Анрі мав отримати хоча б один «Золотий м’яч» – замість Шевченка або Недведа
Давайте поговоримо про спірні нагороди.
Перемога Ліонеля Мессі в останньому «Золотому м’ячі» супроводжувалася постійною критикою. Десь трохи менше двох третин (якщо судити за різними опитуваннями) вболівальників активно заповнили інфополе з тезою про несправедливість «ЗМ» для Мессі, коли був такий шикарний сезон у Ерлінґа Голанда.
Це прекрасна тема для суперечок, яка може продовжуватися ще тижнями після оголошення. Але з якою тезою я не згоден – це з тим, що недосконалість системи визначення переможця почала проявлятися лише з початком домінації Мессі та Роналду.
Суперечливі рішення переслідують премію як мінімум усе XXI століття. Одна наша статусна спільнота провела власне голосування, де обрала найсильнішого футболіста, який так і не отримав свою нагороду.
Не дивно, що це саме Тьєррі Анрі. Його гра на початку 2000-х за «Арсенал» особливо зараз виглядає недооціненною. І якщо дивитися на окремі параметри та досягнення, то у 2003-му та 2004-му він заслуговував на «ЗМ».
Чому Анрі мав отримати «Золотий м’яч» 2003-го замість Недведа
Якщо проставити сезони Анрі в «Арсеналі» (а, найпевніше, і за всю кар’єру) за силою та перфомансом – то перше місце займатиме його унікальна кампанія у сезоні 2002/03.
Парадоксально, але тоді він навіть не взяв Золоту Бутсу АПЛ, програвши в один м’яч Руду ван Ністелрою. Але це було й не так важливо, як те, що Тьєррі встановив вічний рекорд чемпіонату, коли до свої 24 голів додав ще 20 асистів.
Більше ніхто суто в сезоні в АПЛ і близько не підходив до таких показників.
Анрі пізніше красиво описав цей здобуток у гольових передачах: «Для мене найпрекрасніше – це зробити пас, коли ти сам маєш можливість забити. Ти знаєш, що у тебе є все, щоб забити, але ти віддаєш передачу. Ділишся можливістю. І ти бачиш цю радість в очах іншого хлопця. Ти знаєш, він знає, всі знають».
Анрі у 2003-му був на крок попереду інших своїх партнерів в «Арсеналі» – це і допомагало йому виділятися, і заважало у надважливих матчах. Якщо брати суто цей рік, то одного Кубка Англії може видаватися дійсно замало, щоб претендувати на серйозні індивідуальні нагороди.
Але як же він розквітав на полі. У найкращий день його зупинити було неможливо. Штрафні з 30 метрів, прискорення з лівого флангу, з правого, елегантні обіграші та потужні удари – було абсолютно все, що має бути у гравця атаки.
У першій половині сезону 2003/04 він також продовжував бути ключовою частиною «Арсенала» Арсена Венгера – і завершив рік з феноменальною статистикою. Але став лише другим у голосуванні за «Золотий м’яч», програвши Павелу Недведу.
За Недведа, окрім базової перемоги в Серії А, зіграли, насправді, три геніальні гри на пізній стадії плей-оф Ліги чемпіонів. Чеський півзахисник знищив «Барселону» у чвертьфіналі, а потім забив надважливий гол «Реалу» – і отримав дурну жовту картку в центрі поля, яка позбавила його шансу зіграти у фіналі.
Чи виграв би «Ювентус» фінал ЛЧ, якби у ньому грав Павел Недвед? Туринці очевидно виглядали слабшими без нього, але й «Мілан» тоді не був командою, яка залежала від сильних гравців суперника.
Втім, саме цей фінал ЛЧ зробив багато для суспільного сприйняття Серії А як найкращої ліги світу. Що теж допомогло Недведу. І у 2003-му так думка ще мала під собою підґрунтя, хоч навряд тоді хтось розумів, що то був вже початок кінця ліги.
