«Він мене виховав. Був за батька і за матір». Дмитро Різник втратив брата на війні
Сергій Різник навчив воротаря «Шахтаря» грати у футбол.
Воротар «Шахтаря» та збірної України Дмитро Різник втратив старшого брата на війні. Трагедія трапилася 7 вересня поблизу села Новоєгорівка Луганської області.
Сергій Різник на початку повномасштабної війни пішов до лав ЗСУ добровольцем. Мав звання молодший сержант, був командиром 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Перебував у гарячих точках на Харківському та Луганському напрямках.
Захисник загинув внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям, під час виконання бойового завдання. Сергію назавжди залишиться 33 роки.
«Рідненький, для тебе війна скінчилась…
Мені боляче і страшно це усвідомлювати, що ти пішов, але пішов Героєм. Ти мене виростив! Завжди був моєю опорою! Завжди був поруч, коли було добре і погано! І будеш поруч тепер назавжди!
Люблю тебе, спи спокійно! 💔
Слава Україні! Героям Слава», – написав Дмитро Різник у своєму інстаграмі через кілька днів після смерті брата.
Пішов у ЗСУ добровольцем і вірив у перемогу
Прощання з героєм відбулося у Полтаві – рідному місті для родини Різників. Панахиду за бійцем влаштували у Свято-Успенському соборі, а поховали на Затуринському кладовищі.
«Він найкращий братик був у нас – веселий і дружній. Приїжджав у липні до нас у гості. Об’їздив усіх родичів, знайомих, друзів – усіх-усіх, наче відчував, що це востаннє. Вірив у перемогу», – розповіла «Суспільне Полтава» двоюрідна сестра загиблого Світлана Тертична.
А це спогади ще однієї двоюрідної сестри Нелі Белих.
«Ми разом росли, разом пішли у 1-й клас, за однією партою сиділи. Це людина-позитив. От що б не було погане, у нього завжди усмішка. Він добрий, ніколи не відмовить, якщо потрібна якась допомога. Був янголом та світлою людиною.
Часто забував привітати мене з днем народження, то робив це на наступний день. Завжди писав щороку одне і те ж повідомлення: «Обняв, підняв, покрутив і поставив. Ось такий він був».
«Половину рішень, які я приймав у футболі чи в житті, він мені підказував»
Сергій був старшим від Дмитра Різника на 10 років. Воротар поділився з Tribuna.com своїми спогадами про брата.
«Був дуже веселий хлопець. Прийде на допомогу, коли потрібно, завжди мене підтримував. Половину рішень, які я приймав у футболі чи просто в житті, він мені підказував. Мої батьки поїхали на заробітки, коли я був малий, то Сергій став мені за батька і за матір. Він мене виховав, був моєю опорою.
Мав м’який характер. Наприклад, я уроки прогулював. Він говорив: «Давай, бігом іди в школу». Кричить-кричить, а я сплю, бо розумію, що мені нічого не буде.
По факту він навчив мене грати у футбол. Сергій і сам грав, але зазнав травми і не зміг продовжити. Але завжди давав мені настанови та свою підтримку. Він розбирався у футболі.
Був момент, коли мені потрібно було обирати – залишитися грати зі старшим роком чи перейти в молодший до свого віку. Брат порадив обрати другий варіант, адже там я мав більше шансів. Після цього рішення мені вдалося потрапити в команду «Ворскли» U-19. І так почала розвиватися моя кар’єра.
Вболівав за мої команди. Телефонував мені: «Давай, братан! Тримаємо за тебе кулаки». Він завжди мене підтримував. Завжди…»
«Це дуже страшно. Такого навіть ворогу не побажаєш»
У Дмитра виступають сльози в очах – футболіст витирає їх долонею.
«Брат телефонував, коли мав таку можливість, адже там не було зв’язку. Коли їх відпускали в якийсь населений пункт купатися і прати одяг, то він набирав. Казав: «Їдемо, будемо зараз купатися в басейні». Знаєте, такі історії… Він просто радів тому, що вони можуть помитися.
Чи розповідав про війну? А що про неї говорити? Війна є війна. Вона принесла багато смертей та горя. Нема що про це розповідати…
Зараз люди в країні живуть двома життями. Одна половина живе у своє задоволення, закриває очі на війну, а там хлопці сидять в окопах і гинуть кожен день.
Про загибель брата дізнався від побратимів. Мені зателефонували і сказали, що він… не живий. Не хотів говорити батькам, але в мене не було вибору. Мама підозрювала, батько вже також знав. Це був найважчий момент. Це дуже страшно. Такого навіть ворогу не побажаєш.
Похорони навіть не хочеться згадувати. Дивишся, як матір ховає сина… В голові відбувається такий бардак, що ти взагалі нічого не хочеш. У перший час ти взагалі не розумієш, що відбувається, не можеш повірити, що це все реально, що його не повернеш».
15 вересня Дмитро похоронив брата, а 19-го дебютував в Лізі чемпіонів – в матчі проти «Порту».
«Шахтар» мене підтримав і дав час. Вдячний за це клубові. Я розумів, що мені не можна довго грузнути у своєму горі, і майже відразу почав грати. Це допомагало відволікатись».
Зараз у профілі інстаграму Дмитра прикріплена петиція про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) Сергію Різнику.
«Наш захисник має відзнаки «За поранення», «Хрест Хоробрих», «Хрест Воїна-Єгеря». Також заслуговує почесного звання – Герой України. Сергій був справжнім патріотом своєї країни. І довів це цінною свого життя…»
Фото: з особистого архіву Дмитра Різника, IPT, Суспільне Полтава, «Шахтар»
