Любов до футболу плекана відеоіграми: мій тернистий шлях

Початок історії - у 1996 роц

У кожного своя історія любові до футболу. Усі ми схожі - фанати ногом'яча. Моя історія не унікальна і це мене не засмучує. Буду щасливий, якщо хтось впізнає себе, прочитавши мою писанину. В підтвердження схожості думок: як тільки в мене виникла ідея написати цей текст - наступного дня мене очікував сюрприз. Пост на аналогічну тему вийшов у блозі і він чудовий. Правда, поки я пишу свою історію, той пост десь зник. Мабуть, пішов на доопрацювання. Сподіваюсь таких історій від різних людей буде більше найближчим часом, адже ностальгія набагато приємніша в сонячні дні. Почнемо.

Думаю всі діти, навчившись ходити, фанатіють від м'ячів. Я був не виняток, правда ходити навчився дещо пізно. Але це не завадило мені зібратися духом, розбігтися, зробити замах і... не влучити по м'ячу. А потім знову зробити величезний розбіг і знову промах. Десь з четвертої спроби удар вдасться, але кудись в бік і зовсім не так потужно, як було розраховано аналітичним центром у голові. Та нічого, дане тренування ключ до опанування координації свого тіла. Наступного разу вийде влучити по м'ячу з третьої спроби. Або ні, головне - радість від процесу.

З часом я переріс свій перший м'яч, який був уособленням сонечка. Те що "божа корівка", одним словом жук. До того ж, мене чекав класичний чорно-білий шкіряний м'яч у шафі. Чекав, здається, від мого народження. Принаймні, я завжди його пам'ятав на тому місці. Мабуть, батько придбав його, коли дізнався, що у нього буде хлопчик. Шкіряний був мені до вподоби, але занадто важкий та громісткий. Удар об цей снаряд був відчутно болючий. Тому до семи років моє користування ним було обмежено.

Я чекав, милувалася і навіть одного разу вирішив його прикрасити. Нажаль, наклейки Сейлур Мун вже вийшли з моди, я теж змужнів. Тому було вирішено обклеїти п'ятикутники м'яча наліпками мотоциклів. Suzuki, Kawasaki - ці японські назви я запам'ятав назавжди. Правда м'яч дещо втратив привабливість зовнішнього вигляду через позбавлення елегантності. Але це нічого, скоро всі наклейки стерлись о ґрунт та асфальт. Як і весь м'яч. Шкіряний покрив на ньому не сильно був призначений до такого типу покриттів. На моїх колінах також.

В новому мікрорайоні, до якого ми переїхали, спортивних майданчиків було небагато. Штучна трава почне з'являтись через десять років після того. Спочатку низької якості, що залишатиме шрами. Мабуть, ініціатором такого покриття був Гвардіола аби юні гравці привчались грати без підкатів. Однак ще довго головними характеристиками м'яча залишались жорсткість та стійкість.

За відсутності місця для гри - футбол в моєму житті почав зникати. Можливо, я його не помічав або у дворі ніхто не мав м'яча. Та й інших справ вистачало: козаки-розбійники, хокей з м'ячем на асфальті (звісно без роликів і з палками), підпал легкозаймистих речовин заради дослідженнь тощо.

Школа - це новий етап життя у всіх його проявах. Футбол на уроках фізкультури - звична справа. Два капітани обирають гравців по черзі, здебільшого починаючи з найсильніших, на їх думку. Було приємно виходити під початковими номерами у такому драфті. Футбол продовжувався і в групі продовженого дня (пробачте за тавтологію). Щоправда гра на шкільному стадіоні зводилась до формування юрби дітлахів навколо м'яча. Головна ціль - заволодіти м'ячем. Назвати це футболом - складно. Та скоро й ці ігри закінчились. Школа віддала стадіон під забудову багатоповерхівки.

З часом драфт на уроках фізичної культури змінився не на мою користь - я часто був останнім варіантом вибору до команди. Навіть в порівнянні з менш спортивними однолітками. Не можу з упевненістю сказати чи дана ситуація засмучувала мене. Все ж впевненості і визнання додавала гра у вибивного, яка давалась напрочуд чудово. Часто аби завершити тягучу гру, до неї долучалась вчителька. Яка цілила точно и сильно або додавала ще пару м'ячів. А ще гра у рибака за допомогою скакалки.. Як зараз проходять такі уроки? Сподіваюсь частіше. Великий футбол (я зараз не про однойменне телешоу) також обходив моє життя стороною.

