Мінспорту України – це Тайсон Ф‘юрі на максималках
Недопуск українських спортсменів до змагань, де беруть участь росіяни – це злочин проти держави.
Від редакції: ви знаходитесь в авторському блозі Миколи Кізілова – він часто має оригінальну думку на події в спорті. Підтримайте коментарями та оцінками.
Будемо чесними самі з собою – кому потрібен той спорт, коли під Бахмутом, Авдіївкою та Мар‘їнкою твориться справжнє пекло, а Україна втрачає на полі битви цвіт нації? Кому яке діло до проблем «Баварії» і чемпіонського характеру «Шахтаря», коли стрічка у Твіттері наповнена публікаціями про полеглих героїв, а мрії про контрнаступ виглядають як якась релігійна мантра про друге пришестя Христа?
Життя – це не гра. Тут не воскреснеш для другого раунду, як s1mple в CS:GO, і не перезавантажиш себе, як Олександр Зінченко для наступного туру в АПЛ. Тут ти або вижив, або помер, або переміг, або програв. А програвати нам ніяк не можна, бо ми скоріш за все перестанемо існувати як нація.
Очевидний факт: велика війна – це не лише про подвиги на фронті, але і про гроші. Про волонтерство та донати українців колись будуть писати в книжках.
Ми всі надзвичайні, чесно. І це радує.
Але кількість пожертв падає. Про це говорять як великі фонди типу Повернись Живим чи Сергія Притули, так і звичайні волонтери. І це логічно. Сам маю знайомих, які на початку повномасштабного вторгнення щодня донатили по 10 тисяч гривень. Зараз вони скидають по 1 тисячі на день. Не тому, що жадібні, а тому, що робота стала приносить значно менше коштів, плюс давно закінчилася довоєнна фінансова подушка.
Багато бізнесів знаходяться у скрутному становищі. Деякі з них, як Parimatch, потрапили під санкції, деякі втратили замовників з Європи чи США під час атак держави-терориста на енергетичну інфраструктуру України. А що вже говорити про фермерів із замінованими полями чи спаленими вщент господарствами?
Саме тому закон про недопуск українських спортсменів до змагань, де беруть участь росіяни чи білоруси – це злочин проти нашої держави. Наші спортсмени – великі молодці. То й же Денис Берінчик пожертвував на військо гроші, на які міг купити собі будинок. Але, щоб донатити, треба заробляти. Заробляти, не беручи участі в змаганнях – майже неможливо.
То ж ЗСУ отримають менше мавіків, а значить буде більше смертей у наших рядах і гірші перспективи на загальну перемогу. Водночас усякі Біволи та Медведеви привозитимуть кошти до Оркостану. Це ситуація, яку не можна спускати на гальма.
Тайсон Ф‘юрі міг допомогти Олександру Усику заробити гарну суму на допомогу Україні. Але не зробив цього. Не тому, що ватнік, а тому, що не хотів заморочуватися з найважчою підготовкою до бою у своєму житті.
А хто сидить у Мінмолодьспорту – ватніки чи ліниві пристосуванці без амбіцій і бажання працювати? Це відкрите питання.
