Еліна Світоліна: «Не гонюся за славою в Україні. Моя місія – говорити про нашу країну за кордоном, шукати донорів»
Інтерв'ю про яскравий камбек після декрету, війну, благодійність, Одесу та любов.
2023 рік став справді знаковим у кар'єрі Еліни Світоліної, найтитулованішої тенісистки в історії України. Вона повернулася на корт після народження доньки та поєднувала материнство з грою на світовому тенісному топрівні.
Світоліній за цей рік вдалося обіграти чинну першу ракетку світу Ігу Швьонтек, повернути звання першої ракетки України, взяти титул WTA, дійти до півфіналу «Вімблдону». Всі ці успіхи тенісистка поєднувала зі благодійною та медійною діяльностями, що були спрямовані на підтримку України за кордоном.
Станіслав Орошкевич поспілкувався з Еліною Світоліною під час фінального дня Svitolina & Stakhovskyi Tennis Tour 2023 – тенісного турніру для дітей, який організував Фонд Світоліної.
Вирішальні матчі були перервані через повітряну тривогу, а нагородження провели в бомбосховищі.
Світоліна та Стаховський провели нагородження юних тенісистів у бомбосховищі через повітряну тривогу
Про те, як проходив цей турнір ви можете подивитися у відео на ютуб-каналі «Бомбардир». Роман Бебех також поспілкувався зі Світоліною під час її поїздки у Харків для допомоги бійцям із підрозділу «Хартія».
«Для мене повертатися додому та бути в Україні – справжній прояв любові»
– «Любов варта всього» – одна з найвідоміших фраз із віршів Сергія Жадана, з яким ви запустили збір для допомоги підрозділу НГУ «Хартія». Що для вас зараз означає любити?
– Йде війна, але любов до людей, дітей, України завжди для мене є життєво важливою. Я мрію повернутися додому, щоб бути тут довше.
Але у мене не так багато часу, тому що дуже багато подорожую, кожного тижня граю турніри, говорю про Україну з іноземцями. Коли повертаюся в додому, то завжди такі теплі почуття, дуже теплі зустрічі. Я багато спілкуюся, зустрічаю нових людей, граю в теніс вдома – для мене це реально важливо.
Але, на жаль, зараз реалізувати це дуже складно. Тому що навіть сьогодні тривога перервала дитячий турнір. Все відбувається в турбулентному режимі.
Для мене повертатися додому, бути тут, в Україні – справжній прояв любові. Це дуже важливо, і я буду це робити, коли в мене є час.
– Нещодавно ви були в Одесі, де святкували день народження бабусі. Як ви відчули трансформацію рідного міста за ці два роки великої війни?
– До цього приїжджала в Одесу в лютому, тоді були блекаути. Мені було дуже сумно бачити це, бо місто змінилося, його нищать. Я знаю Одесу з дитинства, коли вона була справжнім містом гумору. У мене дуже теплі спогади. А зараз вкрай сумно бачити Одесу такою. Проте люди тримаються свого вродженого позитиву, попри атаки.
Я також дуже хвилююся за бабусю, тому що зараз в нас страшна ситуація відбувається в місті. Боляче.
– З іншого боку ви зараз тут бачите дітей, які попри війну, тривоги, обстріли, блекаути, тренуються та змагаються. Які враження від спілкування з ними?
– Для мене це велика мотивація. Роблю багато зустрічей, коли я в Україні. У мене кожна година розпланована. Але я завжди знаходжу час пограти з дітьми чи побачити їх тут. Відчути, як вони хочуть змагатися, як вони дуже радіють, що є такі турніри, що ми зараз робимо. Вони грають, щоб отримати якусь допомогу. Тому це мене дуже мотивує – робити ще більше ініціатив, допомагати молоді та дітям. Я заглядаю в їхні очі – вони дуже горять. І це до мурах, попри війну.
Батьки хвилюються за майбутнє. І діти це відчувають. Але це наша реальність, з якою треба працювати. Я хочу, щоб діти мріяли, щоб у них в житті було щось, окрім війни. Тому намагаємося робити заходи для них.
Ми вже зробили п'ять турнірів Svitolina & Stakhovskyi Tennis Tour 2023 U14 by Nova Post, і це дуже класно, що в нас є спонсори, які готові з цим допомагати. У нас є різні програми, запустили у цьому році нову під назвою «Психологічне здоров’я спортсмена».
Ми з фондом робимо також табір для дітей. Тенісні турніри — новий цікавий досвід для нас. У нас уже є дуже класні плани на наступний рік. Зараз ми спілкуємося з новими партнерами.
Я дуже задоволена, що ми рухаємось в правильному напрямку. Це також мене мотивує продовжувати проявляти себе на корті, щоб підтримувати інформаційно роботу фонду.
