Казка збірної України з футзалу: від виходу з групи ЧЄ-2014 з 1 голом до найрезультативнішої команди відбору ЧС-2024

Добре, коли навіть у складні часи є джерело радості й натхнення. У кожного це може бути щось своє, але оскільки ми на спортивному сайті, то сьогодні будемо вести розмову саме в цій площині.

Одним з таких джерел у 2023-му для наших шанувальників спорту стала футзальна збірна України, яка подарувала їм велику порцію святкового настрою, здобувши право зіграти на чемпіонаті світу 2024 року.

Причому зробила це в ефектному стилі, наколотивши в Елітному раунді відбору найбільше голів серед усіх 20 збірних-учасниць цієї стадії. Так, жереб був далеко не найскладнішим, однак цей факт ніяк не применшує заслуг команди Олександра Косенка. Але подібна феєрія була в нас далеко не завжди.

10 років еволюції збірної України з футзалу

2014-й. Перенесемося майже на 10 років назад – на футзальне Євро-2014. Нашу збірну очолював Євген Ривкін, який паралельно успішно працював тренером харківського «Локомотива», головного домінатора української першості того періоду (3 поспіль чемпіонства – 2013, 2014, 2015).

Євген Семенович зазвичай у ключових матчах робив ставку на обережний, дисциплінований футзал, який я частенько мав змогу бачити особисто в палаці спорту «Локомотив». Ні, це не камінець в город тренера. Та команда була досить успішною, та й на міжнародній арені, до речі, теж грала цілком пристойно. Це просто точка відліку задля порівняння з сьогоденням.

Так от, на початку 2014-го цей стиль, певно, досяг свого апогею – сталося те, про що написано в першій частині заголовка. Виграти групу з 1 забитим м’ячем – звучить як анекдот, але збірній України таке фантастичне досягнення підкорилося.

У групі були три команди, і спочатку між собою зіграли суперники українців (Румунія – Бельгія 6:1), потім настала наша черга. У нервовій грі з румунами все вирішив єдиний гол Сорокіна (1:0), а двома днями пізніше було бажано не програти, щоб пройти далі з 1-го місця. Завдання виконали – 0:0. Наш останній матч на турнірі теж не був результативним – в 1/4 фіналу боролися до останнього з португальцями, та все ж поступилися 1:2.

Якраз невдовзі після Євро-2014 новим головним тренером української збірної призначили її колишнього гравця, представника того покоління, що виграло два срібла ЧЄ на початку 21-го століття – Олександра Косенка, який і досі керує головною командою країни. Власне, це ще одна причина, з якої цей екскурс починається саме з 2014 року.

Один лише факт перестановки фігур не міг гарантувати, що система швидко трансформується. Запасу міцності і рейтингу вистачало, щоб проходити відбори на головні турніри, однак страждання в ключових поєдинках продовжувалися.

2016-й. У 2016-му поразки були особливо болючими. В 1/4-й Євро програли сербам на їхньому майданчику (1:2), пропустивши вирішальний м'яч на останній секунді основного часу.

Восени того року також проходив ЧС, і в 1/8-й ми поступилися в овертаймі майбутньому чемпіону – Аргентині (0:1). Чисто статистично це навіть виглядає майже як привід пишатися, особливо з урахуванням того, що в усіх наступних раундах плей-оф аргентинці відвантажили суперникам по 5 голів. Але яким же гнітючим було це видовище насправді…

Від самого початку українська збірна влаштувала героїчне катеначчо, вкрай рідко переходячи до активних атакувальних дій. І, варто сказати, ідея майже спрацювала. Голкіпер Євген Іваняк видав, мабуть, найкращий матч життя, завдяки чому ми були близькими до того, щоб дотягнути до серії пенальті. Але все зруйнував абсолютно безглуздий 6-й командний фол за пару хвилин до кінця на чужій половині майданчика. Відбити дабл-пенальті не вдалося – до побачення.

