Велике інтерв'ю Владислава Кабаєва: «Коли «Шахтар» погано грає, він не отримує стільки критики, як «Динамо»
«Незрозуміло, чому Циганков йде за 5 млн, а Мудрик – за 100».
Це перше велике інтерв'ю Владислава Кабаєва після його переходу в «Динамо» у 2022 році. Півзахисник підписав з киянами контракт на чотири роки, а дебютував у зустрічі проти своєї колишньої команди «Зорі».
Ірина Козюпа зустрілася з Владиславом під час паузи в чемпіонаті на матчі збірних. Спілкувалися на стадіоні «Динамо» імені Лобановського – вийшла дуже лампова та щира розмова. З цього інтерв'ю ви дізнаєтесь:
✅ які матчі люблять дивитися гравці «Динамо»;
✅ що Петраков сказав про костюми перед молодіжним ЧС у Новій Зеландії;
✅ як текст «Трибуни» мотивував гравців «Зорі»;
✅ про Луческу, четверте місце «Динамо» в УПЛ та виліт з єврокубків;
✅ про відсутність голів в офіційних матчах за киян;
✅ як сприйняв перехід Сидорчука і Гармаша;
✅ чому віддав свій номер Ярмоленку;
✅ як реагував на успіхи «Шахтаря» в Лізі чемпіонів і трансфер Мудрика.
«Остання книга, яку прочитав – «Вавилон», десь за 2-3 тижні»
– Не так давно відкрила для себе серіал «Тед Лассо». І просто в кайфі від нього. А як його сприймають футболісти?
– Я давно почав його дивитись. Мабуть, ще до початку повномасштабного вторгнення. Пару серій подивився, але мені чомусь не зайшло. Хоча бачив, що зараз у нього дуже високий рейтинг. З хлопцями ми не обговорювали його. Зараз багато їздимо автобусом. Мабуть, скачаю і таки подивлюсь його.
– А який з останніх фільмів вразив?
– Одразу так і не скажеш. Перше, що спадає на думку – фільм «Невидимий гість». Це такий трилер-детектив. Фантастику я не дивлюсь. Історичні фільми мені теж не заходять. От детективи та трилери я люблю.
В карти не граю. Можу щось почитати або навіть частіше подивитись якийсь фільм чи серіал.
– Що читаєте?
– Дружина багато накупила, починаю читати якусь психологічну літературу. Трохи соромно, але не скажу вам автора чи як книга називається. Зараз модно читати про психологію, багато чого є на ютубі, ти можеш подивитись різних коучів. Але там плюс-мінус одне й те ж. І я зупинився.
Мені більше заходить художня література. Остання книга, яку я прочитав – «Вавилон». Досить цікаво. Розповідає, як гроші збирати та правильно використовувати. Мені ця книга зайшла. Ми були в Австрії та Румунії на зборах, і я досить швидко її прочитав – десь за 2-3 тижні. І від телефону відпочив, і якесь нове заняття.
– Бачила, як деякі футболісти під час виїздів дивляться матчі на планшеті. Теж так робите?
– Так, дивимось ігри наших суперників. Олександр Андрієвський відповідає за це – у нього великий айпад. Ми всі збираємось біля нього і переглядаємо. Минулого сезону «Дніпро-1» і «Зоря» грали, то ми перед нашою грою в автобусі дивились, переживали.
І зараз ми дивимось, наприклад, якщо наші друзі грають – Забарний, Миколенко, Циганков, Довбик. Ми всі ці матчі переглядаємо і хвилюємося за них. Дуже приємно, що люди грають на такому рівні. Буває, навіть не всі матчі встигаємо охопити, тоді дивимось огляди, читаємо оцінки за матч, які публікують і Трибуна, і Football.ua.
Можемо поспілкуватись з хлопцями, як у них там справи, що різне, а що однакове. Це дуже цікаво. До цього ви прагнете все своє життя.
– Чий прогрес вразив і за ким найцікавіше дивитись?
– Я прийшов в «Динамо» рік тому і перетнувся з Іллею Забарним та Віктором Циганковим. Одразу видно, що це обдаровані і талановиті хлопці. В «Динамо», я вважаю, всі такі, але вони особливо виділялись. Можна було прийти і подивитись одне тренування, одну гру, щоб побачити це.
Вітя грає плюс-мінус на моїй позиції, і мені дуже цікаво дивитися його ігри. За Іллею Забарним також стежу. В АПЛ взагалі будь-яка гра цікава, яку не увімкни, а коли там ще грають твої хлопці, то це додатковий стимул.
З Миколенком я так не знайомий, тільки заочно та грали один проти одного. Але Андрієвський та Караваєв спілкуються з ним, і я питаю, дізнаюсь, що у нього нового, як тренування, як справи. Мені це цікаво, бо це інший рівень та інший світ.