Я щось чув про Чемпіонат світу з футболу, який проходив прямо зараз - у червні 2006 року. Чув про невдалу гру з Іспанією - як Шевченка тримали за футболку, про пам'ятну гру проти Швейцарії і кінець історії в матчі з Італією. Та моя увага в цей час була сконцентрована на шкільному таборі. Ми збирались до басейну в іншу школу і в моїй голові стояло питання: "Як потрапити до великого басейну, обманувши тренерів, що вмію плавати?"

Тому для мене досі незвично чути про раннє вподобання футболом з боку дітей. Особливо щодо перегляду матчів - мене цікавили максимум пенальті. Мої однолітки же старались відпроситись з тихої години заради перегляду футболу. Здавалось, це був хитрий хід аби піти з нудного спання. Мною це сприймалося як можливість піти "на перекур", коли в некурящих такої можливості немає. "Видати себе за шанувальника футболу аби піти додому раніше" - така думка відвідувала мене декілька разів.

В той час рухались ми багато, адже весь вільний час проводили на дворі. Так, почали з'являтися комп'ютери, проте не у всіх. Далі чорно-білі телефони, змійка на кожному з них, наявність антени. Останню, здається, можна було загубити чи не так?

Гаджет у мене з'явився пізніше за інших - в п'ятому класі. Це була Nokia 6680. Чому саме ця модель? Навіщо така складність для дитини? Адже фактично - це був смартфон. Вибір пав на цю модель через сукупність факторів:

- магазин телефонів був біля дому; - у сина маминої подруги була Nokia 6630; - я був вражений такою формою телефона і хотів апарат краще (6680 же більше, аніж 6630); - ніхто із знайомих не розумівся в даному питанні;

І ось нарешті, пристрій, на якому можна встановити ігри. Мрія здійснилася, проте я ще не знав куди вона мене приведе.

Real Football 2009

Ігри тоді вже передавали здебільшого через Bluetooth. Однак телефони старалися не підносити занадто близько один до одного. Легенди про ікпорт були ще зовсім свіжими. Проблемою Nokia 6680 було те, що більшість відеоігор некоректно встановлювались - саме ті, що передавались із більш ігрового Sony Ericsson. Меншою проблемою була роздільна здатність екрану. Він був завеликий і деякі Java-проекти йшли лише на клаптику загального розміру дисплею. Та це не заважало насолоджуватися серією Splinter Cell, Allods і Real Football 2009. Нова частина популярної футбольної аркади вразила мене до глибини душі. Мені доводилося грати в минулі частини - 2008, 2007. Однак всього декілька хвилин на перервах, вириваючи телефон у друга. Тут я міг зосередитись і пізнати все сам.

Доступних режимів було небагато. Чемпіонати лише основні, імена гравців англійською - більшість з яких я не знав. Тому про правильну вимову прізвищ говорити було зарано. Зрозуміло, що на початку приємніше було грати за Челсі із співвітчизником у складі. Ба більше, Шевченко мав сильні характеристики на той час. На відміну від Вороніна в Ліверпулі.

Керування було просте й інтуїтивне - лише удар викликав сумніви. Його суть зводилась до потрапляння в таймінг. Завдати удару можна було не в будь-який момент, а лише у відповідний. Однак існувала можливість забити гол з будь-якої точки чужої половини поля. Із комбінацією клавіш "*" + "0" (удар) можна закинути м'яч зашиворіт голкіперу. Використовувати його занадто часто стало нецікаво. Скоріш це був як козир у рукаві.

Одного разу сидівши у вітальні і граючи в Real Football, з телевізору почали лунати знайомі мені прізвища. Одне за одним. Це був вечір Ліги чемпіонів. Виявляється я знав склади обох команд. Але звідки? Разом із грою я поглинав імена, назви клубів, географію їх розташування. Нажаль, я не запам'ятав той матч. Однак наступний надовго закарбувався мені в пам'яті.

