50 найкращих гравців в історії Португалії
Багато легендарних футболістів різних поколінь.
Попри те, що Португалія статус топової футбольної країни здобувала досить довго, видатних гравців в її історії з’явилося немало. Хоч становлення національної збірної й почалося ближче до кінця ХХ століття, але вже до того були яскраві періоди, як от легендарна «Бенфіка» Бели Гуттманна на початку 60-х чи «Порту» наприкінці 80-х.
Після цього на авансцену вийшло «Золоте покоління», яке виграло два поспіль молодіжних чемпіонати світу у 1989 та 1991 році, команди Сколарі та Сантуша, які вдало виступили на Євро у 2004 та 2016 роках, а за ними й результати популяризації виду спорту у вигляді появи нових зірок. Та й зараз португальці переживають доволі крутий відрізок, відправляючись на ЧС-2022 з солідним за іменами підбором виконавців. Тому складання списку 50 найкращих гравців видалося зовсім нелегким.
Якщо ж у минулих топах нашої рубрики на вибір рівномірно впливали досягнення у клубі та збірній, то у цьому суб’єктивному рейтингу спірні ситуації вирішували саме виступи за національну команду, адже для Португалії свого часу було важливо нарешті посісти передові позиції на міжнародному рівні.
50. Едер (2012 – 2018)
Не включити в цей список гравця, чий гол приніс збірній єдину в історії перемогу на великих турнірах – було б просто неправильно. Це щось у стилі, коли взяв не кількістю (загалом 5 м’ячів), а якістю. Едер чудово впорався з роллю дублера, подарувавши країні один із найпам'ятніших моментів у футболі.
49. Жайме Граса (1965 – 1972)
Граса був основним на дебютному для Португалії ЧС-1966, а більшість своєї кар’єри провів у «Бенфіці», де виграв 7 чемпіонств та 3 Кубки. Проте на Батьківщині Жайме відомий зовсім іншим. Одного разу він врятував життя п’ятьом партнерам по команді, коли під час гідромасажних процедур відбулося коротке замикання – футболіст з досвідом роботи електрика вибрався з басейну та відключив живлення. Загинув один гравець, який у той час повністю знаходився під водою.
48. Луїш Мігел (2003 – 2010)
Це місце Мігел забрав одразу у двох конкурентів – Руя Жорже, чию репутацію похитнув допінговий скандал перед Євро-2004, та Жозе Босінгви, якому у своїх командах доводилося майже постійно миритися зі статусом запасного. Луїш при цьому був основним фулбеком на ЧС-2006 та домашній континентальній першості. Цікаво, що на тому турнірі захисник «Валенсії» провів усі матчі, окрім фіналу, коли його замінили на 43-й хвилині, а португальці у підсумку мінімально програли.
47. Данілу Перейра (2015 – т.ч.)
Ще один вибір, який може здатися дивним. Але насправді виступи чинних гравців завжди чомусь недооцінюються, а у Данілу взагалі-то уже 55 матчів за збірну. Хавбек «ПСЖ» – надважлива фігура у тактичній побудові Сантуша. Перейра закриває одразу 2 позиції, а на тріумфальному Євро-2016 взяв участь у 5 зустрічах.
46. Паулу Соуза (1991 – 2002)
Перший у нашому топі представник «золотого покоління», яке двічі поспіль вигравало молодіжні ЧС. Кар’єра Паулу склалася не найкращим чином, але у дорослій збірній він зіграв на двох Євро. Стати зіркою на клубному рівні натомість не вдалося – Соуза часто змінював команди, а у дортмундській «Боруссії» пережив важкі травми.
45. Абел Шав’єр (1993 – 2003)
Шав’єр на Євро-2000, де Португалія у півфіналі поступилася Франції, виділявся не лише надійною грою у захисті, але й зовнішністю. Хто зна, на якій позиції опинився б Абел у цьому топі, якби не гра рукою у власному карному в екстратаймі того самого матчу з французами, коли Зідан забив золотий гол з пенальті.