Мабуть, в останній час найбільше спостерігаю за Циганковим. Я в ньому не сумнівався, але розумів, що у нього все нове – тренер, колектив, країна, мова, спілкування. Але Вітя такий талановитий, що я не здивувався, що у нього так швидко пішло і він грає на такому рівні. Завжди пишуть про нього якийсь позитив, а негативу мало. Це дуже тішить.
– Спілкувалися з Циганковим після його переходу в «Жирону»?
– Так, але давно. Буквально як він перейшов через 2-3 місяці. Тренування трохи інші. У кожного тренера своя методика та тактика. Українці виходять на гру як на війну. Як він розказує, там більше кайфують від футболу. Менталітет у людей, гравців, тренера там зовсім інший.
«Бабич показував на теорії, як грав «Атлетико» Сімеоне»
– Добре пам’ятаю, як ви грали за «Чорноморець». Команда тоді давала бій грандам. У важкому матчі ви програли «Динамо», а Ярмоленко видав фразу, яка широко розійшлася в пресі. Пригадуєте, що він сказав?
– Чесно кажучи, не дуже.
– Цитую: «Здавалося, що гравців «Чорноморця» перед грою нагодували сирим м'ясом».
– Точно, пам’ятаю цю фразу. У нас була молода команда. Потрібно було набрати якісь залікові бали. Ти завжди виходиш на поле, щоб виграти, а там було завдання не програти. Ми зайшли потім у роздягальню і прочитали це інтерв’ю. Навіть тренер (Олександр Бабич – прим. Tribuna.com) сказав: «Бачите, який футболіст так про вас каже. Це не повинно вас зачіпати. Це наш рівень, але ми прагнемо грати як Ярмоленко, як «Динамо». У вас все попереду, ви – молоді».
Це було не тільки з «Динамо». Багато таких матчів, коли ми менше грали у футбол, а більше вигризали. Але потім ми оббилися, стали такими, як кажуть, «мужичками», і вже потім почали трохи кайфувати від футболу. Я пам’ятаю, що той сезон ми закінчили, здається, на одинадцятому місці.
Спочатку була дуже молода команда, і важко грати з такими грандами, як «Динамо». Тоді за них грали Ярмоленко, Олег Гусєв, який зараз тренер у нас. Це такі фігури, яких я раніше бачив тільки по телевізору, чи дивився, як вони представляють країну на євроарені, а тут ти проти них граєш. Звісно, ніжки десь трусились, пульс піднявся. Але саме за рахунок характеру можна зіграти і якесь очечко взяти.
– Можете тепер Ярмоленку пригадати цю фразу.
– Не знаю, чи Андрій пам’ятає, що я грав у «Чорноморці». Сидорчук, до речі, пам’ятає. Недавно казав мені про це. А Ярмоленко, думаю, не пам’ятає. Він так багато де пограв.
– Буквально сьогодні перечитувала своє інтерв’ю з Бабичем за 2016 рік. Він говорить: «Хочу, щоб моя команда грала, як «Атлетико» Дієго Сімеоне». Також розповів історію, як просив футболістів писати на папері склад і тактику на матчі. Було таке?
– Я ще застав час, коли він грав. Ми разом бігали за «Чорноморець-2» у другій лізі. Мені тоді було років 15-16. Коли він вже став тренером, то я не знав, як його називати: Саша, Саня чи Сан Санич. А потім все це оббилося, і який вже Саша? Вже тренер.
У Бабича були дуже теплі, близькі стосунки з колективом. Він тільки закінчив кар’єру гравця і починав тренувати. З ним було дуже цікаво. Він багато взяв від Григорчука, але й вніс свою родзинку. Наприклад, виграли матч, приїхали на базу, і у нього якась молодіжна музика грає на всю базу. Не було бар’єру між тренером і командою.
Показував на теорії, як грав «Атлетико» Сімеоне. Нам було далеко до них, але ми прагнули так грати. Ми вірили, що можемо так грати. Так, ми не один раз писали склад на гру. Багато було штук – я все і не згадаю. Здається, їздили грати в пейнтбол. Бабич часто щось організовував для команди.
Це були такі безтурботні часи. Якісь гроші платили-не платили, ти знаходився вдома, приходило багато глядачів на стадіон. В Одесі люблять футбол, молодіжний тренер, багато пацанів, з якими ти виріс – чесно, я кайфував.
Користуючись можливістю, хочу подякувати багатьом тренерам, з якими я працював, зокрема Бабичу, якого ми згадали. Він дуже багато мені дав. Фактично дав шлях у великий, дорослий футбол.