Груповий етап Ліги чемпіонів 2008-09. Барселона - Шахтар. Гра мене зачарувала: стадіон, вболівальники, емоції та напруга серед гравців. Матч закінчився з рахунком 2:3 на користь донеччан. Олександр Гладкий записав дубль на свій рахунок. На Камп Ноу. В принципі у мене все. Так, через декілька років я дізнався, що той матч нічого не значив для команд, а Барселона грала не основним складом. Але яка різниця! Непогано, як для першого власного враження про футбольний матч. І це був далеко не фінал для обох команд. Цікавий факт - в Лізі чемпіонів каталонці в тому сезоні більше не програвали.

З того часу перегляд футбольних матчів став для мене обов'язковим. Однак лише Ліги чемпіонів та УПЛ, бо інших чемпіонатів не показували. Хоча хто знає, що йшло на каналі МегаСпорт...

За пару місяців до того я знайшов рожевий гумовий м'яч для волейболу. Чи через цю знахідку або з інших причин та раніше, але з м'ячем у вигляді сонечка довелось розлучитись. "Проколоти його голкою і подивитись, що буде" - з такими думками і величезним натхненням я взявся до справи. Дива не сталось - він не почав кружляти по всій квартирі як у мультфільмах. Мабуть, насувалась холодна погода і я давно нічого не палив.

Так як веселощів взимку менше - більше часу я проводив вдома. Разом із новою знахідкою у вигляді універсального рожевого м'яча, я опинився у власній кімнаті із чудовою ідеєю. Бити його об стіну. По-різному, встановлюючи правила, набивати, відробляти ведення м'яча. Ні дня не проходило без цих вправ. Ні дня аби я не гатив в пусту стіну. Дякую матері за розуміння та терпіння.

Дивовижним чином або клопіткою працею я покращив свою гру в футбол. І вже на весні, до команди на фізкультурі, мене обирали одним з перших. У дворі стали грати в "мінус п'ять" або інакше - "пачка". Суть цієї гри, нової для мене, зводилась до гатіння в стіну трансформаторної по черзі. Що ж - я вже мав до цього хист. Здається, необхідно було вести рахунок до п'яти промахів одного гравця. Пізніше правила почали ускладнюватися: лише один дотик і бити можна тільки в залізні двері трансформаторної. Як дізнатись, що влучив саме в ціль? Повірте, звук бетону і залізних дверей був відчутно різний. А як були раді всі інші мешканці прилеглих будинків.

Футболу стало більше? Чи я став його любити і помічати?

Можливо збільшилась кількість майданчиків, де можна було б зіграти? Пам'ятаєте, я згадував про свою школу без стадіону, територію якого відали забудовнику. На тому ж місці з'явився новий сучасний стадіон. Дещо менший, але новий. Точно не знаю чи це від початку була домовленість школи і забудовника. Наприклад, під здачу території в оренду для розміщення кранів та бараків для робітників. Або шляхом тиску громадськості стадіон було відвойовано? У мене відповіді немає.

Це був звичайний ґрунт, що перетворювався в багно по весні та після злив. Влітку він же тріскався ніби в пустелі, а на зубах скреготів пил, що підіймався до гори. Навколо самого поля додалася бігова доріжка, яка була відокремлена бордюром. Це було не надто вдале рішення, особливо, якщо пам'ятати про мою влучність по м'ячу.

На новому стадіоні ми почали проводити значно більше часу. Повноцінний футбол був не завжди - через відсутність необхідно кількості людей. На заміну приходила гра на одні ворота. А також в "Триста". Панове, будь ласка, стримуйтеся. Краще напишіть прайс голів з цієї гри, що був у вас, в коментарях.

На футбол все стало походити значно більше - у команд можна було помітити ролі та хаотичний малюнок гри. Сама гра давалася легше - грати я почав значно краще. Можливо, це через випередження у фізичному розвитку однолітків. Прокинути м'яч вперед і наздогнати його першим - ось і весь обіграш один в один. У Адама Траоре працює і досі.

Перша футбольна форма

Футбол став настільки частим, що не я, а матір запропонувала придбати першу футбольну форму. Пізніше, зі слів ініціатора, стало відомо, що це зробилося задля економії часу і ресурсів на прання. Пил з поля осідав не лише на зубах, а синтетика менш примхлива, ніж футболка із бавовни.