44. Нуну Валенте (2002 – 2008)
Валенте з тих гравців, які так і не розкрили до кінця власний потенціал. Талант фулбека «Лейрії» розгледів Моурінью, запросивши у свій легендарний «Порту», але це була вершина його кар’єри – потім травма та декілька просто стабільних сезонів у «Евертоні», хоча у збірній Нуну деякий час цементував лівий фланг захисту (у тому числі на Євро-2004).
43. Таманьїні Нене (1971 – 1984)
Нене – справжня легенда «Бенфіки». У другій половині ХХ століття Таманьїні провів понад 400 матчів за команду. В активі нападника 22 м’ячі у 66 іграх за збірну, один з яких Румунії на Євро-1984 – тоді він став найбільш віковим автором голу у фінальних частинах турніру (34 роки та 213 днів), а цей рекорд аж у 2008-му побив австрієць Івіца Вастич.
42. Антоніу Фрашку (1979 – 1987)
Фрашку є ще одним представником Португалії на Євро-1984, який закінчився для «селесао» на стадії півфіналу. Антоніу вважався ключовим виконавцем тієї команди, а поза межами збірної став зіркою «Порту» – 238 матчів та перемога у Кубку чемпіонів УЄФА 1987 року.
41. Тіагу Мендеш (2002 – 2017)
Мендеша можна назвати побратимом Валенте, адже він свою кар’єру провів просто на хорошому рівні, хоча цілком міг претендувати на дещо більше. Тіагу був основним на ЧС у Німеччині, а на клубному рівні остаточно знайшов себе у «Атлетіко», де й закінчив з футболом у 2017-му. До цього були короткі періоди у «Ювентусі», «Ліоні», «Челсі» та «Бенфіці», а також загалом 66 матчів за збірну.
40. Паулу Ферейра (2002 – 2010)
Паулу багато хто теж віднесе до числа «рядових футболістів», але його послужний список все ж говорить про зворотне. Феррейра провів 61 матч за національну команду, граючи на обох флангах оборони, а ще став одним з небагатьох, хто після «Порту» пішов за Моурінью в Англію та майже одразу адаптувався до АПЛ – 140 ігор у складі «Челсі» та здобуття усіх внутрішніх трофеїв і ЛЧ.
39. Рафаел Геррейру (2014 – т.ч.)
Секрет успіху Геррейру у цьому списку простий – він був одним із провідних гравців на переможному Євро-2016. Чого лише варті асист на Роналду у півфіналі проти Вельса та солідний виступ у фіналі з французами.
38. Бруну Алвеш (2007 – 2018)
З Алвешем свого часу відбувалося те, що зараз відбувається з Пепе – ніхто не розумів, коли центрбек нарешті збирається закінчувати зі збірною. 96 матчів у зелено-червоній футболці та статус незамінного… попри доволі суперечні виступи. Однак свій внесок Бруну таки зробив, а у 2016-му у Франції навіть одного разу вийшов на поле. Водночас промах з пенальті чотирма роками раніше у півфіналі Євро-2012 з іспанцями ще пам’ятатимуть довго.
37. Жоау Канселу (2016 – т.ч.)
Тут думки можуть розділитись – «чому так низько?» та «чому він взагалі тут?». За збірну Жоау почав виступати відносно недавно, а основним став після того, як вийшов на передові ролі у «Манчестер Сіті». Зараз Канселу називають ледь не найкращим фулбеком у світі, але у складі «селесао» він ще нічого не досяг. Здається, є чудовий шанс виправити це у Катарі.
36. Антоніу Сімойнш (1962 – 1973)
«Гігантський гном» – саме так називали основного вінгера Португалії на дебютному ЧС-1966. Зріст у 158 сантиметрів не заважав Антоніу на футбольному полі – він допоміг команді обіграти збірну СРСР в останньому матчі мундіалю та посісти третє місце. Також Сімойнш був частиною тієї самої «Бенфіки» Гуттманна, яка двічі брала Кубок європейських чемпіонів.
