Герої, які вивели Україну в 1/4 фіналу Чемпіонату світу з волейболу
Впевнено перемогли Нідерланди.
Сьогодні збірна України у трьох сетах обіграла Нідерланди в 1/8 фіналу чемпіонату світу з волейболу.
Наша команда вперше за 24 роки грає на чемпіонаті світу й вперше в історії вийшла у плей-оф (в 1998-му був другий груповий етап й одразу півфінали). В тепер вперше потрапила до 1/4 фіналу.
Розказуємо про кожного з гравців збірної України, які досягли цього результату.
Олег Плотницький (25 років), догравальник
Плотницький - капітан цієї команди. Лідер за набраними очками, людина з найкращим у прийомом, номер 1 у списку ліпших подавальників чемпіонату світу. І головний талант українського волейболу останніх років.
Олег - вихованець харківського «Локомотива» (хоча сам з Хмельницького). Звідки у 2017-му перейшов в італійську «Монцу». Цей перехід дозволив «Локо» провести ще один сезон в українській еліті. З «Монцою» Олег дійшов до фіналу третього за силою єврокубка й у 2019-му перейшов до «Перуджи». Одного з топ-монстрів клубного волейболу, де грали і грають купа світових зірок (зараз - Леон, Джанеллі, Каміл Семенюк). «Перуджа» завжди є фаворитом Ліги чемпіонів, але з різних причин не доходить навіть до фіналу.
Перед минулим сезоном Олег був основним догравальником цієї команди, але втратив це місце з приходом нового тренера серба Грбіча та конкурента американця Андерсона. Але влітку Грбіча звільнили, Андерсон пішов (йому на заміну взяли поляка Семенюка), і чи гратиме українець з новим тренером Анастазі - відкрите питання. Контракт з «Перуджею» Олег продовжив - він діє до 2024-го.
Юрій Семенюк (28 років), центральний блокуючий
Історія Семенюка нашуміла в ЗМІ в 2019-му. Юрій почав займатися волейболом у 2014-му, у 20 років. До того продавав бензопили та розкладав алкоголь в гіпермаркеті. Далі були «Барком-Кажани», зустріч з тренерами Яном Сухом та Угісом Крастіньшем і через 5 років - статус одного з найкращих мідблокерів чемпіонату Європи.
Далі - перехід у бельгійський «Маасейк», дебют в Лізі чемпіонів (феєрія Юри у матчі з казанським «Зенітом» досі у пам’яті) й повернення в Україну. Останній сезон Семенюк провів в «Епіцентрі», але за моєю інформацією після чемпіонату світу Юрій перейде у варшавський «Проєкт» з польської еліти.
Максим Дрозд (31 рік), центральний блокуючий
Ще один дуже важливий гравець цієї команди, який також їздив на Євро-2019 та Євро-2021. Але на обох турнірах Дрозд сидів на заміні - в основі грав Тєрьоменко. Тепер Дмитра нема в збірній й нарешті Максим - основний мідблокер. Й моментами виступає яскравіше за Семенюка.
Дрозд - з Івано-Франківська. Але, як і Плотницький, рано переїхав до харківського «Локомотива». Далі поїздив світом - російський Дагестан, французький Туркуен, болгарський Бургас. Потім повернувся в Україну, де грав за «Барком», а тепер - за «Епіцентр».
Ілля Ковальов (26 років), догравальник
Ковальов - також з тих гравців, які починали кар’єру в Локомотиві. Багато років грав у парі з Плотницьким у пляжний волейбол. Й поїздив по Європі - естонський Пярну, французький Нансі. Поки не повернувся в Україну, в «Барком». Звідти після виступу на Євро-2021 (там Ковальов грав в основі) поїхав у російський Сургут.
Там Ілля грав до початку березня 2022-го (виходив на майданчик у чемпіонаті Росії, коли йшла повномасштабна війна), але таки розірвав контракт й догравав сезон у другій лізі Франції. Влітку став гравцем польського «Купруму» з Плюс-Ліги.
Василь Тупчій (30 років), діагональний
Єдиний номінальний діагональний цієї збірної мав поїхати й на попередні великі турніри, останні 5 років виступаючи в хорошому французькому чемпіонаті. Тупчій викликався в збірну, грав товариські турніри, Євролігу, але перед Євро завжди мало щось трапитися (в тому числі травми).
Зараз Василь - не в оптимальній своїй формі, також цього року вже лікувався. Але зіграти на великому форумі вихованець вінницького волейболу заслужив. Як і спробувати себе в чемпіонаті Польщі - новий сезон Тупчій почне в «Барком-Кажанах», які гратимуть там.
Юрій Синиця (29 років), зв’язуючий
Для Синиці ЧС - також перший великий турнір. Але в обоймі цієї команди він з’явився вже після Євро-2021. Юрій - харків’янин, тому не дивно, що виступав і за «Локомотив», і за «Юракадемію». Що дивно - так це тривалі виступи в Росії.