Якщо повертатися до індивідуальних перфомансів – то Анрі за яскравістю та важливістю для команди був попереду чеського півзахисника. Якщо забрати Недведа з того «Ювентуса» – він би все ще знаходився в еліті італійського футболу.
Якщо б забрали Анрі з «Арсенала» 2002/03 – каноніри б навряд навіть в ЛЧ потрапили навіть попри свій потужний за іменами склад.
Чому Анрі мав отримати «Золотий м’яч» 2004-го замість Шевченка
Дискусійність перемоги саме Андрія Шевченка у «Золотому м’ячі» 2004 року ми підіймали вже у окремому тексті:
Тут ми трохи повернемося до Анрі. Француз у цьому сезоні сконцентрувався вже більше на забитих голах (хоча підсумкова статистика асистів виглядає так само переконливо) – і тепер це принесло загальнокомандний успіх.
«Арсенал» у 2003-му поставив рекорд, до якого в Англії не можуть підтягнутися вже 20 років – вони виграли АПЛ з нулем у графі поразок. The Invincibles у внутрішньому чемпіонаті стали історію, до якої прагнув Арсен Венгер усі роки – краса гри та ефективність йшли поруч.
Анрі продовжував бути лідером і головною одиницею цієї команди – він же отримав Золоту бутсу АПЛ вже з 30 чистими голами. Все так же красиво і елегантно, як і минулого разу.
Якщо порівняння статистики Недведа з Анрі було дещо умовною, адже грали вони на різних позиціях, які вимагали різних функцій – то у 2004-му і Анрі, і Шевченко були форвардами, які мали давати результат саме у штрафному майданчику.
І так, Анрі виглядав яскравіше – і знову програв:
Арсен Венгер лютував: «Шевченко не виграв більше, не забив більше, не асистував більше – він не був кращим за Тьєррі у жодному з показників!»
Знову фактор, що Серія А виглядала сильнішою за АПЛ? З роками ця теза вимагає перевірки – у 2004-му важко назвати хоча б якусь лігу найкращою у світі. Це був рік, коли фаворити сипалися, а аутсайдери творили історію – перемога «Порту» в ЛЧ та Греції на Євро зробили фактично неможливим голосування за того, хто виграв більше трофеїв.
Харістеас чи Деку? Вибачте, зі всією повагою, але це не рівень найкращого футболіста Європи.
А Серія А у 2004-му – це ліга, де вже розквітло «Кальчополі» (хоча про це тоді знали одиниці чиновників), це ліга, де п’ятою прийшла команда, яка збанкрутувала по ходу сезону через те, що власник вкрав гроші у власної компанії («Парма»), і де поступово йшли на спад кар’єри тих гравців, які були обличчям ліги.
Так, це все ще дуже сильна ліга, якщо брати топклуби, але загалом? Спірно.
Тому ставити Шевченка вже зараз вище Анрі, бо він начебто виграв у конкурентнішому чемпіонаті – це більше лукавство. І з точки зору саме індивідуальних перфомансів (навіть у ЛЧ Шевченко не був фатально кращим – особливо після погрому «Мілана» від «Депортіво») француз знову виглядав серйознішим. Але загальна аура італійського чемпіонату, медіа-підтримка імперії Берлусконі і навіть Помаранчева революція зіграли на користь українця.
Якщо абстрагуватися від національності – то навіть шкода. Анрі за ці два сезони з 2002 по 2004 роки заслужив хоча б на один «Золотий м’яч» загальним перфомансом. Рівнем гри, рівнем домінації на полі, рівнем впливу на результати – вибачте, кращого гравця у цей відрізок часу не було.
***
Після матчу з «Челсі» у 2003-му запрошеним експертом у студії був колишній форвард «синіх» Джанлука Віаллі. І він сформував цитату, яка стала символом тієї епохи:
«Як зупинити Анрі? Це можливо, але тільки якщо у вас є пістолет».
Фото: інфографіка Tribuna.com, «Арсенал», АПЛ
