«Було відчуття якогось апокаліпсиса». 10 років останньому матчу «Шахтаря» на «Донбас Арені»
Згадують Тарас Степаненко і директор арени Вадим Гунько.
Сумна ювілейна дата для донецького «Шахтаря». Сьогодні 10 років останньому на даний момент матчу гірників на «Донбас Арені».
2 травня 2014 року команда Мірчі Луческу вдома зустрічалася з маріупольським «Іллічівцем». 18 тисяч глядачів побачили перемогу «Шахтаря» – 3:1. Третій м’яч за господарів забив Дуглас Коста – останній гол команди на «Донбас Арені».
Капітан «Шахтаря» Тарас Степаненко був учасником того матчу – вийшов на заміну замість Ілсіньйо.
А склад команди на гру виглядав так: Пятов, Срна, Кривцов, Ракіцький, Соболь, Фернандо (Дуглас Коста, 63), Фред, Тайсон, Тейшейра (Бернард, 68), Ілсіньйо (Степаненко, 77), Луїс Адріано.
«Думали, що все схаменеться і повернеться до нормального життя»
«Виграли 3:1, але не можу сказати, що дуже добре пам’ятаю матч, – розповів Тарас Степаненко Tribuna.com. – Наскільки пригадую, тоді вже були захоплені Облрада і мерія. Там стояли якісь незрозумілі люди, а по місту розставлені блок-пости.
Блок-пости були українських військових та сепаратистів. Іноді вони (сепаратисти) зупиняли і перевіряли документи, але ми не розуміли, що це за люди, що вони роблять і чого хочуть. Думали, що все схаменеться і повернеться до нормального життя.
Не можу сказати, що в той час було якось лячно чи дуже погано. Такого не було. Але тепер я розумію, що ми багато чого не бачили і не розуміли в той час. Якщо дивитися на минуле з досвіду теперішнього, то все було дуже серйозно. Треба було раніше і по-іншому на все це реагувати.
Ми тоді завершували чемпіонат в Черкасах, виграли чемпіонство, поїхали в збірну України. Все дуже динамічно розвивалося. Як сьогодні пам’ятаю, 25 травня почалися такі події, що я зателефонував дружині, попросив, щоб вона взяла сина, тоді в мене була ще одна дитина, і виїжджала.
Пригадую, що приходив до Михайла Івановича Фоменка, Царство йому Небесне, і просив відпустити мене в Донецьк, щоб забрати сім’ю. Але дружина сама виїхала – і я вже був більш спокійним.
Легіонери може і запитували, що відбувається, але вони живуть у своєму світі і спілкуються між собою. Не думаю, що вони сильно панікували. Вони запанікували, коли почалися військові дії. Ми тоді були на зборах у Швейцарії. Спочатку ми мали повертатися до Харкова, але вони почали панікувати. Шестеро гравців навіть не прийшли на виїзд до аеропорту.
Тоді президент сказав, якщо вони не хочуть їхати в Харків, то будуть жити в Києві. І вся команда переїхала до Києва».
«Часто іронізую, що я директор стадіону без стадіону»
Віктор Янукович втік з України, росія анексувала Крим і вже розпалила війну на сході України. Озброєні бойовики захоплювали адмінбудівлі в різних містах і запланували на 11 травня свої псевдореферендуми, на яких збиралися проголосити так звані «ДНР» та «ЛНР».
Але чемпіонат України тривав і 2 травня «Шахтар» в Донецьку приймав «Іллічівець». Вадим Гунько (на фото) в розмові з Tribuna.com згадує в яких умовах проходила підготовка до гри.
«На момент останнього матчу «Шахтаря» в мене була посада технічний директор ТОВ «Донбас Арена». Зараз в мене офіційна посада – генеральний директор «Донбас Арени». Можете перевірити це в YouControl. Звичайно, це така посада, яка майже нічого за собою не несе. Часто іронізую, що я директор стадіону без стадіону.
Також в клубі я директор з експлуатації – відповідаю за інфраструктуру, за організацію міжнародних та українських домашніх матчів. А ще офіцер з безпеки на міжнародних матчах.
Фактично з 2007 року брав участь в будівництві стадіону і прийняті його в експлуатацію. Напевне, знаю «Донбас Арену» найкраще – з технічної точки зору, як будівельник та інженер, як людина, яка відповідала за експлуатацію стадіону, обслуговування, поле.
