Підсумки футбольного року від Ochoa510

Суб’єктивна добірка найвизначніших подій року.

У своїх підсумках року я вирішив «присудити» уявні нагороди командам та особам у одинадцяти номінаціях, обійшовшись без банальних згадок про Ліонеля Мессі, Вірджила ван Дейка та молодіжну збірну України Олександра Петракова, оскільки до мене це вже зробили чимало разів. Я виділив подвиги та провали року, які могли бути непоміченими на фоні успіхів «Ліверпуля» та українських збірних.

Клуб року – «Шеффілд Юнайтед»

Команда, що складається лише з британських та ірландських гравців, зуміла вийти до англійської Прем’єр-Ліги напряму, випередивши зміцнілий «Лідс» легендарного Марсело Б’єлси, котрий усього за кілька турів до кінця Чемпіоншипу йшов на першому місці, а також інших гідних претендентів на підвищення в класі, таких як «Дербі» Френка Лемпарда, а також «Астон Віллу», котра вийшла до АПЛ лише через горнило плей-оф. Погодьтеся, в сучасних реаліях, де колектив, складений повністю з футболістів з британських островів, знайти важко навіть у Лізі 1, не кажучи вже про Чемпіоншип, це досягнення є справді геройським.

Та й у АПЛ команда Кріса Вайдлера далеко не є туристом – отримавши невелике підсилення у вигляді кількох гравців з континентальної Європи та легендарного Філа Ягелку, «клинки» впевнено почали чемпіонат, зберігши чемпіоншипівський кістяк команди, і йдуть на високому сьомому місці аж донині, коли минула майже половина чемпіонату. Героїзму цьому факту додає ще й те, що минулого сезону «Шеффілд Юнайтед» оцінювався букмекерами як один з аутсайдерів на виліт до Ліги 1. Ще є ті, хто досі не вірить, що для успіхів у англійському чемпіонаті необов’язково мати класних гравців, а достатньо якісного тренера та збалансований і зіграний колектив?

Збірна року – Мадагаскар

Здивовані? Якщо так, то ви, напевне, не слідкували за розвитком подій на та перед Кубком Африканських Націй, який цього року люб’язно прийняв Єгипет після того, як право на проведення турніру було відібране в Камеруну. Збірна з оспіваного в відомому мультфільмі острова, керована французом Ніколя Дюпуї, не лише першою після господарів турніру пройшла кваліфікацію на Кубок Африки, а й продемонструвала там вкрай зрілу як для дебютантів гру, вийшовши з першого місця в групі з іменитою Нігерією (малагасійці обіграли їх з рахунком 2:0), Ґвінеєю з переможцем Ліги Чемпіонів Набі Кейта у складі та ще одними новачками турніру з Бурунді, котрі перед Кубком Африки повернули на історичну Батьківщину англо-бурундійського нападника Сейдо Бераїно, що свого часу був на видноті в англійській Прем’єр-Лізі.

У плей-оф казка Мадагаскару не закінчилася: малагасійці пройшли по пенальті достатньо потужну збірну ДР Конґо, проте боляче спіткнулися у чвертьфіналі об Туніс. Таких успіхів збірна Мадагаскару здобула завдяки винахідливості власного тренера: Дюпуї спеціально до цього турніру знайшов по різних закутках Франції якісних гравців малагасійського походження із французьким паспортом та вмовив їх захистити честь Батьківщини їхніх предків. Погодьтеся, така колосальна робота заслуговує на відзнаку.

Ребрендинг року – «Рух» Львів

Серед літа керівництво середняка Першої Ліги з тоді ще Винників здивувала чи не всю футбольну Україну своїм рішенням переїхати до Львова та повністю оновити бренд. Нова емблема «Руху» була повністю розкритикована чи не всіма, хто її побачив, проте вона виявилася лише верхівкою айсберга – бренда, який дизайнери створили навколо цієї самої емблеми. Ці п’ять смужок ідеально обіграла Puma в обох комплектах форми, яка завдяки не лише цьому, а й геніальному обіграші логотипу спонсора клубу та гарному шрифту номерів нині безсумнівно є найкращою формою в українському футболі. «Рух» став чи не першим клубом України, який створив настільки досконалий та унікальний бренд навколо самої лиш емблеми.