– З вами взагалі працювало багато цікавих тренерів: Григорчук, Бабич, Вернидуб, Скрипник, Петраков, тепер Луческу.
– Давайте розкажу щось про кожного.
Петраков вміє перед грою десь розбавити, коли ми сидимо всі зажаті. Він з гумором. Міг налаштувати на гру, міг і розбавити. Це круто, я вважаю. Було багато різних історій, я вже все не пам’ятаю. Коли бачу його, то завжди тепло на душі. Ти знаєш, що він тебе десь «вколе» з гумором, і буде смішно.
– Тут точно має бути якась історія про Петракова.
– Не знаю, чи вийде в мене так смішно розповісти, як це було в нього, але спробую. Ми поїхали на чемпіонат світу U-20 у Нову Зеландію. Нам повинні були видати класичні костюми. А він каже: «Хлопці, які костюми? Я подивився на них, то в тих костюмах можна тільки в труну лягати». І нам їх не видали.
Григорчук дав мені можливість потренуватись з першою командою «Чорноморця», потім я дебютував проти «Динамо», «понюхав» футболу. Я не розумів, що таке може бути. Ти приходиш на теорію, яка йде годину, береш блокнот і записуєш, як у школі. Ти був як на екзамені. Він міг у тебе щось спитати, і якщо ти не знаєш, то міг накричати.
Приходиш додому, вичитуєш конспект і приїжджаєш на базу о 7 ранку. Я приїхав і чекав його до 9 години, бо нікого не було. Він казав: «Я можу спитати у тебе протягом місяця, щоб ти знав». Потрібно було бути весь час у тонусі. Багато нового – про психологію, про тактику, взагалі про футбол. Ми дивились, як грали команди АПЛ. Були дуже цікаві тренування. Григорчук – топовий тренер для України, це 100%.
У Вернидуба в «Зорі» я не завжди грав, це був складний період. Але він мене загартовував як мужика. У нього завжди повинні бути мужики. Я навіть зараз за ним спостерігаю. У нього така енергетика, що ти ніколи не можеш розслабитись. Ти завжди маєш бути у тонусі.
Скрипник дуже багато дав мені – максимально багато. Це людина, яка знаходить підхід до кожного гравця. У нього я грав, забивав і почував себе дуже добре. Завдяки йому я подивився на футбол по-іншому.
Я також спілкуюсь з тренерами з академії «Чорноморця», які зі мною працювали. Коли стаєш старше, то розумієш, що від кожного щось хочеться взяти. Кожному буде щось не подобатись, адже всі ми люди. Ідеальним бути дуже тяжко, та й не треба. Були і не дуже приємні діалоги з тренерами, але це теж досвід, який допоміг мені. І тепер я знаходжусь у такому клубі, як «Динамо». Це мрія.
«Зоря» живе так, що немає єврокубків – немає грошей»
– Із «Зорею» ви двічі взяли бронзові медалі УПЛ і грали в єврокубках. В чому секрет успіху «мужиків»?
– Для мене це була нова команда та нове місто. Я вперше поїхав далеко з Одеси. Розумів, куди я прийшов. «Зоря» – це третя сила в Україні. Після «Чорноморця» – це великий крок вперед.
Колектив у «Зорі» супер – ми багато збирались з родинами, з дітьми. Микита Каменюка, Віталік Вернидуб, Діма Хомченовський часто щось організовували, бувало навіть кожного тижня. Все було чудово, мені дуже подобалось, але перший рік я мало грав. Десь не розумів, що від мене хоче тренер. Було дуже тяжко, але потім адаптувався. Просто зібрався дружній колектив – там дійсно грали мужики. Всі один за одного.
У Луганську я був один раз ще з «Чорноморцем». «Зоря» у мене асоціюється з Запоріжжям на цей момент. Навіть зараз казав дружині, що сумую за Запоріжжям: там немає метушні, пробок, крутих магазинів – це дешеве місто. А в Київ приїхав і бачу, що це мегаполіс – купа магазинів, пробки. Спочатку він мені не подобався – ставлення змінилося через 3-4 місяці. Не знаю, що там буде після завершення кар’єри, але мені Київ дуже сподобався. Хотів би тут залишитись.
– Віталій Вернидуб розповів історію, що текст Трибуни весь сезон висів в роздягальні і мотивував команду. Тоді «Зоря» стала третьою в УПЛ і грала у фіналі Кубка України.
– Так, це правда. Було багато прогнозів, що «Зоря» здується. Не пам’ятаю, хто це повісив в роздягальні. Мабуть, наш аналітик. Ми всі бачили такі прогнози в інтернеті. Звісно, це зачіпало. Не тільки «Трибуна» це писала, а також багато інших сайтів. Ми тоді не дуже добре стартували. Потім ми вже звикли, що воно висить в роздягальні.
