МЛС – одна з найбільш прогресуючих ліг світу. Існує менш ніж 30 років, але має вже 29 команд та ТБ-контракт на $2,5 млрд
Тепер там буде грати найкращий гравець в історії футболу.
Багаторічний гравець «Шахтаря» та національної збірної України Сергій Кривцов весною уклав угоду з американським клубом «Інтер Маямі», що стало чудовим приводом для нас поглянути на цю лігу уважніше.
Але вже зараз топновина для всього футболу – у той же «Інтер Маямі» перейшов сам Ліонель Мессі! Аргентинець відхилив пропозиції зі Саудівської Аравії та «Барселони» і наступним кроком для власної кар’єри обрав сонячну Флориду.
Це буде цікаво.
***
По цей бік Атлантики північноамериканська МЛС вважається змаганням для пенсіонерів: цей стереотип сформувався через те, що саме сюди приїздили догравати професійну кар’єру зіркові та медійні Девід Бекхем, Златан Ібрагімовіч, Тьєррі Анрі, Кака й інші легенди минулого покоління. Але насправді це зовсім не так – проект, який фактично функціонує лише з 1996 року, стрімко прогресує та має вийти на історичний пік у 2026-му, коли США, Канада та Мексика прийматимуть чемпіонат світу.
Розповідаємо найголовніше, що треба знати про лігу, яка взагалі не схожа на те, до чого звикли футбольні вболівальники – і має характерні риси усіх професійних північноамериканських спортивних ліг на кшталт НФЛ, НБА та НХЛ.
МЛС – закрита ліга, місце в якій фактично треба купувати. Це коштує сотні мільйонів, найдорожчий клуб оцінюють майже в мільярд
Порівнюючи нову лігу Кривцова із іншими футбольними змаганнями, треба перш за все розуміти, що МЛС – не національний чемпіонат у традиційному сенсі цього виразу. Це ліга не стільки про спорт, скільки про бізнес (перемагати, звісно ж, завжди приємно, але приорітет номер один – прибуткова економічна модель), тому працює вона дуже цікаво.
🔹 Формально у футболі США існує певна ієрархія клубних турнірів, але МЛС – повністю закрита ліга. Сюди не можна піднятися з другого дивізіону (що аж ніяк не заважає появі нових команд), але найголовніше – звідси ніхто нікуди не вилітає. Це дозволяє і клубам, і самій лізі впевненіше планувати власне майбутнє – зокрема, відбудовувати відносини з вболівальниками та спонсорами.
Можна провести один чи навіть декілька поспіль провальних сезонів, посідаючи останні сходинки у турнірній таблиці – але якщо команда цікава вболівальникам, має хорошу відвідуваність та власний ринок, поточні результати майже ніяк не впливають на її подальшу долю.
🔹 Потрапити в МЛС можна лише одним шляхом – придбати місце у лізі за гроші. До 2014 року суми були радше символічними (рідко коли перевищували позначку у 30 мільйонів доларів), але зараз все значно серйозніше. Останній з новачків, «Шарлотт» (команда з Північної Кароліни дебютувала в лізі у 2022-му), виклав за право стати учасником змагання $325 млн.
Одних грошей, втім, недостатньо – зазвичай, за одне вакантне місце конкурують декілька груп інвесторів, які мають донести власне бачення проекту та довести, шо він має право на існування у дуже конкурентних умовах північноамериканського спортивного ринку. Останнім часом пріоритет віддається містам, шо не перенасичені командами з інших північноамериканських топліг (НФЛ, НБА, НХЛ та МЛБ) – таким, як Нешвілл, Сент-Луїс, Цинциннаті чи Остін.
Конкурувати з «великою четвіркою» футболу поки що важко – він не є традиційним американським видом спорту та не має ані настільки ж великої фанбази, ані потужної підтримки на законодавчому рівні як та ж НФЛ. Тому МЛС – це не лише про акумуляцію спонсорських грошей, а й про обмеження власних видатків – і створення більш-менш рівних правил гри для усіх клубів-учасників.
