Виступ збірної США – головна інтрига ЧС з баскетболу. Американці – великі фаворити, але вони вже нікого не лякають
Спробують повернути титул молодими зірками НБА, проте легко не буде.
З того моменту, як НБА нічого не має проти виступу своїх гравців у міжнародних змаганнях, баскетбольна збірна США – хедлайнер та величезний фаворит будь-якого змагання, у якому вона бере участь.
Чемпіонат світу, що стартує 25 серпня у Японії, Індонезії та Філіппінах (американці гратимуть свою групу у Манілі) виключенням не стане – експерти, букмекери, журналісти та пересічні вболівальники бачать Штати головним чи взагалі єдиним претендентом на золоті нагороди. Однак не спішіть заряджати на збірну США власну квартиру: їй точно не буде легко.
За добу до початку ЧС розбираємо, що собою уявляє актуальна версія американської збірної, як вона гратиме і хто матиме найкращі шанси залишити її без титулу.
Керр зробив висновки з провалу у 2019-му. Склад американців на ЧС – молодий, недосвідчений, але дуже небезпечний
Чотири роки тому збірна США завершила чемпіонат світу у Китаї із найгіршим результатом у власній історії – підсумковим сьомим місцем з цілком заслуженими поразками від французів та сербів на медальній стадії. Грегг Попович планував робити ставку на клубні зв’язки (бостонське тріо Браун – Тейтум – Смарт, Міддлтон та Лопес з «Мілвокі»), але у підсумку саме помилки при виборі фінального складу коштували американцям нагород. Їхні вирішальні матчі на ЧС-2019 звелись до того, чи переграє суперників Донован Мітчелл у соло: номінальному фавориту турніру дуже бракувало креативу від захисників та банального шутингу, і коли американці зустрілись із дійсно зірковими опонентами, їх впевнено переборов під кошиком Руді Гобер, а потім ще й перекидав Богдан Богданович.
Стів Керр, який привіз команду США на світову першість у якості головного тренера, чотири роки тому був першим асистентом Поповича і бачив китайське фіаско на власні очі. Тому керманич «Голден Стейт» радикально змінив принцип формування команди і з точки зору управління гравцями (жодних переглядів, вмовлянь чи великих попередніх заявок на 25 людей із відбором у тренувальному таборі – фінальну заявку Штати оголосили майже за два місяці до початку турніру), і з точки зору підбору цих самих гравців.
Вціліла лише концепція, що принесла американцям золото у 2010 та 2014 роках – на чемпіонат світу поїхала зовсім юна команда з молодих зірок, що тільки розпочинають свій шлях у великому баскетболі, з невеличким вкрапленням чемпіонського досвіду. Зі сторони воно виглядає трохи дивно, але за останнє в американців відповідатиме Боббі Портіс: 28-річний форвард «Мілвокі» є одночасно найстаршим гравцем збірної США і єдиним, у кого є чемпіонський перстень у найсильнішій лізі світу. Але це хороша ставка. Він і попередній сезон в НБА провів дуже якісно (став третім у голосуванні за приз найкращому резервісту року), і в принципі є прототипним рольовим виконавцем для міцної команди.
Всі решта – це або молоді суперзірки (Ентоні Едвардс, Тайріз Халібертон, Джарен Джексон-молодший, Паоло Банкеро), або баскетболісти, що досягли великого прогресу в останні роки, і для яких гра за збірну США на великому турнірі – це солідне кар’єрне досягнення (Остін Рівз, Джейлен Брансон, Джош Харт), або бронебійні шутери (Мікел Бріджес – 38% реалізації триочкових у попередньому сезоні НБА, Брендон Інгрем – 39%, Кем Джонсон – взагалі понад 40%). Ну і, звісно, Вокер Кеслер: він їде на ЧС 12-м гравцем ротації і просто третім великим у заявці про всяк випадок, але своїм дебютним сезоном у «Юті» 22-річний центровий таку можливість точно заслужив.
