Футбольна альтернатива: Куди заведе доля більш стриманого Зінедіна Зідана?
109 хвилина напруженого фіналу Чемпіонату світу 2006 року. Франція та Італія б’ються не на життя, а на смерть, і все логічно просувається до післяматчевої серії пенальті. Режисери трансляції беруть у кадр, без сумніву, головну зірку того турніру – Зінедіна Зідана, та одіозного захисника «Скуадри Адзурри» – Марко Матерацці. Чоловіки кілька секунд перекидуються, очевидно, не зовсім доброзичливими репліками в адрес один одного, після чого Зідан відходить на деяку відстань, але, почувши ще одну фразу з боку Матерацці, різко розвертається та… З іронічною посмішкою продовжує гру.
Двократний чемпіон світу
За останні 10 хвилин матчу не відбувається нічого такого, що могло б увійти в історію, як знакова подія, і хлопчики з усього світу прикуті до своїх маленьких телеекранів, спостерігаючи за останніми настановами головних тренерів та капітанів перед одинадцятиметровою лотереею. Звісно ж, головна увага на персону, яка вже засмутила Джанлуіджі Буффона у цьому матчі своєю «паненкою», проте Зідан, як завжди, максимально сконцентрований та спокійний. Цей спокій телепатично передається усім партнерам по команді, вони відчувають його своїм нутром, а коли лисий геній першим підходить до позначки, та впевнено забиває, сумнівів у майбутній перемозі не залишається навіть у головних скептиків. Матерацці відправляє м’яч до вболівальників на трибуну, Трезеге б’є трошки нижче перекладини, та вже через кілька десятків хвилин Зінедін підніме над головою свій другий титул Чемпіона Світу. Драма.
Герой кризисного «Ювентусу»
За півроку після феєрії у Берліні, Зідан тримає у руках другий «Золотий м’яч» у своєму житті. То були своєрідні часи, коли нагороду можна було отримати за один лише фантастичний виступ на Мундіалі. Як добре, що у 2023 такого уявити вже неможливо, чи не так? Однак французського півзахисника цей тезис не стосується, оскільки і клубний рік він провів під на якомусь космічному рівні.
І це був перший випадок в історії, коли головну індивідуальну нагороду забирає додому гравець, що ще вчора вражав ворота «Чезени» та «Модени» у «Серії Б». Буквально. Тріумф на «Олімпіаштадіоні» вкупі з великою любов’ю та повагою до «Ювентуса» змусили Зінедіна на два роки відкласти завершення кар’єри задля допомоги туринському клубу у непростому поверненні на італійську вершину після «Кальчополлі». Разом с Дель Пьеро, Каморанезі, Недведом, Буффоном та Трезеге, Зідан вже у наступному році повертає «бьянконеррі» у «Серію А», а через сезон виграє з ним таке солодке «скудетто», після чого з почуттям виконаного обов’язку йде на футбольну пенсію.
Архітектор тріумфів у Лізі Чемпіонів
Але футбол разом з французом на пенсію не пішов - життя продовжується. На ігровому небосхилі запалюються нові зірки, змінюються підходи та правила, змінюється все, окрім вічного Буффона, який і у 2014 році продовжує бути ключовою фігурою на тактичній дошці «зебр». Зідан же, потренувавши кілька років туринську малечу, стає тим, на кого Аньєллі зробить ставку після Антоніо Конте, незважаючи навіть на відсутність в того досвіду на дорослому рівні. Одного погляду в глибокі зелені очі Зінедіна було достатньо щоб зрозуміти – цьому дядьці можна довіряти.
Парадоксально чи ні, та успіх звалився на голову головних героїв повісті не одразу. Склад «Юве» того часу не був наповнений такою кількістю індивідуально сильних нападників, як у інших грандів – молоді Мората та Коман не могли взяти на себе роль повноцінних лідерів атаки, а Карлос Тевез вже пройшов свій пік. Не з Фернандо Льоренте ж вигравати Лігу Чемпіонів, так? Лише на другий сезон Зінедін отримав свій скарб – Пауло Дібалу. Пірло залишається та формує з Погба вбивчий центр поля, на запах Зідана приходять ще кілька великих зірок, та в період з 2016 по 2021 роки «Ювентус» тричі, нехай і не поспіль, виграє такий довгоочікуваний вухатий трофей з Дібалою в якості головної деталі пазлу та володаря Золотого м’яча.
Тренерські експерименти «Реалу» та шлях Аллегрі
Алегрі ж, в свою чергу, так і не дочекався дзвінка від «бьянконеррі» (ще б пак), та після відставки з «Інтера» Вальтера Мадзаррі у листопаді 2014, полетів рятувати кризисних «неррадзуррі». Ну як полетів, формально йому навіть не довелося прощатися з «Сан Сіро», де для вболівальників «Мілану» він став справжньою персоною нон грата. Викиди вуглекислого газу від спалень опудала після призначення Массіміліано перевищили історичний максимум, і тількі збільшилися після того як «Інтер», з доволі середнім складом, у тому ж сезоні виграв «Скудетто».
Від гріха подалі Аллегрі накивав п’ятами вже влітку 2015, обравши курс на Захід, у сонячний Мадрид, змінивши там свого співвітчизника – Анчелотті. Але ви ж всі прекрасно знаєте такого непостійного Флорентіно Переса, тому не здивуєтесь, дізнавшись, що надовго італієць на «Бернабеу» не затримався, не допрацювавши навіть сезон. Да і взагалі, постійні зміни тренерів наступні пів декади не дали можливості цьому складу вершкових з Кріштіану Роналду сформуватися у ту саму легендарну команду, і Ліги Чемпіонів Мадрид не побачив аж до наступного приїзду Анчелотті.
Шлях на міжнародній арені та трагедія Ліонеля Мессі
Массіміліано в цей час зайняв смачне місце на чолі збірної Італії після Євро 2016 року, і наступний раз їх шляхи з Зіданом перетнулися як раз на міжнародній арені. Ковідна криза вплинула, в першу чергу, на фінансову стабільність італійських клубів, які виявились вкрай неготовими до викликів тодішнього періоду. Позиції старої сенйори теж були не такими бетонними, як вважалося, і разом с гегемонією «Ювентуса» звідти пішов і Зінедін, внаслідок серйозного конфлікту з керівництвом на тему бачення майбутнього. Доволі дивно, чому це Зідан не захотів грати з «Рієкою» у кваліфікації Ліги Конференцій? Зрадник. Француз взяв тактичну паузу, щоб після провальної для своєї збірної Європейської першості 2021 року, очолити, нарешті, «синіх», заради поїздки у жаркий Катар.
На цей же потяг, вже у статусі Чемпіона Європи, сів і Аллегрі, заряджаючись бойовим реваншистським настроєм власних уболівальників. Аякже, через 16 років після їхньої останньої зустрічі, в італійців з’явився шанс помститися лисій голові Зідана. Жереб зводить їх на стадії півфіналу, де після 120 хвилин справжньої емоційної бійки, хлопці Зінедіна знову беруть верх, відправляючись на рандеву з найсильнішою збірною Аргентини з часів Марадони. Матч знову логічно перетікає в овертайм, аж як на 109 хвилині Ліонель Мессі вкрай грубо зриває перспективну атаку французів. Стадіон замовкає - арбітр дістає червону картку. По світу розлітаються фотографії Ліонеля, що проходить повз бажаний Кубок світу. Деморалізовані аргентинці програють в серії пенальті.
Зідан знову зробив це, вже як тренер.
