Українських коментаторів зневажають глядачі – це дістало. Вони заслуговують на краще ставлення

«Дивитимусь без звуку», «Як ввімкнути інтершум?», «Яка різниця, хто там коментує?» – типовий набір фраз, які можна почути від українських уболівальників, коли мова заходить про їхнє ставлення до тих чи інших коментаторів.

Але коментатор – в першу чергу людина і працівник, який має на меті допомогти вам розібратися в футболі та зробити трансляцію цікавішою. Дивитися футбол на інтершумі вдома – зовсім не те саме, що дивитися його без коментатора на стадіоні. Коментатор допомагає не лише дізнатися якусь цікаву інформацію про команди, а й систематизувати власні думки, щоб було кого слухати під час перегляду матчу й не відволікатися на якісь сторонні джерела.

Коментаторів критикують в тому числі за те, що вони замість того, щоб коментувати події на полі, присвячують забагато уваги історії команд та новинам навколо матчу. Я з цим не погоджуюсь – я і без коментатора бачу, хто кому віддав пас, зате мені цікавіше послухати про історію цих гравців та їхніх команд. Це зокрема показує обізнаність коментатора у справі та те, що йому не байдуже на цей матч і що він до нього готувався.

Ринок коментаторів переніс чимало змін за минулі роки, і в першу чергу завдяки появі нових спортивних трансляторів на кшталт Megogo та Setanta стало краще. Але не змінилося ставлення глядачів до їхньої роботи. «Футболи» і 2+2 за роки свого існування привчили своїх слухачів до часто зааангажованого коментаторства, ще й низької якості.

Згадується в першу чергу Андрій Малиновський, який коментував матчі «Шахтаря» із неприхованою любовʼю до кожного гравця команди, та ще й робив це своїм жахливо нудним голосом з російським акцентом та купою помилок. Ба більше, нині Малиновський після переходу на канал «Еспресо» Костянтина Жеваго чомусь раптово став уболівати за «Ворсклу» та нещадно критикувати той же «Шахтар». Швидко ж клубні симпатії у деяких міняються.

Але ж Малиновський такий один. На тих же «Футболах» із поганих коментаторів були хіба що ще Микола Кравчук, про якого зараз взагалі нічого не чутно, та Максим Гіленко, який, на щастя, відійшов від коментаторства на користь роботи ведучим. Навіть Кирило Круторогов, який відкрито топив за «Шахтар» не менше за Малиновського, має доволі приємний тембр, не награні емоції та на матчах сторонніх команд його цілком можна слухати.

Але на Megogo за минулі роки зʼявилося чимало нових, молодих коментаторів, які не мали попереднього досвіду на олігархічних каналах. Якщо спершу студія будувалася навколо досвідчених майстрів на кшталт Вадима Скічка і Романа Бебеха із «плюсів» та Роберто Моралеса з «Футболів», то нині кістяк команди коментаторів каналів складає раніше невідома молодь.

Коментатори нового покоління затьмарюють навіть легенд. І на Волочаї світ не завʼязаний

Сергій Лукʼяненко, Віталій Кравченко, Гліб Скрипченко, Вадим Шевякін – хтось щось чув про них буквально кілька років тому? Це й очевидно, що не чули – адже вони не могли бути відомими коментаторами банально через вік. Нині вони не набагато старші за того ж Миколу Кравчука десятирічної давнини, чий брак майстерності тоді старші колеги списували на вік.

Але минуло 10 років, і Кравчук не став кращим коментатором ні на цент, а зараз і взагалі зник з футбольного радару. Тоді як його сучасники, що починали коментувати в такому ж молодому віці, як і він, із першого ж етеру значно перевищили його планку.

10 років – доволі серйозний період. Особливо в розрізі того, що відбулося в Україні та в місцевому футболі за цей період. Доба олігархічного футболу фактично минула і фактор «ручних» ЗМІ нівелювався. Так, «Футболів» Ахметова більше немає, а «динамівська» пропаганда на «плюсах» майже нікому не цікава й відверто поступається за своїми обʼємами Малиновському і ко.

Але коментаторів, в першу чергу на УПЛ та європейських матчах українських команд, і далі оцінюють в першу чергу відносно їх клубних уподобань. Якщо виявляється, що він уболіває за «Шахтар», то більшість фанатів «Динамо» не сприйматимуть його роботу і на матчах закордонних клубів, так само й навпаки. Хіба це було так важливо, за кого вболівав Круторогов, коментуючи матчі іспанської Ла Ліги в середині 2010-х? Я теж не був прихильником його роботи на матчах «Шахтаря», але у чемпіонаті Іспанії він був справжнім профі.

Найголовніше, що можна помітити з появою цілої плеяди молодих коментаторів – перестав вважатися топовим коментатором Віктор Вацко. Так, певною мірою це сталося через його вкрай дивний та агресивний власний YouTube-проєкт та принциповість щодо зарплатні, але навіть повернувшись до роботи коментатором на Setanta Вацко не виглядає таким гуру, яким був раніше.