2018-й. На Євро-2018 ми побачили щось схоже. У чвертьфіналі на нас чекав історично найстрашніший суперник, з яким навіть у найкращі часи нічого не могли вдіяти – Іспанія. Знову сурова гра від оборони, знову героїчний перфоменс Іваняка, знову 0:1 у підсумку (цього разу пропустили в кінці 1-го тайму).

Статистика: удари 48-24, у площину 15-3 – ви здогадалися на чию користь.

Зрозуміло, що з наявними ресурсами подібна тактика – це був, можливо, єдиний більш-менш реальний спосіб зачепитися за результат (якщо, звісно, зірки зійдуться). Але дивитися на таке було вкрай важко. Україна вп'яте поспіль вилетіла на Євро на своїй «улюбленій» стадії – 1/4 фіналу.

Для гурманів є ще один схожий екземпляр з нашої золотої колекції «0:1» – відеоогляд фіналу Євро-2003, який ми програли італійцям саме з таким рахунком. Якраз перед фатальним штрафним показали статистику ударів у площину – 11:1 на користь Італії. Ну, ви зрозуміли.

2021-й. На ЧС-2020, який змістився на рік вперед через COVID, відібратися не вдалося. З жеребом Елітного раунду не пощастило: Сербія (господар групи) цього разу не стала відкладати все до останньої секунди і рознесла «жовто-синіх» (5:2). З «улюбленою» Іспанією – все, як завжди (1:3). Єдине очко взяли в останньому матчі зі швидко прогресуючою Францією (2:2). Вперше з 2000-го року світова першість відбувалася без України. Сумно.

2022-й. На Євро-2022 пройшли без проблем (тим паче після розширення фінальної стадії з 12 до 16 команд завдання дещо полегшилося). Чотирьох перемог над збірними зовсім не футзальних країн Данії та Албанії виявилося більш ніж достатньо.

Але у нас ще була в групі Хорватія, якій двічі програли. Якщо на виїзді були бойові 2:3, то вдома – епічні 2:7. Це не завадило кваліфікуватися, але настрій зіпсувало добряче. Якраз через цей результат + невдачу у відборі на ЧС особливих очікувань від фінального турніру не було.

А коли у стартовій грі ЧЄ несподівано програли господарям турніру Нідерландам (2:3), які у цьому різновиді буцання м'ячика аж ніяк не топи – стало зовсім сумно. На той момент здавалось, що наш футзал летить кудись у прірву, і наступний матч проти Сербії очікувався приречено.

Але тумблер «Футзальний настрій» перемкнувся з положення «Повна безнадія» в положення «Нестримна ейфорія» у найбільш несподіваний момент. Команда Косенка вийшла і просто закатала в паркет суперників – 4:0 ще до перерви і 6:1 у підсумку! Ігор Чернявський додав яскравих барв цій красі, відсвяткувавши дебютний гол за збірну ефектним сальто. Відеоогляд

Круто, але поразку в 1-му турі ніхто не скасовував, а в 3-му на «жовто-синіх» чекала зустріч з абсолютним гегемоном останніх років – Португалією.  Щоб не залежати від результату паралельної гри, треба було якось спробувати виграти.

І це не виглядало якоюсь фантастикою з огляду на те, як розвивалися події на майданчику. Нарешті ми побачили збірну України, що намагається грати першим номером проти топа. Звісно, так не могло тривати всі 40 хвилин, однак подібних відрізків протягом матчу вистачало.

Але реалізація в той вечір підкачала, а португальці під завісу гри забили єдиний м'яч – знову фірмові 0:1 на виході. Статистика: удари 37-31, у площину 14-10 (на користь Португалії). Відеоогляд

На цьому пригоди української збірної в Нідерландах могли закінчитися, однак зірки знову чудесним чином зійшлися, як і кількома місяцями раніше на футбольному ЧЄ.

Серби, яким після двох поразок вже ловити було нічого, зробили нам чудову послугу, потягнувши з собою на дно і команду господарів – камбек з 0:2 на 3:2 і дивом втримана перевага на останніх хвилинах. У закрутці трьох команд Україна проскочила далі.

В 1/4-й вийшли на Казахстан, який завдяки грамотному підсиленню бразильцями поступово перетворився на елітну, без жартів, збірну. Незадовго до Євро казахи стали 4-ми на ЧС і, що цілком логічно, вважалися явними фаворитами пари.

Але ця збірна України вже спіймала ритм і цього разу таки створила те маленьке диво, яке не вдалося створити у попередній грі. Казахи при 0:1 почали грати з 5-м польовим одразу по перерві і були дуже небезпечними в цьому компоненті. Але, на щастя, нам все ж вдалося не пропустити за такої гри більше, ніж забити в порожні – 5:3, і чвертьфінальне прокляття нарешті подолано! Статистика: удари 53-38, у площину 18-12 (на користь казахів). Відеоогляд

Ще одне диво у півфіналі було не таким вже й далеким. Але забити рятівний пенальті за кілька хвилин до кінця не вдалося. Шкода. Статистика: удари 46-36 (на користь України), у площину 9-10 (на користь суперника). Відеоогляд

Зачепитися за бронзу теж не вийшло: хоч характер гри з іспанцями був зовсім не такий, як на попередньому ЧЄ, але результат – як завжди. Суперники краще розпорядилися своїми шансами – 1:4. Статистика: удари 44-36 (на користь України!), у площину 13-16 (в іспанців більше). Просто порівняйте з тим, що було 4 роки тому в 1/4-й. Відеоогляд

Ось так буває: наче й програли 4 з 6 матчів, але загальне враження від виступу – більш ніж позитивне. І справа не лише в тому, що нарешті (вперше з 2005-го) пробилися до півфіналу. З'явилося відчуття, що ця команда не боїться змагатися з важковаговиками і має здорове спортивне нахабство. Яскравий спалах чи стійка тенденція? На це питання мали відповісти подальші офіційні матчі.

2023-й. Перша частина кваліфікаційної кампанії ЧС-2024 чіткої відповіді не дала: хоч і пройшли далі з 1-го місця, взявши 10 з 12 очок в іграх проти Косова й Нідерландів, але особливої феєрії не було (13 голів у 4 матчах), та й у перших двох матчах (4:2, 3:1) трохи довелося похвилюватися за результат.

Втім, головний етап відбору був попереду. Жеребкування Елітного раунду давало вболівальникам підстави обережно розкатувати губу на прямий вихід на ЧС з першого місця.

Рішучі наміри команда Косенка почала демонструвати вже з першої хвилини Елітного раунду, в прямому сенсі слова – Шотурма відкрив рахунок на 11-й секунді. На куражі накидали бідолашним бельгійцям 7 голів за 1-й тайм, у підсумку – 10:2. Було ясно ще до гри, що цей суперник – нижчий за класом, однак такий початок, м’яко кажучи, перевершив очікування. Відеоогляд

За 5 днів на номінально домашньому паркеті в Угорщині приймали Польщу, яка в 1-му турі поступилася вдома сербам. І коли в середині 1-го тайму наші повели 2:0 – здавалося, фестиваль продовжиться.

Але далі поляки здивували. Пізніше вони ще не раз це зроблять, організувавши купу камбеків як на рівні збірних, так і на клубному рівні в ЛЧ – передусім завдяки відмінній фізичній готовності. Ми програли 2:3, і це виглядало особливо епічно на тлі того, що якраз у той день почали розганятися новини про епопею з зерном. Відеоогляд

У 3-му турі грали на виїзді з Сербією. Навряд чи хтось міг очікувати повторення феєрії зразка Євро-2022, але вона таки повторилася майже 1 в 1. Цього разу вистачило 18 секунд, щоб відкрити рахунок, а на 9-й хвилині Україна вже вела 4:0. У підсумку знову 6:1, як і півтора року тому. Відеоогляд

За 5 днів – ще одна гра з сербами. Цього разу вони зробили певні висновки і вже не давали «жовто-синім» так вільно дихати. Гості забили першими, наші зрівняли після перерви – 1:1. Косенко зазначив, що трохи заважав нешвидкий паркет майданчика в Береттьоуйфалу. Відеоогляд

Втім, у 5-му турі цей паркет не став перешкодою для чергового бліц-кригу – бельгійцям забили 5 разів за 1-й тайм, закінчили 8:2. Відеоогляд.

Тепер для оформлення прямої путівки на ЧС залишалося взяти реванш у поляків, які в паралельній грі на виїзді з Сербією перетворили 0:2 на 4:2.

Перший тайм у Лодзі знову казковий – 4:0. Але була чуйка, що навіть за такого рахунку без валідолу не обійдеться. Так і сталося – після перерви поляки воскресли, і втримати перевагу виявилося дуже непросто. Та все ж таки вистояли. 5:3, можна святкувати. Відеоогляд.

З нетерпінням чекаємо вересня 2024-го, коли почнеться фінальний турнір.

Що стало причиною такого прогресу

Підсумкові цифри Елітного раунду виявилися дуже приємними для ока: Україна на цій стадії забила за 6 матчів найбільше серед усіх учасників – 32 голи. Ігор Корсун став найкращим бомбардиром цього етапу (8 голів), Петро Шотурма – найкращим асистентом (8 гольових пасів).

Вражаючий контраст, якщо порівняти це з тим, що було безпосередньо перед приходом Косенка (та й за його епохи теж ще не так давно). Напевно, одним лише хорошим жеребом подібну арифметику не поясниш.

Чим обумовлений такий різкий переворот? Готових відповідей у мене немає. Тому можу тільки накинути декілька версій, деякі з яких, не виключаю, будуть на межі абсурду.

1. Перша теза – найочевидніша. Косенко очолює збірну вже 9,5 років поспіль. Тобто різких рухів ніхто не робив, навіть коли для цього, начебто, проглядалися вагомі підстави. Це, імовірно, означає, що тренер відчуває довіру керівництва та може займатися довгостроковим плануванням. Ну і давайте просто припустимо, що Олександр Петрович вміє вчитися на помилках та прогресувати як тренер.

2. Дуже тягне провести якусь паралель з великим футболом – з тієї причини, що в багатьох країнах футбол і футзал ідуть в одній зв’язці, через що навіть у результатах на міжнародній арені нерідко спостерігається синхронність на межі містики. Рік тому в статті для конкурсу блогерів я показав це на прикладі двох збірних Марокко, заодно навівши ще декілька інших.

Так от, до чого я веду. Пам'ятаєте, як ми кайфували, коли виявилося, що збірна Шевченка може грати в цілком притомний комбінаційний футбол з хорошим контролем м'яча, а не лише в традиційний для попередніх скликань – від захисту? Не знаю, як у вас, а в мене дежавю: щось схоже в еволюції розвитку «жовто-синіх» я побачив і на футзальному майданчику.

Можливо, в цій країні тепер так заведено? Можливо, подібною філософією заразили усю футбольну вертикаль та всіх, хто поруч? Розумію, що така версія виглядає напівгумористично. Але розкажіть щось про гумор італійцям, у яких спочатку футбольна збірна двічі поспіль пролетіла повз ЧС, а тепер те ж саме зробила й футзальна (хоча раніше ні та, ні інша не пропускали великі турніри).

3. У цьому пункті мова йтиме про людину, яка є однією з ключових фігур сьогоднішнього українського футзалу.

Червень 2016-го, фінальна серія чемпіонату України до 3 перемог. «Локомотив», який виграв три попередні першості та зібрав у себе ледь не всю збірну України, легко виграв регулярку і виглядав явним фаворитом на черговий титул у протистоянні з «Енергією». Однак ця серія, на подив, затягнулася аж до 5-го матчу.

