Дебютував проти України, плакав після «Челсі», травмував член під час матчу. Автобіографія Джеррарда – 💪
Переклад українською – топ.
Ірина Козюпа сміялася і плакала над «Моєю історією» легенди «Ліверпуля».
Секрет хорошої автобіграфії простий – треба писати відверто. Нічого не вийде, якщо тільки розповідати, що всі хороші хлопці чи просто перераховувати свої круті голи у ворота суперників.
«Моя історія» Стівена Джеррарда – це топ. Щира та емоційна розповідь капітана «Ліверпуля» та збірної Англії. Наприкінці минулого року видавництво «Наш Формат» зробило розкішний подарунок фанатам «червоних» – видало українські переклади книг про легенду минулого і героя теперішнього.
Чи не єдиний, але великий і жирний мінус україномовного перекладу історії Джеррарда – це час. Оригінал вийшов друком у 2015 році. За цих 5 років Стівен встиг завершити кар’єру гравця і почав тренувати. Автобіографія ж закінчується на прощанні з «Ліверпулем». Також виклад книги досить хаотичний, як сюжет у «Маленьких жінках». Джеррард не пише свою історію у хронологічному порядку, а любить чергувати теперішнє з минулим.
Все решта – прекрасне. Футболіст багато розповідає про свої фейли, травми, найкращі матчі, тренерів, партнерів по «Ліверпулю» та збірній Англії, захоплюється Луїсом Суаресом і Жозе Моурінью. А головне – хоче показати, що він звичайна людина зі своїми перевагами і недоліками. Мабуть, тому він починає не зі стамбульського дива і перемоги у фіналі Ліги чемпіонів, а зі свого фатального падіння в матчі з «Челсі». Книжка написала настільки смачно і сильно, що ти плачеш разом зі Стіві, коли він прощається з «Ліверпулем» і смієшся над історією про бійку його одноклубників після караоке.
Помітно, що над книгою добре попрацювали. Джеррарду з текстом допомагав спортивний журналіст Дональд Макрей. Робота з репортером зробила цю історію глибшою. Ну, а український переклад вийшов просто розкішним. Читаючи деякі розділи виникало враження, ніби футболіст так і писав їх українською. Лише кілька непомітних одруківок на 400 сторінок тексту.
Після книги виникає ностальгія за Джеррардом, його грою і тими часами, коли футболісти просто хотіли грати у футбол, а не бути брендами. А ще відчуття смутку, що одному з найкращих гравців свого часу так і не вдалося виграти АПЛ.
Дебютував у збірній матчем з Україною
«Я повноцінно дебютував за збірну 31 травня 2000 року, через день після свого 20 дня народження. Це був матч проти України на «Вемблі». Я не міг повірити, що сиджу в одній роздягальні з Тоні Адамсом та Аланом Ширером.
Я був дуже тихий та сором’язливий, і тут раптом Адамс волає мені в обличчя: «Ти готовий, чорт забирай?!» У мене кров застигла в жилах. У горлі пересохло. Я зумів лише пробурмотіти: «Зробімо це».
Матч промайнув непомітно. Не можу описати, що я відчував, вийшовши на поле в білій футболці зі своїм прізвищем на спині. Було круто зіграти проти Андрія Шевченка та виграти 2:0 під керівництвом легенди «Ліверпуля» Кевіна Кігана».
Намагався заманити Вілліана в «Ліверпуль»
«Останнім футболістом у нас на олівці був Вілліан, бразильський півзахисник, який перейшов із донецького «Шахтаря» в «Анжи» з Махачкали. Ми вже втратили одного потенційного новачка того міжсезоння. Це був Генріх Мхітарян, вірменський півзахисник, який виступав в Україні за «Шахтар». Замість «Ліверпуля» він перейшов у дортмундську «Боруссію». І я розумів чому. За кілька тижнів до того дортмундці грали у фіналі Ліги чемпіонів.
Гонитва за Вілліаном набирала обертів. Брендан і клуб сподівалися, що я його переконаю. Я робив усе, що й завжди, коли підбирався до зіркового футболіста, якого ми хотіли підписати. Замість телефонувати йому я надсилав повідомлення. Це була демонстрація поваги, адже так він міг відкрити повідомлення тоді, коли йому було зручно. Я привітався з Вілліаном, сподіваючись, що він не проти того, що я звертаюся до нього напряму. А тоді використав стандартну репліку: «Якщо тобі треба поговорити чи ти маєш якісь питання, я на зв’язку в будь-який час».
