Рейтинг найкращих українських легіонерів старту сезону
Проміжний підсумок виступів наших у Європі.
Українські легіонери у топлігах видали надпотужний відрізок перед міжнародною паузою, під час якої збірна проведе вирішальний матч кваліфікації Євро-2024 проти Італії.
Відзначилися (у прямому та переносних значеннях) ледь не усі – від Артема Довбика та навіть до Віктора Коваленка. З цього приводу Tribuna.com вирішила продовжити визначати найкращих гравців на старті сезону – після загального топу з усіма зірками спробуємо скласти десятку українців, які на клубному рівні успішно провели початок поточної кампанії в іноземних лігах.
Критерії все ті ж: суб’єктивна оцінка у поєднанні з декількома об’єктивними факторами (стабільність, вплив на результати тощо), однак серед яких у пріоритеті – рівень чемпіонату. Це одразу пояснення, чому, наприклад, тут не буде форварда молдавського «Бєльці» Сергія Молочка з його 5+2 у сезоні, а будуть ті, хто провів умовно лише 4 матчі.
10. Андрій Лунін, «Реал»
Власне, про 4 матчі. Десятку замикає Лунін та не впускає у рейтинг Руслана Маліновського, який провів аж 11 ігор за «Дженоа». Пояснення цьому суперечливому рішенню наступне – голкіпер «Реала» усіма своїми чотирма виходами на поле скористався сповна.
Андрій у кожному з матчів продемонстрував дійсно високий рівень, а після травми Кепи взагалі видав 2 топових перформанси – взяв пенальті проти «Браги» в ЛЧ та зробив крутий сейв наприкінці зустрічі, а у Ла Лізі з «Валенсією» двічі врятував команду на старті. І породив дискусії серед вболівальників «Реала» щодо статусу основного.
У Маліновського ж поки триває процес адаптації – спочатку був ряд невдалих матчів, потім тричі поспіль не потрапив у старт, згодом невеликий сплеск, але після цього знову 2 невиразних виступи (в останньому турі тренер довірив йому всього 5 хвилин).
Втім, Луніну очевидно потрібно намагатися виграти конкуренцію у Кепи задля регулярної практики, щоб втриматися у нашому так званому PowerRankings.
9. Максим Таловєров, ЛАСК
На початку сезону схожа до кейса Маліновського ситуація була у Таловєрова. ЛАСК залишив його у себе, продовживши оренду зі «Славії», але тренер не ставив у склад (один вихід у старті на Кубок до кінця вересня).
Проте Максим виборов місце та остаточно закріпився, 11 разів поспіль провівши 75+ хвилин в офіційних матчах (7 з них – повні). І забив «Юніону» у ЛЄ. Що цікаво, в Австрії українця іноді використовують в опорній зоні.
У місцевому чемпіонаті Таловєров:
– 1-й за % виграних верхових єдиноборств (75,6%);
– 4-й за кількістю перехоплень у середньому за гру;
– 6-й серед захисників за поверненнями м’яча у контрпресингу.
Тож у підсумку цілком заслужений виклик 23-річного центрбека у збірну та його 9-те місце у цьому рейтингу.
Враховуючи стабільність та ігрову практику Таловєрова, можна сперечатися, що Мудрик опинився вище у списку. У Михайла ж сезон загалом поки складається не найкращим чином – як мінімум немає постійного місця у старті «Челсі», на що зокрема впливають травми.
Але тут на перший план виходить саме зіставлення рівнів австрійського та англійського футболу, у якому Мудрик все ж мав проблиски. І вони були тривалішими та яскравішими, ніж, наприклад, у Маліновського в Італії.
Так, у листопаді видав 2 слабких матчі – провальний вихід проти «Тоттенгема» та скупий на дії проти «Манчестер Сіті». Однак згадаємо початок сезону:
– Мудрик, виходячи на заміни, ставав найгострішим гравцем у складі лондонців;
– Ситуація не змінилася й після потрапляння в основу – хороші ігри з «Борнмутом» та «Астон Віллою»;
– І нарешті серія з результативних матчів – голи у ворота «Фулгема» та «Арсенала».
Тільки от 8-ма позиція – це маркер, що Михайло навряд може вважати старт нової кампанії успішним для себе.
Так, представник польського чемпіонату опиняється вище вінгера «Челсі» з АПЛ. Тут історія із зіставленням рівнів не працює з однієї простої причини – Кочергін є лідером «Ракува», який за втраченими очками йде третім у таблиці ліги.
Варто зазначити, що Владислав все ж не найбільш ключова фігура у складі своєї команди – наприклад, у нього бувають непотрапляння у старт. Проте інколи це пов’язано з ротацією, інколи – з пошкодженнями, а дивитись потрібно у першу чергу на цифри його впливу.
Українець у поточному сезоні провів вже 27 матчів, у них відзначився 6 голами та 4 асистами. Двічі забивав у кваліфікації ЛЧ, віддавав асист проти «Спортінга» у ЛЄ, робив 1+1 у Кубку. Хороший доробок.
У Зінченка видався неоднозначний старт сезону. Потрібно визнати, що в Олександра дійсно трапився спад, якщо порівнювати з минулою кампанією. З часом це переросло навіть у програну конкуренцію непрофільному лівому захиснику Такехіро Томіясу, для якого рідною є позиція на правому фланзі – українця замінили на японця у перерві матчу з «Челсі», а після цього він тричі у наступних 5 іграх не потрапив в основу.