Чесно скажу, що я перед розмовою швиденько загуглив і подивився, який там взагалі був рахунок у матчі з «Іллічівцем». Дійсно цього не пам’ятаю. Скажу вам так – матч і підготовка до нього мені нічим не запам’яталися. Розумієте, на всьому була печатка гнітючої атмосфери та важкого відчуття, що відбуватиметься щось страшне та невідворотнє. Кажу про свої особисті відчуття.
Якщо сухо і статистично говорити про підготовку до матчу, то зрозуміло, що ми проводили наради, бріфи, обговорювали, яка буде відвідуваність, готовність всіх служб. Начебто все як завжди. Стадіон працював у звичайному або майже звичайному режимі.
Ніхто не проговорював це в голос, але всі розуміли, що щось відбувається. Мені здавалося, що не було впевненості чи взагалі відбудеться цей матч. Ніхто ще не розумів, буде він останнім чи ні.
18 тисяч глядачів на трибунах говорять самі за себе. У нас середня відвідуваність була набагато більшою. Думаю, що багато хто в Донецьку вже відчував певне занепокоєння і навіть якусь загрозу, тому просто не поїхав на цей матч. Було абсолютно гнітюче враження від атмосфери на стадіоні. Не пам’ятаю якихось там гасел чи чогось такого, але ось ці відчуття мені точно запам’яталися.
Ретроспективно це виглядає трохи по-іншому, особливо порівнюючи з повномасштабним вторгненням росії, але тоді у притомних і розумних людей було відчуття якогось апокаліпсиса, який насувається».
«Вибухова хвиля була настільки сильною, що частково обвалився наш унікальний скляний фасад»
З моменту того матчу пройшла вже ціла декада. «Шахтар» грав свої домашні зустрічі у Львові, Харкові, Києві, Варшаві і Гамбурзі. Час від часу в мережі з’являються фото та відео поточного стану «Донбас Арени». З кожним роком красень-стадіон, який бачив Лігу чемпіонів, Євро-2012, Бейонсе та Ріану, все більше занепадає.
Вадим Гунько розповідає, що відбувалося зі стадіоном за цей час.
«Ніхто не розумів тоді, скільки це буде тривати. У багатьох було відчуття, що зараз все якось вирішиться, ми повернемося додому і все буде як завжди. Ніхто навіть не уявляв, як довго це може продовжуватися.
Було прийнято рішення, що ми переїжджаємо до Львова, бо там можемо грати матчі Ліги чемпіонів. А «Донбас Арена» працювала в якості логістичного хабу і стала місцем видачі гуманітарної допомоги від фонду Ріната Ахметова. Ця інформація є у відкритих джерелах.
Цей фонд завозив досить багато гуманітарної допомоги, харчові набори і таке інше. Стадіон функціонував тільки в такому режимі, виключно в полі українського законодавства, сплачуючи всі українські податки. Там були анекдотичні історії, коли зверталися якісь тіпочки, щоб платити в так звану донецьку республіку. Ми пояснювали, що це неможливо.
Все це тривало до лютого 2017 року, а потім всі ці бандити остаточно захопили арену і посадили у в’язницю наших ключових співробітників.
У 2014 році був приліт міни біля стадіону. А в жовтні того ж року стався досить потужний вибух на якомусь заводі. Вибухова хвиля була настільки сильною, що в нас частково обвалився наш унікальний скляний фасад. Вирушив у відрядження, щоб на місці розібратися, що можна зробити. Він просто висів і загрожував подальшим руйнуванням.
Наші камери відеоспостереження зафіксували момент руйнування фасаду. Один з охоронців навіть врятував життя іншій нашій співробітниці – це був справді сміливий вчинок. Витягнув її, хоча сам ризикував. Це все є у відкритих джерелах.
У мене було два відрядження в Донецьк, щоб вирішити питання зі стадіоном, які були критичними через руйнування. Тоді ще можливо було поїхати в Донецьк. Абсолютно чітко пам’ятаю свої відчуття там – здавалося, що ти не можеш навіть дихати. Відчував, що я на ворожій території.
Ми досить швидко знайшли альпіністів, придумали, як цей фасад тимчасово закріпити по всьому периметру. Але з’ясувалося, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове».