Це був перший хід. Потім прийшла відповідь і почалася стандартна розмова. Вілліан подякував мені та, звісно ж, сказав: «Я б хотів пограти з тобою, Стівене, бла-бла-бла, але мені треба ще поговорити з іншими клубами, які виступають у Лізі чемпіонів».
Я завжди говорив із потенційними новачками чесно і з повагою та не намагався спокусити їх фінансовими умовами в «Ліверпулі».
Наступне повідомлення від Вілліана було таке передбачуване, що я міг би написати його замість нього. Він знову сказав, що було б чудово грати зі мною в одній команді, але: «Я не впевнений, що «Ліверпуль» дасть мені Лігу чемпіонів».
Це була правда. Я не міг гарантувати Лігу чемпіонів Вілліану та десяткам інших гравців, з якими спілкувався».
Травмував член під час матчу
Магія Кубка Англії трохи розвіялася для мене того дня, коли в Борнмуті мені поранили пеніс і лікарі мусили накладати шви.
На початку другого тайму я блокував простріл їхнього вінгера і відчув біль в інтимній зоні. Я подумав: «От лайно, щось не так». Я лише знав, що у мене дуже болить член.
Переконавшись, що камери зосередилися на іншій частині поля, я нарешті трохи відтягнув шорти і зазирнув туди. Розсічення на пенісі виглядало доволі серйозним. Крові було чимало.
Я одразу побіг до Брендана: «Слухай, у мене тут біда…» І кивнув головою вниз. Глянувши на це видовище, він скривився і похитав головою. А лікар сказав, що я можу продовжити матч. Я трактував це так, що у мене нічого не відвалиться.
Після гри мене оглядав Енді Мессі. Хлопці просто падали з реготу. Ми перемогли, настрій був чудовий і, вони думали, що це дуже смішно. Я не дочекався від них жодного співчуття, поки сидів блідий і гадав, що зі мною буде. Енді сказав, що доведеться накласти чотири шви. Мої одноклубники аж животи надривали. Можете уявити скільки було жартів про шви, розмір пеніса і про те, як мені тепер бути з Алекс. Я сидів мовчки. Купка футболістів – це останні люди, з якими хочеться обговорювати травму свого пеніса.
Ми з лікарем пішли у спокійніше місце, щоб він міг дістати голку, а я – заплющити очі та думати про «Ліверпуль», Англію та жертви футболіста.
Лікареві вже довелося сьогодні латати голову Шкртела, а тепер він ще й лагодив мій пеніс. Мабуть, він пошкодував, що не лишився в академії лікувати подряпини та синці дітлахам.
Організував вечірку для команди перед матчем з «Барселоною»
Я повернувся у свій номер, але вже через кілька хвилин у двері забарабанив Рафа. Говорив він розлючено. Я відчинив, вдаючи, що вже кілька годин спав.
«Що відбувається?» – спитав Рафа ще холоднішим тоном, ніж завжди.
Щоб показати, ніби я відпочивав, я кілька разів позіхнув і потер очі. «Не знаю, бос», – відповів я, намагаючись не дихати перегаром на Рафу.
«Ріісе та Белламі б’ються, – сказав Рафа люто. – Де всі інші?»
«Залиште це мені, бос, – сказав я. – Зараз піду розберусь».
Виявилось, що в одному номері сталася справжня бійка. Стів Фіннан виглядав так, ніби дійсно став свідком убивства. Насправді до цього було недалеко. Коли Фінн повернувся в кімнату, Белламі був не при собі. Він сказав: «Зараз я йому покажу». Валлієць дістав із сумки для гольфу восьмий айрон, свою улюблену ключку. Фіннан захвилювався, бо Белламі скидався на божевільного. Він пішов у кімнату Рудого та Аггера з ключкою для гольфу.
Белламі зайшов і почав лупцювати Йона восьмим айроном. Рудий, який спав у боксерках, прибрав захисну позицію. З’явився Фіннан і вітягнув Белламі.
Наступного ранку, за сніданком, усі наче води в рот набрали. Усіх мучило похмілля, а у Рудого ще й ноги були в синцях. А все почалося через дурну сварку в караоке. На диво, Рафа легко все владнав. Він змусив бійців потиснути руки і все забути. Той інцидент навіть допоміг команді, бо ми вже й не думали, як важко буде нам на «Камп Ноу». Того вечора ми здолали «Барселону» – 2:1. М’ячі забили Белламі і Ріісе.
