Хаві – це харизма всієї «Барселони». Але чи достатньо цього в нинішньому футболі?
Свіжа колонка Філіппа Лама.
Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
Хаві повертається. З ним на посаді тренера «Барселона» прагне повернути величну еру Пепа Гвардіоли. Завдяки техніці та баченню Хаві був гравцем світового рівня. Він грав стратегічно, з думкою про команду. Завжди знаходив рішення, знав, як підтримати партнерів, і залишався з м’ячем, навіть якщо його оточували гравці суперника.
На піку кар’єри Хаві збірна Іспанії була практично непереможною, ставши чемпіоном світу та двічі чемпіоном Європи. У двох фіналах Євро у 2008 та 2012 роках він був асистентом чотирьох голів. Впродовж того періоду він з «Барселоною» домінував у Лізі чемпіонів, двічі взявши титул і дійшовши до півфіналу чотири рази, коли тіка-така була в зеніті слави.
В півзахисті Хаві ідеально доповнював Андрес Іньєста. Хаві був метрономом, Іньєста просував м’яч вперед. Ці двоє були трудягами того ж класу, що і Лука Модріч та Тоні Кроос, які з «Реалом» пізніше замінили «Барселону» як взірець клубного футболу. Також Хаві, як і Кроос, володів мистецтвом дальніх передач.
Хаві ідеально підходив філософії «Барселони» та Гвардіоли. Під наставництвом Пепа Хаві, Іньєста, Пуйоль та Мессі популяризували варіативність ідеї тотального футболу, згідно з якою будь-хто може зіграти будь-де. Разом вони вивели на новий рівень баланс між атакою та захистом. Антропометрія уже не була важливою, в обороні чи нападі.
Тоді я міг перейти в «Барселону». Це був би чудовий досвід – грати в одній команді з цими великими. Згадую це з долею гіркоти, але як дитя Мюнхена я дуже хотів виграти Лігу чемпіонів з «Баварією». Ніколи б собі не пробачив, якби не був причетний до тієї перемоги на «Уемблі» у 2013-му.
Але в той час «Барселона» дійсно була рольовою моделлю для всього світу.
Часи змінились. Востаннє «Барселона» вигравала ЛЧ у 2015 році. Відтоді вони не доходили навіть до фіналу, а натомість запам’ятались гучними поразками – 2:8 від «Баварії», 0:4 в Ліверпулі, 0:3 в Римі, 1:4 від «ПСЖ» та нещодавні 0:3 в Лісабоні. Це зворотний бік елітного футболу, який вимагає найкращої техніки та високого рівня інтелекту від кожного учасника. Інколи ти потрапляєш під зустрічний вогонь.
Суперники давно розшифрували гру «Барселони». Ще на початку десятих Жозе Моурінью та його «Інтер» успішно протистояли каталонцям. Для цього у півфіналі ЛЧ 2009/10 португалець забарикадував власний штрафний всією командою. Принцип «усі за лінією м’яча» з часом стали сприймати все більше, сьогодні кожен має його елементи в грі. Часто лише прості голи – наприклад, після стандартів чи контратак – допомагають протидіяти йому.
Принцип же «Барселони» у домінантному володінні м’ячем почали ставити під сумнів. Футбол став більш динамічним та фізичним. Сьогодні у нього є нові протагоністи на полі – Александр-Арнольд, Канте, Погба, Холанд, Девіс. І їхню атлетичність не порівняти з параметрами Хаві.
А Мессі грає в Парижі. Тепер нове протистояння, економічне. У 2011-му «Барселона» та «Реал», клуби з найбільшим оборотом у світі, були з відривом вище «Манчестер Юнайтед», «Баварії» чи «Челсі». Сьогодні величезні інвестиції робляться в різні команди. Зараз в Європі десять клубів з річним оборотом в півмільярда євро та більше. Десь вдвічі більше клубів конкурують за найкращих гравців та тренерів.
«ПСЖ» та «Манчестер Сіті» в руках дуже багатих власників. Це новачки на мапі, які спричинили пожвавлення на футбольному ринку. І воно тільки наростає. Колись Арсен Венгер, Алекс Фергюсон та Йохан Кройфф були цілими інститутами у своїх клубах. Сьогодні ж це виключення, якщо тренеру дають багато часу. Юргену Клоппу дали чотири роки на будівництво чемпіонської команди, але це було можливе лише в такому клубі як «Ліверпуль». Гвардіола також протистоїть цьому тренду у «Манчестер Сіті», але водночас йде на компроміси, роблячи свою гру більш оборонною й інколи навіть віддаючи м’яч.
Більшість топ-тренерів на кшталт Почеттіно, Тухеля, Конте чи Анчелотті рокіруються кожні два-три роки у великих клубах. Ти не можеш значно розвинути команду за цей час – більш важливо створити хорошу атмосферу в колективі й бути прийнятим його зірками.
Зінедін Зідан, який вигравав ЛЧ тричі поспіль з «Реалом», каже про себе: «Тактично я не найкращий тренер». Але як ніхто інший, він веде команду за собою харизмою. Це був визначальний фактор, а не філософія чи якась витончена ігрова ідея.
Харизма може також знадобитися й Хаві, який довго уособлював футбол «Барселони». Та чи працює це? Чи є барселонська школа достатньо сильною для міжнародних трофеїв? Чи отримає він достатньо довіри в місці, де двоє його попередників не пропрацювали в сумі й двох років? Це визначальні запитання, які супроводжуватимуть Хаві в цьому непростому виклику.
Фото: Barcelona, UEFA