35. Карлуш Мануел (1980 – 1986)
Ключовий футболіст збірної на Євро-1984 та ЧС-1986 міг опинитися значно вище, адже мав величезний вплив на результати команди. Наприклад, м’яч у ворота ФРН, який вивів португальців на мундіаль у Мексиці. Щоправда, після турніру Мануел і завершив міжнародну кар’єру – причиною став скандал навкруги «справи Сальтільйо». У «Бенфіці» при цьому встиг виграти свій 8-й трофей, після чого відправився у Швейцарію у 1988-му.
34. Маніше (2003 – 2008)
Історія виступів Маніше за свої клуби не несе жодних позитивних спогадів – постійні провали, скандали та розчарування. Контрастними ж натомість стали ігри за збірну, які місцеві вболівальники згадують з теплом. У 2004-му, наприклад, півзахисник відзначився декількома голами на шляху до фіналу Євро та потрапив у символічну збірну турніру. 53 матчі за 5 років – також круте досягнення.
33. Жайме Магальяеш (1981 – 1993)
Один із творців успіху «Порту» 80-х, який став легендою клубу. Понад 300 офіційних матчів, після чого трансфер у менш статусну «Лесу», де правий вінгер провів усього 4 гри та повісив бутси на цвях. З футболу Магальяеш пішов з 20 титулами.
32. Раул Мейрелеш (2006 – 2014)
Людина-харизма, яких зараз не вистачає не лише збірній Португалії, а й футболу загалом. Найкращі свої часи Раул провів у «Порту», а в Англії видав два доволі успішних сезони за «Челсі» та «Ліверпуль», після чого поїхав догравати у Туреччину. Для національної команди Мейрелеш був дуже важливим та системоутворюючим виконавцем. Потрапляння підопічних Паулу Бенту у півфінал Євро-2012 – багато у чому його заслуга.
31. Мануель Бенту (1976 – 1986)
Перший голкіпер у цьому топі, але далеко не останній. 9 чемпіонств з «Бенфікою» (330 ігор), 8 нагород за найкращого воротаря країни (1 приз за найкращого футболіста загалом) та надійна стіна збірної, без якої команді було дуже важко. Наприклад, на ЧС-1986, коли Бенту травмувався у першому турі, а португальці без нього зазнали поразок у двох інших матчах та вилетіли на груповій стадії.
30. Руй Жордау (1972 – 1989)
Форвард ангольського походження, який двічі забивав французам у півфіналі Євро-1984. На жаль, цього для перемоги не вистачило – 2:3. Великою є його заслуга й у потраплянні на першість – на рахунку Жоржау вирішальний м’яч у протистоянні з СРСР у кваліфікації. Загалом Руй провів за збірну 43 матчі, а на клубному рівні найдовше виступав за «Спортинг» (207 зустрічей).
29. Жоау Пінту (1991 – 2002)
Ще один потенційно контроверсійний вибір, адже нападник зі «золотого покоління» з 81 матчем за збірну замикає лише третій десяток у списку. Річ у тому, що повністю розкрити себе Пінту завадив його ж власний характер. Чого лише варта дискваліфікація на 6 місяців після удару арбітра Анхеля Санчеса у матчі 3-го туру групи ЧС-2002, коли «селесао» програли Кореї та не вийшли в плей-оф. Схожих випадків було чимало, а сам Жоау впродовж 17 років не наважувався покидати тепличні умови чемпіонату Португалії.
