має розуміти, наскільки важко виграти АПЛ 4 рази поспіль, бо не зробив це з «Юнайтед». І взагалі краще б самому Гарі подумати, чи не якраз самозаспокоєність його та його партнерів винна у тому, що їм це не вдалося зробити.
2. Знищив Каррагера, зазначивши, що той взагалі жодного разу не вигравав АПЛ.
Десь там був ще й закид Майці Річардсу, котрий теж був у студії. Гвардіола не став дивитися, що мова про екс-гравця клубу, котрим він керує – й зазначив, що Річардс теж не 4 рази поспіль перемагав.
Обидва екс-оборонці збірної Англії відповіли, кожен у своєму стилі. Іронічний Невілл – нагадую, мова про людину, що виголосила найкращий весільний тост в історії – жартома вибачився, що так і не зміг виграти 4 чемпіонських титули поспіль, та й над Каррагером пожартував, що той точно мав би «золото», якби не так часто забивав автоголи.
Каррагер доволі емоційний – й відреагував на репліку Гвардіоли словами, що, напевно, виграв би АПЛ разок, якби «Ліверпуль» належав цілій державі та звинувачувався у 115 порушеннях фінансових правил АПЛ.
І це той випадок, коли, розуміючи усю складність поточної ситуації в «Сіті», все одно не хочеться підтримувати тренера. Так, очки його команда втрачає у АПЛ з непростими суперниками («Челсі», «Ліверпуль», «Тоттенгем», а вже після промови – й «Астон Вілла») 4 матчі без перемог конкретно з цим набором опонентів дійсно міг би видати будь-хто.
Але якщо ти вже встаєш у позицію «Спершу досягни, а потім критикуй», то треба розуміти – поставити багато запитань щодо її обґрунтованості можна й навіть найбільш успішному тренеру сучасності.
У сезоні 2008/09 Пеп дебютував на посаді тренера «Барселони». Команди, котра мала, можливо, найбільш талановитий склад в історії. Склад сам по собі нічого не гарантує, а ті 6 титулів за рік, що команда здобула у 2009-му, вже самі по собі принесли б Гвардіолі статус великого, навіть якби він більше нікого не тренував й пішов із футболу в 2010-му.
Але от поки Гвардіола, Мессі, Хавіньєста, Дані Алвес, Пуйоль, Анрі та інші зірки крушили одного суперника за іншим, у «Ліверпуля» якраз й був найкращий в епоху Каррагера сезон. Сезон, в якому «Ліверпуль» вдруге за час перебування там Джеймі став другим. Але якщо у 2002-му відставання від «Арсеналу» становило 7 очок, то у 2009-му «Манчестер Юнайтед» відірвався лише на 4 й в очних зустрічах «Ліверпуль» був двічі сильнішим, у тому числі на «Олд Траффорд» (переміг 4:1). Нагадаємо, що той «МЮ» був чинним чемпіоном та переможцем Ліги чемпіонів.
А тепер дивимося на склад того «Ліверпуля». Чи взяв би сам Гвардіола хоч щось із командою, де 10+ матчів в АПЛ зіграли Інсуа, Доссена, Альберт Рієра, Бабел, Ель-Жар та Давид Нгог? Чи зміг би він компенсувати те, що в тому році головний бомбардир Фернандо Торрес був доступний лише дві третини сезону (24 матчі в чемпіонаті), у кращого опорника Маскерано було не набагато більше ігор (27), а в захисті у Каррагера не було постійного партнера (Джеймі зіграв 38 ігор, а наступний за ним за кількістю матчів центрбек Шкртел – 21)?
Це, звичайно, не настільки складне завдання, як керувати командою, де напівзапасними були люди рівня Рафи Маркеса, Яя Туре, Серхіо Бускетса, Ейдура Гудйонсена чи, даруйте, Глєба, але пара дрібних перешкод у Гвардіоли точно була б. Й більш високий середній рівень ліги, і рівень лідерів – власне, у тій Лізі чемпіонів лише «Барселона» й змогла перемогти англійські команди, причому у півфіналі зробила прізвище «Евребе» легендарним. Та й суддівство на користь «МЮ» того сезону в певний момент спричинило легендарну прес-конференцію Рафи Бенітеса, котра навіть за словами самих гравців (зокрема, Стівена Джеррарда) лише завадила команді.
Але мова тут про те, що це піковий «Ліверпуль» доби Каррагера. Не 2002-го, не 2005-го (тоді було «диво у Стамбулі», але було й 5-е місце в АПЛ), а саме тоді. А завершив Карра кар'єру у 2013-му, після сезону, в якому команда стала 7-ою, а в основі регулярно грали Джо Аллен, Стюарт Даунінг, Лукас Лейва, Фабіо Боріні, Хосе Енріке. Непогані гравці, якраз ось для боротьби за це 7-е місце.