На папері ця команда виглядає потужно – є очевидний лідер в особі Едвардса (підготовчі матчі показали, що саме у ньому Керр бачить головного гравця, і захисник «Міннесоти» охоче приймає цю роль), цікаві та різнопланові гравці на м’ячі (скорер Брансон, плеймейкер Халібертон, запальничка з лави запасних Рівз), універсальні форварди та чинний найкращий гравець НБА захисного плану Джексон, що цементуватиме оборону. Якості та варіативності більш ніж вистачає, а Інгрем взагалі має всі шанси стати для американської баскетбольної програми новим Кармело Ентоні: він дуже далекий від того, щоб виграти чемпіонський перстень у якості однієї з головних зірок клубної команди, але у збірній може виявитися саме тією людиною, що забиватиме на замовлення стільки, скільки буде потрібно для перемоги.
Америка – топ та фаворит, але її не бояться. У баскетболі за правилами ФІБА її вже навчились перемагати
Те, що американці – головна баскетбольна нація планети і за сукупним обсягом таланту, і за якістю системи підготовки гравців, жодного сумніву ні в кого не було і немає. Але США не можуть привезти на великий турнір збірних увесь цей неймовірний обсяг – тільки 12 гравців (і, об’єктивно, далеко не найкращих з тих, що у них взагалі є), які й повертатимуть свою країну на вершину. Але робитимуть вони це фактично на чужому полі: гра за правилами ФІБА позбавляє американців суттєвої кількості переваг. Загинайте пальці:
🔹 40 хвилин ігрового часу замість звичних 48 – відповідно, менш важливі глибина та якість ротації (на ЧС-2019 Гобер зіграв проти американців 34 хвилини, Фурньє – 33, Богданович – 32, і це цілком адекватне навантаження для лідерів збірної у головному матчі великого турніру);
🔹 ближча лінія триочкового кидка – відповідно, простору у нападі стає менше, а зонний захист, що був справжнім трендом останнього плей-оф НБА (багато в чому завдяки «Лейкерс», але активно експлуатували його й інші команди-контендери), працює ще ефективніше;
🔹 відсутність у рулбуці ФІБА правила трьох секунд у захисті – атлетичним баскетболістам, що грають від проходу, складніше перемагати та бути ефективними у збірних (якщо ви бачили, як захищались проти Янніса на минулорічному чемпіонаті Європи, і як його зрештою вибили у чвертьфіналі німці, маєте розуміти, як це виглядає);
🔹 і, загалом, просто відсутність звички до реалій баскетболу ФІБА – переважна більшість баскетболістів американської збірної гратиме за цими правилами вперше у дорослій кар’єрі, тому впродовж ЧС ви неодноразово побачите моменти, коли той чи інший представник Штатів просто не розумітиме, що йому свиснули арбітри та чому.
Але різні правила – то лише частина проблеми, і, напевно, не основна. НБА в останнє десятиріччя стала більш глобальною лігою, ніж коли-небудь у власній історії, усі головні міжнародні таланти грають там, намагаються туди потрапити чи моделюють власну гру по американських зірках, і будь-яка за складом версія збірної США зараз здатна викликати вау-ефект лише у вболівальників, а не в опонентів, на відміну від дрім-тімівських команд 1990-х. Усі ці дончичі, гобери, батюми, вагнери, гаруби, ернангомеси та навіть південносуданські веньєни гебріели впродовж сезону щодня тренуються з зірками НБА, проводять по 70-80, а іноді й під сотню матчів за рік проти зірок НБА, і чудово знають – з ними можна грати і їх можна перемагати.
З точки зору результатів це виглядає наступним чином – якщо за 11 років під керівництвом Майка Кшишевського (а це період між ЧС-2006 та Олімпіадою-2016 включно) американці програли лише один офіційний матч, грекам у півфіналі чемпіонату світу 17-річної давнини, то за два турніри збірних після нього поступилися тричі, французам у чвертьфіналі ЧС-2019 та на груповій стадії токійської Олімпіади і сербам у турнірі за 5-8 місця світової першості, а у Туреччини чотири роки тому виграли лише одне очко в овертаймі. Бували навіть колапси у товарняках: два роки тому США сенсаційно програли виставковий поєдинок нігерійцям, а від Німеччини минулого тижня ледве унесли ноги – горіли «-16» у другій половині, але всіх врятував 34-очковий перформанс Едвардса.