🔹 Так, тут існує стеля заробітних плат для гравців основної команди. У сезоні 2023 року клуби зможуть заплатити своїм гравцям сукупно трохи більше $5 млн – співставно з сумою, яку один Михайло Мудрик зароблятиме за рік у «Челсі». Тому МЛС набагато складніше, аніж європейським чемпіонатам із топ-5, залучати міжнародний талант – однією лише грою у футбол його тут майже неможливо монетизувати.
Але це не є глобальною проблемою з двох причин. По-перше, відносно рівний розподіл наявного таланту по усіх командах ліги – це набагато краще з точки зору ефективності, аніж «гонка озброєнь», яку ведуть європейські гранди (увага глядацької аудиторії не приковується лише до двох-трьох суперкоманд, чи взагалі однієї, як у Бундеслізі із «Баварією»), і, по-друге – це спонукає виховувати власних талантів та робити медійними зірками саме їх.
Тому в МЛС щороку проводиться драфт (клуби у встановленому заздалегідь порядку – зазвичай, починаючи з найгірших команд попереднього чемпіонату, – обирають собі найбільш перспективних студентів американських вишів) та вже декілька десятирічь поруч із лігою працюють різноманітні програми розвитку молодих гравців. Найвідоміша з них – Generation adidas, продуктами якої є, наприклад, Тім Ховард та Клінт Демпсі, і яка зараз переакцентувалася на розвиток африканських талантів для МЛС (перші п’ять піків грудневого драфту – сенегалець, двоє ганців, камерунець та канадець конголезського походження, чиї імена вам зараз навряд чи про щось скажуть).
🔹 Втім, стелю заробітних плат в МЛС можна обійти – для цього існує спеціальне правило, яке у медіа зазвичай називають на честь Бекхема. Кожен з 29 клубів має право підписати до трьох гравців із заробітною платою, що перевищує встановлені обмеження: наприклад, форвард збірної Італії Лоренцо Інсіньє у «Торонто» заробляє $14 млн на рік – майже втричі більше, ніж існуючий у лізі загальний ліміт.
Користуватися ним не обов’язково: усе залежить від позиції, стратегії певного клубу. Але переваги очевидні – особливо не впливаючи на загальний баланс сил (вже згаданий Інсіньє, наприклад, у попередньому регулярному чемпіонаті МЛС забив шість м’ячів, а «Торонто» завершив сезон на передостанній сходинці турнірної таблиці) ліга надає своїм учасникам можливість розкручуватись через реальних зірок та збільшувати прибутки від матчдею, і відкриває для себе нові ринки – зростанням глобального інтересу до змагання вона зобов’язана, перш за все, саме таким «позалімітним» виконавцям.
🔹 Якоїсь чіткої тенденції щодо акліматизації гравців з Європи в МЛС не існує – з приблизно рівною вірогідністю можна як провалитися з фігурами штибу Алессандро Нести (на початку 2010-х він догравав у «Монреалі») чи Фредді Юнберга (дуже невдало приїздив до «Сіетла» у 2009-му), так і стовідсотково влучити у Карлоса Велу (один з найкращих, якщо не взагалі найкращий форвард ліги у попередніх сезонах) чи Фредді Ігуаїна (старший брат Гонсало Ігуаїна не заграв навіть у Туреччині, але став справжньою легендою «Коламбуса», а після завершення кар’єри у 2020-му працює з резервним складом «Інтера»).