Але спочатку, коли погані результати, ти думаєш, що вже пора схаменутись. Ми ділом довели, що ніякі судді, ніхто у нас нічого не забере. Не знаю, ображу я когось цим чи ні, але «Зоря» живе так, що немає єврокубків – немає грошей, бо президенту буде дуже тяжко.
Якщо ми не займаємо третє місце і не виходимо у групу, то не буде грошей і не буде команди. Всі це чудово знали. Нам про це також говорили Вернидуб і Скрипник. Тому ми розуміли, що треба займати третє місце. Хотілось і друге – були такі можливості, але десь трохи нам не вистачало.
«На теорії Луческу говорив: «Кабаєв, я чекаю від тебе голів». А я ж сам чекаю»
– Правильно буде сказати, що ви прийшли в «Динамо» на місце Циганкова?
– Ні, хоча я можу зіграти справа. Перші ігри, коли Циганкова не було, Містер хотів ставити мене на його позицію. У нас був діалог, що мені справа не дуже зручно, але я зіграю там, якщо треба. Мабуть, мене взяли замість Вербича. Я не знаю. За потреби я можу грати і нападника, і у центрі поля. Де поставлять – там і зіграю. Це не проблема.
– Інсайд Віктора Вацка про вас: «Коли Кабаєв прийшов у «Динамо», на тренуванні всі просто кайфували від його футболу».
– Не знаю, звідки Вацко це бере. Не хочу нічого казати… Всі ми дорослі люди, всі ми читаємо інтернет. Можливо, це його робота. До цього він мене порівнював з кимось. Не дуже приємно це читати. Ти просто відкриваєш інстаграм чи якийсь футбольний паблік і бачиш, що там написано «Кабаєв». Як тут не зайти і не почитати?
«Динамо» – це такий клуб, на який дивляться під лупою. Я розумію, з чим це пов’язано – результат не той. Ми дорослі люди, і все це розуміємо – і тренер, і хлопці. І ми теж хочемо і стараємось це робити. Не завжди все виходить. В пресі дуже багато негативу про «Динамо».
Мені сказали, що мене хотів підписати Луческу. Я прийшов в «Динамо» і перші дні розумів, що на мене немає тиску відповідальності. Знав, що мені потрібно 2-3 тижні, щоб зрозуміти, як команда грає. Через 2-3 дні гра з «Зорею», і мене одразу ставлять у склад. Матч з «Фенербахче» – я також виходжу у стартовому складі при переповнених трибунах.
Я не сварив себе, а просто прийшов кайфувати від футболу. Відчував по тренуваннях, що все супер: я добре тренуюсь, кайфую від футболу. Але я така людина, яка близько до серця приймає критику. Команда почала програвати 1-2 гри. Це нормально, що є критика, якщо є моя помилка. Нормально, що є критика від футболістів, від тренерів, ззовні. Просто я не думав, що цього буде настільки багато. Звісно, це мене досить пристойно надломило. Якщо чесно, то було тяжко. Я це відчував, і коли про це ще й пишуть, то це добиває.
Вірю, що ми перегорнемо цю сторінку. Так, ніхто не каже, що буде легко, але я вірю в себе. Знаю, як я можу грати. Все у мене буде добре. Значить, такий мій досвід і шлях, для чогось це мені потрібно.
– Ви забивали на зборах за «Динамо», але у вас немає голів за команду в офіційних матчах. Це турбує?
– Так, турбує. Це одна з причин. Містер, коли я зіграв перші 5-7 матчів, казав: «Ну, коли вже? Давай-давай». Потім ще більше. На теорії говорив: «Кабаєв, я чекаю від тебе голів». А я ж сам чекаю! Мені теж приємно забивати, я теж хочу!
Перша гра, 2-3 моменти, забивай – і все. Я не забив, і потім ти накручуєш себе. Це важко зрозуміти нефутбольній людині. Я не сварю їх за це. Я вважаю, що це чисто психологічна проблема, що я не можу забити. Збори – це немає вболівальників і тиску, ти виходиш і кайфуєш. А тут вже результат, і все одно ти десь себе трохи накручуєш. Я вірю, що той Кабаєв, який був пів року чи рік тому, стане тільки сильнішим. По-іншому не буде.
– Статистика каже, що вам знадобився 21 матч, щоб зробити свою дебютну результативну дію за «Динамо».
– Так, у мене одна результативна дія за 21 матч. Я бачив це. Навіть Ігор та Григорій Суркіси питали: «Це що – твоя перша результативна дія за 21 матч?» А що я міг відповісти. Це правда, так і є.