На найбільшому ринку Києва чомусь задовольнити наші потреби не змогли. В мене вона була і зовсім одна - червоний колір. За пару років до того, в телешоу на СТБ, котре вів Валерій Сараула була наведена формула визначення щасливого кольору для людини. Скориставшись нею, я відкинув свого фаворита - синього і щиро полюбив червоний на все життя.

Отож, для мене досі залишається дивиною - відсутність вибору на ринку Троєщини вдалої червоної форми на той час. Було прийнято рішення - їхати на Даринок. В одному з павільйонів був знайдений скарб - під 22 номером (ігровим, а не павільйон). Збірна Франції - Франк Рібері. Якість тієї підробки була на першокласному рівні. Що й казати, якщо в шортах я й досі ходжу влітку вдома. На початку бентежив півень, що був вибитий на футболці та шортах (Le Coq Sportif) та я не президент клубу ЦСКА, щоб мати стереотипи щодо півнів. (https://youtu.be/iEzWnEKXjow?t=677)

Далі був фінал у Стамбулі. Не такий величавий як 2005 року, але все ж останній. Останній розіграш Кубку УЄФА в історії. Гра Динамо проти Валенсії, дубль молодого Кравця. Далі 1/8 фіналу і зустріч ще здорового Металіста та Динамо. Потім кияни розібрались із ПСЖ, а Шахтар ще здатен був перемагати Олімпік. Український півфінал, що був достойний фіналу, хоча б особисто для мене. Фінал до пізньої ночі з додатковим часом - емоційне виснаження та задоволення. На ранок я прокинувся о дев'ятій, проспавши перший урок. Великим мінусом того єврокубкового сезону є те, що він - перший для мене. Побачити на що здатні українські команди на європейській арені, очікування мінімум двох команд в груповій стадії Ліги чемпіонів. А потім Шериф, Янг Бойз тощо...

FIFA 2002 World Cup

Однією з моїх перших ігор на комп'ютері була FIFA 2002 World Cup. Відбулось це у родичів. До кінця я не певен щодо саме цієї частини FIFA, але на це вказує декілька факторів. По-перше, так дивуватись комп'ютеру я міг лише до школи, потім вони стали сприйматись звичніше. По-друге, грав я за збірні. По-третє, постійно вилазив якийсь знак, в якому я вбачав обличчя мурахи (Це була емблема Чемпіонату світу 2002). По-четверте, матчі судив лише один лисий рефері. Нагадую, що П'єрлуїджі Колліна закінчив свою кар'єру польового судді у 2004 році.

З цим розібрались - а як воно гралось? Важко, хоча це скоріш через те, що я не знав яка клавіша на клавіатурі відповідає за удар. Це був ще той час, коли ти боїшся натиснути зайву кнопку аби комп'ютер не вибухнув. Тому лише тікі-така та ціль - забігти з м'ячем у ворота. Розіграти до вірного. Забити в такий спосіб так і не вдалось. Про футбольні відеоігри було забуто надовго.

PES 2009

В кінці 2008 року ми з друзями починаємо грати в Pro Evolution Soccer або PES 2009. З моменту мого останього досвіду гри в футбольний симулятор багато чого змінилось. Найбільше вразила візуальна частина, яка на той момент здається надреалістичною. Грали ми по-черзі один проти одного. Так як з керуванням на клавіатурі в мене явно були проблеми, мені вручили геймпад (в пам'яті стрес від 0 ударів в площину воріт в FIFA 2002). На ньому все було набагато простіше, інтуїтивно та краще запам'ятовувалось.

Кожен грав здебільшого за один клуб. Це були циклічні півфінали між Манчестер Юнайтед, Міланом, Барселоною та Челсі. Я грав за дияволів, ті що італійські. За власною схемою в 3-3-4. Найважливішу роль виконував найсильніший гравець команди, володар золотого м'яча на той час - Кака. Бразилець грав правого вінгера зі зміщенням до штрафного майданчика. Також в цей час до клубу перейшли ненадовго Бекхем та Шевченко. Атакувальний потенціал хотілося використати сповна. Власник комп'ютера звісно мав найкращу статистику перемог серед нас. Та його репутація була заплямована внаслідок прихованого ручного підвищення початкових характеристик футболістів своєї команди...

Real Football Manager 2009

Для себе особисто я відкрив Real Football Manager 2009 пізніше. Можливість управляти командою, здійснювати трансфери, обирати вектор розвитку клубу - всього цього мені не вистачало. А ще там була функція переносу своєї команди до Real Football 2009. Чим я власне і скористався. Радості не було меж.

