Прев'ю до матчу Україна – Італія (роздуми відносно сили нашої збірної у відборі загалом)
Завтра завершуємо відбір на Євро (через центральні двері), є ще чорний вхід через Лігу Націй, але поки про нього не думаємо.
З плюсів це єдиний офіційний матч для збірної України в це вікно. Що в свою чергу має допомогти, як фізично, так і відкине чергове виправдання під назвою: «Чому в нас не вийшло – виною всьому друга гра».
Однією з наших найбільших проблем проти топ збірних до цього матчу, як команді нам дуже складно впоратись з темпом котрий можуть задавати топи.
Ми можемо видавати якісні відрізки в грі з круглим, що надалі має перерости в щось більше (цьому мав би сприяти прогрес у роботі тренерського штабу і від'їзд проспектів на кшталт Судакова/Бондаренка/Бражка та інших в більш конкурентній першості)
Ледь не завжди ставлюсь не нерозумінням коли українські клуби учасники єврокубків переносять свої матчі на невизначений термін, щоб грати по разу на тиждень. Самотужки штучного створюючи проблему в їх гравців з другими матчами й стикаючись з таким графіком в конкурентному середовищі – вони «здуваються» (будучи неготовими).
Боротись за володіння збірній поки дуже важко відповідно доводиться реагувати на наслідки гри з м'ячем суперника.
Коли сходиться одразу кілька факторів: психологічне налаштування/план на гру та його реалізація/сценарій матчу/ хороша реалізація – ми взмозі видати щось по типу матчів з Німеччиною/Англією (друга гра).
В обороні проти топ збірних за цей рік ми чимало пропускали через грубі індивідуальні помилки, або ж тимчасову втрату концентрації.
Були й фіаско на рівні команди, (весна в Лондоні й вересень в Італії).
Минулого матчу з італійцями нас сильно штормило. Перші хвилин 20 ми взагалі не знали що робити. Настільки всі на полі виглядали нервовими.
На фото пасова карта Італії з тієї гри де було багато різного: трикутників зі змінами позицій на флангах й вбігань в напівфланг (зону між ЛЗ і ЛЦЗ від Фраттезі) й насичення зон з м'ячем по всій ширині від Барелли, використання ізоляцій для Дзаньоло, чимало флангових атак загалом.
Підсумковий рахунок 2-1 хтось вважав за щастя, проте боязкість на старті якщо підвести риску нам коштувала занадто багато (нехай навіть це буде сказано після гри).
Матч також дав кілька відповідей, як атакувати проти Італії. Атака глибини – вітається й загалом якщо відійти від стереотипів ця Італія куди ліпше себе почуває з м'ячем, ніж без. Контролювати гру діючи другим номером їм дається непросто (пропустили на 1 гол більше ніж Україна за 7 матчів, але й забили на 5 більше).
Як перемогти цю команду?
Відповідь на це питання лежить в попередній роботі Спалетті – Наполі. А як рольова модель переможця – Мілан Піолі. Хтось бачив протистояння обох тренерів в ЛЧ минулого сезону де оборонний блок останнього і контратаки за рахунок Леау допомогли зрівняти команди в гостроті моментів, а виконавська майстерність попереду (травма Ярмоленка все ще відчутна для нас) в завершенні залишити неаполітанців за бортом турніру.
Щось таке в теорії могла б втілити в життя збірна України (перемоги Англії над Італією навряд доцільні навіть до порівнянь в теорії оскільки такого рівня гравців в нас нема).
Підсумовуючи окрім купи дрібних факторів: психології, сценарію гри, вдало вибраного плану (що в сукупності може, як допомогти так і зашкодити) головне питання на скільки часу темпового (інтенсивного) футболу вистачить нашу збірну.
Підписуйтесь на мій телеграм канал👇 про український футбол там чимало цікавих постів.( він називається «Темп Шепетівка»)
https://t.me/TEMPSHEPETIVKA