Я теж хочу віддавати і забивати більше, як Довбик. Але поки так, що я можу зробити? Я хочу це робити і роблю все для цього. Значить, поки що не прийшов час.
– Якою ви бачите свою роль і статус у команді?
– За натурою я інтроверт. Не скажу, що я мало спілкуюсь. Я і з Ярмоленком, і з кимось з молодих, умовним Царенком, наприклад, добре себе почуваю. Важко сказати, яка у мене роль. Я від себе чекаю голів. Будуть голи, буде краща гра, і я буду допомагати цим команді здобувати очки. Думаю, цього вистачить з головою.
Я добре почуваю себе в команді. Спілкуюсь з персоналом, з футболістами. Все супер. Але я розумію, почуйте мене, мої критики, що мені не вистачає голів і передач. Я все розумію, скільки б ви не писали про це. Я не тупий і не дурень, я доросла людина.
Пишете, що я не рівень «Динамо». Ну як не рівень? Я стільки прагнув сюди – добре грав у «Зорі», забивав голи, у «Чорноморці» також.
«Хлопці з «Зорі» підколювали за четверте місце: «Куди ти перейшов?»
– Як вам працювати з Луческу?
– Це знакова фігура для футболу, і не тільки українського. Заходиш в інтернет – і бачиш, як його порівнюють за кількістю трофеїв з Гвардіолою, Фергюсоном, Лобановським… Це метр футболу. Ти раніше дивився по телевізору, як грав його «Шахтар», і завжди хотів спробувати.
Я ще до «Динамо» спілкувався з Тимчиком та Андрієвським. Вони казали, що дуже тяжко в плані навантажень, треба багато бігати. Але тоді був результат – перше місце в УПЛ і Кубок. У цього тренера ти теж не можеш розслабитись. Ти весь час у тонусі, де б ти не був – збори, чемпіонат, теорія.
Луческу – максималіст, і він буде чекати від тебе того ж самого. У свої 78 років він живе футболом. Він мешкає на базі, дивиться кожен матч, хто б не грав. Коли у нас теорія, наприклад, про «Минай», то він знає кожного їхнього футболіста – хто де грав, який у нього зріст. Він живе цим. Він розказує про свою кар’єру, як він готувався.
Я дізнався багато нового для себе. Стараюсь бути як губка і вбирати всю корисну інформацію, щоб в майбутньому вона допомогла мені. Навіть не обов’язково у футболі. Якщо ти завжди готовий до удару, це може допомогти в бізнесі або в якійсь життєвій ситуації.
– Чи є у Луческу розуміння, як вивести «Динамо» з кризи?
– Містер з командою до кісток, він живе цим. На теорію приходить з блокнотом, знає все про гравців суперника, який у кого зріст, вага, що він робив вчора. Він 100% хоче виграти чемпіонство. Не знаю, що буде далі, бо у нього закінчується контракт, і чи буде він далі у футболі. Але він цим дуже сильно горить. У нього все кипить, коли немає результату. Він всім своїм поглядом це показує.
Критики на нас багато, але щоб у кожного все було позитивно в житті – такого не буває. Навіть у Мессі та Роналду є якийсь негатив. Такого ніколи не буде, що завжди все добре. У нас це трохи затягнулось, тут я згоден. Всі чекали, що це буде 2-3 місяці, але трохи затягнулось те, що немає того результату, який ми і вболівальники хочемо. Якого прагне президент.
Але у нас є діалог з вболівальниками, президентом і з тренером. Ми всі в одному човні і будемо робити все, щоб був результат, а «Динамо» було на першому місці.
– З Ігорем Суркісом спілкуєтесь?
– Так. На базі сьогодні були. Тут треба під настрій потрапити, – сміється Владислав. – Якщо хороший настрій, то може і пожартувати. На збори приїжджав – взагалі супер. Навіть на зборах він міг премію виписати.
А коли настрій поганий – ти сам розумієш, що не хочеться потрапляти на очі і червоніти через те, що ти не виконав завдання. Спілкування, діалог є – це дуже добре.
– Четверте місце для «Динамо» минулого сезону – це катастрофа?
– Звісно, це катастрофа. В «Зорі» ми були третіми і боролись за друге. А потім хлопці з «Зорі» підколювали за четверте місце: «Куди ти перейшов? Міг би залишатись».
Я спілкувався з хлопцями з «Динамо». Було багато переїздів. Коли розпочалась повномасштабна війна, то ми в «Зорі» роз’їхались. Я 5 місяців сидів вдома – грав у футбол, тренувався з сім’єю. «Динамо» ж одразу поїхало тренуватись. Вони провели купу матчів, поки я, грубо кажучи, сидів вдома з чіпсами і дивився, як вони грають.