– Ви відвідували військових у Харкові. Що відчули під час спілкування із нашими захисниками?
– Хотілося б подякувати усім, хто захищає нас та наші кордони. Це неймовірно потужні хлопці та дівчата. Вони віддають свої життя заради нас. Це надає величезну мотивацію кожного дня виходити та робити все можливе і неможливе, щоб вони мали можливість далі боронити нашу землю.
«Хочу проводи значно більше часу з донькою, але в мене є робота, теніс, медійна діяльність»
– У цьому році ви також стали мамою. Чи вистачає часу та любові для донечки, наскільки складно поєднувати материнство з професійним спортом?
– Так, це справді складно, тому що треба жертвувати чимось. Це один із найскладніших та найвідповідальніших досвідів у моєму житті.
Я хочу проводити значно більше часу з донькою, але в мене є робота, теніс, медійна діяльність. Я дуже багато подорожую, кожного тижня є змагання і треба знаходити баланс.
Другий пріоритет після родини для мене – це теніс. Тому що я не знаю, скільки років ще буду грати. Триває війна, і я знаю, що коли граю на топрівні – це платформа, де можу говорити про війну, робити різні фандрейзинги, івенти. Бачу в цьому велику відповідальність.
Ми з Гаелем Мофісом подорожуємо разом, щоб проводити більше часу, тому що теніс забирає його.
– Ви вже заохочуєте Скай до тенісу? Бачив милі відео у вас в сторіс.
– Це був перший досвід для неї, коли вона була в тенісному клубі. Їй виповнився рік – і ми влаштували таке святкування.
– Коли ви поверталися на корт після декрету, то стартували з турнірів ITF. Ви дуже давно не грали на цьому рівні, ми подивилися, коли ви останній раз перемагали на турнірі ITF. Це було в Донецьку у 2013 році. Пам'ятаєте цей матч?
– Так, я пам'ятаю. Я грала у фіналі з Тімеа Бабош. Пам'ятаю атмосферу цього міста. Багато грала в українському Донецьку. Це місто було таким об’ємним. Там був дуже класний тенісний центр «Віккорт», де проводили багато турнірів. Я їздила туди дуже часто.
– У пості про цей матч в коментарях запитували, куди поділася шубка, яка була головним призом цього донецького турніру?
– А вона є десь в мене вдома! Модний лук.
– Ваша найрейтинговіша перемога у сезоні – матч зі Швьонтек на «Вімблдоні». Які були емоції від гри на центральному кордоні після великої перерви на очах стількох глядачів?
– Це був яскравий емоційний матч, але не сказати, що був якийсь мандраж. Я вже відчула, що можу перемогти Ігу, якщо буду грати добре без зривів.
Я була тоді у дуже класному настрої. Якось не задумувалась, що можу програти, бо вже грала на серйозному рівні. Обіграла до цього дуже непростих гравців, тому підійшла до матчу з відмінним налаштуванням.
– Чи очікували ви, що за підсумками сезону знову станете першою ракеткою України?
– Я не ставила перед собою таких задач. Коли я почала грати, у мене був орієнтир на топ-100 WTA. І в мене не дуже виходило на перших турнірах.
Потім вже якось трошки розігналася після перемоги у Страсбурзі та чвертьфіналу «Ролан Гарросу». Я пам'ятаю момент, коли сказала тренеру, що хочу знову бути першою ракеткою України. Я вже тоді була десь на 70-му місці. Ангеліна Калініна після дуже класних виступів у Римі знаходилася у топ-30 і мала хороші позиції.
І мій тренер тоді трохи посміявся. Сказав: «Ого, непогану таку задачу маєш». Ми почали ще завзятіше працювати – та завдяки вдалому виступу на «Вімблдоні» я вже змогла досягнути цілі.
– Вашим новим тренером став нідерландець Рамон Слюйтер. Зловили конект з ним, задоволені співпрацею?
– Я вже хотіла з ним працювати, коли закінчила партнерство з Ендрю Беттлсом. Але він не зміг, бо він тренував тоді іншого хлопця. І потім, коли вже шукала тренера на цей сезон, я сказала, щоб мій агент зв'язався з ним.
Рамон був вільним, але треба було поспілкуватися. Він хотів знати, які в мене задачі, які цілі на сезон я маю. Чи серйозно буду повертатися на корт, чи ні.
Після вагітності це дуже складно зробити, треба пройти непростий шлях. Ми проговорили ці деталі, я була щасливою, що він погодився на співпрацю. Бо ця робота дуже непроста. Ти дуже багато подорожуєш, довго не знаходишся вдома. У нього є родина, зараз він не проводить багато часу з нею, тому що треба їздити з нами на турніри.