«Всім казав: «Дивіться, на «Донбас Арені» нічого не можна проводити»
Вадим Гунько наголошує, що зараз «Шахтар» немає ніяких контактів зі стадіоном, а збитки, завдані окупантами арені, оцінює в повну вартість її будівництва помножену на інфляцію.
«Після рейдерського захоплення стадіону ми фактично втратили будь-які контакти з усіма місцевими співробітниками: хтось звільнився, хтось поїхав. За великим рахунком, там нічого не відбувалося. Я б назвав це повільною деградацією.
Поступово всі технічні системи, оздоблення, несучі конструкції приходять у певний стан непридатності. Щось швидше, а щось повільніше. Поле також повільно деградує – там потрібно було проводити реновацію. Частину найбільш критичного обладнання ми одразу забрали з собою на «Арену Львів».
Шкодую, що ми багато чого не забрали з «Донбас Арени». Ми там залишили так багато всього – там різного обладнання на сотні мільйонів гривень. Час йшов, але була надія, що Україна, як держава, повернеться в Донецьк, але у 2017 році, після її захоплення, ми все були вимушені кинути.
Багато разів так звана місцева самопроголошена влада оголошувала, що скоро почнеться чемпіонат ДНР, Новоросії чи чорт знає чого, але це все залишилося порожніми словами. Нічого на «Донбас Арені» не відбувалося. Ви ж розумієте, який рівень «менеджерів», які там залишилися і прислужували так званій місцевій владі.
Там навіть не було жодної спроби провести щось хоча б для галочки. Елементарно боялися, що раптом фасад обвалиться чи ще щось трапиться. В нас була офіційна версія, яку я постійно транслював. І вона не так далеко від правди. Всім казав: «Дивіться, на «Донбас Арені» нічого не можна проводити. Це неможливо, бо стадіон в аварійному стані. Може статися техногенна катастрофа». Досить швидко там забували про всі свої плани і на стадіоні нічого не відбувалося».
«Тоді подумати не могли, що цей матч стане останнім на «Донбас Арені»
«Донбас Арену» відкрили у серпні 2009 року. Всього «Шахтар» зіграв там 102 матчі. Тарас Степаненко з теплотою та сумом згадує Донецьк та атмосферу на трибунах.
«Тоді подумати не могли, що цей матч стане останнім на «Донбас Арені». Ми навіть не могли зрозуміти, на який термін нам орендувати квартиру. Думали, що за кілька місяців повернемося. Місяці перейшли в пів року, потім в рік. За два-три роки прийшло розуміння, що не так просто буде повернутися. А зараз вже 10 років пройшло. Тоді ніхто не міг подумати, що все зайде так далеко і наші території з 2014 року будуть під окупацією.
Весь розвиток там зупинився у 2014 році, а зараз мені здається там взагалі 2000-ні або 90-ті. Коли ми були в Донецьку, то все розвивалося і будувалося. Була гарна інфраструктура і все, що треба для життя – аеропорт, гарні школи для дітей. Якщо чесно, думав залишитися жити в Донецьку (після завершення кар’єри). Мені дуже подобалося це місто – це мої рідні краї, Запоріжжя поряд.
Думаю, що зараз там занепад. Люди, які залишилися в Донецьку в окупації, на жаль, страждають. Ті, хто підтримав країну-терориста, дуже сильно помилилися і зараз помиляються. А оскільки там не має вільної думки, то вони навряд зрозуміють, наскільки Донецьк тоді і зараз – це два різних міста.
Точно пам’ятаю атмосферу, яка завжди була на «Донбас Арені». На іграх чемпіонату України відвідуваність була 35-40 тисяч глядачів. Вболівальники раніше приходили на стадіон – там був гарний парк, де можна було погуляти з дітьми. Клуб робив все, щоб на футбол ходили сім’ями, приходила молодь. Завжди була гарна атмосфера та різні перформанси.
«Донбас-Арена» – це домашній стадіон донецького «Шахтаря». Це справді був дуже крутий, сучасний і неймовірно гарний стадіон. Я грав на найкращих аренах світу, але якщо брати «Донбас Арену», його інфраструктуру, все, що було зроблено біля нього, то він дійсно один з найкращих в Європі. Це без перебільшення».
Телеграм-канал автора «Апельсинова кава»
Фото: з особистого архіву Вадима Гунька, «Шахтар»