Постійні переїзди з сім’єю, тваринами з одного міста в інше – і не знаєш, що буде завтра. Поруч завжди одні й ті самі люди. Мабуть, мало хто мене зрозуміє не з футбольної тусовки, але це дуже тяжко. Мені здається, що гравці перенаситились футболом.
Добре ж грали з «Фенербахче», «Штурмом». «Бенфіка» – це трохи інший рівень, вони потім вигравали у «ПСЖ». І от після поразки від «Бенфіки», а тоді від «Дніпра-1» у Львові, тільки потім я прийшов. Я бачив, що гравці виснажені навіть не фізично, а емоційно. А без емоцій важко грати у футбол.
Той сезон вийшов змазаним. Капітан не одного разу збирав команду і розмовляв, що і як. Всі розуміли, що потрібно робити, але не виходило. Це не ноги, не руки, не тіло – це голова. Психологія дуже важливу роль відіграє у футболі і в житті. Нам десь не вистачило психології. Зараз будемо чіплятись за Кубок і за чемпіонат.
«Після першого матчу з «Бешикташем» вірив, що ми можемо пройти далі»
– Цього сезону «Динамо» залишилось без єврокубків. Це теж катастрофа чи ну її ту Лігу конференцій?
– Думаю, тільки час покаже, добре це чи ні. Але на цю мить ми розуміємо, що виліт з єврокубків – це погано і це знак мінус.
Дай боже, щоб наша гра дарувала людям якісь позитивні емоції. Я спілкуюсь з військовими, і вони навіть в окопах дивляться футбол. Їм це цікаво. Нам теж було б цікаво пограти на стадіонах в різних країнах.
– Ті ж матчі з «Арісом» були дуже емоційними. Як пережили серію пенальті?
– 120 хвилин, ти граєш не у своїй країні, хоча у нас була хороша підтримка у Бухаресті. Дивіться, в нас багато молодих гравців. Максим Дячук грає перший сезон в «Динамо» – і він йде бити пенальті. Я бачу, що він збліднув. Я не грав у цьому матчі, але мене розривало зсередини. Ми з Максом жили в одній кімнаті і я дуже за нього переживав. Думав: «Тільки б воротар не відбив». Він забив – і так видихнув, так радів. Ми потім спілкувались, і він казав: «Я йшов, і у мене просто час зупинився». Звісно, дуже тяжко не тільки фізично, а й психологічно, коли тисне результат.
Я навіть після першого матчу з «Бешикташем» вірив, що ми можемо пройти далі. Так, як ми зіграли в Румунії, ми повинні були це робити. Але у другій грі у нас багато що не виходило. Звісно, коли вболівальники так підтримують суперника, то дуже тяжко психологічно в цьому плані.
– Після серії пенальті Бущан, а потім і вся команда, побігли святкувати до фанатів «Аріса». Це була відповідь за банери про «Азов»?
– Багато футболістів допомагають нашим військовим. Мені здається, в нашій команді всі це роблять. Це зачіпає, коли ти граєш там – і висить цей банер. Ми всі це бачимо. Звісно, хотілось відповісти. Тим паче, ми там програли. Дуже багато повідомлень було з Греції, з Туреччини – писали нам в соцмережі про Путіна, про нашу країну. Відповісти словами на це – то таке. Хотілось відповісти якимись діями.
Жора Бущан на емоціях, Максим Дячук, Дубінчак… Браво, я можу тільки поаплодувати хлопцям. Ми зробили свою справу, і вже потім відповіли фанатам. А якісь жовті картки – то вже таке. Так, це за «Азов». Вони потім виставили пост і подякували нам. Це дуже приємно.
Ми зараз в одному човні: наша країна, військові, футболісти – всі люди. Всі ми стараємось робити одну справу, щоб перемога настала набагато скоріше. Хто чим може. Військові – там, ми тут допомагаємо якимись фінансами, проводимо благодійні розіграші.
Дивишся на ютубі відео про «Азов» – чесно, мурашки. Навіть плакати хочеться, що наші молоді пацани гинуть. Наші хлопці борються за свою країну, а ті – навіть незрозуміло, за що. Що відбувається з цими людьми, що у них в голові, щоб так діяти. Я навіть не можу це описати.
«Ярмоленко три дні підходив до мене і питав: «Точно змінюєш номер?»
– Трансфер Сидорчука став несподіванкою. Як на перехід капітана відреагувала команда?
– Це було дуже несподівано. Не ходили ніякі чутки в команді, нічого не писали в Інтернеті. Потім FootballHub чи «Трибуна» виставили новину, що Сидорчук близький до переходу. А тоді Сергій сам написав у нашу групу, подякував і сказав, що 5 днів тому сам не очікував, що змінить команду. Він ні з ким не встиг попрощатися особисто, адже в нас були вихідні. Нам він побажав удачі і написав, що вірить у нас.