Тобто американців поважають, визнають їхню силу, але вже не бояться. Особливо ті збірні, що мають у матчах із ними переможний досвід – чи, принаймні, досвід близьких поєдинків. У першу чергу, це французи: з останніх чотирьох зустрічей із США на великих турнірах дві вони виграли, а ще у двох прикро поступились у кінцівках – три очки у групі Олімпіади-2016 і п’ять у фіналі Олімпіади-2020.
Франція – не єдиний конкурент збірної США на чемпіонаті світу. Є ще принаймні п’ять команд, що можуть обіграти американців
Будь-яка стадія плей-оф ЧС, як, в принципі, й усіх інших турнірів збірних, складається лише з одного матчу – що тільки підвищує шанси суперників Штатів на апсет. У групових раундах світової першості, яких буде два, американцям боятись особливо нікого: вони потрапили у відносно слабку частину сітки і мають утнути щось зовсім вже неймовірне (як мінімум, програти грекам у першій групі та доволі посередньому складу Литви без Сабоніса-молодшого у другій), щоб не вийти у чвертьфінал. А от далі – то вже зовсім інша справа.
З французами все більш-менш зрозуміло – вони привезли дуже досвідчену банду з Гобером, Батюмом, Фурньє, де Коло, зірками Євроліги та топовим реслером Ябузеле під керівництвом вічного Венсана Коллє, який в останній рік, окрім збірної, займався підготовкою Віктора Вембаньями до НБА. Проте є ще декілька збірних, здатних здолати Америку у грі на виліт:
🔸 Канаду перед ЧС-2023 котують дуже високо – все через зірковий ростер з Гілджес-Александером, Дортом, Бруксом, Барреттом та іншими помітними гравцями з НБА. Їхні медальні перспективи виглядають доволі сумнівно (переважно через тотальну відсутність переможного досвіду у цієї програми – два роки тому вони примудрились програти домашній кваліфаєр Олімпіади навіть із Віггінсом), але вони точно здатні зачепитися;
🔸 Словенія матиме найкращого гравця на турнірі в особі Дончича, який підвів себе до ЧС-2023 у чудовій формі і має дуже багато що довести. Як мінімум, що минулорічна поразка від Польщі у чвертьфіналі Євробаскета була лише прикрою випадковістю, як максимум – що Лука взагалі здатен перемагати першою зіркою збудованої повністю під нього збірної (на золотому ЧЄ-2017 лідером ще був Драгич, а після того – лише невдачі);
🔸 німці будують дуже яскравий проект і точно стали сильнішими порівняно із бронзовим Євробаскетом-2022 – тепер у них є обидва Вагнери, а не лише Франц, та Бонга (в Айзека не пішло в НБА, але він реанімував кар’єру в Євролізі) на додачу до кістяка медального складу із Шредером та Тайсом;
🔸 Іспанія зіткнулася із величезною кількістю кадрових проблем у задній лінії напередодні чемпіонату світу (натуралізований герой минулорічного чемпіонату Європи Браун травмувався, Рубіо призупинив кар’єру через ментальні проблеми – і грати буде 19-річний проспект Нуньєс), але доки Юй, Фернандес та Серджіо Скаріоло на місці – це абсолютно чемпіонська програма, яку категорично заборонено недооцінювати.
За великого бажання до цього переліку можна додати сербів (теж дуже багато втрат, головна з яких – Йокич, і легендарний, але вже не надто актуальний Светіслав Пешич у якості тренера), греків (без Адетокумбо цілком можуть виявитись більш цікавою командою, аніж із ним – і точно більш непередбачуваною) та навіть австралійців (впритул наблизились до зміни поколінь і слабкі у передній лінії після травми Лендейла, але Міллз у збірній завжди грає як боженька). Є ще Домінікана з Таунсом – проте це, скоріше, про хайп та завищені очікування від просто непоганої команди, доки не буде доведено протилежне, хоча сайт ФІБА впевнено ставить їх у топ-10 передстартового рейтингу.
Інтриги насправді вистачає – як і бажаючих увійти в історію баскетболу, залишивши американців без нагород на другому ЧС поспіль (такого раніше ще теж ніколи не було). Але головне питання – що про це думає сама збірна США та наскільки вона готова буде давати результат під тиском і очікувань, і суперників. Номінально це все ще найкраща команда світу, проте тепер вона має доводити це у кожному поєдинку – епоха тотальної та безумовної домінації остаточно відійшла у минуле.