А розв'язка виявилася приголомшливою: «Енергія» виграла в овертаймі 5:3, причому львів'ян не знітило навіть те, що «Локо» дивом врятувався в основний час, двічі забивши на останніх хвилинах. Головним тренером «Енергії» (граючим тренером!) тоді був 40-річний Максим Павленко, відомий своїм прекрасним спортивним довголіттям (у 37 років, наприклад, забив 4 м'ячі на ЧС).

У 2021-му ситуація повторилася: «Ураган», який Павленко очолює з 2017-го, здолав у фінальній серії (3:1) явного фаворита пари – «Продексім», який мав у складі кількох бразильців і виграв 4 попередні першості.

Цей «Ураган» вмів дивувати й на міжнародній арені. Восени 2021-го іванофранківці перемогли в ЛЧ іспанський «Леванте» (5:3), а роком пізніше – італійський «Фелді Еболі» (7:4). В обох випадках український клуб вважався андердогом.

Для чого все це? Просто щоб показати, що Павленко є одним з головних мозкових центрів нашого футзалу. Якщо він неодноразово перемагав у ключових поєдинках суперників, що мали перевагу в ресурсах – значить, з тренерським інтелектом у нього порядок. На користь цього твердження є ще й цитата нашої легенди Станіслава Гончаренка (6-разовий переможець ЧУ як тренер), який 2 роки тому назвав Павленка своїм найкращим учнем.

Цей інтелект передається в якійсь формі і в збірну – через гравців «Урагана», які зараз складають приблизно половину її атакувального потенціалу. Можливо, завдяки цьому наша національна команда тепер може собі дозволити грати проти більшості суперників з позиції сили.

4. У квітні минулого року капітан збірної України Петро Шотурма був гостем ефіру радіо «Західний полюс», де розповів історію про те, як понад місяць жив з дружиною та двома малими дітьми в окупованому Херсоні, і з якими труднощами вдалося звідти виїхати.

Так співпало, що в ніч з 23 на 24 лютого минулого року «Продексім», за який тоді грав Петро, повертався до Херсона з кубкової гри в його рідному Івано-Франківську. І якраз коли вже під'їжджали до міста, все почалося. Швидко виїхати з Херсона в той же день не встигли.

Знову ж таки, просто у якості гіпотези: можливо, після такого драматичного періоду щось переклацнуло у свідомості і змусило грати за національну команду з подвоєною енергією? У Шотурми в Елітному раунді 3+8 за системою «гол+пас». Це найкращий показник в українській команді на цій стадії турніру.

Впевнений, що згадали історію нашого легкоатлета Андрія Проценка, який за аналогічних обставин здобув минулого року першу у своїй кар'єрі медаль чемпіонату світу.

5. Наостанок кілька слів про ще одну важливу складову великого спорту – мікроклімат у команді. Він у нашій футзальній збірній прекрасний.

Асоціація футзалу України добре працює в плані висвітлення поточних подій: трансляції всіх матчів ЧУ та міжнародних поєдинків наших команд – на ютуб-каналі АФУ, так само як і огляди та коментарі тренерів після кожної гри.

А ще там є класний проєкт «Всередині збірної», регулярні атмосферні випуски якого дозволяють відчути себе частиною команди та зарядитися позитивом. Власне, саме після їх перегляду й виник висновок, що ця команда дійсно вже як одна сім’я.

Ми прекрасно обходимося без натуралізованих гравців, що стало дуже модно останнім часом. До речі, чимало любителів видавати новенькі паспорти бразильцям отримали цієї осені серйозний удар під дих. Але то вже тема для іншої статті.

P.S. Написав про минуле (останні 10 років), написав про сьогодення, тож тепер, мабуть, варто щось сказати і про майбутнє. Щоб довго не вигадувати, один короткий факт: на двох останніх футзальних Євро U-19 (2022, 2023) Україна дійшла до півфіналу. Ростислав Семенченко, який грав на турнірі 2022 року – вже в головній збірній і забив полякам свій перший м'яч у її складі. Тому майбутнє є.

***

Фото: Асоціація футзалу України, УЄФА, ФІФА, Федерація футболу Бельгії, НФК «Ураган»