Герой року – Жерсон Родріґес

Не будемо звертати увагу на проблеми, пов’язані з люксембуржцем після його трансферу в «Динамо», а згадаємо 25 березня 2019 року – день, коли вся Україна дізналася, що банда Люка Хольца далеко не є аутсайдером та зміцніла ще більше з 2014 року, коли вперше полоскотала нерви нашим гравцям та в першу чергу вболівальникам. Розчарування, шок та ще купу негативних емоцій гра на «Жозі Бартель» викликáла в усіх українських фанів, аж доки на 93 хвилині гри Україна не заробила право на стандарт біля воріт Люксембурга. Один із найактивніших гравців у складі команди з герцогства на ім’я Жерсон Родріґес пішов до власного штрафного майданчика, аби запам’ятатися не лише яскравими фінтами, а й вирішальним героїчним виносом м’яча у найнапруженіший момент матчу. Та що сталося насправді, ви й самі пам’ятаєте:

Хто знає, як би склалася подальша доля збірної України у кваліфікації до Євро-2020, якби ми таки не дорахувалися тих двох надважливих очок?

Розчарування року – зміна тренера в «Динамо»

Після вильоту від «Брюґґе» у 3-му кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів Ігор Суркіс очікувано позбавив тренера «Динамо» Олександра Хацкевича роботи на чолі такої іменитої команди. Більшість уболівальників киян очікували побачити на тренерському містку своєї команди Юрія Вернидуба, який якраз вчасно перед цим пішов із «Зорі», де зі слабкого середняка зробив гранда УПЛ, проте не так сталося, як гадалося, й повноцінну (навіть не в.о.!) роботу в «Динамо» отримав спортивний директор клубу Олексій Михайличенко, який за 15 років до цього був звільнений з посади тренера киян з тієї самої причини, з якої звільнили Хацкевича, і за весь цей час запам’ятався хіба недовгим пришестям до збірної України, де його успіх з англійцями у Дніпрі був повністю перекреслений фіаско на «Донбас-Арені» у матчі з Грецією, а також неодноразовою участю в шоу та серіалах від «Квартала 95». Більшість уболівальників були прикро вражені – мовляв, якби знали, що так буде, не просили б про відставку Хацкевича.

І за чотири місяці роботи Михайличенка в «Динамо» маємо ганебний виліт з нескладної групи Ліги Європи, зі скрипом отримане друге місце в УПЛ перед зимовою паузою та скандали за участі асистента Олексія Олександровича Вадима Євтушенка, котрий то не може пояснити Кендзьорі, де має грати Де Пена, то покаже непристойний жест уболівальникам. І, що також важливо, загублений талант Жерсона Родріґеса, котрий добре проявив себе у трьох матчах Олександра Хацкевича та повністю згас під керівництвом Михайличенка, котрий кидає цього вінгера на амбразуру в самісіньке вістря атаки.

Прорив року – «Аякс»

Минула Ліга Чемпіонів стала, мабуть, найкращим розіграшем в історії цього турніру. Потужні та неймовірні камбеки, купа голів і, в якості вишеньки на торті, несподіваний перформанс молодого та яскравого «Аякса» із Еріком Тен Хагом на чолі. Яскрава атакувальна гра, відчайдушний захист на останніх хвилинах матчу в Турині – гра в амстердамців була такою ж шаленою та цікавою, як життя у цьому відомому за своїми розвагами місті. Навіть досвідчені гравці серед цих божевільних юнаків не боялися ризику – згадайте неймовірний гол Лассе Шьоне у ворота «Реала» у Мадриді, який остаточно поховав надії «вершкових» на камбек та Тібо Куртуа – на хороші відгуки від фанів. Хто знає, чим закінчилася б ця казка, якби її раптово не перервав Лукас Моура на останній хвилині півфінальної гри у Амстердамі. Від такого «Аякса» було не соромно вилітати навіть «Динамо», адже кияни залишилися єдиною командою в тій Лізі Чемпіонів, які не пропустили жодного голу від команди Тен Хага на своєму полі.

Несподіванка року – тренерська зміна в «Тоттенгемі»

Маурісіо Почеттіно і став тією самою людиною, чия команда змусила плакати чимало вболівальників по всьому світу, які після камбеку «Тоттенгема» у півфіналі з «Аяксом» перестали вірити в казки. Так, камбек на «Йохан Кройф Арені» імені Лукаса Моури став прикрасою тієї Ліги Чемпіонів, та все ж більшість фанів по всьому світу хотіли побачити у фіналі саме амстердамський клуб. Але і «шпори» після такого камбеку заслужили на увагу, особливо їхній аргентинський наставник, який за 5 років своєї каденції зробив з команди рівня Ліги Європи, яка весь час сиділа за спиною сусідів з «Арсеналу», головний клуб північного Лондона та стабільного учасника Ліги Чемпіонів. Так, жодного трофею за цей час «Тоттенгем» так і не здобув, проте той самий фінал у Мадриді міг цілком замінити той самий Кубок Ліги, до якого «шпори» минулого сезону також були близькі, програвши по пенальті в півфіналі.

