Буяльський хоче залишити «Динамо», але йому буде складно знайти хороший клуб за кордоном. Ми спробували це зробити
Варіанти є, але вони специфічні.
Одна з помітних інтриг українського футболу останніх тижнів – це історія із варіантами продовженням кар’єри для Віталія Буяльського. Спочатку з’явились інсайди, що півзахисник не має бажання перепідписувати контракт на інших умовах та дозрів до того, щоб спробувати себе за кордоном. Пізніше частину про бажання нового виклику підтвердив президент «Динамо» Ігор Суркіс.
І на цьому фоні одразу виникає питання: «А куди взагалі Буяльський може піти?» Адже у Віталія є ряд очевидних характеристик, які суттєво обмежують коло клубів, з якими в нього може бути взаємний інтерес. І це попри перебування на піку своєї форми по кар’єрі.
Що не так з Буяльським
Момент, який кидається в очі одразу – це власне вік Буяльського. Віталію вже 30, і це ледве виглядає як вдала стартова позиція для переїзду в новий чемпіонат. І як з точки зору самого гравця, якому доведеться багато чого пробувати вперше, так і клубу, якого можуть відлякувати різноманітні ризики.
З цього одразу ж випливає і наступний нюанс – у Буяльського немає європейського досвіду. Усе своє життя він провів в УПЛ, здебільшого в «Динамо». Так, в нього чимало єврокубкових матчів за плечима, що власне і може стати для когось аргументом за. Втім, враховуючи той таки вік та потенційно великі питання до адаптивності – він не збільшує коло зацікавлених принципово.
Крім цього, що є, можливо, навіть більш показовим, у Буяльського мінімальний досвід виступів за збірну України – всього 11 матчів. І це вже може виглядати як помітний «червоний прапорець» на поверхневому етапі кастингу для теоретичних покупців Віталія. Тобто, якщо він продається як один із найкращих гравців України, то чому власне він так мало грає за національну команду.
Відсутність великого досвіду виступів за збірну розкриває ще один важливий елемент портфоліо Буяльського – власне його ігрові якості. Річ у тім, що Віталій є місцевим представником напряму гравців, рівень гри яких значно більше залежить від інтелекту, ніж від фізико-технічних характеристик.
Буяльський чудово вміє знаходити простір між лініями, класно відчуває момент для вривання в карний майданчик під завершення, здатен своїми розумними переміщеннями покращувати умови гри для партнерів та і загалом добре робить усе, що пов’язано із маніпуляціями часом та простором на футбольному полі. Так само Віталій добре працює безпосередньо із м’ячем у завершальній стадії – може класно пробити та віддати останній пас. Разом з тим Буяльський є надзвичайно дисциплінованим та працьовитим гравцем, який спокійно може бути центральною фігурою в командному пресингу.
І все сказане вище може викликати логічне питання, а чому власне Буяльського не хоче відірвати з руками й ногами половина клубів топ-чемпіонатів. І відповідь тут типова – для максимального розкриття сильних сторін Віталія потрібні дуже специфічні умови. Цю тенденцію ілюструють навіть поверхневі індикатори.
Свій статистично найкращий сезон в кар’єрі півзахисник «Динамо» провів у 29-30 років в умовах історично слабкої УПЛ та в колективі, в якому він знаходиться вже понад 10 років. Ще і з головним тренером, який зробив на нього ставку як на одну з ключових фігур в атаці. Саме із приходом Мірчі Луческу та тим ступенем довіри, яким румун забезпечив Буяльського, Віталій почав грати на рівні одного з найкращих гравців чемпіонату.
До чого тут збірна. Річ у тім, що півзахисник так мало за неї грав навіть на своєму піку саме через свої специфічні сильні сторони. Так, на поверхні теза, що тоді головним тренером збірної був Андрій Шевченко, для 4-3-3 з класичними вісімками якого півзахисник не підходив стилістично. Вісімки у команді Шевченка мали швидко працювати із м’ячем, повинні були давати великий пасовий об'єм, а також контролювати його під тиском та просувати на дриблінгу (Зінченко, Шапаренко) або ж активно загострювати (Маліновський).
Всього цього Буяльський не здатен робити на найвищому рівні. Тобто він фактично обмежений у найбільш затребуваних якостях для центральних півзахисників. І при цьому недостатньо креативний сам по собі, щоб бути повноцінною самостійною десяткою – такою, що може загострювати абсолютно з нічого. Він класно вміє знаходити м'яч в небезпечних позиціях, але для цього його треба нагружати відповідними передачами.
Найближчим аналогом по контексту та сильним якостям до Віталія є Томас Мюллер, який також всю свою кар’єру провів в одному клубі та зробив собі ім’я як ідеальний елемент системи без явних сильних місць. І в контексті Мюллера очевидно, що у світі існує не так багато клубів, в які він міг би зараз перейти та показувати співставний рівень. І великим питанням є, чи зумів би Мюллер це робити навіть в умовних «Барселоні» чи «Ман Сіті» зі значно зниженим рівнем комфорту та взаєморозуміння із партнерами. Про команди нижчого рівня та іншої ігрової філософії згадувати взагалі не варто.