Він дуже професійний тренер, людяний. Розуміє процеси зсередини, сам грав на класному рівні. Тому я рада, що в нас є конект, наше бачення тенісу дуже схоже. І це класно.
Зараз будемо знову тренуватися, я вже їду за декілька днів до нього, починаю підготовку. Добре, що наша співпраця є дуже якісною.
– Чи до кінця ви відновилися від травми? Наскільки серйозною є проблема з ногою?
– На «Ролан Гарросі» вже грала з тейпом. Потім якось відпочила трошки, стало краще. Почала тренуватися, але біль посилився, і я вже не могла грати. Зіграла три матчі в Вашингтоні та не могла ходити нормально після цього.
Я не могла бігати, не тренувалася нормально, але треба було виходити на матч у Канаді, здається. Випила знеболювальне і пішла грати, але виступила дуже погано.
Потім зробила МРТ-знімки, у мене виявили стресовий перелом в нозі. Лікарі сказали, що треба відпочити два місяці, не можна грати, тому що може стати значно гірше. Я була в шоці, бо не думала, що травма буде настільки серйозною.
Я не тренувалася та не грала до «US Open». Потім потренувалася за 4 дні перед турніром, мені вдалося виграти кілька матчів. Але вже в третьому колі було дуже складно, у третьому сеті матчу проти Пегули вже не могла бігати нормально.
Після цього вирішила, що не буду грати, треба відпочивати, бо тоді будуть питання з виступом на Australian Open, на який я точно планую їхати. Тому відпочивала 2 місяці, робила різні фізіотерапії. Будемо зараз пробувати повертатися. У мене багато підготовки до цього – зробили спеціальні кросівки та устілки.
Подивимося, як буде. Не знаю точно свій стан, тому що я тренувалася в залі, а вихід на корт – це зовсім інше. Треба рухатися динамічно, бігати різко вправо та вліво, повертатися на 180 градусів.
«Моя місія – говорити про нашу країну за кордоном, доносити нашу позицію та шукати донорів там»
– Як ви оціните інтерес закордонних медіа до себе та України загалом? Чи коректно вони ставлять запитання, чи цікавляться війною?
– Це нормально, що вони задають дуже багато питань про війну, бо вона досі триває. Вони хочуть дізнатися про цей досвід. Хочуть зробити історії для своїх читачів та глядачів, які зберуть багато переглядів.
Тому я це використовую як платформу, щоб можна було розповідати про війну та агресію Росії. Наголошую іноземцям через медіа, що ми проводимо збори. Що нам дуже потрібна світова підтримка, щоб перемогти у цій війні.
Це забирає дуже багато енергії, тому що на конференціях треба знати, як відповідати. Треба знати, як не попасти під провокативні запитання. Таке теж буває час від часу. Я багато працюю над цим. Знаю, що в мене впізнаване ім’я, яке я можу використовувати на користь України та українців.
Тому, на жаль, зараз в мене небагато інтерв'ю з українськими медіа, бо для мене важливо, щоб у нас були спонсори та донори з-за кордону. Я не хочу брати гроші в українців, бо знаю, що усі донатять на армію, роблять все для нашої перемоги.
А в мене є платформа для розмов з іноземцями, потужний світовий бренд, теніс – дуже медійний світовий вид спорту. Тому я використовую цей міжнародний простір, даю великі інтерв'ю за кордоном.
Складно розпилюватися на усі сторони, я не гонюся за славою в Україні. Моя місія – говорити про нашу країну за кордоном, доносити нашу позицію та шукати донорів там.
– Марина Бех-Романчук казала мені, що медійна діяльність та інтерв’ю про війну впливають на емоційний стан перед змаганнями та забирають багато часу, який можна було б конвертувати у тренування. Проте заради цього вона і виходить на старти. Як ця ситуація впливає на ваші виступи?
– Так, погоджуюся з Мариною. Розумію, що частина моєї роботи — це медіа. Але на це все йде дуже багато часу. Інколи я два тижні тільки тренуюся, не роблю нічого інформаційного. Проте на престижних турнірах завжди виділяю час, щоб можна було поговорити та донести важливі меседжі. І це впливає на емоційну підготовку для виходу на корт.
– Окрім вас, активно з міжнародними медіа працюють інші українські тенісистки: Марта Костюк, Леся Цуренко. Чи бачите можливість таким чином змінити аморфну позицію WTA щодо України?
– Ні, вони не хочуть нас слухати. І вже не будуть, думаю, хоч ми й не здаємося. І це дуже сумна ситуація. Коли повномасштабна війна почалась, ми пішли до офісу WTA і спілкувалися з головою організації Стівом Саймоном.