Для мене Ярмоленко, Сидорчук, Гармаш – це обличчя «Динамо». Коли він пішов, то для мене пішла ціла епоха. Сам написав йому в особисті про це. Завжди з його боку була підтримка, добре я грав чи погано. Без його підтримки мені було б тяжко. Якщо перехід Гармаша я очікував, то цього я зовсім не чекав.
– Тут точно має бути історія про Дениса.
– Гармаш – це взагалі окрема тема. Він завжди кудись запізнюється, у нього завжди позитив, а негативу немає. Коли я прийшов, то дуже здружився з ним. Пару днів тому я говорив з ним. Денис ніби вже трохи у віці, але класний чувак.
Сидорчук – це капітан, він солідний. А Гармаш такий пацаньонок, пацан. З ним можна посміятись на будь-які теми. Іноземці добре ладнають з ним, хоча він не знає ні англійської мови, ні португальської. Шкода, що вони пішли з колективу.
Дивився інтерв’ю Сергія, де він казав, що ніколи не ставив собі завдання пограти за кордоном. Я радий за нього, що він може зараз більше бути з сім’єю. Наскільки я зрозумів, то родина у нього в Польщі, а він був тут і не бачив дітей. Це тяжко, хоч розумію, що бувають і гірші ситуації.
За Гармаша я також радий. «Осієк» – хороша команда. Там грав Женя Чеберко, і у нього були хороші відгуки. Молоді футболісти на підході, але для команди, для колективу шкода втрачати таких хлопців.
– Хто буде новим капітаном «Динамо»?
– Думаю, у нас буде команда вибирати. Коли Сидорчук був капітаном, то функції віцекапітана виконував Буяльський. Багато в інтернеті пишуть, що це буде він. Мабуть, це буде Віталік. Він теж давно в команді, знає, як бути капітаном, у нього хороші стосунки з тренерами та футболістами.
Я не знаю, як це буде відбуватись. Може Ярмоленко, може Буяльський, може Бущан. Важко сказати. Поки що всі наші збірники в збірній України. Коли повернуться, то, може, буде якийсь діалог.
– Ви віддали свій номер Ярмоленку. Фанати навіть дякували вам в інстаграмі за цей жест. Чому вирішили це зробити?
– Спочатку писали: «Віддай цей номер, ти його не гідний». Багато негативу було. Я все життя грав під 22-м номером, але «Динамо», 7-й номер – це була така мрія. Хотілося, а виправдав я його чи ні? Це тільки я собі можу сказати.
Це від душі було. Я підійшов сам до Ярмоленка і сказав: «Значить, так і повинно було бути». Мені казали, що він класний мужик, а зараз я переконався в цьому. Дуже велика повага до цього футболіста. Він прийшов і каже: «Мені все одно». Я сказав: «Та ні, забирай. Я візьму собі 22-й номер, під ним у мене більше йшло в «Зорі». Може, треба номер змінити».
Ярмоленко потім ще три дні підходив до мене і питав: «Точно змінюєш номер?». Говорив, що готовий грати під іншим номером, але я сказав: «Забирай, все нормально». І я зовсім не шкодую, що змінив номер. Тоді вболівальники почали писати: «Дякую».
Я раніше спілкувався з Тимчиком, коли його тільки почали підпускати до першої команди. Він казав: «Блін, Ярмоленко завжди так кричить». Зараз приходить час молодих футболістів, і я теж можу злитись, якщо щось не виходить. Може вилетіти якесь слово на адресу партнера, ти можеш напхати. Мабуть, так було і у Ярмоленка.
Зараз він вже досвідчений, солідний, багато де пограв. Андрій тепер на такому позитиві. Якщо ти втрачаєш м’яч – він побіжить відпрацьовувати за тебе. Це дуже велика повага. Я не знаю, яким він був раніше, але зараз він прийшов в «Динамо», додав солідності на полі. Футболіст – супер. Я навіть не думав, що такий гравець прийде до нас. Я насолоджуюсь його грою, багато в чому вчусь у нього. Андрій – молодець!
Десь три тижні тому у нас обох була травма, і ми сиділи у Румунії і разом дивились тренування. Я питав, як він грав у Німеччині, в Англії. Мені це цікаво. Він поділився своїм досвідом. Я там не був, але хвилинку там прожив, поки він розповідав.
Говорив, що були різні тренери, і теж було тяжко. В Англії дуже велика інтенсивність, ти не встигаєш навіть головою крутити, швидко м’ячі підкидують, багато потужних футболістів. Казав: «Я прийшов поштовхатись, а мене хтось як штовхнув один раз, то я більше не підходив до нього». Хоча Ярмоленко сам не маленький. Він хлопець з гумором, який відповідає на полі за результат, а в автобусі чи роздягальні за дух та атмосферу.