З 2015-го по 2020-го Синиця безперервно грав там - за «Нижнєвартовск», «Тюмень», «Югру-Самотлор». Сезон 2020-21 Юрій провів у Вінниці, поки знову не поїхав в «Самотлор». Довелося покинути цю команду в березні 2022-го. Як і Ковальов, грав там під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Але таки розірвав контракт. Поки знаходиться без клубу.
Віталій Щитков (31 рік), зв’язуючий
Щиткова вперше викликали в збірну в 2021-му. І Євро-2021 Віталій провів на перших ролях. Ситуація змінилася на ЧС - з сербами стартував Синиця. Але на старті матчу з Тунісом Щитков його замінив й відтоді не сідав на лаву.
Щитков довгий час грав у Європі. За польські клуби різних ліг, у Латвії та в Росії - «Тюмень», «Динамо-ЛО». Так, це вже після 2014-го. Останні роки виступає в Україні - за «Житичі», а тепер - за «Дніпро-Прометей».
Дмитро Канаєв (24 роки), ліберо
Сенсація цього ЧС у складі України, бо логічно було б чекати в основі Гордена Брову, який стабільно відіграв обидва Євро. Але тепер у старті незамінно грає саме Канаєв. Срібний призер чемпіонату Європи U-20 у 2016-му (як і Плотницький, Полуян та Остапенко). Після цього Євро кар’єра Дмитра не взлетіла - він грав виключно в Україні («Юракадемія», Вінниця).
У 2021-му перейшов до Барком-Кажанів, де воз’єднався з Угісом Крастіньшем. Там вихованець харківського волейболу й проведе наступний сезону у польській Плюс-Лізі.
Тимофій Полуян (24 роки), догравальник
Народився в Харкові, де розпочав свою кар’єру у Локомотиві. Також в Україні грав за Вінницю. А далі почалося світове турне - Любляна, хорватська «Младост», китайський «Чжецзян», «Аль Айн» з ОАЕ. Зараз - турецький «Соргун».
Полуян завжди був і є в обоймі збірної України (на Євро також їздив), але ніколи не був там основним. На ЧС виходив в матчі проти Сербії - коли поплив Ковальов.
Срібний призер Євро U-20 у 2016-му.
Євген Кісілюк (27 років), діагональний
Кісілюк на фото ліворуч
Ми називаємо Кісілюка діагональним лише тому, що на ЧС Євген виходив на майданчик лише в грі з Пуерто-Ріко й лише на позиції діагонального. Але як вийшов - фактично перевернув той матч на нашу користь. На клубному рівні Євген здебільшого грає на позиції догравальника.
Саме догравальником Кісілюк вийшов на лідерські позиції у «Баркомі-Кажанах», був капітаном команди. Звідти у 2020-му Євген перейшов у словенський «Марібор». Останнй сезон, як і наступний, проведе в Епіцентрі.
Горден Брова (31 рік), ліберо
Горден народився в Соледарі на Донеччині. 5 років грав за харківську «Юракадемію», потім 5 років - за «Барком-Кажани». У 2021-му Брова перейшов в «Епіцентр», де грає досі.
На Євро-2019 та Євро-2021 був основним гравцем і лідером збірної. З яких причин зараз втратив місце в основі - невідомо. Головне - це не вплинуло на саму збірну.
Олег Шевченко (31 рік), догравальник
Шевченко - також з тих гравців, які завжди при збірній, але далеко не на перших ролях. На ЧС Шевченко ще не з’являвся на майданчку. На клубному рівні харків’янин грав за чотири клуби: «Юракадемія», «Локомотив», казахстанський «Атирау» та «Барком-Кажани». За цю команду він й виступатиме в наступному сезоні.
Володимир Остапенко (24 роки), центральний блокуючий
Остапенко також не виходив на майданчик на цьому турнірі. Вилізти з-за спин Дрозда та Семенюка непросто. Але опція - хороша. Остапенко - більш мобільний гравець й в окремих епізодах згодиться.
Виступав за «Локомотив», «Житичі», срібний призер Євро U-20 у 2016-му. Останні кілька сезоні грає за «Епіцентр».
Денис Фомін (36 років), догравальник
Найстарший гравець та найбільша загадка цієї збірної. Фомін все життя відіграв на позиції ліберо, але оскільки в збірній є Канаєв і Брова, то Денис поїхав на турнір у якості догравальника. Поки жодного разу на майданчик не виходив. З цікавого - Фомін є кумом Олега Плотницького.
Зараз виступає за «Епіцентр». Раніше багато років грав за «Локомотив», а також - за «Серце Поділля», казахстанське «Динамо» та французький «Камбре».
Угіс Крастіньш (52 роки), головний тренер
Це людина, з якою пов’язані всі успіхи українського волейболу. Латвійський коуч приїхав в Україну у 2016-му - спершу очолив «Барком-Кажани», а через рік - збірну України. З «Кажанами» 3 рази вигравав чемпіонат України. Зі збірною грав у плей-оф Євро, тепер - ЧС.
Ось це моє інтерв’ю трирічної давнини найкраще опише Угіса:
