Чому я хочу, щоб «Кривбас» виграв УПЛ
«Шахтар» та «Динамо» мають звільнити дорогу.
Велика війна та падіння загального рівня УПЛ зробили боротьбу за золото в українському футболі максимально відкритою – і багато в чому непередбачуваною.
Рік тому до заключних турів чемпіонату на титул чемпіона України з футболу претендували одразу три команди (важливо, що серед них взагалі не було одного з грандів УПЛ, «Динамо»), а у 2024-му інтрига має бути ще більшою. З урахуванням киян та їхніх перенесених матчів, що ризикують стати – якщо ще не стали – головним мемом сезону, прямо зараз ми маємо групу з п’яти команд, що реально можуть та мають ставити своєю метою комплект золотих нагород.
👉 Тенденції УПЛ: «Шахтар» єдиний без пенальті, «Чорноморець» – лідер за червоними, «Кривбас» за фолами
У кожної з них є свої переваги. Хтось має надглибокий за вимогами часу склад і можливість витрачати восьмизначні суми в євро на придбання нових футболістів навіть під час повномасштабного вторгнення РФ. За кимось – історичні здобутки та більша армія вболівальників. Хтось пробує купити успіх дешево – не секрет, що зараз витрати на побудову чемпіонської команди нижчі, ніж коли-небудь принаймні у 21 сторіччі.
І кожен контендерський кейс чимось цікавий – окрім хіба що випадку із «Шахтарем». Донеччани в УПЛ – як ті німці у старій як світ футбольній байці, і головні сюжети навколо гірників аж ніяк не пов’язані із національним чемпіонатом. За скільки і куди продадуть Судакова, як далеко зайдуть у Лізі Європи і що напрацює Пушич у якості саме головного тренера, а не кризового менеджера – усе це інтригує куди більше, аніж підсумкова позиція чинних чемпіонів у турнірній таблиці поточного сезону.
А найбільше з усіх сценаріїв мені подобається той, за якого «Кривбас» зберігає першу позицію і стає не тільки зимовим, а й повноцінним чемпіоном УПЛ. На це є щонайменше п’ять вагомих причин.
🔺 По-перше, банально хочеться отримати нового переможця. У 1992-му, коли дебютну українську першість за часів незалежності виграла сімферопольська «Таврія», мені було два роки, і все, що я бачив – це лише перемоги «Динамо» та «Шахтаря». Більш зручного моменту, щоб перервати їхню гегемонію, в інших клубів просто не буде: звісно, УПЛ вже ніколи не стане «як колись», але після завершення війни у спорті знову буде більше грошей – і розрив у бюджетах та можливостях між грандами та усіма іншими збільшиться.
🔺 По-друге, мені, як нейтральному глядачу, критично не сподобався футбол «Полісся» у більшості важливих поєдинків першого кола. Для дебютанта УПЛ це цілком нормальна річ – грати на відбій у матчах, де він є номінальним андердогом, і приймати нічию як класний результат. Однак якщо ми кажемо про боротьбу за чемпіонство, то вибачте – немає жодного бажання бачити на першому місці команду, що виходить на зустрічі з прямими конкурентами, щоб не програти, а не щоб перемогти;
🔺 По-третє, успіх «Кривбасу» відновить вагу позиції головного тренера та нагадає – щоб ставати чемпіонами, потрібно мати не лише найкращих гравців, найбільше грошей чи найкращі кулуарні можливості, але й топові ідеї також. Бо, окей, минулої весни у нас була бронзова «Зоря» ван Леувена, але що окрім неї?
Золотого Йовичевича звільнили одразу після здобутого титулу, срібного Кучера – трохи пізніше, а «Динамо» заграло краще за Шовковського не тому, що Шовковський – топ, а тому, що команді просто заважав Луческу. Вернидуб – зовсім інша історія, і своїм шляхом у футболі він повністю заслуговує на те, щоб вийти проти «Реала» на «Бернабеу» на чолі української команди.
🔺 Вчетверте, «Кривбас» не є олігархічним клубом чи іграшкою якогось багатія – і це абсолютна win-win ситуація для всіх. З одного боку, країна, що воює, повинна мати саме такого чемпіона – що вміє жити й розвиватися за те, що має, а не з розумним виразом обличчя викидати мільйони у валюті на смітник за усіх цих перрісів та рамадані, бо просто може собі це дозволити. З іншого, для самого Кривого Рогу зовсім не зайвими будуть єврокубкові гроші – як фінансова подушка на наступні сезони, стимул для подальшого прогресу й орієнтир для інших. Бо виявиться, що дійсно можна жити за те, що заробляєш – так, без семи- чи восьмизначних трансферів, але і з куди меншими ризиками.
Звісно, у коментарях ви нагадаєте мені про те, що Кривий Ріг – рідне місто Володимира Зеленського, принесете кілька теорій змови, що він ледь не особисто тягне «Кривбас» до титулу і все таке інше, але що ж тепер – командам з найбільшого міста країни, що не є обласним центром, взагалі не брати участь у національних чемпіонатах, бо в усіх їхніх успіхах будуть бачити лише гіпотетичну руку Маріїнського палацу, Банкової чи когось там ще?)
🔺 Вп’яте, подобається вам це чи ні, але «Кривбас» найкраще з усіх українських клубів адаптувався до радикальних змін навколишнього середовища. Так, не одразу – на те, щоб зрозуміти, що тут взагалі відбувається і як тепер потрібно функціонувати в УПЛ, Кривий Ріг витратив другу половину попереднього сезону. Але там дійсно все дуже розумно: вміння грати від сильних сторін наявних гравців, створення правильних умов для посередніх футболістів, за яких вони виглядають топами (Бескоровайний у збірній – це несерйозно, але ж тактичні рішення Вернидуба призвели до того, що про це вже кілька місяців говорять цілком поважні люди!) і свіжа трансферна політика.
Руандійці, балканці, камерунці, ганці – це ж не тільки про дешевих легіонерів, а й про легіонерів, яким значно простіше адаптуватись до виступів в Україні за часів великої війни, аніж якимось бразильцям. Бо у когось на батьківщині війна йде прямо зараз (Камерун, якщо хто не в курсі, де-факто розділений на дві частини, і цей процес не є мирним), хтось пережив це у дитинстві (про геноцид у Руанді та бійню всіх проти всіх після розвалу Югославії чув кожен), а комусь просто не звикати жити в умовах постійної загрози. І навіть якщо «Кривбас» зараз за хороші гроші продасть умовного чи не умовного Дібанго, це не буде проблемою – він вже знає, де та як шукати йому заміну, і без проблем знайде.
👉 «Динамо» цікавиться Бескоровайним: в цьому є сенс, тільки якщо кияни гратимуть просто, як «Кривбас»
Ну і замість бонусу – чемпіонство «Кривбасу» стане тріумфом результативного футболу. Це точно не найвидовищніша чи найвишуканіша команда УПЛ з точки зору гри у нападі, але Кривий Ріг настільки добре знає свої переваги у вертикальній грі і вміє ними користатися, що має другу результативність у чемпіонаті. Причому перша атака, «Динамо», начитерила свої цифри у матчах з аутсайдерами (ще й часто в більшості) – про драматичні 3:3 з «Шахтарем» чи розгром «Дніпра-1» команда, що не забила чинним чемпіону та віцечемпіону взагалі жодного разу у поточному сезоні, може хіба що мріяти.
У футболі усі ми любимо голи. У футболі усі ми любимо сенсації. Абсолютно весь світ прямо зараз захоплюється «Жироною» і її неймовірною боротьбою проти найгучніших імен і найбільших грошей у футболі – а «Кривбас», по суті, робить те саме на нашому рідному українському рівні.
Але щоб усе це не було даремно, справу потрібно доводити до логічного кінця. Не просто до якоїсь нагороди чи кваліфікації у єврокубки, а саме до чемпіонства. Чемпіонства, яке особисто мені хотілося б побачити у травні.
Фото: ФК «Кривбас»