Плакав після того самого падіння в матчі з «Челсі»
Я сидів на задньому сидінні авто і відчував, як по моєму обличчю течуть сльози. Я вже багато років не плакав, але цього разу просто не міг стриматися. «Енфілд» лишався позаду, а я й слова не міг вимовити. Я ніби вмирав.
За годину до того, після матчу проти «Челсі», я мріяв провалитися крізь землю. Наша передостання домашня гра сезону мала стати вирішальною в боротьбі за чемпіонський титул. Ще одна перемога, і ми б майже точно виграли чемпіонат уперше з травня 1990 року.
Все сталося на останній хвилині першого тайму. Мені віддали звичайний пас недалеко від центру поля. У тому моменті не було геть нічого особливого. Я рухався назустріч м’ячу. Він прокотився у мене під ногою.
А потім я послизнувся. І впав на газон.
Гравець «Челсі» підхопив м’яч і помчав з ним до наших воріт. Я схопився на ноги і що було сил кинувся за ним. Я гнався за Демба Ба так, ніби від цього залежало моє життя. Та це вже було марно. У мене не було шансів.
Ба забив. Усе закінчилося. Моє падіння дуже дорого обійшлося команді.
Чемпіонат Англії був для мене чимось особливим. Я так довго мріяв виграти його з «Ліверпулем», що тепер не міг стримати емоцій. Сльози текли і текли, розмиваючи контури міста, яке я так люблю.
Кузен Джеррарда загинув у трагедії на стадіоні «Гіллсборо»
Я помітив кілька великих банерів, що закликали до правосуддя за трагедію на стадіоні «Гіллсборо». В ній загинув і мій кузен Джон-Пол Гілгулі, якому зараз могло би бути 34 роки. Він був наймолодшим із тих 96 осіб. Йому було лише 10. Я тоді вже займався в академії «Ліверпуля», і мені скоро мало виповнитися 9. Ми обидва обожнювали футбол. Були одержимі «Ліверпулем». Це був наш клуб. Наша мрія.
Наш півфінальний матч Кубка Англії проти «Ноттінгем Форест» зупинили на шостій хвилині. Ми бачили по телевізору, що матч розпочався, але далі я не розумів, що відбувалось. Страшні кадри, на яких люди бігли полем, несучи тіла вболівальників «Ліверпуля», шокували мене. Тієї ночі я так і не зміг заснути.
Ми й гадки не мали, що Джон-Пол там був. Дізналися, що трапилося лише о пів на восьму наступного ранку, коли дідусь Тоні постукав у двері. Джон-Пол поїхав на футбольний матч весняного ранку 1989 року і не повернувся додому. Як? Чому?
Ім’я мого кузена вигравіюване на Меморіалі Гіллсборо на «Енфілді». Джон-Пол Гілгулі, один із 96. Я згадую його щоразу, коли проходжу повз цей Меморіал.
Виграв Лігу чемпіонів у божевільному фіналі з «Міланом»
Це була найдовша серія пенальті в моєму житті. Я мав виконувати вирішальний п’ятий удар, якби до нього дійшло. Але переді мною пішли бити справжні відчайдухи. Діді Гаманн реалізував 11-метровий зі зламаним пальцем. Джибріль Сіссе, який того сезону зламав ногу, забив другий. Сержинью та Пірло схибили. Потім Йон Даль Томассон зробив рахунок у серії 2:1. Ріісе спробував пробити на точність, але Діда парирував його спробу. Кака зрівняв рахунок – 2:2.
Яку ж напругу мусив витримати Владі Шміцер. Він саме збирався залишити клуб. Коли його не випустили на поле в останній домашній грі сезону, Владі мало не задушив Рафу. Але він справжній професіонал, тож реалізував свій удар – 3:2.
А потім Єжи змусив нервувати Шевченка, не зводячи з нього очей і витанцьовуючи на лінії. Видатний Шевченко пробив несильно та ще й по центру. Єжи парирував удар і ми всі побігли. Мені вже не треба було виконувати свій удар. Ми виграли Лігу чемпіонів. Ми стали королями Європи.
Ввечері у нас була вечірка. Туди прийшов актор Джуд Лоу, якого я обожнюю. Були й інші знаменитості, але я надто сильно напився, щоб їх розпізнати. Ми танцювали на кріслах до 5 ранку.
Через чотири дні я сидів удома і почувався вщент розбитим. Я був білий, наче привид, очі у мене почервоніли. Мабуть, я побив кілька рекордів за кількістю влитого в себе алкоголю за ті чотири дні. Зараз я таке б нізащо не повторив.
Фото: Getty Images, REUTERS, Наш Формат