«Помітив, коли «Шахтар» погано грає, він не отримує стільки критики, як ми»
– З ваших слів здається, що в команді хороша атмосфера.
– Хороша атмосфера – коли є результат. Коли його немає, то тяжко. Ти сам розумієш, що так не повинно бути, і ти стараєшся це змінити. Але не завжди виходить – і нам це не подобається. Ти десь заганяєшся, ще десь живеш тією грою. Так не повинно бути. Ту гру вже забули.
Треба налаштовуватись на наступну, яку ти маєш виграти. Настрій залежить від результату. Хороший результат – все добре в житті. Поганий – все, ти починаєш заганятись.
Я помітив, що навіть зараз, коли «Шахтар» погано грає, він не отримує стільки критики, як ми. А «Динамо» під такою лупою… Навіть якщо виграємо, знайдуть за що зачепитись, що ми не так виграли. «Луческу – йди, Кабаєв – те, те і те» – та заспокойтесь вже.
Кажуть, не читайте, що про вас пишуть. Але як не читати, якщо заходиш в інтернет, і у тебе одразу відкривається перша стаття – бах! Як тут не прочитати? Потім листаєш далі, і тут знову стаття про те саме. Повідомлення пишуть, хоч видаляй інстаграм і не читай.
– Знаєте, на якому «Динамо» зараз йде місці в УПЛ?
– Десь на 10-му, але ж ми пропустили три матчі. Якщо, дай боже, всі виграємо, то будемо першими. З Дубінчаком буквально два тижні тому бачились і обговорювали, що все в наших руках.
Погано, що вилетіли з єврокубків, але тепер чіпляємось за чемпіонат України і за Кубок. Все в наших руках. Там нічого не втрачено. «Шахтар» втрачав очки, «Дніпро-1» і «Зоря» – також. «Рух» зараз добре грає, «Полісся»… Але тим цікавіше, що такі команди з’являються. Читаєш за «Карпати» – команда багато футболістів підписує.
Чесно, я задоволений, що навіть під час війни є такі команди. Думав, що багато з них підуть на дно, здуються. А у нас є якийсь підйом, і це тішить.
– Як сприйняли виступ «Шахтаря» у Лізі чемпіонів минулого сезону?
– Тут дві сторони медалі. З одного боку, ти радий за хлопців, бо це українська команда, яка представляє Україну на європейській арені і грає дуже добре. А потім розумієш: «Стоп, я вже не в «Зорі». Я в «Динамо», і це мій конкурент». І якась жаба шкребе, чому ми не там, чому ми так не граємо. У голові багато думок про те, чому так, і це трохи дратує. Але, якщо подивитись правді в очі, своєю грою «Шахтар» заслужив позитивний відгук у публіки, у журналістів. Ми трохи не награли на це.
Там талановиті молоді хлопці. Я навіть колись щось казав про Судакова, за що зараз мені трохи соромно. Говорив, що мене не викликали в збірну України з «Зорі», хоча я грав і забивав, а Судакова викликали, хоча він лише у заявку «Шахтаря» потрапляв. Я там трохи проїхався. Сказав, що нічого не маю проти нього, але давайте за заслуги викликати. Зараз він, чесно кажучи, дуже подобається мені як футболіст, подобаються його характеристики.
У них був Мудрик, є Бондаренко… Багато взагалі молодих хлопців, які грають у хороший футбол і можуть себе показати десь у Європі. Не хочеться казати це про «Шахтар», але він виграв не на фарті, а заслужив цей результат. Вчора вони, завтра ми. Нічого такого в цьому немає.
– А як відреагували на трансфер Мудрика в «Челсі»?
– Трансферний ринок з кожним роком росте. Важко говорити про це. Незрозуміло, чому Вітя Циганков, який зіграв стільки матчів і забив стільки голів у збірній, йде, грубо кажучи, за 5 мільйонів, а Мудрик – за 100.
Звісно, цей трансфер обговорюється. Це як Лунін перейшов у «Реал» з «Зорі». Це було щось нереальне. Мудрик видав один сезон, може півтора, і поїхав в «Челсі» за 100 мільйонів. Звісно, там зараз така критика на нього. По футбольному його шкода, але я розумію звідки це все йде. У когось пішло, як у Віті. Мудрик трохи молодший. І нова країна, нова мова – це все тяжко.
Але у нього є якості, завдяки яким він може вирости у суперфутболіста. Я, чесно кажучи, вірю. За ним цікаво спостерігати. Ти завжди чогось чекаєш від нього.
Фото: інстаграм Владислава Кабаєва, «Динамо»