28. Умберту Коелью (1968 – 1983)
Коелью є унікальним захисником, який за кар’єру забив понад 60 голів. За ним довго був закріплений рекорд за кількістю проведених матчів у збірній, допоки у 90-х Португалія не почала виходити на перші ролі у європейському футболі. Неймовірно, але на жодному великому турнірі Умберту так і не зіграв. Більше пощастило з «Бенфікою» – 8 золотих медалей чемпіонату та 7 звитяг у Кубку.
27. Жорже Кошта (1995 – 2002)
Екскапітан «Порту», у якого не завжди все було в порядку з дисципліною. Траплялося навіть виключення зі складу та оренда в «Чарльтон» у 2001 році, але з приходом Моурінью пов’язку Кошта собі повернув. До речі, це ще один тріумфатор молодіжного ЧС-1991, але дорослий турнір змазав враження про його шлях у збірній – автогол проти США та виліт з групи у 2002-му. Зате бронзову медаль Євро-2000 ніхто не забере, та й ЛЧ і Кубок УЄФА з «драконами» також.
26. Пейротеу (1938 – 1949)
Представник найдавнішої епохи у цьому топі, коли Португалія ще навіть не претендувала на участь у великих змаганнях. Пейротеу, ймовірно, є найкращим голеадором в історії країни у співвідношенні забитих м’ячів та проведених матчів – 332 точних удари у 197 іграх за «Спортинг». Так, тоді футбол був іншим, але хіба це змінить статистику? У складі збірної були схожі показники – 15 голів у 20 зустрічах.
25. Бернарду Сілва (2015 – т.ч.)
Когось це може здивувати, але за спиною Бернарду вже 70 матчів у складі національної команди. Єдине, чого не вистачає – якихось серйозних перемог. На Євро-2016 Сілва не їздив, а майже всі турніри після цього португальці відверто провалили. Здається, настав саме той час, коли лідер «Манчестер Сіті» повинен взяти на себе ініціативу. Йому цілком до снаги зробити це на ЧС-2022 та остаточно увірватися у когорту найкращих з найкращих. Як мінімум, на «фактор Бернарду» сподіваються вболівальники.
24. Руй Патрісіу (2010 – т.ч.)
На відміну від Бернарду, по Франції у 2016-му вдосталь покатався Патрісіу. Та покатався так, що став ледь не ключовою фігурою у створеній сенсації. Команда Сантуша усі стадії проходила з величезним скрипом, а у кожному з матчів дива на лінії воріт творив саме Руй. Фінал не був винятком – Грізманну, напевне, досі сниться той сейв після удару головою. У Катар 34-річний голкіпер їде вже не у статусі першого номера, зміна поколінь також необхідна.
23. Жозе Аугушту (1958 – 1968)
Черговий представник видатного покоління «Бенфіки» початку 60-х, який бігав на флангах атаки «орлів». Аугушту є автором дебютного голу Португалії на чемпіонатах світу (у 1966-му). Після відставки та прокляття Гуттманна Жозе протримався у «Бенфіці» дуже довго – аж до 1970 року, поки не завершив професійні виступи.
22. Жоау Домінгуш Пінту (1983 – 1996)
Бронзовий призер Євро-1984 та людина одного клубу. 408 матчів за «Порту», де правий захисник став капітаном та справжньою легендою. В активі Пінту 24 титули, у тому числі перемога з «драконами» у найпрестижнішому європейському турнірі у сезоні 1986/87. Свого часу говорили, що у Пінту 2 серця та 4 ноги, адже цей невисокий на зріст хлопчина (173 см) перетворювався на справжнє жахіття для суперників. Цікаво, що найкращий португальський фулбек зі збірною попрощався 1996 року у грі з Україною.
21. Жозе Аугушту Торріш (1963 – 1974)
Автор переможного голу у матчі за 3-тє місце на ЧС-1966 проти СРСР, у тій же грі він ще заробив пенальті. Таранний форвард з ростом 191 сантиметр, який також був в обоймі команди Гуттманна. 9-разовий чемпіон Португалії та найкращий бомбардир розіграшу Кубка європейських чемпіонів 1965 року. Після «Бенфіки» Торріш стабільно забивав за «Віторію» та «Ешторіл», завершивши кар’єру з понад 200 м’ячами на рахунку.
