Зимові збори клубів УПЛ – дно. Грають незрозуміло з ким і незрозуміло для кого
Нуль інтересу до безглуздих товарняків.
Кілька тижнів тому розпочалось друге коло української Премʼєр-Ліги. За майже 3 місяці без УПЛ наші вболівальники засумували за улюбленими клубами, і ніякі зимові збори не могли замінити їм офіційні матчі.
Клуби можуть вважати збори корисними і мають на це повне право. Я не буду вдаватися в деталі товариських ігор і їхньої кореляції з офіційними результатами команд. Питання полягає в іншому: для кого українські клуби грають ці товарняки? Спільно з іншим блогером Трибуни Валерієм, автором блогу «Матч Турецького», який не з чуток знає все про організацію турецьких зборів українських команд, ми розробили аналіз проблем цих товариських матчів та відповідей на питання, поставлене вище.
Теза №1: для вболівальників
Напишіть в коментарі, хто дивився матчі улюбленого клубу на зимових зборах. Особливо, якщо ви вболіваєте не за найсильніші клуби, а за умовний «Колос» чи «Минай». Чи було вам цікаво на це дивитися? Порожній стадіон без глядачів та взагалі найчастіше без трибун в принципі, де про інтершум не може й бути мови не додає матчу бодай якогось інтересу.
Окрім того, рівень суперників вкрай сумнівний. Ніхто не каже, що наші клуби мають грати з командами топ-ліг на зборах, та й більшість закордонних чемпіонатів тривають у лютому, тож знайти хороший клуб для спарингу важко. Але не грати ж з будь-ким, хто перший попався під руку!
Тим паче, що цієї зими було достатньо кейсів, коли український клуб не перевіряв календар наступного спаринг-партнера завчасно і був змушений день у день скасовувати матчі через товарняки тих з російськими клубами.
Теза №2: для розвитку вітчизняного спорту
Тож питання: який сенс від цих конкретних матчів? Від перестановки доданків сума не змінюється – грайте хоч з «Уйпештом», хоч з «Дрітою». Зважаючи на рівень суперників, який тоді взагалі сенс був їхати за кордон? Чим ці команди відрізняються від спарингів українських команд між собою? Хіба що більш сприятливим кліматом та відсутністю повітряних тривог.
Одна справа, якби це реально приносило якусь користь конкретно державі – ми випускаємо вас на збори за кордон, а ви приносите у державну скарбничку зібрані з тамтешніх уболівальників (в тому числі українських біженців) гроші на квитки та інші навколоматчеві розваги. А так під час повномасштабної війни цим займаються лише «Динамо» та «Шахтар».
Теза №3: для задоволення примх власників
А так немає ні вболівальників, ні будь-якої користі для третіх сторін від спарингів між двома невідомими командами, одна з яких українська. А стільки пафосу – ось зараз наша команда вирушить на збір у Туреччину, де цілий місяць буде грати товариські матчі з іноземними клубами.
Щоб що? Це й матчем назвати не можна – виходиш в одному складі, закінчуєш у зовсім іншому, проводиш по 50 замін на матч – про який спорт може йтися? Деякі команди примудряються навіть за день проводити по два таких «матчі». Лише «Зоря» називає речі своїми іменами і замість «матч» каже на такі спаринги «спільне тренування з іншою командою».
Відповідно клуб з такого матчу має ніякої користі. Вони проводяться без глядачів, та й не мають ніякого турнірного значення, тож закордонні збори для власників клубів – суто витрати.
То що ж тоді – не грати збори зовсім?
Зовсім ні. Якраз командам ці спаринги необхідні, щоб награвати новачків та нові тренерські схеми. Але це можна оформити так, щоб від цього були в виграші всі – і вболівальники біля екранів, і власники клубів, і навіть держава, яка цим командам і видає дозволи на виїзд за кордон.
Тим паче, що позитивний досвід в українських клубів є. Попередні два роки за ініціативи «Полісся» та його президента Геннадія Буткевича на полях Туреччини було проведено невеликий товариський турнір за участі українських клубів та естонської «Левадії» Winter Cup.