Одночасно був ніби більш глибокий менеджер російської ліги 2007. Гравців я особливо не запам'ятав, крім Калініченко в Спартаку.

Real Football 2010

Далі вийшла Real Football 2010. Вау-ефекту не трапилось - нічого нового фактично не додали. Окрім можливості гри через Bluetooth. Правда грати було майже ні з ким. Кортіло же показати свою майстерність, забиваючи гол в будь-який момент, перекинувши воротаря. Я й досі вважаю це багом, а не планомірною фішкою гри.

FIFA 07 (Java)

Довелось спробувати і FIFA на телефоні. Версія гри була не найновіша - 07. В більшості аспектах вона була застарілою та програвала конкуренцію моєму фавориту. Та було там дещо унікальне - виконання штрафних ударів. Удар складався з декількох етапів: вибору точки удару по м'ячу, вибору приблизного кута воріт та сила удару. Найбільше мене вразив саме перший пункт, що призводив до шалених закручених ударів. А потім і до відпрацювання подібних навичок надворі. Ще були FIFA Streets та Ultimate Street Football, які показували футбол з іншого боку.

Real Madrid: The Game

PSP це портативна ігрова приставка від Sony, що була популярна на кінець нульових. Власники такого пристрою приваблювали увагу всього хлопчачого ком'юніті. Найбільше мені запам'яталась гра - Real Madrid. Зводилась вона до створення гравця, що грає за першу команду Мадрида. Далі - доволі простий, але унікальний на той час геймплей. Проходження тренувань і власне гра матчів чи точніше - коротких відрізків.

Panini

Наближається старт Ліги чемпіонів 2009-10. З екрану телевізора доноситься реклама журналу Panini. Наступного дня він уже у мене, як і в інших однолітків. Один набір наклейок з гравцями коштував 3,50 грн. Можливість обміну наліпок з товаришами полегшувала заповнення футбольного альбому. Лише чесний обмін, торг, аукціон - пожертвувань не було. Кількість повторок починала збільшуватись, а покупка нового набору перетворювалась на казино.

Всі гроші "на обід" насправді йшли на нову "дозу". Проте в один момент це стало колективно нецікаво. Залежність була подолана. Із плюсів - вивчення історії Ліги чемпіонів та нових гравців. Саме звідти я запам'ятав вік гравців та повні імена, наприклад, Ricardo Izecson dos Santos Leite. Якщо в когось є зайва картка Гіоане буду радий чесному обміну на емблему Інтера.

PES 2010

Ми продовжували грати на великих перервах та опісля уроків. За звичкою, я грав за Мілан. Однак склад команди суттєво змінився в порівнянні з минулорічною грою. Після різкого збільшення кількості поразок, я вирішив змінити клуб. Знаючи куди перейшов Кака, я вирішив послідувати за ним. Оновлений склад Реалу був як додаток до бразильця. Та згодом я почав вболівати за вершкових по-справжньому. Флорентіно Перес мене купив - підсадив на новий Галактикос.

Нам стало мало зіркових гравців в командах. Тому було введено правило - на трансфер двох футболістів з будь-яких незайнятих команд. Я обрав Мессі та Ібрагімовіча. Президент Реалу пишався би мною. І хоча я грав за схемою з чотирма нападниками, розташувати всіх було складно. Аргентинському генію довелось грати зліва в півзахисті і допомагати вічному конкуренту. І це ми ще не створювали власних гравців із захмарними рейтингами. До речі, в PES найбільший рейтинг міг сягати 109, а не 99, як у FIFA.

Чемпіонат світу 2010

На горизонті виднівся Чемпіонат світу 2010. Уже те, що турнір проводився раз на 4 роки, викликало в мене емоції. Я збирався дивитись абсолютно усі матчі - вільного часу було вдосталь. Відчуття свята тривало у мене протягом цілого місяця. Вболівав я за команди, що ще жодного разу не вигравали змагання. За іронією долі, саме вони опинилися у фіналі.