Так от Буяльський – це Мюллер на мінімалках. Головні плюси в його резюме – це солідні цифри в останніх сезонах, статус одного з найкращих гравців свого чемпіонату та набір непересічних ігрових якостей. З мінусів же його вік, нульовий досвід виступів за кордоном, мінімальний досвід виступів в національній збірній, відсутність універсальності та типових сильних сторін гравця його амплуа, необхідність наявності специфічність умови для максимізації користі.
Окремим пунктом варто виділити заробітну плату, яка за інсайдами дорівнює близько 800-900 тисяч євро на рік. Логічно очікувати, що під завершення кар’єри Буяльський не захоче просідати в грошах (принаймні це найбільш розповсюджена тактика серед гравців у такій ситуації), що також звужує коло клубів, в які Віталій може потрапити.
Загадковим нюансом в контексті «Динамо» завжди є готовність клубу власне розстатися із гравцем. Ігор Суркіс не так давно сказав, що пообіцяв Буяльському не втримувати його, якщо клуб отримає хорошу пропозицію. Втім, що є хорошою пропозицією в розумінні президента київського клубу, враховуючи, що Віталій має контракт до 2025 року, зрозуміло слабко. Більш-менш реально-адекватною видається сума в 5 млн євро (взята абсолютно з голови). Втім, знову, хто буде готовий її викласти за такий спірний актив – велике питання. Але кілька варіантів в голову таки приходять.
Які варіанти є у Буяльського
Одразу відкинемо команди з топ-5 чемпіонатів. В них достатньо висока плинність кадрів та достатньо багато ресурсів, щоб знайти варіант із меншими ризиками, ніж Буяльський. Так само слабко віриться у зацікавленість Віталієм в лігах типу Нідерландів, Бельгії та Португалії, де є більша схильність знаходити молодих маловідомих гравців та розвивати їх у щось путнє. Якщо там опиняються ветерани з ім’ям, то це здебільшого місцеві, хто захотів повернутись догравати на батьківщину. Навіть той же «Антверпен», який минулого сезону зібрав у себе чимало збитих льотчиків, обирав все-таки серед громадян Бельгії та Нідерландів. Тобто знову таки, клуби цих чемпіонатів зовсім не проявляли схильності запрошувати до себе гравців з резюме типу Буяльського. Хоча помилитися в очікуваннях було б цікаво.
Найбільш реальними варіантами, якщо мати на увазі поєднання турнірних амбіцій, зарплати та потенційної взаємної зацікавленості, видаються три: Туреччина, Греція та МЛС.
Всі ці ліги об’єднує той факт, що вони охоче запрошують до себе гравців із досвідом виступів у великих континентальних турнірах (маються на увазі єврокубки в контексті Буяльського) у приблизно будь-якому віці та готові за це переплачувати.
Ці опції видаються найбільш вірогідними ще й через наявність великої кількості наочних прикладів подібних кар’єрних маршрутів серед українців. В ту ж Туреччину у зрілому віці переїжджали Євген Селезньов, Олександр Кучер, Артем Кравець, Денис Гармаш, Олександр Гладкий та багато хто ще. З Греції можна згадати Євгена Шахова та Дмитра Чигринського. В МЛС є свіжий приклад із Сергієм Кривцовим.
Загалом північноамериканська ліга виглядає чи не найцікавішим варіантом, якщо розглядати як основні критерії отримання нового виклику та бажання змінити обстановку. Плюс тут цілком можна розраховувати й на задоволення фінансових потреб, адже за відкритими даними сайту МЛС 32-річний Кривцов отримує в «Інтері» більш як пів мільйона доларів. Тобто Буяльський з його віком та скілами цілком може розраховувати на ті ж 800 тисяч.
За МЛС та Туреччину також говорять інсайди. В липні минулого року Віктор Вацко повідомляв, що Буяльського в «Інтері» хотів бачити особисто Філл Невілл (якого, втім, з недавніх пір в клубі вже немає). А кілька місяців тому була інформація від Fotomac про інтерес до Віталія з боку «Бешікташа».
Ще є сенс звернути увагу на чемпіонати прикордонних країн, в яких також є чимала зацікавленість в українських гравцях. Однак тут під питанням залишається закриття пункту амбіцій. Адже розмінювати комфортне «Динамо» на нехай і спокійнішу, але все-таки Польщу чи Угорщину виглядає досить дивним з точки зору рівня чемпіонату та єврокубкових перспектив. І гравці з України, тим більше з топових клубів, туди частіше потрапляють все-таки за непотрібністю у себе, ніж через бажання отримати новий виклик.
Попри те, що реальні варіанти продовження кар’єри за кордоном у Буяльського є, жоден з них не виглядає як максимально вдалий. І все тут знову впирається у стартову позицію, з якої Віталій вирішив відкрити для себе світ. Аж занадто багато ризиків та знаків питань вона за собою приховує.
Проте, якщо Буяльський дійсно налаштований серйозно, готовий ризикувати та жертвувати, то свій варіант він знайти повинен.
***
Цей текст – продовження серії про потенційні трансферні можливості для найкращих українських гравців в топових лігах. Раніше ми писали про Віктора Циганкова, Андрія Луніна та Артема Довбика:
Фото: «Динамо», Getty Images, «Інтер» Маямі