Цьогоріч турнір не відбувся через те, що «Полісся» не поїхало в Туреччину – мовляв, російських клубів багато, та ще й ситуація на Близькому Сході напружена, тож обрали натомість Іспанію.
Але концепція турніру сама по собі вже краща за прості спаринги. Фактично товарняки залишаються товарняками – та сама гра з необмеженою кількістю замін, але принаймні зʼявляється якась турнірна мотивація поборотися за той пластиковий кубок, і ще й гроші від АТБ команда-переможець отримає. Перший розіграш, щоправда, виграло «Полісся», тож Буткевич просто переклав гроші з однієї кишені в іншу, але не суть. До того ж, цей турнір у 2023 році дивилося значно більше людей за звичайні товариські матчі.
Недоліком Winter Cup, крім його банальної назви (але зараз не про це), було те, що там брали участь в основному українські команди, тож фактично це був переніс українського чемпіонату в Туреччину. А на закордонних зборах так чи інакше хочеться якогось різноманіття – те ж саме, що приїхати в Туреччину на відпочинок і замість пахлави їсти там борщ. Зрештою, з українськими клубами можна пограти і в Україні, не витрачаючи ні грошей і часу на переліт, ні часу на взяття дозволу на виїзд за кордон.
Навіть та сама «Левадія» з другого розіграшу не дуже підпадає під поняття закордонного клубу, бо нею керує український бізнесмен Віктор Левада (оригінальну назву для свого клубу придумав, чи не так?). Знайти учасників для турніру при найменшому старанні було б неважко – якщо закордонні клуби погоджуються грати з вами і безкоштовно, то погодяться грати в турнірі з грошовим призом тим паче. До того ж, не доведеться морочити голову з пошуком спаринг-партнерів на кожен окремий матч, коли для вас організатори вже підготували готовий календар.
Але все ж залишається актуальним питання щодо зиску для держави з такого турніру під час війни. Тут на допомогу можуть прийти дружні країни – та ж Естонія чи Литва, в яких більша частина клубів донині висловлює свою підтримку Україні не лише словами, а й збираючи певні кошти на це.
Тож що заважає зробити такий собі «Кубок незламності», чи називайте його як хочете, і зібрати там реально хороші команди, не зашкварені іграми з російськими клубами, та провести турнір зі збором коштів на ЗСУ чи хоча б на якісь гуманітарні цілі? Скажімо, «Дніпро-1» цієї зими грав у Туреччині з учасником євровесни «Штурмом», тому знайти хорошого рівня суперників не має бути проблемою.
Для цього треба буде знайти в тій же Туреччині нормальні стадіони, які можуть прийняти певну кількість глядачів, та провести маркетингову кампанію з приваблення людей на ці матчі. Туреччина – не найбільш популярна країна серед наших біженців, та й на офіційні матчі молодіжних і жіночих збірних України на тамтешніх полях не особливо ходять.
Але за ефективної реклами та хороших спонсорів хоча б певна кількість фанатів на трибуни прийде, і не лише українців. Скажімо, можна знайти якогось гастрономічного спонсора, який би продавав на стадіонах якісь хот-доги або навіть додати національного колориту.
А також приваблювати людей на стадіони різними інтерактивами, концертами, живою музикою, аби відчувалася якась святкова атмосфера, не притаманна звичайним товарнякам. Турки не підуть на товариські матчі чужих команд, а українці і в Україні на офіційні матчі не дуже ходять, ще й враховуючи, що за кордоном в основному мешкають жінки.
На такі спаринги не лише буде приємніше дивитися, а ще й вони принесуть користь як учасникам, так і нашій державі. Протестувати цю концепцію можна буде вже влітку, не чекаючи наступної зими – і варіантів учасників буде більше.
Чи цікаві вам товариські матчі українських команд під час зборів? Пишіть у коментарях, як ви ставитеся до цієї ідеї!
Також запрошую вас підписатися на мій канал у Telegram.
