Україна змусила топову Словенію ходити по краю прірви. Все вирішили захист і залізні нерви
Андрій Сеньків все пояснює.
Перший в історії вихід на в 1/4 чемпіонату світу. Поразка там у рівній боротьбі у чотирьох сетах фіналістам останніх двох Євро. Які до того ж грали у 12-тисячному домашньому вщент заповненому залі. 25-18, 24-26, 19-25, 23-25.
План на гру Угіса Крастіньша був зрозумілим.
Атаки по краях. Бо навіть з хорошою доводкою мідблокери Словенії будуть знімати ці м’ячі. У підсумку ми перемогли за блоками - 9-7. А Дрозд і Семенюк разом набрали лише на 1 пункт менше, аніж їхні словенські візаві Паєнк та Козамернік (17 проти 18).
Агресивна подача. У підсумку ми перемогли за ейсами - 7-4. І не дивно, що у нас було більше помилок на подачі - 20 проти 14. Ми вибивали словенців з прийому. Урнаут взагалі допустив 5 результативних помилок. І врешті набрав від’ємний коефіцієнт на прийомі. Чебуль також регулярно плив. Стабільно справлявся лише ліберо Ковачич.
Тобто, майже все, чим славиться Словенія в атаці, не працювало так, як мало би. То що ж пішло не так?
У звичайному волейбольному матчі, щоб забити очко, треба добре прийняти, гарно паснути і при ударі обвести блок. У 90 відсотках випадків це гарантує набраний бал. Але не зі Словенією. Якщо ви колись бачили матчі цієї команди у плей-оф двох останніх Євро, то не маєте дивуватись.
Навіть якщо у них нічого не клеїться, то завжди буде одна, остання опція - бетонний захист. Словенці тягнуть мертві, нереальні м’ячі і затягують у мочарі. Одна, друга, третя хвилі атаки. Тебе беруть нудики й ти починаєш помилятися. Так було з поляками, коли словенці затягали їх у сетах на «менше-більше» - 32:30 і 37-35 в останній партії. Так, це був півфінал Євро-2021, який грали у Польщі. Так само трапилося і з Україною.
Не завершувати атаки одним-двома розіграшами ми не звикли. А словенці - люблять це діло. І перемагає той, у кого сталевіші нерви. Той, хто готовий швидко перебудовуватися на майданчику в хаосі (третя хвиля атаки - саме хаос). Це те, в що ця команда вміє найкраще з системними командами. Перетворити матч в хаос, а ти зумій - перетягни канат на свою сторону.
Словенія виграла матч на помилках опопента - 33-21 на їхню користь. На подачі, на блоці, в атаці. Все. На прийомі у словенців помилок більше. З їхньою подачею ми впоралися близько до «блискуче». Вони практично не подавали в Плотницького (10 разів за гру). Але Ковальов і Канаєв не поплили. Дмитро - другий топ матчу після Плотницького. Він чи не єдиний, хто тримався до останнього у всіх тих безперервних розіграшах. І суперово зіграв при подачах. Рівень переміщень Канаєва майданчиком, його вміння підстрахувати - топ-клас.
Як і топ-клас гра Плотницького. Фактично вільний від прийому Олег божив. 30 (!) очок, з них 4 блоки та 5 ейсів. Особливо - у четвертому сеті. Догравальник «Перуджі» самотужки дотягнув Україну до дуже близького рахунку спершу безпомилкою атакою, а потім подачею.
Як пожартував Володимир Гарець, «у цей відрізок Плотницький був найкращим гравцем планети». Так і було. Але цього мало. Тупчій і Ковальов в останніх двох сетах фактично зупинилися на позначках у 12 та 10 очок відповідно (у Ковальова - 3 пойнти за цей час, у Тупчія - 2).
Так само мало тайм-аутів Крастіньша. Угіс повторював одну і ту ж мантру про «вище гОлови». Бракувало взбучки в стилі його співвітчизника Багатскіса в матчі з Італією. Дійшло до того, що один з тайм-аутів проводив Плотницький. Сам.
Гра вислизнула з рук тренера у всіх сенсах. Заміни Щиткова на Синицю і навпаки виглядали агонією. Цього разу проблема була точно не у зв’язуючому.
Крастіньш підготувався, розібрав, подав, розжував і пояснив. І команда реалізовувала план на майданчику. Словенці сипалися на очах. На лаву спершу сів зв’язуючий Вінчич, потім ліпший бомбардир діагональний Штерн. Якщо під час одного сету суперник змінює двох ключових гравців - ти все робиш правильно.
Але зі словенцями і цього мало. Треба забивати м’яч у підлогу. Інакше - чекай наступних підходів. Бо вони візьмуть. Вони підіймуть кожен м’яч. І байдуже - хто по ту сторону сітки. А ми - давали і давали другі шанси, поки не помилялися самі. Як змінити ситуацію, не знав ні тренер, ні гравці.
Що в підсумку? Історичне досягнення - ми у вісімці найкращих команд планети.
Що запам’яталося? Феєричні чотири сети у плей-оф чемпіонату світу (три - з Нідерландами, один - зі Словенією).
Що найголовніше після Словенії? Ми сваримо збірну України за те, що на останніх Євро не змогли зробити ні росіяни, ні поляки (останні - двічі). Говоримо, що ми не змогли переломити (саме це слово) словенців у їх рідному залі.
І наше розчарування означає лише те, що ми очікували від цієї збірної України більше, ніж вона могла дати. А вона дала нам багато - перемог, емоцій, історії.
Пропоную зафіксувати. І зрозуміти - у цієї команди ще є місце для прогресу. Як і є, кому і як прогресувати.