У волейбольній збірній є люди, які грають в Росії. Але я однаково за неї вболіватиму
Гаряча колонка Андрія Сеньківа.
Гаряча колонка Андрія Сеньківа.
Всоте проговоримо. Волейбольна збірна Україна вперше за 14 років вийшла на чемпіонат Європи. Вперше за 22 роки здобула там перемогу (точніше три). Вперше в історії вийшла в плей-офф. В 1/8 сьогодні о 21:30 в Антверпені зіграє проти Бельгії.
Хоча у нас завжди були круті гравці, покоління й потенціал. Переважно – вихованці харківського волейболу. Вони пачками їхали в Росію й декотрі брали російське громадянство. Необов’язково виступати за тамтешню збірну – просто в чемпіонаті є ліміт, в заявці не може бути більше двох іноземців (клуби, які мають більше легіонерів, використовують їх у єврокубках). Зіркові склади збірної Росії не обходилися без українців – привіт, Мусерський. «Локомотив» був боєздатною одиницею в Європі, вигравав Кубок ЄКВ і непогано виступав у чемпіонаті Росії, а збірна України не мала з того нічого.
Ви вже зрозуміли – зв’язок українського волейболу з російським був колосальним. Якщо коротко, то Україна була придатком до Росії, виховувала кадри й постачала їх туди. Це цілком звична ситуація з кількох причин: а) в Росії один з трьох топ-чемпіонатів Європи (ще Італія та Польща); б) хороші зарплати; в) близько їхати й не треба вчити мову; г) береш громадянство – можеш виступати за одну з найкращих збірних світу.
Словом, ситуація така ж, як і у футболі. Різницю робить лише перший пункт – в Росії справді є команди найвищого європейського рівня. Наприклад, російські клуби сім років поспіль перемагали у Лізі чемпіонів (з 2012-го по 2018-й включно) й 10 років поспіль грали у фіналі найпрестижнішого європейського турніру. Кожен український гравець хотів би грати там. Це показник твого рівня й товщини гаманця. Це реальність.
Все змінилося в 2014-му. Перший дзвінок – «Локомотив» припинив виступи в чемпіонаті Росії. «З гіркотою констатуємо, що призупиняємо участь у відкритому чемпіонаті Росії з волейболу в самий розпал сезону. Прийняти це непросте рішення нас змушує політична ситуація навколо України. Напевно, не варто перераховувати різні аспекти положення в цілому, які змусили нас прийняти таке рішення. «Локомотив» прекрасно розуміє, що цей крок пов’язаний з величезною відповідальністю перед нашими уболівальниками, але в нинішній ситуації ми не можемо вчинити інакше», – йшлося тоді в заяві клубу.
Другий дзвінок – нова українська федерація на чолі з Мельником не має такого ж зв’язку з Росією, як попередня. Українців, яким хочуть видати російський паспорт, чекає карантин – мінімум 2 роки без права виступу за іншу збірну. В багатьох інших випадках наших не хочуть бачити там – ми не настільки круті прямо зараз, щоб займати легіонерську квоту. Спеціально не пишу про патріотизм, любов до України (в масовому сприйнятті цього поняття) й розуміння того, що Росія – країна, яка розпалила війну в твоїй країні. Це на другому плані.
Ця збірна України змушує себе любити. Тут є глибокий і клоппосхожий тренер, зі стрибками в стилі Роналду й супер-талант, який розпочне сезон в топовому італійському клубі «Перуджі». Можна малювати сюжетні лінії й розповідати історії, але повірте: ці хлопці – справжні професіонали. Вони грають серцем, люблять волейбол і Україну. Кожен з них приїхав до табору збірної одразу, без вмовлянь. І навіть ті, що лише в четвер вперше на турнірі вийшли на майданчик, не скиглять. Вони щасливі, що прямо зараз захищають кольори своєї країни на великому турнірі.