Серед Нідерландів та Іспанії я схилявся до підтримки останніх. Сподіваюсь, це було не через вплив з боку восьминога-провидця. Той гул вувузел на стадіонах я запам'ятав на все життя. Як і програму "Третій тайм" з його ведучими. На той час я вже "чекав на футбольний вікенд". Адже тільки там міг побачити, що відбувається за межами чемпіонату України. Лише згодом 2+2 почне транслювати свій "ПроФутбол".

Відразу після закінчення чемпіонату світу я помітив, що виріс. І футболка збірної Франції вже обмежувала рухи. Після тріумфу збірної Іспанії вибір нової форми був не складним. Єдине - довелось відмовитися від червоного кольору, так як всюди була лише форма натхненна фіналом. В цей же час я став програвати в швидкості іншим. Отже, зміна мого стилю гри ознаменувалась зміною мого екіпірування. Хоча до футбольного взуття я продовжував відноситись скептично, граючи у звичайних кросівках.

PES 2011

Цього року друзі одним за одним отримали у подарунок сучасні ігрові консолі - Xbox 360. Тому наші турніри продовжились вже на екранах телевізорів. Іноді навіть відразу вчотирьох, що показувало наскільки ми різні у футбольному розумінні, так як гра перетворювалась на забігання в офсайд. Майже все літо я провів у свого друга, програючи йому більшість матчів у PES 2011.

Саме тоді я зрозумів, наскільки в таких речах важлива постійна практика. Недарма, кіберспортсмени тренуються кожний день. Такі тренування були і у нас, просто в когось вдвічі більше. Я з неабиякою теплотою згадую те літо - опісля нашого кіберспорту, ми йшли займатись спортом звичайним. Виглядали з балкону на стадіон і чекали поки тінь від дому покриє більшу частину поля.

Власний комп'ютер

PES 2012

Напередодні нового навчального року в мене з'явився довгоочікуваний персональний комп'ютер. Мрія нарешті здійснилась. Паралельно вийшла нова Pro Evolution Soccer - 2012. Тому я вирушив за першим для себе диском, адже інтернету поки що не підключили. Новий виток моїх вражень настав з можливістю управляти клубом детально, як ніколи раніше.

Раніше я грав лише проти людей, які набагато сильніше розкривалися при атаках. Складність на початку гри перетворилася у її одноманітність. А через два місяці у мене з'явився інтернет. Я точно пам'ятаю день - 11/11/2011. В цей же день вийшла TES V: Skyrim. Про інші ігри було забуто до кінця зими.

Всесвітня павутина і можливість грати онлайн відкрили новий світ геймінгу. Першою придбаною грою був фотореалістичний на то час Battlefield 3. Для мене це був прорив у всіх його розуміннях, як і для індустрії в цілому.

FIFA 13

Моє серце загорілось придбати нову частину футбольної аркади. Будучи фанатом PES, було тяжко відвернутися від перевіреного. Та вибір був зроблений на користь FIFA 13. Мене неабияк здивувало, що в світі більшою популярністю користується саме FIFA.

Бажання нового та частково втома від PES вплинула на моє рішення. Як уже досвідчений користувач інтернету, я дізнався, що FIFA має більш зручний інтерфейс та обширний список ліцензій. На мене очікував Арсенал, а не North London Red. До того ж пошук супротивника через більшу спільноту також був швидший у FIFA.

Грати починав я не відразу. Перед поєдинком необхідно було опанувати керування - я звертався до режиму тренувань. І навіть відпрацьовував штрафні удари. FIFA виявилась набагато швидшою за відчуттям та легшою до опанування. Поринувши у онлайн за вже улюблений Реал Мадрид, я навіть не знав про доступний режим Ultimate Team. Точніше, я його не розумів.

Коли ж все ж таки наважився в нього зіграти, то зустрівся зі складнощами. По-перше, це було вже майже через рік після виходу гри. Мій низькорейтинговий склад зовсім не відповідав командам противників. А з часом я зрозумів, що мої гравці починають матч з запасом витривалості в 1/10 від норми. Коштів на покупку фізпідготовки у мене не було, а те що витривалість відновлювалася, якщо футболіст перебуває на заміні, я не знав. Тому режим був відкинутий мною як занадто складний.

Вихід нового покоління консолей знаменував перехід FIFA на новий ігровий рушій, що очікував гравців у новій частині. Однак це стосувалося лише PS4 та Xbox One, до комп'ютерів зміни доберуться лише через рік - з виходом FIFA 15.

