Обʼєктивні фактори мають превалювати над субʼєктивними. Чому фанатам не можна довіряти дизайн

Неважливо, подобається вам емблема чи ні – головне, аби вона була досконалою.

Я ніколи не був противником конкурсів емблем, адже саме за допомогою них я можу самореалізуватися, не будучи професійним дизайнером. Так, великі клуби самі до мене не звертаються з огляду на відсутність у мене відповідного портфоліо, і саме завдяки конкурсу на емблему ФСК «Маріуполь», який я виграв, мені вдалося заявити про себе у ПФЛ.

Але всьому має бути адекватна межа. Цілком нормально просити всіх охочих намалювати емблему, адже новий Штрайс може з'явитися нізвідки, але пропонувати уболівальникам іще й обрати найкращу з представлених це занадто. Адже серед усього навколофутбольного комʼюніті лише відсотків 5-10 справді розбираються в дизайні, а не обирають першу емблему, яка попалася під руку.

У виборі емблем простими вболівальниками є два фактори: особисті субʼєктивні вподобання та данина історії. Другий фактор аж двічі зіграв свою негативну роль у Іспанії: через протести фанатів «Атлетико» та «Вальядоліда» обидва клуби з наступного сезону змушені повернутися до старих емблем.

Але хіба нові емблеми цих команд були поганими? Ні. Навіть самі фанати визнали, що їхніми аргументами була ця сама історичність та небажання чогось міняти. Вся критика зводилася до того, що зі старими емблемами команди досягнули своїх найвищих вершин у історії, а з новими– ні. Ну, вибачте, а як досягнути за 5 років того ж самого, чого раніше досягали за 50?

То які ж із цих фанатів експерти в дизайні і чому вони вирішили, що вони можуть бути компетентні в цьому питанні? Одна справа конструктивно критикувати, але вимагати повернути старе без об'єктивної аргументації це занадто. Я вважаю абсолютно хибним рішення обох клубів прогнутися під фанатів та повернути старі емблеми, відмовившись від значно кращих і осучаснених нових.

Я не побачив жодної протидії протестам ні від «Атлетико», ні від «Вальядоліда» – вони просто пішли на повідку фанатів. Хоча могли б спробувати з залученням професійних дизайнерів та бізнес-аналітиків піти на діалог задля захисту цих емблем. Так, сучасні футбольні клуби топ-ліг – це бренди, яким необхідна впізнавана та не перевантажена емблема, а не геральдичний герб з купою всілякої рослинності. Хоча інколи й це заходить занадто далеко.

Також яскравим прикладом, коли фанатам не зайшов справді необхідний ребрендинг – це «Норвіч». Клуб не винаходив велосипед і у 2022 році зробив рівно те, що вимагалося: осучаснив і підрівняв стару емблему, підігнавши її до сучасних стандартів. Настільки, що я лише з ребрендингом зрозумів, що в кутку зображений не якийсь монстр, а лев.

Проте незадоволені були і там: на фанатів «канарок» не подіяли обʼєктивні аргументи клубу, чому цю, найстарішу в тодішній АПЛ емблему та ще й криво намальовану, необхідно змінити. Хоча «Норвіч» зробив правильно і не став слухати фанатів, залишивши новий логотип.

Одна й та сама емблема може бути для когось гарною, а для інших – ні. Ба більше, буває навіть таке, коли неякісні емблеми комусь, навіть дуже авторитетним професійним дизайнерам, здаються гарними, навіть якщо вони не мають під собою якогось історичного підґрунтя. Тоді як деяким фанатам здається, що м'яч, від якого плюються майже всі дизайнери, зобов'язаний бути на емблемі, щоб показати, що це футбольна емблема (хоча це і так видно за стилістикою). Це все суб’єктивні фактори, які базуються на власних уподобаннях та думках.

Намагатися доводити натовпу, що обʼєктивно та чи інша емблема чудова чи погана, теж марно – я намагався зробити це із «Поліссям» та їхнім конкурсом, який вони, на щастя, анулювали, але все звелося до звинувачень у тому, що я просто намагаюся всім навʼязати свої смаки.

Тому я зробив для себе із цього висновок і знайшов, як доносити до вболівальників переваги певних емблем над іншими. Не треба казати, яка емблема добра чи погана – треба апелювати до її дизайнерської довершеності. А саме до того, наскільки вона відповідає трендам, виділяється за своєю символікою, виглядає небанально та оригінально. Так, навіть довершена емблема не має подобатися всім, або навіть не подобатися більшості. Але кожен клуб зобов’язаний мати саме таку, довершену, оригінальну емблему, яка не схожа на інші.

Наприклад, мені не подобається емблема, яку Дмитро Штрайс зробив київському «Арсеналу»: ця літера А здається мені дуже дивною за формою, що не надто личить до композиції. Але вона повністю оригінальна та відповідає символіці клубу. Тим паче, що брендбук не закінчується на емблемі і з гарним мерчем навіть негарну емблему можна пробачити. Так само комусь подобається перенасичена всім підряд емблема «Ворскли» з кліпартним мʼячем.

Треба ставити чітку межу між поганими і негарними емблемами. Перший епітет є об'єктивним, а другий – суб'єктивним. Погана емблема– це та, яка виконана неякісно чи виглядає банально, не маючи своєї родзинки. Тоді як негарною може бути й хороша в дизайнерському плані емблема, повністю довершена, оригінальна, але яка просто вам не сподобалась. Це цілком нормально, якщо вам не подобається навіть та емблема, яка була визнана найкращою усіма експертами– називайте її негарною, але не поганою.

Тож моя позиція проста: клуби зобовʼязані стояти на стороні дизайнерів та вміти захищати свої нові емблеми перед незадоволеним натовпом, який з тих чи інших причин не хоче змін. Яким би авторитетним не був певний дизайнер, він ніколи не доведе всім, чому довершена емблема має їм сподобатися, та він може переконати їх у тому, що завдяки якісній роботі вона має право на життя.

Варто запамʼятати просту річ: емблема – це не малюнок у підручнику з біології і тварини, які там зображені, не вимагають максимальної деталізації, а в першу чергу оригінального вигляду без кліпарту (дефолтних зображень з Інтернету). А прихильникам історичного і противникам будь-яких змін я можу запропонувати в такому разі повернутися до історичного прапора більшості європейських країн у 1940-х роках.

Чи погоджуєтеся ви, що при дизайні варто опиратися не на данину історії, а на сучасні тренди? Пишіть свою думку в коментарі!