Цей фінал НБА – відвертий місматч. Буде дивом, якщо «Денвер» не забере його вже у пʼятій зустрічі
Пробач, Джиммі Батлер, це не твоя серія.
Вночі «Наггетс» вчергове у поточному плей-оф НБА добре зробили свою роботу. Навіть без епічних подвигів від своєї головної зірки, сербського центра Ніколи Йокича (набрав помірні для себе 23+12 із всього лише чотирма асистами), здолали «Маямі» на виїзді з рахунком 108:95 та впритул наблизились до першого у клубній історії чемпіонського титулу.
Після сирени лідери «Хіт» у звичному стилі запевнили, що битимуться до кінця - і не втрачатимуть віру у власні сили доти, доки матимуть бодай теоретичний шанс щось змініти. Але саме сьогодні настав момент, коли потрібно визнати, що команда Еріка Споельстри вичерпала ліміт на дива в одному постсезоні - і звикати до того, що трофей Ларрі О’Браєна принаймні на найближчий рік знайде собі домівку у Колорадо.
Звісно, «Денвер» і був великим фаворитом фіналу НБА - і за букмекерськими котуваннями, і на думку експертів. Однак феєричний фінал другого матчу від «Маямі» з вражаючою за кидковою ефективністю заключною чвертю (як наслідок, гостьовою перемогою та відбором у суперника переваги власного майданчика) подарував певні надії на інтригу.
Надії, як зʼясувалося, марні: як і протистояння «Хіт» із «Лейкерс» в баблі у 2020-му, ця титульна серія - відвертий місматч.
По-перше, «Маямі» зустрів суперника, проти якого волі, системи, якісної тренерської роботи та боротьби у кожному епізоді вже недостатньо. Так, Майкл Мелоун (ще?) - не настільки геніальний тактик та стратег, як Споельстра, однак він все одно дуже впевнено керує діями своєї команди та постійно має для суперника якісь сюрпризи.
У третьому матчі різницю зробили 15 очок Крістіана Брауна, якого ніхто не очікував побачити на великих хвилинах на цих стадіях плей-оф - бо він всього лише новачок. Ніхто, окрім керманича «Денвера», який безмежно довіряє 21-му піку драфту-2022.
У четвертому (і у першому також, але не настільки очевидно) «Наггетс» несподівано зіграли не на Майкла Портера чи Джамала Мюррея, а на Аарона Гордона - вони знайшли свою найбільшу точкову перевагу над суперником, яку «Хіт» просто фізично не можуть нівелювати. Йокича принаймні намагається тримати Бем Адебайо - виходить небагато, але серб точно не живе своїм найлегшим життям у цьому фіналі. З Мюрреєм, коли це потрібно, відпрацьовує Джиммі Батлер. А ось проти Гордона грати нікому - це завжди буде або якийсь андерсайз, якого форвард просто задавить власною міццю, або повільний Кевін Лав, що навіть у свої найкращі часи не відрізнявся вправністю гри в обороні.
Ось і маємо - Аарон приносить «Денверу» в середньому 16,5 очка за гру у фіналі з 67-відсотковою реалізацією кидків. Ідеальна зброя.
По-друге, «Маямі» вже відверто наївся баскетболом - іноді у цьому фіналі команда Споельстри виглядає так, ніби з її гравців випустили все повітря. Цьому є два більш ніж логічних пояснення, що випливають одне з одного. Звісно, це круто, історично і епохально, коли команда з восьмим номером посіву доходить аж до фінальної серії сезону (актуальний випадок - всього лише другий за всю історію ліги після «Нікс»-1999), але ж маємо розуміти, що будь-яка команда заходить в постсезон на тоненького з останньої путівки не просто так. У «Хіт» зараз банально немає достатньої якості, щоб битися із лідером сезону та реальним контендером у серії до чотирьох перемог.
І, як іноді видається, у Споельстри просто скінчились ідеї, що могли б працювати із цим набором виконавців. Він вже двічі впродовж постсезону масштабно перебудовував «Маямі» - спочатку після травми Тайлера Хірро у першому ж поєдинку на виліт проти «Мілвокі», а потім - під час протистояння з «Бостоном», коли стало зрозумілим, що великими лайнапами за рахунок габаритів та переваги на підбиранні «Селтікс» реально можуть повернутися з 0:3. Трюк із Коді Зеллером, здається, був останнім, що тренер «Маямі» мав у рукаві - тепер, схоже, йому просто доведеться прийняти третю поспіль поразку у фіналі.
Жодних питань чи претензій до Еріка: дістатися фіналу з незадрафтованими Гейбом Вінсентом та Максом Струсом і списаним всією лігою ветераном Лавом у старті - це супер-потужне досягнення, на яке від нього не очікував взагалі ніхто. Але він усе ж не чарівник, а просто дуже якісний баскетбольний тренер - на певному етапі його магія мала б закінчитись.
Струс та Вінсент кинули 1/10 у четвертому матчі, награвши на сукупні «-29» - і це нормально. Бо колись це мало статись - якість та бажання завжди кращі за одне лише бажання.
По-третє, «Денвер» - просто найбільш здорова команда цього плей-оф, і логічно, що саме вона зараз знаходиться у кроці від титулу. Так, Йокич підвернувся у четвертій грі - але навіть якщо він буде змушений пропустити певний час, один з трьох поєдинків, що залишились, «Наггетс» якось зможуть забрати й без нього. Це той самий кейс, що був у «Торонто»-2019 чи «Мілвокі»-2021 - обидві команди не були найсильнішими, найзігранішими чи найзірковішими в НБА на момент початку тріумфального плей-оф, але пройшли його з мінімальними кадровими проблемами (особливо, на фоні опонентів). І стали чемпіонами.
«Маямі» підкосила не лише травма Хірро, що так і не повернувся після перелому руки (і вже, напевно, немає жодного сенсу ризикувати його здоровʼям заради ефемерної надії на порятунок). Віктор Оладіпо, так, вже далеко не той атлетичний та вибуховий захисник, яким він був в «Індіані» - але він був опцією з лави, якою б Споельстра десь, та скористався. Бо навіть Зеллеру та Хейвуду Хайсміту він впродовж плей-оф знаходив ролі та ситуації, де вони були корисними далеко не на сміттєвих хвилинах.
І, зрештою, не на максимумі грає Джиммі Батлер - і з точки зору суто статистики (21,8 очка в середньому за гру фіналу - його найгірша результативність у будь-якій серії цьогорічного плей-оф, а пʼять зароблених штрафних за гру - вдвічі менше, ніж у серіях проти «Мілвокі» та «Нью-Йорка»), і за візуальним враженням. Причина у травмі, яку він отримав у протистоянні з «Нікс», чи у загальній втомі після складного для «Хіт» сезону - можемо лише здогадуватись. Але це точно не той Джимбо, що вбивав «Бакс» - не схоже, що він готовий видати 50-очковий перформанс на замовлення у пʼятому матчі та повернули серію у Флориду.
Звісно, все це - не проблеми «Денвера», який на шляху до титулу пройшов дуже якісний «Фінікс», завжди небезпечних «Лейкерс» із Леброном і зараз добиває головну сенсацію останніх 20 років на Сході. Але, як це постійно трапляється у фіналах, до яких доходять фаворит та андердог (на будь-якому рівні у будь-якому виді спорту), їм надто вже сильно бракує сюжетів та інтриги.
І це - неймовірно прикрий підсумок захоплюючого плей-оф. Що принесе нам більш ніж заслуженого чемпіона, але із спокійним та передбачуваним фінальним акордом.
