Подвиг ЗСУ в Боснії і Герцеговині: українські миротворці врятували тисячі людей від геноциду в 1995-му
Як мирна угода легалізувала сепаратизм, а друг Путіна затягує країну в хаос.
Збірна України зіграє з Боснією і Герцеговиною надважливий матч в боротьбі за Євро-2024. Зустріч пройде в місті Зениця 21 березня.
Україна та Боснія мають набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд. І напередодні цього поєдинку згадуємо подвиг українських військових, які врятували тисячі мирних жителів містечка Жепа від геноциду.
Ця історія заслуговує, щоб про неї знали та пишалися в Україні і пам’ятали в Боснії і Герцеговині.
Перша миротворча місія незалежної України
Українські миротворці, які перебували в містечку Жепа
Для початку трішки контексту, яким був світ та Україна у 1995 році – 29 років тому. «Форест Гамп» виграв шість «Оскарів», у перших семи країнах ЄС почала діяти Шенгенська угода, в Україні стартував демонтаж і знищення ядерного озброєння, в Донецьку на стадіоні від вибуху загинув президент «Шахтаря» Брагін, «Динамо» потрапило в «шубний» скандал, народилася Jerry Heil.
Югославія вже розпалася на окремі країни, але на території Боснії та Герцеговини ще з весни 1992 року тривала кривава війна. Населення БіГ – це три різні групи за національністю, віросповіданням та візією майбутнього. Босняки-мусульмани боролися за незалежність, хорвати-католики – спочатку за приєднання до Хорватії, а потім за незалежність, православні серби бачили себе у складі Сербії.
Кожен хотів захопити якомога більше території, тому всі воювали проти всіх – і підживлювали цей конфлікт вже незалежні Сербія (тоді ще під назвою СР Югославія) і Хорватія, які надавали зброю, танки та створювали воєнізовані формування.
В 1995-му столиця БіГ Сараєво четвертий рік знаходилася в облозі боснійських сербів. Тренер «Шахтаря» Маріо Станич в інтерв’ю Tribuna.com розповідав, як йому вдалося виїхати з оточеного міста. Але так пощастило не всім.
Весь світ знає про страшну різанину в Сребрениці. Війська Республіки Сербської під командуванням генерала Ратко Младича стратили понад 8 тисяч боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років. Миротворчий контингент з Нідерландів кількістю 570 військових не зміг запобігти трагедії – ця тема досі боляча для країни. Два роки тому влада Нідерландів просила вибачення у родичів жертв геноциду та ветеранів-миротворців за те, що не змогли надати їм більшої допомоги.
Така ж історія могла б повторитися в містечку Жепа, але українські миротворці зробили все, щоб відвернути катастрофу.
Для України, яка сама не так давно стала незалежною, це була перша миротворча операція ЗСУ за межами країни. Брали виключно добровольців, яких відбирали з різних частин по всіх регіонах країни. Враховували навіть думку батьків – чи погодяться вони відправити сина на війну.
У 1995-му в Боснії перебувало більше тисячі українських військових. Більшість з них дислокувалися в Сараєво. Охороняли важливі об’єкти, супроводжували конвої з гуманітарною допомогою, знищували снайперів, забезпечували евакуацію загиблих і поранених.
В мусульманському анклаві Жепа, який став одним з осередків спротиву боснійським сербам, в цей час знаходилося 79 українських миротворців зі 240-го окремого спецбатальйону. На озброєнні вони мали лише 9 БТРів та легку вогнепальну зброю. Ця територія мала бути «зоною безпеки», але набагато більш численну армію боснійських сербів не сильно хвилювали рішення ООН. Ба більше, вони захоплювали миротворців у заручники, як відповідь на авіаудари НАТО і використовували, як «живий щит».
«Вихід був один – переконати сербів дозволити евакуацію всього населення Жепи»
Полковник Микола Верхогляд (ліворуч) та старший прапорщик Сергій Куц під час війни в Боснії і Герцеговині
Після захоплення Сребрениці почався наступ боснійських сербів на Жепу, які розділяє якихось 20 км. Українські миротворці опинилися у надскладній ситуації між двох вогнів. Босняки-мусульмани вимагали віддати їм зброю і викликати авіаудари НАТО по ворогу. Боснійські серби ставили ультиматум: «Хочете, щоб у вас все було добре – треба піти і залишити мусульман».