З іншого боку, все не настільки критично, як здається. По-перше, в останніх двох матчах Зінченко таки набрав форму – вдало вийшов на заміну проти «Севільї» у ЛЧ, а на минулих вихідних видав топовий виступ проти «Бернлі» із красивим забитим голом.
Можливо, Мікель Артета нарешті вирішив, що робити з проблемою взаємодії Олександра з Райсом у лівому напівфланзі, коли вони обидва знаходяться фактично в одній зоні та дублюють функції. А, можливо, сам українець тепер пристосувався до нової моделі.
Що важливо, за індивідуальними показниками спад Зінченка стає менш помітним – наприклад, він знову вийшов у лідери АПЛ за середньою кількістю передач з просуванням за 90 хвилин.
Трубін у «Бенфіці» мав трохи затягнуту адаптацію – не грав 4 матчі поспіль з моменту трансферу, через що також просидів у запасі дві гри збірної у кваліфікації Євро-2024. Тому не дивно, що дебютні виходи у новій команді були не надто впевненими, чого лише вартий вечір в ЛЧ із «Зальцбургом».
Анатолію знадобився якийсь час, щоб віднайти стабільність. З кожною грою українець додавав – рятував «орлів» у важливі моменти, відбив пару пенальті, провів 5 сухих матчів. Претензій до воротаря мало (хоча огріхи є), але загалом форма «Бенфіки» (особливо захисту) не дозволяє говорити про якусь неймовірну надійність. З останнього – 1:3 від «Сосьєдада» з трьома пропущеними у стартові 20 хвилин.
Тож за сукупністю факторів Трубін до лідерських позицій на цьому етапі сезону поки не дотягнув.
Як і у випадку із Зінченком, Циганков поки виглядає не настільки яскравим, як минулого сезону. Цей висновок побудований на загальному враженні, на яке впливає декілька факторів. Перше – це зараз «Жирона» знову яскрава та динамічна, але у перших турах Ла Ліги з командною грою були певні труднощі, які вдалося подолати ближче до середини вересня. Друге – відсутність Віктора протягом місяця через травму, яку він отримав у не найкращому для себе матчі з «Реалом».
Звісно, пізніше усі ми побачили різницю між «Жироною» з Циганковим та «Жироною» без нього – іспанцям дуже не вистачало креативу та нестандартних рішень українця. Але це швидше недолік команди, ніж плюс в актив вінгера у цьому рейтингу.
Перші ознаки «повернення» Віктор продемонстрував у попередній зустрічі з «Райо» (2:1) – тероризував оборону, самотужки створив безліч гольових моментів (2 для Довбика), забезпечував безперервність та постійний тиск на суперника. Тобто своєю грою натякнув, що набирає оптимальні кондиції. За такого сценарію далі точно варто чекати чогось більшого, ніж 2+2 у 12 матчах.
А от стабільність – це про Забарного. 21-річний український центрбек у розіграші АПЛ не пропустив ще жодної хвилини та став єдиним гравцем «Борнмута», якому це вдалося.
У команди багато проблем – не до кінця адаптувалася до зміни стилю та вимог іспанця Іраоли, у деяких матчах нелогічно недобрали очок, були під тиском на тлі поганих результатів. Якщо продовжувати цей список та переходити до оцінки індивідуальних перформансів, то черга до Іллі дійде не скоро.
Забарний – справді світла пляма у «Борнмуті». Він прогресує та помітно додає в аспектах, де раніше не так виділявся, а також рідко провалюється. Встигає як в обороні (4-й в АПЛ за заблокованими ударами та 6-й за перехопленнями), так і в побудові атак (7-й серед центрбеків за пасами у фінальну третину).
Ще одна історія про прогрес. Миколенко буквально переродився та є однієї з ключових фігур в «Евертоні» Шона Дайча. Детально про форму Віталія ми розповідали тут:
Якщо коротко, то Віталій несподівано став впевненим у собі – і це одразу відобразилось на результатах та отриманні статусу одного з найкращих фулбеків оборонного плану в АПЛ.
І якщо класна робота на захист не є несподіванкою для вболівальників, то явне покращення гри в атаці – приємний сюрприз. Йдеться навіть не про 2 забитих голи, а про те, як Миколенко у системі Дайча забезпечує динаміку на своєму фланзі.
Реінкарнація, яка не може не подобатись.
1. Артем Довбик, «Жирона»
У когось були сумніви? Довбик – тут. На першому місці у рейтингу.
Артем фантастично адаптувався до Ла Ліги і «Жирони» – забиває, віддає, допомагає команді, збирає хорошу пресу та провокує чутки про інтерес грандів європейського футболу. Так, до них поки варто ставитись скептично, але навряд можна апріорі виключати правдивість цієї інформації – бо ми ж говоримо про найефективнішого гравця чемпіонату Іспанією та шостого найкращого за ефективністю футболіста топ-5 ліг Європи.
Беззаперечне лідерство у Power Rankings українських легіонерів за кордоном.
Фото: Sebastian Frej/MB Media, Giuseppe Maffia/NurPhoto, Cesar Cebolla/Pressinphoto, Severin Aichbauer/SEPA.Media, Ryan Pierse/Getty Images, Gualter Fatia/Getty Images, Nigel French/PA Images, Ion Alcoba/Quality Sport Images, Juan Manuel Serrano Arce/Getty Images, Robbie Jay Barratt/AMA