FIFA 14

Вирішивши, що купувати FIFA 14 в такому випадку буде нераціонально, я залишився при своєму. І в майбутньому взяв правило купувати FIFA раз в два роки, через відсутність суттєвих змін за один рік. Тому грати онлайн я продовжував в 13ку, а режим кар'єри почав у FIFA 14, завантаженої з торренту. Зате з модом на українську прем'єр-лігу. То був ще чемпіонат, перед його занепадом. Конкуренція між командами зашкалювала, а я почав гру за Динамо. Ленс, Велозу, Мбокані, Беланда не допомогли мені зайняти перше місце. Шахтар став чемпіоном ще у квітні, а я був звільнений.

В пошуках нової команди підвернувся Шеффілд Юнайтед, який мав вийти в дивізіон вище за результатами сезону. Думаючи, що в наступному сезоні команда буде грати в АПЛ, я прийняв пропозицію очолити команду. Тоді я ще не знав, що між Першою англійською лігою, де виступав Шеффілд і АПЛ існує Чемпіоншип - друга за силою ліга Англії. Та врешті решт це додало мені запалу та продовжило мою гру в режимі кар'єри на декілька сезонів. Я був радий, коли дізнався, що Шеффілд виходить до АПЛ і в реальному житті. Та буду сумувати, коли вони, скоріш за все, залишать елітний дивізіон наприкінці сезону через аномальну невдачу.

Можливо, я зіграв би і більше сезонів, але моя відеокарта відмовилась працювати. Майже відразу після закінчення гарантійного строку вона зламалась. Точної причини я так і не дізнався.

Поки приймалось рішення про раціональність її ремонту, зображення виводилось за рахунок вбудованої пам'яті процесора. Правда, не на повну роздільну здатність екрану. Про сучасні на той момент ігри довелось за бути. Та я завжди хотів спробувати сюжетну кампанію GTA San Andreas. Її проходження я закінчив на відкриті третьої локації - Las Venturas. А ось перша Mafia вразила мене до глибини душі. В тому числі і через свою складність.

PES 2008

Не міг залишатись я і без футбольної відеогри. Всі описані раніше FIFA та PES не запускалися. Дійшло до встановлення PES 2008 і нарешті - в неї можна було грати. Виглядало звісно це застаріло, занадто просто, як футбол Динамо Хацкевича. Та задоволення приносило, зокрема через ретро-склади команд. З будь-якого кутового можна було забити гол, адже якщо крутити сухий лист - кіпер допоможе та відіб'є м'яч у власні ворота.

Буквально за місяць до жахливої інфляції була придбана нова відеокарта - Asus Geforce 760 за ще нормальною ціною. Прийшов час переходити на нову частину футбольної аркади.

FIFA 15

Нова частина FIFA візуально була дійсно некстгеном. Відчувалась вона ще менш реалістичною і зовсім не схожою на справжній футбол. Та це не завадило їй зачарувати мене. Головною причиною стало відкриття для себе режиму Ultimate Team, котрий з кожним роком набирав обертів. За два роки гри мені так і не вдалось заробити коштів на по-справжньому сильний склад.

Було в мене правда п'ять різних посередніх складів команд, через що гра видавалась мені менш одноманітною. Однак грати без додаткових вливань коштів і конкурувати на рівних з іншими гравцями було вкрай складно.

FIFA 17

В FIFA 16 я не помітив нічого кардинально нового, окрім зміни складів команд і появи нового режиму в Ultimate Team - драфту. Тому я знову почекав два роки і придбав FIFA 17, яка відчувалась як новий продукт. Знову перехід на новий рушій - Frostbite, котрий компанія вирішила використовувати всюди після візуального успіху серії Battlefield. Це був скоріше маркетинговий хід, аніж рішення на користь гравців. В гру додали удари низом, яких справді не вистачало.

А режим Ultimate Team обзавівся турніром Weekend League, який розробники охрестили кіберспортивним. Турнір був дійсно складним та мав солідні нагороди, котрі допомогали будувати сильну команду без вливань додаткових коштів. Проте новий режим потребував значного вкладу часу гравця. Не дарма в назві турніру використали слово "Вікенд", режим дійсно забирав всі вихідні. А ще - від нього горіло, горіло як ніколи раніше від відеоігор.