Це все відбувалося в умовах облоги під постійні обстріли Жепи сербами, брак їжі, палива та води. Почалися переговори між Ратко Младичем та лідером мусульман Авдо Паличем, в яких ключову роль зіграв полковник Микола Верхогляд. Він був замісником командувача миротворчими силами ООН сектору «Сараєво».
«Вихід був один – переконати сербів дозволити евакуацію всього населення Жепи, – розповів українець в інтерв’ю журналу «Камуфляж» у 2011 році. – Сказав їм: «Це ваша війна, і я зараз не збираюся робити вас братами. Ось цей блакитний берет зобов'язує мене залишатися в цій ситуації нейтральним. А ви хочете, щоб я зайняв позицію однієї зі сторін і воював проти сербів або мусульман. Цього не буде! Переді мною поставлено завдання евакуювати населення Жепи, і я це завдання виконаю! Навіть якщо ви не дасте машини, виведу людей з анклаву пішки».
Мені довелося ще немало їх переконувати. Зокрема привести і такий вагомий аргумент, про який я і сьогодні краще промовчу. В підсумку Младич уважно подивився на мене і сказав: «Полковнику, ти хороший солдат». Відповів: «Я знаю».
З сильними людьми завжди домовляються, а слабким диктують волю».
Повної інформації про жахіття Сребрениці в наших миротворців тоді не було, але Верхогляд наполіг на своїх умовах евакуації населення: в автобуси сідали цілі родини, ніякого поділу на чоловіків та жінок, кожен автобус супроводжував щонайменше один український миротворець для охорони цивільних.
Для евакуації людей надали 50-60 автобусів з Белграда з сербськими водіями. А з Сараєва прибули бронетранспортери з французькими миротворцями, які стали в «голову» і «хвіст» колони. Мешканців Жепи вивозили на підконтрольну боснійськими мусульманами територію в Тузлу, що за 250 км.
Евакуація тривала три дні і не була легкою. Серби намагалися влаштовувати провокації, розповсюджували фейки, щоб викликати паніку. З одного автобусу зняли 36 чоловіків, яких оголосили військовополоненими. Младич заходив у кожен транспортний засіб і цинічно говорив мусульманам: «Я дарую вам життя як подарунок».
«За вас, українців, мусульмани повинні молитися до кінця життя»
Українські миротворці з боснійськими дітьми в Сараєво
Завдяки цьому «зеленому коридору» тоді вдалося вивезти від 5 000 до 10 000 людей. Перша цифра – дані ООН. Українські миротворці також враховують біженців зі Сребрениці та інших районів.
Після евакуації серби зайняли Жепу – підірвали мечеть, спаплюжили мусульманський цвинтар, грабували будинки, захопили і вбили лідера оборони босняків Авдо Палича. Робили все: «Щоб і духом мусульман тут не пахло».
Українські миротворці запобігли геноциду, але не стали героями. Для босняків-мусульман вони мало не зрадники, адже не допомогли відбити наступ сербів на Жепу і не захистили населення, а евакуацію вважають насильницькою депортацією.
Серби теж злилися на українців, бо наші миротворці завадили їм реалізувати свій кровожерливий план. «За вас, українців, мусульмани повинні молитися до кінця життя, бо живими дісталися!» – цитує старший сержант запасу Андрій Хлусович слова серба-поліцейського після евакуації. Президент боснійських сербів Радован Караджич розцінив наступ на Жепу як провальний.
Вдома успішної миротворчої місії своїх військових також належно не оцінили. Одна з причин – політична кон’юктура того часу і тісна «дружба» з росією. «Лише згадайте, російське телебачення тоді закликало підтримувати сербських братів, а Укрбат в цей час рятував мусульман», – згадує Верхогляд.
Лише у 2021 році генерал отримав звання Героя – посмертно, не доживши 5 місяців до нагородження.
За час миротворчої місії з 1992 по 1995-й в колишній Югославії загинуло 15 українських миротворців. Понад 50 отримали поранення.
Республіка Сербська в складі БіГ – приклад легалізованого сепаратизму
Припинення війни вдалося досягти наприкінці 1995-го. 14 грудня президенти Сербії, Хорватії, Боснії і Герцеговини підписали в Парижі мирну угоду, яка отримала назву Дейтонської. Вона передбачала збереження країни в попередніх кордонах, але складалася з двох утворень: Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської.
Зараз Жепа і Сребрениця входять до Республіки Сербської. Ці рани продовжують кровоточити – ще не всі жертви впізнані і поховані. Боснійські серби визнають факт вбивств цивільного населення, але категорично відмовляються вважати це геноцидом.
