Переклад книги "Перевертаючи піраміду: Історія футбольної тактики" . Розділ 2. Частина 1.
Розділ 2. Вальс і танго.
Частина 1
Не лише Британія знайшла футбол непереборним; майже скрізь, куди британці вирушали в пошуках торгівлі та комерції, вони залишали гру, і це стосувалося не лише частин імперії. Гроші можна було заробити на експорті міді з Чилі, гуано з Перу, м'яса, вовни та шкіри з Аргентини та Уругваю, кави з Бразилії та Колумбії, і скрізь можна було займатися банківською справою. До 1880-х років 20 відсотків британських іноземних інвестицій припадало на Південну Америку, а до 1890 року 45 000 британців мешкали в районі Буенос-Айреса, а також у менших, але все ще значних громадах у Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Монтевідео, Лімі та Сантьяго. Вони займалися власним бізнесом, а також засновували газети, лікарні, школи та спортивні клуби. Вони експлуатували природні ресурси Південної Америки, а натомість дарували футбол.
У Європі була схожа історія. Якщо існувала британська громада - незалежно від того, чи була вона пов'язана з дипломатією, банківською справою, торгівлею чи інженерією, - то невдовзі з'являвся і футбол. Першим будапештським клубом був "Уйпешт", заснований на базі гімназії в 1885 році, а невдовзі з'явилися "МТК" і "Ференцварош". Відень був центром британської присутності в Центральній Європі, і футбол, в який спочатку грали співробітники посольства, банків і різних торговельних та інженерних компаній, незабаром набув масового характеру. Перший матч в Австрії відбувся 15 листопада 1894 року між Віденським крикетним клубом і садівниками з маєтку барона Ротшильда, але місцевий інтерес був настільки великим, що до 1911 року крикетний клуб перетворився на віденський аматорський. Серед чехів футбол конкурував з "Соколом", місцевим варіантом популярної в Німеччині націоналістичної гімнастики "Тернен", але зі збільшенням кількості молодих інтелектуалів у Празі, які зверталися за порадами до Лондона та Відня, гра незабаром прижилася і там. Інавгурація Der Challenge Cup у 1897 році, відкритого для будь-якої сторони з Габсбурзької імперії, спричинила подальший сплеск інтересу.
Англофільські данці, голландці та шведи однаково швидко освоїли цю гру, і Данія виявилася достатньо сильною, щоб здобути срібло на Олімпійських іграх 1908 року. Однак ніколи не було сенсу намагатися робити щось відмінне від британців, чи то з тактичної, чи то з будь-якої іншої точки зору. Дивитися на фотографії голландських спортивних клубів кінця дев'ятнадцятого століття - це дивитися на пастиш вікторіанської англійськості, всі ці пониклі вуса і вивчена байдужість. Як сказав один з учасників, якого цитують Маартен ван Боттенбург і Беверлі Джексон у книзі "Глобальні ігри", метою спорту було грати "на англійських майданчиках, з усіма англійськими звичаями та англійськими стратегіями... на тлі прекрасного голландського ландшафту". Йшлося про імітацію; винахідництво не входило в цю гру.
Саме в Центральній Європі та Південній Америці, де ставлення до англійців було більш скептичним, футбол почав розвиватися. Форма 2-3-5 була збережена, але форма - це лише частина справи, є ще й стиль. Там, де Британія, незважаючи на прийняття пасу і поширення формації 2-3-5, зберігала грубість і фізичну силу, інші розвивали більш витончені форми гри.