Злість переповнювала, бо поразки здавались нечесними. Гра іноді ніби не давала виграти, забити гол, допомагала противнику. Я помічав це і раніше, але дана ситуація набрала системного характеру. Інші гравці та спільнота загалом також говорила про це. Особливо критично стояла ситуація з "kick off". Забити гол після розіграшу м'ячу з центра поля було значно легше, аномально легше. Проте спільнота гри була налаштована лояльно - гравці були готові купувати нову частину гри щороку, навіть із мінімальними змінами. Це стосувалося і мене - я вперше порушив своє правило та придбав номінально наступну - FIFA 18.

FIFA 18

Нова частина не сильно відрізнялась від попередньої. Однак з виходом неї, як завжди, компанія переставала активно підтримувати минулорічну гру. Я же не хотів себе позбавляти Weekend League і 25 матчів на вихідних. Не дівчину же собі шукати в цей вільний час. За рік в FIFA 18 я зіграв більше, аніж за два роки в FIFA 15. Гойдалки від позивних емоцій до негативних все частіше залишались на стороні останніх під час проведення матчів.

PES 2019

Я вирішив подивитись на трейлери нової PES. Гра пішла своїм розвитком, що кардинально відрізнявся від стагнації конкурента. Pro Evolution Soccer 2019 виглядав значно менш аркадно, в тому числі через більшу повільність геймплею. Спробувавши демо-версію та побачивши траєкторію м'яча, його звучання - рішення було прийняте. Хотілося сказати прямо у монітор: "PES, я повертаюсь до тебе". Гра давалась надзвичайно складно, в тому числі через вибір грати за допомогою ручних ударів. Іноді це викликало складнощі навіть у ситуаціях з пустими воротами.

Однак головною перевагою футбольного симулятора для мене була чистота позитивних емоцій. За весь час гри я жодного разу не відчув злості, люті в собі. Хоча я став програвати частіше, аніж в FIFA, програвав я через власні помилки та відсутність достатньої майстерності. Програв, а отже був слабший за супротивника. Це чесно і стимулює до розвитку, а ще - не хочеться вдарити двері, розбити геймпад чи перевернути шкереберть речі.

Ще до нового року в моїй команді опинилися Мессі, Роналду та інші праймові зірки. До таких подарунків я зовсім не звик. Хоча почекайте, адже я заплатив за гру. Отримати подібних гравців в FIFA без донату майже неможливо. Шанс на випадання таких гравців також відчувається нечесними, штучно заниженим.

Ліцензій на використання клубів, їх назв, емблем та форм в симуляторі так і не було. Проте вирішувалась ця проблема за декілька хвилин шляхом встановлення невеликого патчу. Грати я почав менше, проте зі значно більшим задоволенням. Отже, ніщо не заважало мені насолоджуватися грою, окрім...

..Під час напруженого матчу на моніторі з'явились артефакти і комп'ютер вимкнувся. "Мабуть, знову потрібно замінити термопасту на процесорі" - подумав я. Та операційна система запустилася у звичному режимі, щоправда не в 1920х1080. Відеокарта померла. Скоріш за все це відвал чіпу, але розігрівати духовку в мене не було бажання. Дякуючи знайомому, я встановив стареньку карту з 1гб відеопам'яті, якої вистачило для забезпечення нормальної роздільної здатності екрану і серфінгу мережі.

PES 2013

Приблизно через рік я скучив за футбольними відеоіграми та встановив PES 13. Задля отримання нових емоцій в налаштуваннях встановив - ручний пас. Навіть гра 2012 року заграла новими фарбами і ще більше стала походити на реальний футбол. Якщо я і повернусь до футбольних відеоігор, то тільки з таким керуванням.

Рівно рік тому футбол зник для мене на найдовший період - через карантині обмеження. Зупинка чемпіонатів, перенос Євро, відсутність можливості пограти в футбол особисто. Я радий, що все потроху повертається до звичного ритму життя. І зрештою радий, що віртуальний футбол приніс у моє життя футбол реальний. Котрий я люблю всім серцем і буду завжди вдячний відеоіграм за це. Напишіть в коментарях свої емоції від футбольних комп'ютерних ігор (можливо, деякі стерлись з моєї пам'яті) Дякую, це була моя історія, яка, сподіваюсь, ще продовжиться.