Волейбольна тема навіть у спортивних ЗМІ – непопулярна. Ми вкрай рідко пишемо про цей вид спорту. Проблема не стільки в нас – такі запити в аудиторії. Дуже виважено й скрупульозно підходимо до тем. Бо можна витратити купу часу на підготовку й реалізацію, а вийде, що це нікому нецікаво. Чемпіонат Європи й успіхи там показали, що пішла хвиля. Багатьом кортить дізнатися, що це за команда, що за тренер, що за гравці. Звісно, без заходів у перші темпи й пайпи. Подав, прийняв, скинув, удар – все просто, а головне для України – поки переможно. Показовий момент – стрічка у фейсбуці. Багато далеких до спорту й зовсім різних людей вихваляють й тішаться цією командою. Справедливо.
От тільки упускається важливий момент. За який не викликають в футбольну збірну, критикують боксерську й лінчують так, що не хочеться заходити у соцмережі. В цій команді є люди, які грали й грають в Росії. Про одного з них навіть говорили страшне – отримав російський паспорт. Потім гравець все спростував й випав з заявки своєї команди на чемпіонат. Інший волейболіст цієї збірної в заявці цього ж клубу на чемпіонат Росії тоді залишився. Цього літа найбільший талант українського волейболу всерйоз розглядав варіант з переїздом в Росію, однак в підсумку таки залишився в Італії. А ще тренера збірної України розглядали серед кандидатів на пост головного в команді, яка стала чемпіоном Росії. І він не сказав категоричне «ні». Просто обрали іншого. Так, він не українець, але все одно образливо. Прізвищ не назву. Вони і так вам нічого не скажуть.
Про ці моменти ніхто не пише й не говорить. Більше того в заявці збірної на чемпіонат Європи біля імен гравців не були вказані їх клуби. На місці федерації в дані ситуації робив би так само – цю команду і певних людей змішали б з лайном. А так – народна любов, гордість і патріотизм.
Пам’ятайте, що кожного разу, коли пишете схвальний комент чи ставите лайк під новиною про перемоги збірної України на Євро, ви підтримуєте зрадника. Людину, яка в час війни грає в країні-агресорі. В країні, яка фінансує біду на Донбасі. В країні, яка є причиною горя в тисячах українських родин. Це жахливо й страшно.
Ми можемо зганяти злість на спортсменах. Це можна пояснити. Ми можемо перестати вболівати за якусь команду чи боксера. Господи, це настільки дрібно й мілко порівняно з тим, що відбувається на Сході, що навіть говорити гидко. І знищуючи волейболіста, який грає в Росії, ми обезцінюємо дуже тонкий і трагічний момент війни. І людей, які віддавали і віддають життя за щось значне.
Просто необхідно вбити в голову, закарбувати, запам’ятати, зрозуміти, що в нашій країні живуть з люди з настільки різними поглядами, що прогнути всіх під одну лінію не вийде. Хтось втратить батька чи дружину, брата чи колегу, друга чи (соррі за нереальність) улюбленого волейболіста.
Справді є люди, які заробляють гроші в Росії, але люблять Україну – вдягають на Різдво вишиванки й колядують. Вони не розуміють, чому ваша любов правильніша. Справді є люди, які вважають, що на Сході йде громадянська війна і вони також люблять Україну. Вони не розуміють, чому Росія – агресор. Реально є люди, які вважають росіян і українців братніми народами і також люблять Україну. Вони не розуміють, чому це – брехня. А хтось не зрозуміє нікого з них й одягне шаровари на роботу.
В радикалізованому суспільстві, яке переживає критичний момент й втрачає людей на війні, важко не бути біля полюсів. Це одне з правил – ти або свій, або чужий. Важливо розуміти інше – біля якого з полюсів ти б не був, їх може бути більше, а може не бути взагалі. І кожен з нас є таким самим українцем, як і ти. З тими самими правами і любов’ю до країни. Людей, які не люблять свою країну, нема. Просто справжність цієї любові визначає кожен особисто, а не масове обговорення у фейсбуці.
Це настільки суперечливе, складне, гостре й індивідуальне питання, що я просто ввімкну трансляцію о 21:30 й несамовито та бездумно підтримаю свою збірну. Збірну України. Й щиро віритиму, що кожен з тих, хто вийде на майданчик, любить Україну так само, як люблю її я. Точніше так, як я хочу, щоб вони її любили.
Фото: Eurovolley