Були там в офісі, стояли десь дві години, розповідали йому, але нічого не було зроблено після цього. Потім було ще декілька зустрічей з ним. Майже два роки триває війна, абсолютно ніякої притомної реакції.
Кажуть, що вони щось там роблять, але це якась ну дуже мінімальна допомога. Вони не використовують свою платформу, щоб підтримувати українців. У них є позиція, що вони хочуть бути нейтральними та рівновіддаленими.
У нас, українців, болить серце бачити таку ситуацію. Наші родини та люди живуть під обстрілами. А вони живуть у якійсь своїй бульбашці та не розуміють до кінця, що відбувається. Тому ми дуже активно займалися цим запитанням. Вже багато енергії витратили, писали листи різні. Робимо це постійно.
– У чому бачите причину такої бездіяльності WTA?
– Мабуть, гроші. Ми завжди їм закидували, що відбувається з українськими тенісом, яка допомога потрібна. Вони ж завжди відповідали, що є просто нейтральними споглядачами.
WTA відреагувала на тиск українських тенісистів – заборонила спортсменам піар підсанкційних компаній
– Виходячи з цієї ситуації, ви вимушені грати з росіянами та білорусами. Бачите у цьому складність для себе чи йдете на моральний компроміс? Як налаштовуєтеся на такі принципові ігри?
– Це забирає дуже багато енергії. Тому що медіа роблять завжди дуже агресивний білд-ап перед матчем. Потім ти себе налаштовуєш також, що граєш проти сторони агресора. Це ще забирає енергію. Але це надає мені величезну мотивацію, щоб виходити їх... Не хочу казати це слово.
– Перемагати?
– Перемагати, так. Тільки жорсткіше.
– Який стан вже після таких матчів?
– Спустошена, дуже втомлена. Усі такі матчі з’їдають багато спортивної та життєвої енергії. Але, як казала та писала Біллі Джин Кінг, «Тиск – це привілей» (з такою назвою вийшла книга легенди світового тенісу – прим. Tribuna.com).
Тому треба боротися – це моя місія. Я рада, що в мене є платформа, я можу її використовувати. І коли граю проти них, це кульмінаційний момент, коли я можу це робити.
– Аріна Соболенко ховалася від запитань журналістів, щоб не заявити свою позицію по війні. Це роблять й інші представники країн-агресорок. Чи є якесь розуміння в спільноті тенісистів про те, чи вони підтримують війну, чи ні?
– Нема. Ми у перші декілька днів повномасштабного вторгнення очікували від них якусь підтримку. Щоб вони запитали хоча б, як там наша родина. Нічого такого не було. Зараз ситуація не змінилася. Лишень пара гравців щось запитала.
«Стефанос Ціціпас задонатив у мій фонд, Іга Швьонтек дуже багато зробила для українців»
– Чи відчуваєте підтримку серед топів та зірок світового тенісу
– Вони якось вже звикли трошечки, як і всі. Ще запитують, як родина, що там відбувається. Але вже є певна інертність. Потужної допомоги, як такої, немає.
Можу перерахувати на пальцях рук, хто донатив. Стефанос Ціціпас зробив донат у мій фонд, дуже вдячна йому. Іга Швьонтек дуже багато зробила для українців, нашого фонду. United24 вона передала дуже велику суму. Це нам реально допомогло зробити табори для дітей, які ми проводимо кожного року. Від неї дуже потужна підтримка.
Також ми отримали допомогу від турніру Charleston, організаторів нідерладського Bleiswijk Open та Mubadala Citi DC Open, що пройшов у Вашингтоні, а також від WTA Charity.
– Так. Я, щоправда, не знаю, куди пішли ці гроші. Там багато топових гравців було. Казали, відсоток з квитків йде до України.
Коли донатять у наш фонд, ми робимо звіти завжди. Як і у співпрацях з іншими проєктами.
– Ви були нещодавно в Ірпені. Як просувається відбудова дому, на який ви збирали кошти разом з United24?
– Там дуже класно. Все рухається вперед. Вже спілкувалася з родиною, яка там живе, мене це розчулило. Мені сказали, що за декілька місяців уже все дороблять. Там все буде, як було до війни. Ще залишилося, мабуть, зробити останні поверхи.
А зовні вже все виглядає нормально. Я була там у лютому. Влітку ми вже закрили збір. Нам допомогла компанія «Grammarly». Я додала свої 20 тисяч доларів.
І потім донори з усього світу закрили цей збір. Мене мотивує, що вдалося відбудувати житло людям в понівеченому війною Ірпені.
Фото: Elina Svitolina Foundation, WTA, Tim Clayton/Corbis, Tribuna.com, соцмережі Еліни Світоліної