Проте є інша тенденція, і саме вона свідчить про дорослішання МЛС як професійного змагання: впродовж останніх п’яти-семи років клуби віддають перевагу не суперветеранам, чиї найкращі роки залишились далеко позаду, а не надто відомим проспектам, які, навіть отримуючи пристойні за стандартами ліги гроші, мають мотивацію та бажання зростати. Один з характерних прикладів – найкращий бомбардир «Ньюкасла» у цьому сезоні Мігель Альмірон, який перейшов в «Атланту» у 22 (тоді за нього заплатили $8 млн аргентинському «Ланусу»), за два роки став чемпіоном МЛС і отримав хорошу пропозицію з АПЛ. Але, звісно, є і виключення: новим клубам ліги для потужного старту потрібні саме гучні імена, тому суто маркетингові трансфери типу Френка Лемпарда у «Нью-Йорку» ніхто не скасовував. Проте тепер за грошима футбольні пенсіонери скоріше поїдуть у якусь з країн регіону Перської затоки, аніж у Сполучені Штати.
🔹 Розумна стратегія, надійність МЛС як платника (виконання усіх контрактів гравців гарантовано лігою, а не певним клубом – як, власне, в усіх інших північноамериканських профі-турнірах) та непогані довгострокові перспективи призвели до того, що ринкова вартість обох команд з Лос-Анджелеса зараз оцінюється приблизно у $900 млн, а за рік цілком може сягнути позначки в один мільярд. І це вже дуже пристойна цифра: для порівняння, за всю історію НБА, яка налічує вже майже 80 років та вважається безумовно найкращою лігою світу у баскетболі, зафіксовано менше десяти випадків (їх вісім чи дев’ять залежно від того, чи включати у перелік «Міннесоту», процес продажу якої за $1,5 млрд триває саме зараз), коли клуби змінювали власника за дев’ятизначну суму.
З нового сезону МЛС вступила у нову еру – її матчі транслює Apple TV. Контракт – не гірший, ніж із Лігою чемпіонів
Своїм існуванням МЛС зобов’язана чемпіонату світу 1994 року, який приймали саме США – на момент його початку в країні взагалі не було жодного футбольного змагання, що мало б повноцінний професійний статус. Але швидкої популяризації не вийшло: у перших сезонах ліга взагалі не мала повноцінного бодай регіонального транслятора (ніхто не хотів платити реальні гроші за права на незрозумілий соккер), а два клуби з Флориди взагалі довелося ліквідувати – у штаті, перенасиченому спортивними та взагалі якими завгодно розвагами, інтерес до них був нульовим, а фінансові звіти – безпросвітно збитковими.
Проте у 21 сторіччі все дуже сильно змінилося.
🔹 Тут і зараз за відвідуваністю МЛС – третя професійна ліга Північної Америки після НФЛ та МЛБ (понад 21 тисяча глядачів в середньому за гру у сезоні-2022), яка за цим показником випереджає усі європейські національні чемпіонати, окрім великої п’ятірки, і поступово наближається до французької Ліги 1 з італійською Серією А. Телевізійні рейтинги ліги також дуже пристойні: у середньому матч сезону-2022 збирав біля екранів понад 340 тисяч глядачів, а фінал минулорічного плей-оф між «Лос-Анджелесом» та «Філадельфією» подивилися понад два мільйони людей (це рекордний показник за 25 років).
Це – результат багаторічної роботи ліги над просуванням власного продукту. Від запрошень Анрі та Бекхема у клуби з великих ринків (саме цим двом МЛС має завдячувати власній популярності у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі відповідно) до проведення найтоповіших матчів на грандіозних аренах для американського футболу. Від розумного підбору міст для нових команд (у топ-10 за відвідуваністю – лише один оригінальний клуб, «Гелексі», і одразу шість, які приєдналися до ліги з 2015 року) до потужного медійного та маркетингового супроводу.