Новий же сезон команда Почеттіно почала досить кволо, втративши купу очок Прем’єр-Ліги у матчах із аутсайдерами та пропустивши від «Баварії» на своєму полі аж сім м’ячів. Вирішення цієї проблеми здавалося питанням часу – аргентинець неодноразово потрапляв у подібні ситуації за час своєї п’ятирічної каденції, проте у жовтні, всього за чотири з половиною місяці після гри у фіналі Ліги Чемпіонів, тренер, що став у північному Лондоні вже легендою, несподівано залишився без роботи. Та якщо деякі очікували на звільнення Маурісіо Почеттіно, та призначення на пост головного тренера «шпор» нікого іншого, як самого Жозе Моурінью, стало шоком чи не для всіх. Я й досі не вірю, коли бачу сиву голову одіозного португальця на тілі, одягнутому в фіолетовий светр тренера «Тоттенгема».

Падіння року – «Вільярреал»

«Жовта субмарина» вже багато років на видноті у Ла Лізі: після несподіваного вильоту у 2012 році та скорого повернення до Примери «Вільярреал» стабільно посідав високі єврокубкові місця, весь час зупиняючись за кілька очок до Ліги Чемпіонів (навіть тоді, коли їм таки вдалося здобути путівку в найпрестижніший євротурнір, вони не змогли пройти кваліфікацію). Та минулого сезону сталося несподіване падіння «жовтої субмарини» – виглядало абсурдним те, що паралельно з грою у чвертьфіналі Ліги Європи ця команда боролася за виживання в Ла Лізі. Цю боротьбу «Вільярреал» виграв та посів 14 місце у чемпіонаті, звільнившись від єврокубкових зобов’язань на цей сезон. Та навіть це звільнення поки не допомагає команді Кальєхи – станом на зараз «Вільярреал» у Примері тринадцятий. Єдиний позитивний елемент цієї команди – Санті Касорла, що несподівано для всіх повернувся на топ-рівень.

Вчинок року – трансфер Наїнґґолана в «Кальярі»

Індонезійський бельгієць не зміг стати стабільним гравцем основи «Інтера» минулого сезону, тож влітку був не проти змінити клуб. Та саме тоді в його сім’ю прийшла біда – дружина Раджі захворіла на рак, через що була змушена повернутися на рідну Сардинію. Наїнґґолан не покинув свою обраницю на самоті перед цією великою проблемою, тож повернувся до «Кальярі», де починав свою італійську кар’єру та, власне, й познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Погодьтеся, що цей вчинок прикрашає бельгійця, враховуючи його одіозний характер та численні скандали, пов’язані з його любов’ю до алкоголю та куріння. Зокрема завдяки цьому якісному гравцеві сардинійці нині йдуть достатньо високо у Серії А та мають усі шанси зачепитися за зону Ліги Чемпіонів.

Повернення року – «Лестер Сіті»

Вигравши чимало шотландських трофеїв із «Селтіком», Брендан Роджерс повернувся до Англії наприкінці лютого, очоливши «Лестер». «Лиси» одразу після приходу північноірландського фахівця почали демонструвати впевнену гру, а Джеймі Варді, незважаючи на вже немолодий вік, знову розквітнув. Команда завершила минулий сезон на 9 місці, а до кваліфікації Ліги Європи не вистачило зовсім трохи – спадщина Клода Пюеля у вигляді втрачених очок у важливих матчів проти конкурентів далася взнаки.

Та вже в новому сезоні Роджерс повернув «Лестеру» результати часів чемпіонського сезону, при цьому значно зміцнивши гру порівняно з командою Клаудіо Раньєрі. Зараз «лиси» ідуть другими у Прем’єр-Лізі, випереджаючи «Манчестер Сіті» на чотири очки, залишаючи попереду лише нестримний «Ліверпуль» та маючи станом на зараз очок більше, ніж мав «Лестер» у цей самий відрізок чемпіонського сезону. Хто зна, на якому місці команда Роджерса йшла б зараз, якби його колишній клуб не прокинувся у справжній боротьбі за золото саме цього сезону?

Втрата року – «Дніпро»

Фінал Ліги Європи – дискваліфікація з єврокубків за борги – виліт із Прем’єр-Ліги – опущення до Другої Ліги – опущення до аматорського чемпіонату – припинення існування. Всього за чотири роки футбольний клуб «Дніпро» пройшов цей стрімкий шлях на дно. Цієї весни дніпряни зіграли свій останній матч у ААФУ та на наступний сезон не заявилися, остаточно зникнувши з футбольної мапи України. Хочеться вірити, що «Дніпро» вже незабаром відродиться з попелу, наче фенікс, без ніяких приставок у вигляді одиниць чи інших цифр до своєї назви. Думаю, справжні вболівальники цієї легендарної команди готові пройти довгий шлях до Прем’єр-Ліги у зворотному напрямі, скільки б часу для цього не знадобилося.

Чи згодні ви з переможцями у кожній із номінацій? Залишайте свої коментарі!