20. Рікарду Куарежма (2003 – 2018)
Двадцятку рейтингу відкриває, ймовірно, найбільш талановитий футболіст в історії країни. Правильно розпорядитися своїм даром Куарежма не зумів, але навіть докладених зусиль вистачило, щоб його ім’я надовго запам’ятали не лише на Батьківщині, але й у світі.
Після «Барселони» у Рікарду був яскравий період у «Порту», а також невдалі спроби в «Інтері» та «Челсі». Проте у складі збірної у Куарежми після 2011 року проблем не виникало. На переможному Євро-2016 він відіграв досить важливу роль, навіть забивши хорватам в екстратаймі 1/8 фіналу.
19. Сімау (1998 – 2010)
Масштаб персони Сімау у Португалії міг би стати ще більшим, якби не скандал з капітанською пов’язкою у 2010 році – перед ЧС її передали Роналду, який цього вимагав, а півзахисник «Атлетіко» дотримався своєї принципової позиції та після приїзду з ПАР припинив виступи за збірну у віці 30 років. На ту мить за спиною футболіста було вже 85 матчів та участь на чотирьох великих турнірах.
З «матрацниками» на клубному рівні виграв Лігу Європи, після чого приєднався до турецького «Бешикташа».
18. Рікарду (2001 – 2008)
Мабуть, найпам’ятніший спогад вболівальників про голкіпера Рікарду – серія пенальті з Англією на Євро-2004, коли він відбив спробу Даріуса Вассела голими руками, а потім реалізував вирішальний удар. Англійців воротар засмутив й через 2 роки, не дозволивши забити з 11-метрової позначки Лемпарду, Джеррарду та Карраґеру в 1/4 фіналу ЧС-2006. Основним залишився і на континентальній першості в Австрії та Швейцарії у 2008 році, де й провів останній, 79-й матч за збірну.
На клубному рівні Рікарду став сенсаційним чемпіоном Португалії з «Боавіштою» у кампанії 2000/01, але після трансферу у «Спортинг» зірок з неба вже не хапав, хоч і доходив до фіналу Кубка УЄФА.
17. Нані (2006 – 2017)
Після 2016 року португальцям було важко знайти схожого на Нані виконавця в атакувальну ланку. Зараз потенційним наступником 17-го номера «МЮ» та збірної може стати Рафаел Леау, але йому до такого рівня ще працювати й працювати.
За національну команду Нані провів 112 матчів, отримавши статус одного з лідерів на тріумфальному Євро-2016. Понад 10 років він вважався незамінним, а його гра в дуеті з Роналду закохувала у себе фанатів. Знову ж таки, у сучасному футболі таких харизматичних, яскравих та нестандартних гравців знайти зовсім нелегко. Нані – представник романтичної епохи, яка потрохи залишається у минулому. І ні, це не лише про сальто під час святкування голів.
16. Паулу Футре (1983 – 1995)
Свого часу Футре став наймолодшим дебютантом в історії збірної, але подальший шлях іноді складався для нього непросто. То вищезгаданий Торріш вже на посаді тренера не ставив його у склад, бо хотів баланс у команді за представниками з різних клубів, то Португалія переживала важкі часи, не проявляючи себе на серйозних змаганнях.
Паулу натомість мав яскраву клубну кар’єру, а піком виявився період перебування в «Атлетіко» – 38 голів у 163 матчах та друге місце у голосуванні за «Золотий м’яч» 1987 року (один з чотирьох португальців в історії, які потрапили у топ-3).