Але найголовніше – МЛС не намагається влаштовувати битву за глядача із більш сталими лігами, а займає відносно вільні ніші. Саме тому, а не через якісь погодні чи ідеологічні причини сезон тут проходить за схемою «весна-осінь», займаючи той проміжок часу, коли в НФЛ триває міжсезоння, а третина клубів НБА та НХЛ дограє власний сезон, не маючи особливої вже турнірної мотивації (за схожим принципом, наприклад, існує і жіноча НБА, яка менш цікава глядачеві, аніж чоловіча чи студентський баскетбол, і замість того, щоб вступати у нерівноцінну конкурентну боротьбу, навпаки, доповнює їх). Так, не усі експерименти ліги виявлялися вдалими – наприклад, спроба створити у Лос-Анджелесі команду, заточену суто під іспаномовну спільноту регіону та вихідців з держав Центральної Америки, завершилась суцільним фіаско та скандальною ліквідацією клубу. Але, як відомо, не помиляється той, хто нічого не робить.
🔹 Визнанням ефективності цієї роботи став новий телевізійний контракт МЛС, який вступає в силу саме з сезону-2023: угода з Apple TV триватиме десять років та оцінюється у $2,5 млрд. Це фантастична сума порівняно із попереднім контрактом (угода з ESPN/ABC, Fox та Univision приносила лізі приблизно $90 млн щороку), яка, більше того, не включає у себе відсоток, який ліга отримуватиме від вартості спортивних підписок на транслятора (це орієнтовно ще десь півмільярда до загальної суми), та домовленості з іншими сервісами (вже відомо, наприклад, про чотирирічну угоду із Fox Sports на $40 млн).
Але навіть базова гарантована сума угоди між МЛС та Apple TV, $250 млн на рік, ідентична тій, за яку Paramount Global придбав в УЄФА ексклюзивні права на трансляцію у Сполучених Штатах Ліги чемпіонів – тієї самої, що з «Реалом», «Барселоною», «ПСЖ» та «Баварією». І, що також дуже важливо, частиною нової угоди не є права на показ матчів національних збірних США (а жіноча є світовим топом і за інтересом до неї майже не поступається чоловічій – це унікальний кейс у міжнародному футболі) – тож відтепер лізі не доведеться ділитися грошима із американською федерацією.
🔹 Найцікавіше, що новий контракт критикували та називали не надто далекоглядним – бо він триватиме до 2033 року і не дозволить монетизувати ефект від гарантованого зростання інтересу до футболу у США завдяки домашньому ЧС-2026. Але з бізнесової точки зору він все одно виглядає дуже цікаво: це не лише довгострокові гарантії, а й можливість співпрацювати з однією з найпотужніших технологічних корпорацій світу, яка прагне потужно зайти на ринок спортивних трансляцій у Північній Америці і потребує майданчику для реалізації власних ідей.
«Інтер» Кривцова та Маямі – один з найновіших клубів МЛС. Належить Бекхему (ну, майже), ще нічого не вигравав, але вже провів кілька гучних трансферів
Після провалу на самісінькому старті, МЛС довгий час існувала взагалі без клубів зі штату Флорида – досвід «Маямі Ф’южн» та «Тампи-Бей М’ютіні» був надто вже болючим та невдалим. Другу спробу зайти на місцевий ринок ліга ініціювала після 15-річної перерви, і, знову ж таки, двома командами. Одну з них (друга – «Орландо») і підсилив Кривцов.
🔹 Коли Девід Бекхем укладав свою угоду із «Гелексі» ще у якості гравця, одним з її пунктів була можливість створення власного клубу МЛС лише за $25 млн – велику суму за стандартами 2007 року, але смішну за сучасними стандартами (зараз місце у лізі, нагадаємо, коштує понад $300 млн). На те, щоб скористатися власною опцією, легенді збірної Англії знадобилося понад чотири роки: вперше про предметну зацікавленість у команді в Маямі він висловив ще наприкінці 2013-го, а офіційно прийнятий до складу учасників «Інтер» був лише у січні 2018-го.