А був же ще «топ»-сезон імені Роя Ходжсона, коли на поле регулярно виходили не менші легенди – Сотіріс Кіріакос, Давід Нгог, Мілан Йованович, Джей Спірінг, Крістіан Поульсен та Пол Конческі. Не дивно, що з клубу на початку сезону втік (звісно, за хороші гроші) Маскерано, а в середині – вже Фернандо Торрес (за гроші ще кращі).
Перелік гравців, котрі у «Ліверпулі» були регулярними футболістами ротації, а те й основи, а у «Барселоні», «Баварії» чи «Манчестер Сіті» в часи керування Гвардіоли, й до розширеної заявки на сезон не потрапили б, може тривати дуже довго. Не я перший, не я останній це роблю. Так й тейк «Нехай Гвардіола спробує якось привести до успіху команду-середняк» не претендує на зайву оригінальність.
Але Пепу справді краще було б стулити писок й не говорити про інші клуби не лише з огляду на те, що в тому «Ліверпулі» не всі були топами рівня Джеррарда, Торреса чи Маскерано. А й тому, що прямо зараз в Іспанії розслідують справу, у котрій вже доведено, що «більше ніж клуб» роками засилав мільйони віце-президенту суддівського комітету. І тому, що в Англії кількість порушень «Сіті» правил ФФП досягла згаданої Каррою позначки 115, хай і не всі вони, звичайно, були при Пепі.
Та й безневинна на тлі парочки інших клубів Пепе «Баварія» у Німеччині грає трохи за іншими правилами, ніж суперники. Й Улі Хеннеса відправляли до тюрми не на рівному місці, й історії про те, як клуб зманює футболістів, тренерів й функціонерів у конкурентів, можна слухати годинами. Але, повторюся, на тлі «сусідів» по рядках статей Вікіпедії про Пепа до мюнхенців мінімум претензій.
«Ліверпулю» за часів Каррагера важко було конкурувати за титул. Гвардіола мусив би знати це. Але ще краще він мав би знати, чому саме його «Сіті» вдалося виграти «трохи» більше, ніж «червоним». І пам’ятати, що справа не лише у його генії, а також мізках й м’язах Сілви, Агуеро чи Голанда. Жартівливі підрахунки про те, що «Сіті» кілька сезонів витрачає на оновлення оборони більше низки міністерств оборони не останніх країн світу, існують вже давно. Й можливість у будь-який момент викласти майже будь-яку суму за гравця, котрий тобі потрібен, трохи, але підіймає стартові умови для досягнень. Ну, принаймні якщо вже порівнювати з «Ліверпулем» часів Каррагера.
А так великий тренер та футбол у його команд відмінний, напевно, ще багато трофеїв виграє. Думаю, до речі, що і в умовній «Брешії» попрацює чи там в «Андоррі» Жерара Піке. Просто щоб відчути, що це таке. Не зараз, звісно, років через надцять.
Звісно, не можна дорікати Гвардіолі за те, що прагне реалізовувати свій тренерський потенціал в максимально сильних та забезпечених клубах, це нормальне бажання професіонала. Але й заплющувати очі на джерела сили та могутності цих клубів, ще й слухаючи оце «А хто ти такий?», не надто хочеться. Як, певно, не хотілося й Каррагеру.
… На відомий закид до Мессі, як би той себе проявив в дощовий вечір у Стоці, нерідко відповідають статистикою, за котрою Лео дуже успішно грав проти англійських клубів у Лізі чемпіонів. Але цікавіше звучало б питання «Як би проявив себе Лео у дощовий вечір в Стоці, граючи за цей клуб?» А тепер просто замініть у цьому варіанті репліки Мессі на Гвардіолу та «граючи за» на «тренуючи».
Гвардіола – супертренер, котрий заслуговує на повагу до себе й своєї роботи. Але заслуговує на аналогічну повагу – й до його колишньої роботи як футболіста «Ліверпуля», й до поточної роботи як телеексперта – й Каррагер, котрий разом з колегами висунув доволі логічне припущення. Воно може бути хибним, можна йому логічно опонувати, на це точно має право тренер команди, котрий знає ситуацію всередині колективу краще, ніж будь-хто інший. Але опонувати аргументами штибу «Та ти взагалі не вигравав турнір, про що з тобою говорити» – точно не варіант, що веде до перемоги в дискусії. Навіть якби не було всіх цих історій з сумнівними методами, які використовували для перемог команди Пепа.
Але ж вони ще й як були.
Фото: Mutsu Kawamori/Global Look Press, Ian Hodgson/Global Look Press, Felipe Trueba/Global Look Press