15. Педру Паулета (1997 – 2006)
Легенда «ПСЖ» та один з капітанів збірної. За парижан форвард забив 76 голів у 168 матчах, а у складі національної команди 47 м’ячів у 88 іграх. Для Португалії це другий показник в історії після Роналду, а з чинних гравців ніхто навіть й близько не наблизився до Паулети. Щоправда, на великих турнірах у нього не склалося – Євро-2004 завершив з нулем голів у активі, а на ЧС-2006 забив лише у ворота Анголи, хоча був найкращим бомбардиром відбору та взагалі входив до списку топових нападників того часу.
14. Жозе Агуаш (1952 – 1962)
Один з небагатьох футболістів, якого у цьому списку високо підійняли виступи за клуб. За збірну форвард забив 11 голів у 25 матчах, але у складі «Бенфіки» видав просто неймовірний показник – 290 м’ячів у 281 грі! І так, це капітан команди Гуттмана. На рахунку Жозе голи в обох фіналах Кубка європейських чемпіонів сезонів 1960/61 та 1961/62, а от у третьому поспіль проти «Мілана» (1:2) він не зіграв. У Агуаша була кличка «Золота голова», якою він вміло користувався у чужому карному майданчику, не надто вирізняючись зростом (180 см).
13. Фернанду Гомеш (1975 – 1988)
Легенда періоду становлення «Порту» у 80-х та автор фрази: «Забити гол – це як отримати оргазм». 300 м’ячів за кар’єру та 48 у складі збірної точно принесли форварду немало задоволення. Фінал Кубка європейських чемпіонів у 1987 році Фернанду пропускав через перелом, але був лідером тієї команди, відігравши ключову роль на попередніх стадіях. На жаль, тоді його гол у півфіналі допоміг вибити київське «Динамо».
Станом на сьогодні Гомеш залишається найкращим бомбардиром в історії «Порту». В колекції знаходяться дві «Золотих бутси» 1983-го та 1985-го років, а командних трофеїв ще більше – 14. Однак медаль зі збірної лише одна – бронзова за Євро-1984.
12. Нуну Гомеш (1996 – 2011)
Це трапилось випадково, але наступним у списку йде футболіст, який отримав прізвисько на честь саме Фернанду. Нуну Мігел Суареш Перейра Рібейру у віці 9 років став «Гомешем» через високу результативність на дитячих турнірах та порівняння з легендарним нападником «Порту».
На великих турнірах та у кваліфікаціях Нуну робив різницю, дослужившись до капітана збірної – 4 голи на Євро-2000 (третій у списку бомбардирів), 7 у відборі на ЧС-2002, м’ячі іспанцям та німцям у 2004-му та 2006-му відповідно, а також рекордне взяття воріт проти Німеччини на у 2008-му (тоді став лише 4-м в історії, хто забивав на трьох різних Євро).
Проте, як і Жоау Пінту, не дуже любив суддів – у 2000 році Гомеш отримав дискваліфікацію на 8 місяців на рівні збірних за поштовх арбітра Гюнтера Бенке, коли він призначив той самий пенальті за гру рукою Шав’єра у півфіналі чемпіонату Європи.
11. Жоау Моутінью (2005 – т.ч.)
З Моутінью заведено асоціювати останнє покоління збірної – з 2005 року хавбек провів за команду 144 матчі, що є другим показником в історії. На ЧС у Катар Жоау вже не поїде, хоча планував завершувати міжнародну кар’єру ще раніше. Його банально не відпускали, покладаючись на досвід та вміння, яким не знаходилося достойної заміни.
6 великих турнірів, перемога на Євро-2016 у статусі ключового гравця, бронза Євро-2012 після нереалізованого пенальті у серії з іспанцями – широкий спектр емоцій, який все ж підтверджує величину персони Моутінью у Португалії.