🔹 Зірковий півзахисник залишається одним із співвласників команди Мессі, але не є мажоритарним акціонером чи керуючим партнером – головне фінансове навантаження несе американський мільярдер Хорхе Мас, основним джерелом прибутку якого є будівельний бізнес на півдні Флориди. Мас має кубинське коріння і взагалі є доволі активним діячем іспаномовної громади регіону (ця роль йому дісталася у спадщину від батька, який народився на Кубі, на початку 1960-х втік у США від режиму Фіделя Кастро, а згодом став одним із співзасновників асоціації кубинців Америки) – саме тому і повна офіційна назва «Інтера», і лого клубу виконані іспанською.
🔹 Формально «Інтер» не є спадкоємцем однієї з попередніх флоридських організацій, але певні паралелі між нім та «Ф’южн» і «М’ютіні» все ж провести можна. Клуб базується у Форт-Лодердейлі, де колись грав «Маямі» (але має одну з двох найменших арен в МЛС – вона вміщує лише 18 тисяч глядачів, як і стадіон «Сан-Хосе»), а третім бомбардиром команди у попередньому сезоні був костаріканець Аріель Лассітер – син найрезультативнішого гравця дебютного сезону МЛС Роя Лассітера. Останній провів потужну за статистичними показниками кар’єру у США і певний час був навіть найкращим голеадором в її історії, але не став зіркою саме тому, що грав переважно за команди з Флориди – тоді зовсім не медійні та мало кому взагалі цікаві.
🔹 Особливих турнірних здобутків в «Інтера» наразі немає – лише один вихід у плей-оф МЛС (у попередньому сезоні з шостого місця у Східній конференції), який завершився поразкою з рахунком 0:3 від «Нью-Йорка» у першому ж раунді – або, за більш звичною футбольним вболівальникам термінологією, на стадії 1/8 фіналу. Але це – цілком нормальна історія для нових клубів у конкурентній лізі, яким зазвичай необхідно принаймні 4-5 сезонів для того, щоб стати насправді конкурентними (приклад «Атланти», про який ми вже казали – це виняток, а не загальне правило).
🔹 Зв’язок «Інтера» з АПЛ не обмежується персоною Бекхема – один з партнерів Кривцова по лінії захисту став вихованець «Арсенала» Кіран Гіббз, який колись навіть провів десять матчів за національну збірну Англії. Еквадорець Леонардо Кампанья, який забив 11 м’ячів у попередньому сезоні МЛС, а у міжсезоння став гравцем «Інтера» на постійній основі (раніше виступав на правах оренди), числився у «Вулвергемптоні» – але жодного матчу за першу команду «вовків» ані в АПЛ, ані у кубкових турнірах так і не провів.
🔹 Головною саме американською зіркою «Інтера» є інший фланговий захисник – колись дуже перспективний Деандре Єдлін, який на початку професійної кар’єри запалював у «Сіетлі», а потім провів декілька непоганих сезонів в АПЛ за «Сандерленд» та «Ньюкасл» (спочатку його підписував взагалі «Тоттенгем», але там він не заграв). Якщо під час сезону випадково чи акцентовано натрапите на матчі Кривцова, обов’язково звернете на нього увагу: Єдлін випалює правий край і завжди з великим натхненням підключається до атак власної команди.
🔹 За два тижні до підписання контракту із Кривцовим «Інтер» провів, напевно, найголовніший (до підписання Мессі) трансфер у власній історії – уклав угоду з 29-річним венесуельським нападником Джозефом Мартінесом. Це – справжній супертоп за стандартами МЛС: за шість сезонів у складі «Атланти» (фактично навіть за п’ять, бо 2020 рік повністю пропустив через травму коліна) він забив 98 м’ячів у 134 поєдинках ліги, а його зв’язка з Альміроном кількарічної давнини була просто-таки вбивчою.
🔹 У середині сезону «Інтер» відправив у відставку головного тренера Філа Невілла – команда програла вже десять матчів і знаходиться на останніх сходинках своєї конференції.
Тепер подивимося, яким буде ефект Мессі для команди. Подейкують, що очолити «Інтер» може старий знайомий Ліонеля Херардо Мартіно, який тренував «Барсу» у 2014 році.
