Називати Реброва поганим тренером – бездумно. Його збірній дуже далеко до остаточної побудови
З Шевченком було те саме.
Коментарі на «Трибуні» під час важливих матчів – це окремий вид мистецтва, за яким можна слідкувати з попкорном настільки уважно, що відволікаєшся від самої гри. Але кількість критично налаштованих коментарів до Сергія Реброва (аж до заплюсованих закликів до звільнення у гілці до матчу) вже достатньо велика, щоб хотілося висловити і свою думку.
Гра збірної України до 75-80 хвилини проти Боснії та Герцеговини була жахливою – і з оцінкою конкретного матчу можу підписатися обома руками. Але ще далеко не час виставляти фінальну оцінку тренерському штабу. І цей час навіть не настане після матчу з Ісландією.
Ще дуже рано, друзі.
Бути тренером збірної – специфічний досвід, якому доводиться вчитися на ходу. Наприклад, ладнати з 4-місячною перервою між тренуваннями, після якої виявляється, що один ключовий гравець для позиційної гри приїхав в жахливій формі, а інший – і зовсім не може грати через травму.
І таких моментів дійсно багато, коли може не вистачати достатньо взаємозамінних пазлів, щоб проходити через нові матчі без втрат в грі та результаті. Так, збірна України дійсно має найкраще покоління в історії – але воно, на жаль, не бездонне як у топових країн.
Розумію, що вболівання за збірну вчить чому завгодно, але не смиренності. Хочеться, щоб тут і одразу з’являлися злагоджені рухи, активний пресинг і феєрична гра в атаці. Бо це команда, за яку зараз хочеться вболівати найбільше – на фоні падіння рівня УПЛ і ваших (підставте самі) улюблених українських клубів. І хочеться, щоб хоча б збірна дарувала нам позитивніші емоції в такий складний час.
Але почекати все ж доведеться. Як ми почекали у випадку з Андрієм Шевченком.
Здається, що це було дуже давно, але перша частина його кар’єри в збірній не була ж ідеальною, правда? Навіть більше – 3 роки нам довелося чекати до тієї гри, яку з такою теплотою згадують вболівальники. А до того був жахливий відбір на ЧС-2018, де ключовою була навіть не фінальна програна гра проти Хорватії – ключовим став абсолютно беззубий матч проти Ісландії, яка пережувала нас без солі і виплюнула за межі відбіркової зони. І це вже пройшло понад рік з моменту, як Шевченко був у пошуках гри для команди.
Ребров в цій команді – 9 місяців у значно важчих умовах. Він навіть не може зіграти з цією командою вдома – а українські стадіони на топматчах завжди були бустом для команди. Перемоги Шевченка у 2019-му – це також і шалений Львів на Сербії та справжній вулик на «Олімпійському» в Києві на Португалії.
Реброву дійсно треба ставити важливі запитання через гру. Проти такої Боснії хотілося б не доводити до валідольних останніх хвилин. Проти Ісландії буде надважливий тест для тренерського штабу, як у ньому вміють пропрацьовувати помилки – бо за стилем це схожий (але ще кусючіший) суперник, який буде так само активно пресингувати та душити нашу позиційну гру.
Але бездумно вже ставити діагноз цій дуже молодій команді чи безапеляційно казати, що Сергій Ребров – поганий тренер. Його кар’єра показує зовсім зворотнє. За відчуттями можна припустити, що момент для першої серйозної оцінки вмінь його штабу вже у цьому складному розрізі збірних прийде вже під кінець відбору на ЧС-2026. І на самому турнірі в США/Канаді/Мексиці, якщо ми туди потрапимо.
Ми так само чекали на те, чи вийде у Петракова. Окремий текст з порівнянням його та Реброва зібрав вже багато різних відгуків, але ж основне, чому в екстренера збірної все ж не вийшло – це через відсутність у нього й у самій УАФ системності рішень. Переламати через коліно старий стиль на вертикальну гру в три захисника, щоб потім вже в агонії однаково відкотитися на 4-3-3 з акцентом на позиційну гру – цей сумбур до добра Петракова (і Павелка) очевидно не привів.
Бо гра рано чи пізно однаково прийде, якщо буде правильна реакція на ситуативні проблеми – але зі збереженням свого основного бачення. Як показує статистика вольових перемог збірної – Сергій Ребров точно здатний покращувати гру команди вже під час матчів і здатний робити це постійно. І це, насправді, одна з тих речей, яка доступна далеко не кожному тренеру у світі. Але наступний крок – робити це між матчами, потім прогнозувати найімовірніший хід подій до першого матчу.
Роботи ще непочатий край. І впевнений, що Сергію Реброву навіть не потрібні адвокати його дій, він і сам себе чудово захистить. Як і Андрій Шевченко, який очевидно бачить у колишньому партнері ідеального кандидата на цю посаду. Це зараз розмова майже не про них – це про шкалу очікувань, яку маємо ми самі для себе вибудувати у випадку контексту футболу збірної. На фоні прикладів Шевченка, Реброва, Петракова та інших.
Якщо кидатися із крайності у крайність – ми чекатимемо позитивного результату і гарної гри збірної значно довше і сам цей період буде значно коротшим. Якщо вже український футбол обрав цю стратегію і бачення зовсім нової структури – треба дати цьому рішенню і лідерам напрямку значно більше часу на всіх рівнях.
Фото: УАФ