Більше про цей крихкий мир можна прочитати у фундаментальному тексті Володимира Гарця: «Боснію і Герцеговину підривають умови мирного договору 1990-х. Серби за підтримки РФ хочуть розвалу країни».
А про те, чому Боснія і Герцеговина має подвійну назву і більше про устрій країни ми писали в цьому тексті.
Зараз трішки більше саме про Республіку Сербську в складі БіГ. Боснійські серби об’єдналися в самопроголошене утворення з такою назвою у 1992-му, президентом став Радован Караджич, армію очолив сумнозвісний Ратко Младич. Трибунал в Гаазі визнав обидвох винними у скоєнні воєнних злочинів та геноциді і засудив до довічного ув’язнення, яке вони відбувають досі.
Згадана вище Дейтонська угода фактично легалізувала ніким не визнану Республіку Сербську. А до влади змогли прийти сепаратисти, які під час війни здійснювали воєнні злочини та були маріонетками Сербії. Такий трюк росіяни марили повторити в Україні після 2014 року.
Лідер боснійських сербів – головний сепаратист Балкан і фанат Путіна
Дві новини про Боснію і Герцеговину за цей тиждень.
☑️ Європейська комісія офіційно рекомендувала розпочати переговори про вступ до ЄС із цією країною.
☑️ Розвідка США попереджає, що президент Республіки Сербської Мілорад Додік може проголосити незалежність від Боснії і Герцеговини у 2024 році.
Це ще один доказ того, який хиткий мир в цій балканській країні.
Додік – головний сепаратист Балкан і найбільш проросійський політик Європи. Навіть Віктору Орбану до нього далеко. Після перегляду соцмереж Додіка хочеться терміново помити руки. Багато фото з Путіним, Лукашенком, Орбаном, Вучичем і постійне повторення наративу: «Сербія – наша Батьківщина, і ми один народ». Додік часто їздить в росію, не соромиться нагороджувати диктатора орденами в час повномасштабної війни і сам приймає від нього різні брязкальця, які демонстративно обмиває горілкою.
А ось нещодавній приклад «спорту поза політикою». Додік привітав уродженку Республіки Сербської, яка здобула ліцензію на Олімпіаду. В Парижі боксерка представлятиме Сербію.
«Ми всі пишалися та раділи тому, що Республіка Сербська подарувала ще одну чудову спортсменку, яка захищатиме кольори Сербії на найбільшому спортивному шоу. Це підтверджує, що зв'язки між Республікою Сербською і Сербією нерозривні. Ми, як одна нація, вболіваємо за наших спортсменів, незалежно від того, з якого вони берегу Дріни».
І такого в лідера боснійських сербів дуже багато – яскравий приклад того, як політики використовують спорт в якості пропаганди.
Додік своїми сепаратистськими інтригами за підтримки Сербії та Росії затягує БіГ в глибоку політичну кризу. Боснію він називає «експериментом міжнародної спільноти» і «хоче, щоб Республіка Сербська стала незалежною країною». А вже наступного дня говорить, що настав час для БіГ стати частиною ЄС і наголошує на ключовій ролі Республіки Сербської.
За свої дії, які підривають конституційний лад країни та розпалюють ворожнечу між сербами та боснійцями-мусульманами, політик та його сім'я вже потрапили під санкції від США та Великої Британії.
Пам’ятаєте, як футбольна асоціація БіГ та її президент-племінник Додіка хотіла зіграти товариський матч зі збірною росії, а тоді була змушена скасувати його через тиск вболівальників та бойкот своїх топових футболістів.
«Я, чесно зізнаюся, не є уболівальником збірної Боснії і Герцеговини. Але очікую, що гра відбудеться. Деякі гравці з цієї частини країни можуть просто не вийти на поле. Вважаю, що це прекрасна подія, тому що спорт тільки зміцнює дружбу. Якщо у мене буде можливість, я буду стежити за матчем, перш за все, через те, що грає Російська Федерація», – сказала людина з дуже відповідним до своїх слів та вчинків прізвищем.
Якщо в новинах ви читаєте, що Боснія і Герцеговина відмовилася прийняти санкції проти росії, то слід пам’ятати, що це справа рук Додіка та його політичні ігри. Боснійці ж якраз чудово розуміють і пам'ятають, як це жити під обстрілами.
Фото: твіттер Мілорада Додіка, Мілітарний, Локальна історія, BBC