10. Вітор Байя (1990 – 2002)
Останній голкіпер у списку – 400 матчів за «Порту», 80 за збірну, бронзові нагороди Євро-2000 у Нідерландах та Бельгії (відбитий пенальті в 1/4 від турка Ердема), 31 титул на клубному рівні, у тому числі Ліга чемпіонів 2003/04. У тому ж сенсаційному для команди Моурінью році Вітор визнавався найкращим воротарем Європи та сезону загалом, а у 1989-му та 1991-му – найкращим футболістом Португалії.
9. Пепе (2007 – т.ч.)
Живіший з усіх живих. Пепе переплюнув і Бруну Алвеша, і Моутінью, і Луїша Фігу. Захисник наближається вже до відмітки у 125 матчів за збірну, хоча їде в Катар з травмою. Проте всього цього могло й не бути – до 20 років він чекав на запрошення від Бразилії, але все ж вирішив змінити футбольне громадянство.
Пепе досяг величезних успіхів як з «Реалом», так і з національною командою. Окрім титулів, центрбек здобув ще декілька індивідуальних нагород – на Євро-2012 та Євро-2016 був включений у символічні збірні, а у Франції його визнали найкращим гравцем переможного фіналу. З «Порту» здобув 8 трофеїв, а після переїзду в Мадрид поповнив колекцію 14 новими кубками, 3 з яких – Ліга чемпіонів.
8. Рікарду Карвалью (2003 – 2016)
Карвалью також може похизуватись персональними здобутками – потрапляння у символічні збірні Євро-2004 та ЧС-2006, звання найкращого захисника європейського сезону 2003/04, футболіст року у Португалії у 2003-му, така ж нагорода у «Челсі» у 2008-му. Рікарду та Роналду – єдині, хто програвали фінал чемпіонату Європи у 2004-му та вигравали його у 2016-му. На полях Франції, до речі, захисник навіть встиг зіграти 3 матчі.
На високому рівні Карвалью виступав до 36 років, маючи за спиною успішні періоди в «Порту», «Челсі», «Реалі» та «Монако», після чого зі спокійною душею поїхав догравати в Китай.
7. Маріу Колуна (1955 – 1968)
Фланговий півзахисник мозамбікського походження, який є уособленням дебютного для країни ЧС-1966 та найкращої в історії команди «Бенфіки» на початку 60-х. Тоді португальці були першим клубом, який перервав гегемонію «Реала» у Кубку європейських чемпіонів, а Колуна забивав в обох вирішальних матчах. У третьому поспіль фіналі (сезон 1962/63) Маріу отримав травму по ходу зустрічі, але тоді заміни робити не дозволялося, тож «орли» догравали вдесятьох та у підсумку поступилися «Мілану».
Загалом за «Бенфіку» Колуна провів 364 зустрічі, а на чемпіонаті світу в Англії був капітаном португальської збірної.
6. Фернанду Коуту (1990 – 2004)
Один з трьох найуспішніших представників «золотого покоління». Довголітній капітан, який першим в історії досяг відмітки у 100 матчів за національну команду. Зараз Коуту за цим показником посідає третю позицію. Один зі своїх 8 голів за збірну центрбек забив у ворота України у відборі на ЧС-1998.
В Європі Коуту успішно пограв за «Порту», «Парму», з якою здобув Кубок УЄФА у 1995-му, «Барселону» та «Лаціо».
5. Деку (2003 – 2010)
Ще один натуралізований бразилець, який став своїм для португальських вболівальників. Завдяки Деку прапор країни вперше за довгі роки опинився у топ-3 «Золотого м’яча», коли у 2004 році тоді вже півзахисник «Барселони» залишився позаду Андрія Шевченка.
У збірній плеймейкер швидко перетворився на ключового гравця, провівши загалом 75 матчів, а у стані каталонців та пізніше «Челсі» продовжував здобувати трофеї. З «Порту» на початку нульових виграв 3 чемпіонства, 3 внутрішніх Кубки, Кубок УЄФА та Лігу чемпіонів 2003/04, за підсумками якої Деку визнали найкращим футболістом клубного сезону.