Чи то він вважає себе таким, що не потребує представлення, чи то з віком банально облінувався, та його етери на Сетанті звучать з точки зору інформативності у 2024 році дуже слабко. Не змінився лише його легендарний голос, тоді як те, що він говорить, опустилося до банальщини та повторення заклішованих ним же фраз і непотрібних аналогій топ-ліг з УПЛ. Такі аналогії фактично лише дискредитують наш чемпіонат перед фанатами топ-ліг, адже звучать як банальні висміювання.

Що казати, якщо нецікаво вже слухати навіть Олександра Михайлюка, який ще кілька років тому був топом з топів на матчах АПЛ, а зараз отримує лише рядові матчі середняків, і навіть там не витримує своєї старої планки. Підсів і Дмитро Джулай, який уже не так часто розповідає в етері всілякі цікавинки, а на «Поверхності», де він також працює, його через неякісну гарнітуру взагалі слухати неможливо. Волочая, Бойка, Шалоту і навіть абсолютного новачка Скрипченка стало слухати значно цікавіше.

Гліб Скрипченко взагалі заслуговує на окрему згадку. Він неприховано вболіває за «Лаціо», але це не заважає йому доволі якісно та нейтрально працювати в тому числі на його матчах. Так, матч «орлів» із «Фрозіноне» не складався надто вдало – «Лаціо» пропустили першими і таки мінімально виграли, але ні на ноту не було чутно, що його коментатор вболівав за одну з команд. Що це, як не професіоналізм?

Це не порівняти з коментаторським дебютом ведучого ICTV та YouTube-каналу «Розмова» Сергія Лиховиди, який відбувся у матчі «Ліверпуля» проти «Кристал Пелас». Мерсисайдці програли той матч, так іще й коментував його Лиховида в парі з Віталієм Волочаєм, з яким вони разом вболівали за «Ліверпуль» як у житті, так і безпосередньо під час матчу.

Це було щонайменше дуже дивно слухати, особливо коли не вболіваєш за «Ліверпуль» і перемога «Пелас» виглядала просто неймовірною сенсацією в чемпіонській гонці. До честі Лиховиди варто сказати, що лише перший млинець був глевким і свої наступні матчі на Setanta без участі «Ліверпуля» він відпрацював чудово. Так і не скажеш, що він взагалі не зі світу футболу.

Фактор Віталія Волочая, який лише 3 роки як почав коментувати футбол після кіберспорту, став чи не вирішальним у революції українського коментаторства. Вілат вніс в етери неповторну харизму, і кожен його етер перетворюється на шоу. Чи не є це занадто – кожен вирішує сам для себе, але я вважаю, що нині, коли інтерес до футболу, особливо серед молодого покоління, поступово спадає на користь більш динамічних видів спорту, таке коментування просто необхідне.

Волочай в принципі останнім часом став в українському футбольному комʼюніті чи не головним коментаторським мемом. Це вже виходить за рамки простих смішинок і перетворилося на цирк, проте в хорошому значенні цього слова. Вілат став справжнім артистом, якого запрошують в ефіри задля шоу, а не просто відкоментувати щось чи висловити свою думку. Так, навіть ті види спорту, в яких він не надто розбирається, Волочай коментує залюбки і з небувалим завзяттям. Той же прикол з «Баєрном» дав Волочаю потрібного хайпу і вже зробив його реформатором в українській футбольній мові.

Мемів і іншим коментаторам не бракує. Якщо раніше, як я вже сказав, коментаторські меми були повʼязані з їхнім уболіванням за якісь клуби, то зараз більше уваги виділяється тому, що саме вони говорять в етері. Мова йде не лише про безпосередньо меми та перли в етері, а й про якісь гучні фрази чи цікаві спічі, які змушують замислитися.

Чи визначається хороший коментатор за мемним потенціалом? Сумнівно. Так, мені дуже подобається, як коментує на Megogo Віталій Кравченко, але з нього просто неможливо нарізати щось кумедне чи запамʼятовуване. Він підходить до коментування дуже серйозно і відповідально, не намагаючись розважити глядача, а лише дати йому всю важливу та корисну інформацію про матч і нічого більше. І саме цим Кравченко і чіпляє, хоча я так і не пригадаю якусь конкретну його фразу, яка мені запамʼяталася.

Так само, як і Вадим Шевякін, чий голос має здатність бути одночасно беземоційним і при цьому не нудним. Слухаєш собі спокійний репортаж без зайвих вересків і насолоджуєшся переглядом на нормальній гучності. Було навіть дещо дивно бачити від цього на перший погляд скромняги публічне освідчення в коханні своїй дівчині, журналістці Megogo Марині Машкіній. Хоча її трансляції у TikTok про те, як Шевякін коментує матчі з дому на дистанційці, стали цікавою фішкою цього коментатора. Хоча, знову-таки, його репортажі не відрізняються якоюсь родзинкою з точки зору безпосередньо коментування.

Те ж саме можна було б сказати і про єдину жінку-коментаторку футболу в Україні Галину Вініченко, якби вона не була надміру емоційною. Постійні вигуки, захопливі подихи та смішки в етері звучать так само гарно, як і безглуздо. Я не сумніваюся в її професіоналізмі й ерудованості, але перетворювати репортажі на набір рандомних звуків теж не варто. Іншого, чогось більш серйозного в виконанні Вініченко просто не запамʼятовуєш. Хоча її експертність у футболі безсумнівна: Галина доволі непогано веде подкаст «Кальчополіс» у парі з Глібом Скрипченком.

Немає нічого поганого в тому, щоб зробити якусь смішнявку чи мем власною коронною фразою. Цим мені серед плеяди молодих коментаторів найбільше запамʼятався Віталій Похвала, якого більшість можуть знати як ведучого студій УПЛ ТБ. Також він працює на «Суспільному» та Megogo коментатором і завершує свої етери не банальним прощанням, а фірмовою фразою «Розчісуйте брови і будьте здорові». Звучить трохи безглуздо, особливо після серйозних матчів, але чом би й ні?

Проте коментаторські меми ні в якому разі не є їхнім недоліком, адже щонайменше роблять їх авторів відомими та впізнаваними. Головне – не опускатися до банальних кліше та вміти продукувати ще щось більш корисне за меми. З Владислава Шалоти можна скільки завгодно сміятися через його «слейний» підхід до коментування і купу сленгу в етерах, але це саме те, що робить його унікальним.

Цей коментатор запам'ятався більшості тим, що переплутав Алієва з Романом Зозулею, але то був лише один ляп із десятків етерів. Для мене саме Шалота став символом омолодження українського коментаторства, адже він став першим із нового покоління на телебаченні, коли прийшов коментувати інші види спорту на «Суспільне».

До того ж, раніше саме «Суспільне» асоціювалося зі «старою школою», а нині має крім Шалоти та вищезгаданого Віталія Похвали ще кількох чудових молодих коментаторів, таких як Андрій Сухецький, Євген Перестенко чи Єгор Джулай (не родич Дмитра). Не кажучи вже про те, що Шалота – один з небагатьох вітчизняних коментаторів, хто щиро любить УПЛ і отримує справжнє задоволення від її коментування, яке передається і глядачам через екран. Це, знову-таки, не Михайлюк, який коментує УПЛ так, ніби його змушують це робити під дулом автомата.

До цієї ж когорти молодих та енергійних коментаторів можна віднести і Сергія Лукʼяненка з Megogo. Він запамʼятовується не стільки якимись фірмовими словечками, але додає в етер неповторного драйву. Можна порівняти його з молодим Цигаником часів «Мегаспорту», але адекватнішої версії. Лукʼяненка та решту коментаторів нового покоління обʼєднує їхня свійськість – ти відчуваєш їх близькість до себе, у вільний від етеру час вони відкриті для спілкування у Телеграмі, де більшість має свої канали, і, власне, вони мають ті самі інтереси, що й ти, бо ти розумієш, що вони твої ровесники, а не якісь дорослі дядьки.

Я не коментатор, але теж маю свій канал у Телеграмі. Будьте як герої цього посту й підписуйтеся на мене, якщо хочете дізнатися більше про кожного з них та їхні перли в етерах.

В цілому нашим коментаторам бракує знаменитості. Футбольне телебачення – доволі специфічне та вузькопрофільне, але все одно це ЗМІ. Так, коментаторів не всі знають в обличчя, як, власне, і не повинні, адже в ефірі їх майже ніколи ми не бачимо. Але принаймні їхні голоси та імена варто запамʼятовувати, зокрема щоб не плутати їх та не приписати чийсь ляп комусь іншому. На щастя, зараз із цим набагато краще і кожна група каналів повідомляє про коментаторів перед матчами, чого не робили «Футболи».

Я вважаю, що коментатори заслужили на славу і намагаюся робити так, щоби вони принаймні трохи відчували себе телезірками. Не в негативному контексті і запамʼятовувалися не через помилки, а завдяки своєму якісному рівню, який покращується з року в рік.

Так сталося, що цей пост я готував задовго до сьогодні, але вчора пішов з життя легенда українського коментаторства Сергій Савелій. Тому публікуючи його сьогодні, я присвячую Сергію Степановичу цей пост як знак, що в Україні є кому продовжити його благородну справу.

Напишіть у коментарях, наскільки важливим для вас є фактор коментатора при виборі матчу. Чи буває у вас таке, що ви перемикаєте матч на інший лише через те, що його коментує людина, чий голос вам не подобається? Чи стежите ви за тим, хто коментує цікаві вам матчі, чи вам байдуже на це? Чекаю на ваші відгуки!

Фото: Setanta, Instagram, Facebook, Tribuna, Суспільне