4. Руй Кошта (1993 – 2004)
Насправді вибір між ним та Деку за цю позицію був доволі складним. На користь Руя зіграв його вклад в успіхи збірної. Він є одним з найстабільніших гравців національної команди в історії, перебувавши у статусі лідера на чотирьох поспіль великих турнірах. Результативність півзахисника теж вражає – 26 голів у 94 матчах, а найпам’ятнішим є м’яч у ворота Англії у чвертьфіналі Євро-2004. На обох чемпіонатах Європи Кошта потрапляв у символічну 11-ку.
І так, це черговий продукт «золотого покоління», творцем якого 30 років тому був Карлуш Кейруш. На клубному рівні Руй запалював у складі італійських «Фіорентини» та «Мілана», вигравши з «россонері» ЛЧ кампанії 2002/03.
3. Ейсебіу (1961 – 1973)
Так, лише третій. Безперечно, це визначна постать не лише у португальському футболі, але й у світовому загалом. Володар «Золотого м’яча» 1965 року та ще 8 потраплянь у список номінантів премії, 9 голів на дебютному для збірної ЧС-1966, який завершився бронзовими медалями, 7-разовий найкращий бомбардир внутрішніх першостей, переможець Кубка європейських чемпіонів разом із «Бенфікою», 424 голи у 434 офіційних матчах кар’єри… Заслуги Ейсебіу можна перераховувати ще довго, але є один аспект, у якому він все ж поступається лідерам топу – результати у національній команді.
Попри свої голеадорські рекорди Ейсебіу не зміг вивести збірну на жоден з наступних великих турнірів після «бронзового» ЧС в Англії. Великий футболіст, але за версією нашого суб’єктивного рейтингу двоє інших гравців заслужили опинитися вище.
2. Луїш Фігу (1991 – 2006)
На відміну від Ейсебіу, Фігу представляв збірну на трьох чемпіонатах Європи та двох чемпіонатах світу. Двічі «селесао» здобували медалі, а сам Луїш тричі потрапляв у символічні збірні турнірів – 2000-го, 2004-го та 2006-го.
У 2000 році Португалія вперше за понад три десятиліття отримала нового володаря «Золотого м’яча», що вже тоді окреслило Фігу як найбільш успішного вихованця покоління Кейруша. 127 разів Луїш одягав зелено-червону футболку, 6 разів визнавався найкращим гравцем країни, а ще тричі отримував схоже звання вже в Іспанії, де у тому ж 2000-му здійснив рекордний трансфер з «Барселони» в «Реал» за 37 мільйонів фунтів.
1. Кріштіану Роналду (2003 – т.ч.)
Якщо дебати щодо найкращого футболіста усіх часів ще продовжуються, то на рівні Португалії все очевидно – Роналду поза жодними сумнівами є найвидатнішим гравцем в історії своєї країни. На кожному з великих турнірів Кріштіану стабільно робив різницю у складі збірної, за винятком невдалого ЧС-2014. Цифри статистики, а також командні та індивідуальні досягнення говорять самі за себе:
– 5 «Золотих м’ячів»;
– 4 «Золотих бутси»;
– Найбільше матчів за збірну Португалії – 191 (має шанс побити світовий рекорд Со Чін Енна, у якого 195 за Малайзію);
– Найкращий бомбардир в історії збірних – 117 голів;
– Найкращий бомбардир в історії чемпіонатів Європи – 14 голів (3 з яких на переможному Євро-2016);
– Найкращий бомбардир та асистент в історії ЛЧ;
– Найкращий бомбардир в історії «Реала»;
І це лише перша сторінка списку. Тільки от у колекції Роналду все ж не вистачає ще одного трофея.
Фото: Matthias Hangst/Getty Images, ProShots, Getty Images, Tony Dias/Global Images, AFP, Patrik Stollarz/AFP via Getty Images, La Liga, «Бенфіка», Francisco Leong/AFP
